Постанова 4850 № 200/4206/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2023 року справа №200/4206/22 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року (повне судове рішення складено 29 вересня 2022 року) у справі № 200/4206/22 (суддя в І інстанції Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області, оформлене листом від 12.08.2022 за № 12398- 11270/К-15/8-0500/22, про перерахунок пенсії з 01.12.2019 на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі № 200/13852/21 в частині зменшення розміру грошового забезпечення до 70 % при перерахунку пенсії; - зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснювати перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 із застосуванням основного розміру пенсії 80 % від грошового забезпечення, враховуючи висновки у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі № 200/6149/19-а за період з 01.12.2019 року та при всіх наступних перерахунках пенсії. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано в частині зменшення розміру грошового забезпечення до 70 % рішення ГУ ПФУ в Донецькій області, оформлене листом від 12.08.2022 за № 12398-11270/К-15/8-0500/22, про перерахунок ОСОБА_2 з 01.12.2019 на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі № 200/13852/21. Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 із застосуванням основного розміру пенсії 80 % від грошового забезпечення за період з 01.12.2019. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Також судовим рішенням стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів посилався на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що ГУ ПФУ в Донецькій області стосовно максимального обмеження розміру пенсії позивача керувалось нормами статті 43 Закону № 2262-XII. Зазначає, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року по справі № 200/13852/21 Головним управлінням проведено перерахунок пенсії позивачу з 01 грудня 2019 року на підставі довідки № 33/25-2631від 19 серпня 2021 року. Крім того, резолютивна частина означеного рішення не містить зобов`язання пенсійного органу під час розрахунку пенсійних виплат встановлення певного відсоткового розміру пенсії від грошового забезпечення, таким чином, позивачу здійснено розрахунок пенсії з урахуванням вимог чинного законодавства та рішення суду, виходячи з 70% грошового забезпечення з 01 грудня 2019 року. Також апелянт висловив незгоду з висновками суду про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі, визначеному позивачем та його адвокатом. Апелянт зазначає, що суд не застосував принципи співмірності та справедливості, зважаючи на складність справи. У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача висловлено згоду з рішенням місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 . Позивач є пенсіонером органів внутрішніх справ та отримувачем пенсії відповідно до Закону № 2262-XII, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області. 01.07.2009 позивачу була призначена пенсія згідно зі статтею 12 Закону № 2262-XII. Позивачу було призначено розмір пенсії відповідно до вимог ст. 13 Закону № 2262-XII в редакції станом на 01.07.2009 з розрахунку 30 років вислуги, що становить 80 процентів від грошового забезпечення. В 2018 року позивачу було підвищено пенсію, проте при цьому основний розмір пенсії становив 70 % від грошового забезпечення. Не погодившись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду та рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі № 200/6149/19-а позовні вимоги до ГУ ПФУ Донецької області було задоволено: визнано протиправним та скасовано розпорядження ГУ ПФУ в Донецькій області про перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 в частині зменшення розміру грошового забезпечення до 70 % при перерахунку пенсії та зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років із розрахунку підвищення до пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова № 103) на підставі довідки про розмір грошового забезпечення за відповідною посадою станом на 01 січня 2016 рік, на підставі Закону № 2262-XII та застосувати основний розмір пенсії 80 відсотків грошового забезпечення, який був визначений ОСОБА_1 на час призначення пенсії при звільненні зі служби за вислугою років з МВС України 01.07.2009. В подальшому рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі № 200/13852/21 частково було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 28.09.2021 № 532 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 та зобов`язано здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Закону № 2262-XII пенсії на підставі довідки, виданої Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області» від 19.08.2021 року № 33/25-2631, починаючи з 01.12.2019 року та виплатити різницю недоотриманої пенсії, з урахуванням фактично виплачених сум. Рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/13852/21 набуло чинності 06.06.2022. Відповідачем рішення суду у справі № 200/13852/21 виконано частково, з липня 2022 року позивач отримує пенсію на підставі довідки, виданої Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області» від 19.08.2021 № 33/25-2631, проте відповідачем застосовується при обчисленні пенсії 70% від розміру грошового забезпечення. 09 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення перерахунку пенсії при виконанні рішення суду у справі № 200/13852/21 з застосуванням 80 відсотків грошового забезпечення, який був визначений на час призначення пенсії при звільненні зі служби за вислугою років з МВС України 01.07.2009, оскільки закон не має зворотної дії у часі, крім того рішенням суду у справі № 200/6149/19-а судом визнано протиправним рішення ГУ ПФУ Донецької області в частині зменшення відсотку при перерахунку пенсії. Листом від 12.08.2022 за № 12398-11270/К-15/8-0500/22 відповідач повідомив, що основний розмір пенсії до проведення перерахунку на виконання рішення суду у справі № 200/13852/21 було розраховано виходячи з 80 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. На виконання рішення суду у справі № 200/13852/21 Головним управлінням, в межах своєї компетенції, здійснено перерахунок пенсії з грудня 2019 року на підставі довідки № 33/25-2631, інших зобов`язань на управління не покладено. Пунктом 23 Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи і створення передумов для економічного зростання в Україні», а також внесено зміни до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-XII, за якими максимальний розмір пенсії за вислугу років не повинен перевищувати 70 відсотків сум грошового забезпечення, передбаченого ст. 43 Закону № 2262-XII. Станом на теперішній час основний розмір пенсії обчислено з розрахунку 70 відсотків грошового забезпечення. Позивач вважав, що рішення відповідача про проведення перерахунку пенсії на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 р. у справі № 200/13852/21 в частині визначення відсотку грошового забезпечення для обчислення основного розміру пенсії, є протиправним. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого. Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін. Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до преамбули Закону 2262-XII, цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Згідно ч.3 ст.43 Закону № 2262-ХІІ, пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону № 2262-XII, в редакції, що діяла на час призначення пенсії, передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-XII (в редакції Закону що діяла на час призначення позивачу пенсії), максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 % відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1 - 100 процентів, до категорії 2- 95 процентів. Отже, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 % відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43). Пунктом 8 розділу II Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, та пунктом 23 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон № 1166-VII), який набрав чинності з 1 травня 2014 року, до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» було внесено зміни та цифри «90» замінено цифрами «80», а цифри «80» замінено цифрами «70» відповідно. Тобто, зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії відбулася вже після призначення позивачу пенсії. Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. З аналізу викладених норм слідує, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» зміни до частини другої статті 13 Закону щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70 % від сум грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 24.04.2018 у справі № 686/12623/17 (К/9901/849/17). Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, внесені Законами № 3668-VI та № 1166-VII зміни до частини 2 статті 13 Закону № 2262-XII щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80% та 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а мають застосовуватися лише виключно при призначенні нових пенсій. Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку про безпідставне зменшення відповідачем відсотку грошового забезпечення відповідача з 80 %, як було встановлено при призначенні пенсії, до 70 % при здійсненні перерахунку пенсії на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі № 200/13852/21 Відповідно до приписів ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. За невиконання рішення суду встановлено юридичну відповідальність. Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги доводи та позицію відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту та відновлення своїх прав. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Натомість, доводи позивача не було спростовано відповідачем. Щодо посилань відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 557/8998/16-а та у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 553/3616/16-а, суду зазначає, що Єдиний державний реєстр судових рішень не містить постанови Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 557/8998/16-а, а предметом розгляду в адміністративній справі № 553/3616/16-а були спірні правовідносини з приводу перерахунку пенсії позивачу з 1 січня 2016 року на підставі його заяви від вересня 2016 року, тобто, спірні правовідносини виникли до прийняття Конституційним Судом України Рішенням № 7-рп/2016. Відтак, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Щодо розподілу судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу. Як було зазначено вище, оскарженим судовим рішенням стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн. Апелянт стверджує, що розмір гонорару адвоката, з урахуванням категорії справи та витраченого часу адвокатом, є завищеним і не відповідає ринковим цінам на адвокатські послуги. Зазначена справа є справою незначної складності, розглядалася судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, а тому при визначенні сум відшкодування суд мав би виходити з критеріїв розумності та реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності). Так, позивачем заявлено вимоги щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 грн, з розрахунку вартості години роботи адвоката 1200 грн. На момент звернення до суду адвокатські послуги надано на суму 4200 грн. На обґрунтування заявленої суми відшкодування позивачем надано до суду договір про надання професійної правової допомоги від 24 червня 2022 року, додатку №1 до договору від 24 червня 2022 року, акт виконаних робіт від 25 серпня 2022 року за договором від 24 червня 2022 року та квитанцію №1 від 25 серпня 2022 року на суму 4200 грн. Згідно договору про надання правової допомоги від 24 червня 2022 року вартість гонорару адвоката за годину роботи становить 1200 грн. Тобто сторонами узгоджено, що розмір гонорару за наслідком виконання послуг залежить саме із витраченого часу та переліку послуг. Згідно додатку № 1 до договору від 24 червня 2022 року адвокатом надано наступний перелік послуг: надання консультацій, складання заяв до ПФУ 1200 грн; складання позовної заяви та інших процесуальних документів 2400 грн; надання допомоги у зборі документів, сканування документів, направлення до суду 600 грн; складання відзиву 1200 грн; представництво інтересів клієнта в суді 600 грн. Згідно акту виконаних робіт від 25 серпня 2022 року за договором від 24 червня 2022 року адвокатом надано послуги з надання консультацій, складання заяв до ПФУ, складання позовної заяви та інших процесуальних документів, надання допомоги у зборі документів, сканування документів, направлення до суду (згідно додатку № 1 до договору від 24 червня 2022 року: 1200 грн + 2400 грн + 600 грн = 4200 грн). Згідно акту наданих послуг вартість послуги зі складання позовної заяви становить 1000 грн на годину, на складання адміністративного позову витрачено 4 години, відтак, вартість послуги зі складання позовної заяви в даній справі становить 4000 грн. Згідно квитанції № 1 від 25 серпня 2022 року позивачем сплачено за надані послуги суму 4200 грн. Оскільки розгляд справи здійснено в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, судові засідання під час розгляду справи не проводились, відповідь на відзив представником позивача не надавалась. Місцевим та апеляційним судом встановлено, що відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції жодних клопотань щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу не заявлено. Таку незгоду висловлено в апеляційній скарзі. Відповідно до ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові № 280/1765/19 від 04 лютого 2020 року дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Поряд з цим, відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу наполягає на тому, що у разі відсутності в матеріалах справи клопотання відповідача про зменшення розмір витрат, суд не може за своєї ініціативи зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, заявлений до відшкодування. Дослідивши докази про надання правничої допомоги, подані позивачем, а також враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо зменшення стягнення таких витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4200,00 грн, за результатами розгляду цієї справи, є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг. Колегія суддів також ураховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17. Доводи скаржника про те, що витрати на професійну правову допомогу в договорі про надання правничої допомоги є завищеними та неспівмірними з обсягом виконаних робіт представником позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України. Аналогічна позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року в справі № 200/4206/22 залишити без змін. Повне судове рішення 28 лютого 2023 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук