LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4855357/10173/22

від 28.02.2023 ·

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 357/10173/22 Суддя (судді) першої інстанції: Цуранов А.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю. за участю секретаря Мельник К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та накладання адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в якому просив суд: 1) скасувати рішення завідувача сектору протидії нелегальній міграції Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 33 від 20.10.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язання покинути територію України до 18.11.2022 року громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ; 2) скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МКО 001164 від 20.10.2022 року на громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є громадянином Російської Федерації, має українське коріння по батьковій лінії та все своє дитинство провів в Україні, тут має багато родичів, з якими підтримує зв`язок. У 2000 році позивач виїхав з Російської Федерації та постійно проживав в Республіці Білорусь, має посвідку на проживання цієї країни. У 2020 році одружився з українкою ОСОБА_2 , через карантинні обмеження одруження відбулось на території Республіки Білорусь. Позивач з дружиною зміг переїхати до України лише у лютому 2021 року, з того часу зареєстрований та проживає разом зі своєю дружиною за адресою: АДРЕСА_1 . Знаходиться на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання від 01.07.2021 року, термін дії якої закінчився 30.06.2022 року. Позивач зазначає, що звертався до закінчення строку посвідки на проживання до відділу ДМС за місцем проживання, до Державної міграційної служби України та до Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства, однак йому роз`яснили, що доки триває військова агресія Російської Федерації проти України, заборонено продовжувати та видавати візи на проживання в Україні, надавати громадянство України громадянам Російської Федерації та Білорусі. Згодом його викликали до відділу ДМС, де винесли оскаржувані рішення, які він вважає протиправними. ОСОБА_1 вказує, що здійснив усі можливі заходи щодо легалізації свого перебування на території України, що свідчить про відсутність його вини в адміністративному правопорушенні, він є законослухняним громадянином, категорично проти військового вторгнення Російської Федерації в Україну та дій Республіки Білорусь, яка фактично є союзником Російської Федерації, засуджує дії цих країн та виступає за незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Російської Федерації, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 від 17.07.2018 року. 31.07.2020 року ОСОБА_1 одружився з громадянкою України ОСОБА_2 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_2 », що підтверджується апостильованим перекладом повторно виданого свідоцтва про шлюб Відділу ЗАГС Брестського міськвиконкому Республіки Білорусь серії НОМЕР_2 від 16.09.2020 року. 01.07.2021 року позивач отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 , дата закінчення строку дії - 30.06.2022 року. 09.06.2022 року ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною звернувся до Державної міграційної служби України та Білоцерківського міського відділу ДМС України в Київській області з заявою в якій просили, зокрема, видати ОСОБА_1 дозвіл на проживання на території України та видати відповідну посвідку на тимчасове проживання. 23.06.2022 року ДМС України листом № Р-3620-22/8.1/1927-22 повідомлено позивача, що Україна перебуває в умовах воєнного стану у зв`язку з повномасштабною збройною агресією зі сторони Російської Федерації. ОСОБА_1 належить до громадянства країни-агресора, який перебуває за кордоном та користується захистом держави свого громадянства, не втрачає юридичного зв`язку зі своєю державою та підпорядковується нормам законодавства країни свого громадянства. З посиланням на пункти 6, 23 частини 1 статті 8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» вказано про особливий режим в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, інтернування (примусове оселення) громадян іноземної держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України. До прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державною-агресором, ДМС тимчасово припинено прийом заяв від громадян Російської Федерації, зокрема, про обмін посвідки на тимчасове проживання. Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ПР МКО 001863 від 20.10.2022 року, складеного завідувачем сектору Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Іщенком А.П., 20.10.2022 року о 10:00 годині за адресою АДРЕСА_2 , виявлено громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, тобто проживав в Україні за документами, термін дії яких закінчився, термін дії тимчасової посвідки - до 30.06.2022 року, за що передбачена відповідальність частиною першою статті 203 КУпАП. 20.10.2022 року постановою серії ПН МКО № 001864, складеною заступником начальника відділу ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області Щербатюк Ростиславом Володимировичем , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 3 400 грн. Рішенням завідувача сектору протидії нелегальній міграції Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Іщенка А.П. про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації № 33 від 20.10.2022 року встановлено, що ОСОБА_1 прибув на територію України 23.12.2020 року через КП «Бориспіль» до своєї дружини та мав посвідку на тимчасове проживання дійсну до 30.06.2022 року. Після закінчення терміну дії посвідки територію України не покинув. За порушення права перебування іноземних громадян на території України громадянин Російської Федерації був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП. Вирішено примусово повернути до країни походження, або до третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , зобов`язати його покинути територію України у термін до 18.11.2022 року. У паспорті позивача заступником начальника Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області поставлено відмітку про прийняте рішення про примусове повернення від 20.10.2022 року № 33, встановлено строк для виїзду 30 діб, зобов`язаний залишити територію України до 18.11.2022 року. Вважаючи вищевказане рішення про примусове повернення та постанову про накладення адміністративного стягнення протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що оскаржувані постанова та рішення не відповідають встановленим вимогам законодавства та критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, оскільки прийняті без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому підлягають скасуванню. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»(далі -Закон), а також міжнародними нормами. Згідно із частиною першою, третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідно до статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов`язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Згідно із пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012року №150 (далі -Порядок №150), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території : 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи вразі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90днів протягом180днів уразі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року. Частинами першою, другою статті 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. Відповідно до частин другої, третьої статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення. Згідно із частинами першою, третьою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України),з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30днів з дня прийняття рішення. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція). Згідно з пунктом 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення. Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: - дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; - дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; - якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. З аналізу вищевикладених норм вбачається, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав, за яких приймається рішення про примусове повернення іноземців за межі України. Механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання врегульований спеціальним нормативно-правовим актом - Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (далі - Порядок №321). Згідно пункту 1 Порядку №321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Відповідно до вимог пунктів 16 та 17 Порядку №321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні. Згідно статті 222-2 КУпАП центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, про транзитний проїзд через територію України, невиконанням рішення про заборону в`їзду в Україну, а також питання щодо реєстрації місця проживання (статті 200, 201, частина перша статті 203, стаття 203-1 (крім порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в`їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204, 205, 206). Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник, заступники керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, інші уповноважені керівником посадові особи цього органу. Згідно вимог частини першої статті 203 КУпАП порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Аналіз вищевикладених норм свідчить про те, що міграційний орган уповноважений через своїх працівників притягувати іноземців та осіб без громадянства до адміністративної відповідальності за вчинення ними визначених законом адміністративних правопорушень, зокрема за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні. Згідно ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Тобто, іноземці або особи без громадянства мають підтверджувати законність свого перебування на території України. Законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, підтверджується, у тому числі наданим візою дозволом в межах строку дії візи; посвідкою на тимчасове проживання; довідкою, що підтверджує факт звернення за становленням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; дозволом на імміграцію. Не дотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визначення цих осіб нелегальними мігрантами та прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення до країни громадянської належності. Таким чином, підставою для прийняття рішення про примусове повернення іноземця до країни громадянської належності є перебування іноземця на території України з порушенням чинного законодавства, у тому числі, за відсутності паспортного документа та документа, що дозволяє тимчасове перебування на території України, законних джерел існування тощо. Виключенням щодо можливості примусового повернення іноземця до країни громадянської належності є наявність обставин, що свідчать про загрозу його життю або свободі за віросповіданням, національністю, громадянством (підданством), належністю до певної соціальної групи або за політичних переконань, загроза у жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводження чи покарання тощо у разі повернення до країни походження. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Російської Федерації, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 від 17.07.2018 року. Відповідно до свідоцтва про народження міськвідділу ЗАГС м. Сургут Тюменської області серії НОМЕР_4 від 11.11.1977 року, батьками позивача є українець ОСОБА_9 та росіянка ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 14). Згідно посвідки серії НОМЕР_5 від 31.07.2018 року позивач має дозвіл на тимчасове проживання в Республіці Білорусь, зареєстрований в м. Брест з 2006 року. 31.07.2020 року ОСОБА_1 одружився з громадянкою України ОСОБА_2 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_2 », що підтверджується апостильованим перекладом повторно виданого свідоцтва про шлюб Відділу ЗАГС Брестського міськвиконкому Республіки Білорусь серії НОМЕР_2 від 16.09.2020 року. В матеріалах справи міститься заява-запрошення ОСОБА_2 від 13.11.2020 року до органів митної та прикордонної служби України з проханням надати дозвіл на в`їзд ОСОБА_1 . В подальшому позивач отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 від 01.07.2021 року, дата закінчення строку дії - 30.06.2022 року. Як вбачається з довідки Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради про реєстрацію місця проживання особи № 15.2-03/3232, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 21.07.2021 року по теперішній час. В період з 19.05.2021 року по 18.05.2022 року та з 19.05.2022 по 18.07.2022 року позивач був застрахований відповідно до договорів добровільного медичного страхування іноземців, які тимчасово перебувають на території України серії НОМЕР_6 , 216157. Паспорт позивача містить відмітки про неодноразові в`їзди до України та виїзди до одруження. 21.05.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міського відділу ДМС України у Київській області за консультацією щодо процедури подачі клопотання про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні. Проте, працівник Білоцерківського міського відділу ДМС України у Київській області повідомив, що на даний момент громадянам Російської Федерації такі послуги не надаються і порадив звернутися до відділу ДМС України у місті Києві. Крім того, позивач звертає увагу, що 12 травня 2022 року на офіційному брифінгу Голова Державної міграційної служби України Наталія Науменко повідомила, що: «Насправді певний час у нас була пауза щодо громадян Білорусі та РФ. Ми розуміємо, як будемо діяти щодо громадян РФ. Зараз і надалі. Тому що ця країна офіційно визнана агресором. Щодо Білорусі, то такого офіційного визнання немає. Але ми дійсно мали справу з певною кількістю осіб, яка могла становити інтерес. У тому числі для наших спецслужб, бо незрозуміло було, чим вони займалися на території України. Однак політика стосовно громадян Білорусі наразі не змінилася. Найближчим часом ми будемо поновлювати прийняття документів та оформлення документів для цієї категорії громадян». Також, було озвучено, що: «Щодо громадян Російської Федерації, особи, які вже мають посвідки на тимчасове чи постійне проживання, можуть продовжити перебування на території України». На брифінгу було наголошено, що Державна міграційна служба разом з правоохоронними органами перевірять усіх громадян Росії з правом на проживання в Україні. Водночас, на офіційному сайті Державної міграційної служби України містилася новина у відповідності з якою: «В умовах воєнного стану Державною міграційною службою тимчасово призупинено роботу інформаційно-комунікаційних систем ДМС та надання адміністративних послуг, а саме: - видачу паспорта громадянина України та доставки виготовлених документів безпосередньо до територіальних органів вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України по досягненню 25- і 45- річного віку. Всі, хто перебуває на території України повинні мати при собі наступні документи, що підтверджують особу: - паспорт громадянина України у формі картки або книжечки, - паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Для іноземців та осіб без громадянства: - посвідка на постійне проживання. - посвідка на тимчасове проживання. - посвідчення біженця, - посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту. На період дії воєнного стану у громадян України, іноземців та осіб без громадянства обмежена можливість обміну документів, що посвідчують: - особу, - підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. Особи можуть пред`являти документ, строк дії якого закінчився, або до якого своєчасно не вклеєна фотокартка як документа, що посвідчує особу.». Посилання на новину: https://www.kmu.gov.ua/news/clerzhavna-migracijna-sluzhba- ukrayini-timchasovo-prizupinila-robotu-nadannya-adminposlug. 24.05.2022 року позивач звернувся до Відділу централізованого оформлення документів №3 Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства у м. Київ, адреса: АДРЕСА_3 , за консультацією щодо процедури подачі клопотання про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні. Проте, знову отримав усну відповідь про те, що на даний момент громадянам Російської Федерації такі послуги не надаються. Крім того, працівником Відділу централізованого оформлення документів №3 Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства у АДРЕСА_3 , було озвучено, що на поточний момент державними органами України розробляється окремий порядок, який буде регулювати дане питання. Також, було запропоновано звертатися до місцевого відділу ДМС для уточнення інформації щодо відновлення надання послуг видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні. 07.06.2022 року позивач знову звернувся до Білоцерківського міського відділу ДМС України у Київській області для уточнення питання щодо відновлення надання послуг видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні. Проте, отримав відповідь, що відновлення такої послуги не здійснювалося. 09.06.2022 року ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною звернувся до Державної міграційної служби України та Білоцерківського міського відділу ДМС України в Київській області з заявою в якій просили, зокрема, видати ОСОБА_1 дозвіл на проживання на території України та видати відповідну посвідку на тимчасове проживання. Листом ДМС України № Р-3620-22/8.1/1927-22 від 23.06.2022 року позивача повідомлено, що Україна перебуває в умовах воєнного стану у зв`язку з повномасштабною збройною агресією зі сторони Російської Федерації. ОСОБА_1 належить до громадянства країни-агресора, який перебуває за кордоном та користується захистом держави свого громадянства, не втрачає юридичного зв`язку зі своєю державою та підпорядковується нормам законодавства країни свого громадянства. З посиланням на пункти 6, 23 частини 1 статті 8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» вказано про особливий режим в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, інтернування (примусове оселення) громадян іноземної держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України. До прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державною-агресором, ДМС тимчасово припинено прийом заяв від громадян Російської Федерації, зокрема, про обмін посвідки на тимчасове проживання. З огляду на те, що законний строк перебування позивача на території України закінчився 30.06.2022 року, 20.10.2022 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП, застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу та винесено рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни. Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення ПР МКО 001863 від 20.10.2022 року, складеного завідувачем сектору Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Іщенком А.П., 20.10.2022 року о 10:00 годині за адресою м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 3А, виявлено громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, тобто проживав в Україні за документами, термін дії яких закінчився, термін дії тимчасової посвідки - до 30.06.2022 року, за що передбачена відповідальність частиною першою статті 203 КУпАП. 20.10.2022 року постановою серії ПН МКО № 001864, складеною заступником начальника відділу ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області Щербатюк Ростиславом Володимировичем , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 3 400 грн. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 20.10.2022 року о 10:00 год. у м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 2А, виявлений громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, тобто проживав в Україні за документами, термін дії яких закінчився, термін дії тимчасової посвідки - до 30.06.2022 року, чим порушив п. 7, п. 19, п. 67 ПКМУ № 322 від 25.04.2022 року. Наявна у справі копія постанови від 20.10.2022 року містить в собі відомості про отримання копії постанови позивачем. Рішенням завідувача сектору протидії нелегальній міграції Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Іщенка А.П. про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації № 33 від 20.10.2022 року встановлено, що ОСОБА_1 прибув на територію України 23.12.2020 року через КП «Бориспіль» до своєї дружини та мав посвідку на тимчасове проживання дійсну до 30.06.2022 року. Після закінчення терміну дії посвідки територію України не покинув. За порушення права перебування іноземних громадян на території України громадянин Російської Федерації був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП. Вирішено примусово повернути до країни походження, або до третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , зобов`язати його покинути територію України у термін до 18.11.2022 року. У паспорті позивача заступником начальника Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області поставлено відмітку про прийняте рішення про примусове повернення від 20.10.2022 року № 33, встановлено строк для виїзду 30 діб, зобов`язаний залишити територію України до 18.11.2022 року. В свою чергу колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи міститься характеристика старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області капітана поліції Сергія Шевченка, відповідно до якої ОСОБА_1 разом з сім`єю дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на превентивному обліку не перебуває та не перебував, за час проживання характеризується позитивно, скарг на його поведінку від сусідів не надходило, алкогольними напоями не зловживає, наркотичні засоби не вживає взагалі, до адміністративної відповідальності не притягувався, з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя відносин не підтримує (т. 1 а.с. 46). Судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що позивач не мав наміру порушувати вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та у встановлені строки звертався до органів ДМС з приводу продовження дії посвідки на тимчасове проживання, однак, йому було роз`яснено про зупинення строків надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та строків видачі дозвільними органами відповідних документів на час воєнного стану в Україні. Колегія суддів звертає увагу, що позивачем вчинялися активні дії щодо обміну посвідки, продовження строку дії. Так, матеріалами справи підтверджується, що 21.05.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міського відділу ДМС України у Київській області за консультацією щодо процедури подачі клопотання про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні, 24.05.2022 року позивач звернувся до Відділу централізованого оформлення документів №3 Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства у м. Київ, адреса: АДРЕСА_3 , за консультацією щодо процедури подачі клопотання про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні, 07.06.2022 року позивач знову звернувся до Білоцерківського міського відділу ДМС України у Київській області для уточнення питання щодо відновлення надання послуг видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні, 09.06.2022 року позивачем разом зі своєю дружиною було відправлено листа Голові Державної міграційної служби України та Білоцерківський міський відділ ДМС України у Київській області в якому просили:

1. Надати офіційну відповідь на лист на електронну адресу та поштову адресу АДРЕСА_1 . в якому повідомити: 1.1.Чи дійсно особи - іноземці, в яких закінчився строк дії посвідки на тимчасове проживання можуть пред`являти посвідку на тимчасове проживання, строк дії якої закінчився, для підтвердження своєї особи, і такий документ вважається дійсним для представника будь - якого органу державної влади до моменту відновлення роботи інформаційно-комунікаційних систем ДМС та надання адміністративних послуг щодо видачі посвідку на тимчасове проживання?

2. Повідомити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відновлення роботи інформаційно-комунікаційних систем ДМС та надання адміністративних послуг щодо видачі посвідку на тимчасове проживання на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_2 та поштову адресу АДРЕСА_1 :

3. Видати ОСОБА_1 (посвідка на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 . запис № 19771023-07430 виданий 01.07.2021 року, орган що видав 8011, дата закінчення строку 30.06.2022. Паспорт серії НОМЕР_1 виданий Г/К Росії, Брест 17.07.2018 року. РНОКПП: НОМЕР_7 . Місце проживання: АДРЕСА_4 ) дозвіл на проживання на території України та видати відповідну посвідку на тимчасове проживання. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач вчиняв всі необхідні дії для продовження строку офіційного перебування позивача на території України. Статтею 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» зокрема передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стану з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який продовжено з 05 год 30 хв 26.03.2022 строком на 30 діб на підставі Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022 року, затвердженого Законом України від 15.03.2022 року № 2119-ІХ. Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022, змінено статтю 1 Указу № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.04.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2263-ІХ від 22.05.2022 року, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.05.2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 23.08.2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України № 58/2023 від 06.02.2023 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 року строком на 90 діб. Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно частинами першою та двадцятою статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». З огляду на вищевикладене вбачається, що в період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним рішенням № 33 від 20.10.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни, громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни та зобов`язано його до 18.11.2022 року покинути територію України. Судом першої інстанції встановлено, що позивач має політичні та особисті погляди, що відрізняються від поглядів країни-агресора, відкрито виступає проти війни, засуджує дії Російської Федерації. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що внаслідок повернення позивача в країну походження або третю країну, це може призвести до політичного переслідування, адміністративної чи кримінальної відповідальності. В свою чергу слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 01 листопада 2022 року «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» передбачено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей: розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором. У разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором. Вказане свідчить про те, що порушення громадянами Російської Федерації Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» обумовлено зупиненням строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру. Колегія суддів звертає увагу, що пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №1232 від 01 листопада 2022 року передбачено, що зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються на: осіб, що мають законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, передбачені пунктами 4, 6 та 9 частини другої та пунктами 1, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію». Згідно пунктів 1, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; особам, імміграція яких становить державний інтерес для України. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. З огляду на вказане, позивач підпадає під виключення, що зазначені у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», оскільки мав діючу посвідку на тимчасове проживання на території України, строк дії якої закінчився 30.06.2022, тобто у період воєнного стану, та перебуває у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки. Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 1988 року по справі «Боррехаб проти Нідерландів», яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя). Так, відповідно до положень статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21 червня 1988 року та у справі «Каплан та інші проти Норвегії» від 24 липня 2014 року, роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, слід зазначити, що пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» установлено, що до іноземців та осіб без громадянства, які не змогли виїхати за межі України або не змогли звернутися до територіальних органів/підрозділів Державної міграційної служби України із заявою про продовження строку перебування на території України та/або про обмін посвідки на тимчасове/постійне проживання у зв`язку із введенням карантину, не застосовується адміністративна відповідальність за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, якщо такі порушення настали в період чи внаслідок встановлення карантину. Оформлення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, у період дії карантину здійснюється за місцем звернення особи. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України карантин. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції встановлено, що оскаржувана постанова та рішення були прийняті відповідачем в період дії карантину. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувані постанова та рішення не відповідають встановленим вимогам законодавства та критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, оскільки прийняті без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак підлягають скасуванню. Стосовно доводів апелянта щодо пропуску строку на звернення до суду першої інстанції із даним позов, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКО № 001864 була винесена 20.10.2022 року та отримана позивачем 20.10.2022 року. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважені порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Відповідно до ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення де адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, колі особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративні правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесенні постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк зі заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Згідно ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішення суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративно відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухваленні відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі пре адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з даним адміністративним позовом 28.10.2022 року, що підтверджується поштовим штемпелем на описі цінного листа, про відправку вказаної позовної заяви з додатками, та на конверті міститься дата оформлення відправлення 28.10.2022 року, крім того на конверті міститься штрих-код, згідно якого можна ідентифікувати дату отримання вказаного поштового відправлення. Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апелянта є безпідставними, оскільки, позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Н.В. Безименна А.Ю. Кучма

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»