Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/254/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2996/23 Справа № 211/254/18 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2023 року м.Кривий Ріг справа № 211/254/18 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року, яке ухвалено суддею Ткаченко С.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, УСТАНОВИВ: В січні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 08 жовтня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача в Заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 31 січня 2021 року року, утворилась заборгованість у розмірі 20 063,89 грн., яка складається із 619,72 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 14 878,92 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 4 563,05 грн. - заборгованості за пенею та 2,20 грн. - заборгованості за комісією, яку позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь, та вирішити питання про розподіл судови витрат. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року в задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неповне дослідження обставин справи. Позивачем зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск банком строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки кредитна карта № НОМЕР_1 з терміном дії до 01/13, яка була видана відповідачу, була пере випущена та відповідач отримала нову кредитну картку за № НОМЕР_2 з терміном дії до 07/16, отже позивач 29 жовтня 2017 року звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності. Також позивач посилається на те, що в даному випадку умовами договору установлені окремі самостійні зобов`язання щодо повернення кредиту, тому відповідальність за невиконання кожного з них настає окремо. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Як убачається із матеріалів справи, 08 жовтня 2007 року ОСОБА_1 підписала заяву з метою оформлення кредиту у ПриватБанку, у пункті 6 якої виявила бажання отримати кредитку «Універсальна» та погодилась на встановлення плати за користування кредитними коштами за базовою процентною ставкою 1,9% в місяць на залишок заборгованості. 06 жовтня 2007 року ОСОБА_1 підписано довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Згідно із довідкою, наданою позивачем, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до 01/13, № НОМЕР_2 з терміном дії до 07/16. Відповідно до розрахунку банку за договором б/н від 08 жовтня 2007 року заборгованість ОСОБА_1 станом на 31 січня 2021 року становить 20 063,89 грн., яка складається із: 619,72 грн. заборгованість за тілом кредиту; 14 878,92 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 563,05 грн. заборгованість за пенею; 2,20 грн. заборгованість та комісією. Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача зазначену заборгованість за кредитним договором. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633ЦКУкраїни, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як убачається із матеріалів справи, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором посилаючись на положення Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не підписані відповідачем Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку не можна визнати складовими кредитного договору як такі, що не є письмовою формою договору, що узгоджується з приписами статті 1055 ЦК України. В цьому сенсі доводи банку про наявність договору приєднання до вказаних Умов та правил надання банківських послуг є безпідставними. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент підписання заяви відповідачем містив саме вказані умови, в тому числі, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Суд з огляду на вказані обставини в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Посилання у позовній заяві на витяг з Тарифів Банку є неспроможними, оскільки матеріали справи взагалі їх не містять, а тому вони не можуть оцінюватись як такі, якими обґрунтовуються позовні вимоги в частині правомірності нарахування заборгованості та її складових. На підставі зазначеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість визначати умови кредитного договору на підставі Умов та правил надання банківських послуг, а відтак і нараховувати на їх підставі розмір кредитних складових. Разом з тим матеріали справи містять довідку про умови кредитування, підписану ОСОБА_1 яка є належним доказом на підтвердження заявлених позивачем вимог. Довідка про умови кредитування від 06 жовтня 2007 року, як і заява ОСОБА_1 про бажання отримати кредитку «Універсальна», та умови, визначені у ній, також узгоджені для кредитки такого типу «Універсальна», та ці два документи підписані позичальником, а тому складають між собою єдиний договір, що не оспорювала відповідач. У довідці про умови кредитування сторони погодили наступні умови договору: пільговий період: до 55 днів (пільгова ставка діє за умови погашення заборгованості до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості); базова відсоткова ставка у місяць (нараховується на залишок заборгованості, виходячи із розрахунку 360 днів на рік) 1,9%; комісія за кредитне обслуговування (щомісячна) 1% на залишок заборгованості, непогашеної протягом пільгового періоду; розмір щомісячних платежів (враховуючих плату за використання кредитних коштів у звітному періоді) 7% від заборгованості, але не менше 50 грн, і не більше залишку заборгованості; строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним; комісія за несвоєчасне погашення заборгованості ( при виникненні прострочення на суму понад 50 грн. ) 1 % від загальної суми заборгованості, але не менше 10 грн на місяць. Матеріалами справи також установлено, що у підписаній ОСОБА_1 заяві від 08 жовтня 2007 року маються також узгоджені: процентна ставка базова у розмірі 1,9 % на місяць на залишок заборгованості. Таким чином судом першої інстанції встановлені істотні умови кредитного договору № б/н від 08 жовтня 2007 року які узгоджені сторонами у зазначених документах. Разом з тим підписана відповідачем вказана вище Довідка не містить умов щодо нарахування пені, які позивач просить стягнути з відповідача, зокрема, 4 563,05 грн. - заборгованість за пенею, а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги у цій частині є недоведеними. Наявність та розмір заборгованості за кредитним договором підтверджуються випискою по особовому рахунку, який згідно п.п. 57, 58 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 04 липня 2018 року № 75, є регістрами, які банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Виписка з банківського рахунку це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів. Банківська виписка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Мінюсту від 12 квітня 2012 року № 578/5, згідно з яким до первинних документів, які фіксують факт виконання операцій та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок. Зі змісту виписки вбачається повна інформація про рух коштів на рахунках, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей за договором. У наданій банком виписці відображаються всі операції за картковим рахунком клієнта ОСОБА_1 за № кредитної картки НОМЕР_1 , в тому числі, маються відомості щодо встановленого розміру кредитного ліміту, зняття грошових коштів клієнтом та погашення нею заборгованості. Фактичний рух по рахунку вважається фактом доведеності отримання відповідачем картки та користування нею і кредитними коштами, оскільки тільки їй було відомо ПІН-код. З виписки з банківського рахунку вбачається, що відповідач користувалась кредитною карткою № НОМЕР_1 , зокрема, знімала кошти, оплачувала товари та послуги, поповнювала картковий рахунок власними коштами. Обставини щодо користування кредитним лімітом та поповнення ОСОБА_1 не оспорені відповідачем. Доказів про погашення чи відсутності заборгованості також не надано. З виписки з банківського рахунку вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувалась саме кредитною карткою № НОМЕР_1 , остання операція за якою була проведена відповідачем 26 листопада 2010 року, а саме регулярні платежі «PEOPLENET» у загальному розмірі 619,72 грн. Після листопада 2010 року ОСОБА_1 не користувалався кредитними коштами взагалі. В подальшому банком здійснювались автоматичні списання. У заяві від 08 жовтня 2007 року зазначено, що 08 жовтня 2007 року ОСОБА_1 видана кредитна карта № НОМЕР_1 з кредитним лімітом 1 000 грн., строком дії карти до 01/09, тобто до останнього дня січня 2009 року, що відповідач та її представник беруть до уваги заявляючи про сплив строку позовної давності саме 31.01.2012 року. При цьому у виписці по договору, зазначений саме той номер картки, яка видана ОСОБА_1 08 жовтня 2007 року № НОМЕР_1 зі встановленим кредитним лімітом 1 000 грн., по усіх здійснених нею операціях до грудня 2010 року. Виписка з рахунку відповідача не містить відомостей про зміну номеру вказаної картки та про видачу відповідачу картки № НОМЕР_2 з терміном дії до 07/16, яка зазначена у довідці, та не містить відомостей про користування нею відповідачем. Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належних і допустимих доказів про видачу ОСОБА_1 інших кредитних карток і, відповідно, продовження строку дії кредитних відносин позивачем суду не надано. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Враховуючи що ОСОБА_1 користувалася саме кредитною картою № НОМЕР_1 , та продовжувала нею користуватися і після 31 січня 2009 року до грудня 2010 року, та з того часу не вчиняла дій щодо визнання нею свого боргу, згідно довідки позивача строк дії даної карти закінчився в січні 2013 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити з тих підстав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. При цьому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск банком строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки кредитна карта № НОМЕР_1 з терміном дії до 01/13, яка була видана відповідачу, була перевипущена та відповідач отримала нову кредитну картку за № НОМЕР_2 з терміном дії до 07/16, отже позивач 29 жовтня 2017 року звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача, оскільки матеріали справи місять докази видачі відповідачу кредитної картки № НОМЕР_1 з терміном дії до 01/13, при цьому як матеріали справи так і виписка з банківського рахунку відповідача не містять відомостей про зміну номеру вказаної картки та про видачу нової кредитної картки № НОМЕР_2 з терміном дії до 07/16. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку умовами договору установлені окремі самостійні зобов`язання щодо повернення кредиту, тому відповідальність за невиконання кожного з них настає окремо, оскільки умовами договору не містять відомостей про те, що сторони погодили окремі самостійні зобов`язання щодо повернення кредиту. При цьому слід зауважити, що відповідач користувалась кредитною карткою до грудня 2010 року, що свідчить про те, що строк позовної давності до окремих самостійних зобов`язань щодо повернення кредиту спливає в січні 2014 року. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 28 лютого 2023 року. Головуючий: Судді: