Постанова 4850 № 200/3502/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2023 року справа №200/3502/22 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року (повне судове рішення складено 25 листопада 2022 року) у справі № 200/3502/22 (суддя в І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання неправомірними дій зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі ГУ ДПС у Донецькій області), в якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просила: - визнати неправомірними дії ГУ ДПС у Донецькій області щодо донарахування позивачу у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року єдиного внеску у розмірі 21 225,16 грн та визначення обов`язку з його сплати як недоїмки (податкового боргу); - зобов`язати відповідача здійснити корегування даних стосовно платника ОСОБА_1 , які містяться в інтегрованій картці інформаційної системи Державної податкової служби України за платежем 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність», шляхом виключення нарахованої за періоди з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року суми єдиного внеску у розмірі 21 225,16 грн, зокрема нарахованої 9 лютого 2018 року суми у розмірі 3133,90 грн із терміном сплати 9 лютого 2018 року, нарахованої 19 квітня 2018 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 19 квітня 2018 року, нарахованої 19 липня 2018 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 19 липня 2018 року, нарахованої 19 жовтня 2018 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 19 жовтня 2018 року, нарахованої 21 січня 2019 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 21 січня 2019 року, нарахованої 19 квітня 2019 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 19 квітня 2019 року, нарахованої 19 липня 2019 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 19 липня 2019 року, нарахованої 21 жовтня 2019 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 21 жовтня 2019 року. Позовні вимоги обґрунтовані наступним. З 21 серпня 2001 року позивач перебувала на податковому обліку як фізична особа-підприємець у ГУ ДПС в Донецькій області (Центрально-Міський район м. Горлівка): по 31 грудня 2014 року на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 2 групи), з 1 січня 2015 року по 15 вересня 2021 року - на загальній системи оподаткування. З 15 вересня 2019 року позивач є отримувачем пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 15 вересня 2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором на підставі заяви позивача був внесений запис за № 2002560060003001565 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, у зв`язку із чим з 15 вересня 2021 року позивача знято з обліку ГУ ДПС в Донецькій області. При цьому з обліку як платника єдиного внеску (реєстраційний номер платника єдиного внеску: 05-11-11-7219) позивача не знято. 15 вересня 2021 року з інформаційно-телекомунікаційної системи Державної податкової служби України позивач дізналася про наявність в неї недоїмки з єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у розмірі 21 225,16 грн, нарахованої відповідачем у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року. 27 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про надання інформації щодо заборгованості до бюджету та просила надати розрахунок недоїмки та інформацію про періоди і підстави її нарахування. Листом від 1 жовтня 2021 року відповідач повідомив, що станом на 28 вересня 2021 року податковий борг за позивачем не обліковується, але згідно із даними інформаційної системи ДПС України обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску (код платежу 71040000) у розмірі 21 225,16 грн, яка виникла у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року у зв`язку із не сплатою донарахувань, здійснених податковим органом. 16 грудня 2021 року позивач звернулась до відповідача із заявою про списання недоїмки за період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року як безнадійної заборгованості та зняття її з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, але листом № 60/Л/05-99-13-03-14 від 14 січня 2022 року відповідач відмовив у задоволенні цієї заяви. 21 січня 2022 року позивач звернулась до Державної податкової служби України зі скаргою на дії ГУ ДПС у Донецькій області щодо донарахування єдиного внеску, а також на бездіяльність щодо не прийняття заходів для списання недоїмки з єдиного внеску. Листом № 1627/Л/99-00-04-03-01-09 від 8 лютого 2022 року Державна податкова служба України відмовила позивачу у задоволенні її скарги. Позивач вважала дії відповідача щодо донарахування сум єдиного внеску протиправними та визначення обов`язку з його сплати як недоїмки (податкового боргу) такими, що порушують її права. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, якими вмотивовано позовну заяву. Позивач наголошує, що безумовним є той факт, що дії відповідача щодо донарахування у період з 09.02.2018 по 21.10.2019 суми єдиного внеску у розмірі 21 225,16 грн., формування та облік сум недоїмки зі сплати єдиного внеску у інформаційній системі ДПС України як податкового боргу, є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. На думку апелянта поза увагою суду при розгляді справи і прийнятті рішення залишився факт невиконання відповідачем законодавчо встановленого обов`язку до 13.02.2020 списати як безнадійну заборгованість недоїмку з єдиного внеску у розмірі 21 225,16 грн., донараховану ним у період з 09.02.2018 по 21.10.2019 відповідно до п.9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI. ГУ ДПС у Донецькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. ОСОБА_1 , є громадянкою України згідно паспорта громадянина України від 16 квітня 2020 року № НОМЕР_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання згідно довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи № 6523-459863 від 18 січня 2018 року: АДРЕСА_2 . ГУ ДПС у Донецькій області, відокремлений підрозділ Державної податкової служби без статусу юридичної особи, код ЄДРПОУ (ВП) 44070187; зареєстроване місцезнаходження: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59, є органом державної влади та належним відповідачем у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Як встановлено судами на підставі пояснень сторін, наявних у заявах по суті справи (позовній заяві та відзиві на позов), а також на підставі наявних у справі матеріалів, позивач з 16 серпня 1999 року зареєстрована платником єдиного внеску за номером 05-11-11-7219; з 21 серпня 2002 року як фізична особа-підприємець перебувала на податковому обліку в Бахмутській ДПІ (Центрально-Міській район м. Горлівка Донецької області) Головного управління в Донецькій області як фізична особа-підприємець; до 31 грудня 2014 року на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 2 група), з 1 січня 2015 року по 15 вересня 2021 року на загальній системі оподаткування. З 15 вересня 2021 року підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинена, номер проведення державної реєстрації припинення - 2002560060003001565. З 15 вересня 2021 року у зв`язку із припиненням підприємницької діяльності за власним рішенням ОСОБА_1 знято з податкового обліку як фізичну особу-підприємця, але продовжено обліковувати в Бахмутській ДПІ як фізичну особу, яка отримувала дохід від підприємницької діяльності та як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. За поясненням позивача, 15 вересня 2021 року з Електронного кабінету платника в Інформаційно-телекомунікаційній системи ДПС України вона дізналась про наявність донарахованої їй відповідачем у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року недоїмки з єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у розмірі 21 225,16 грн. 27 вересня 2021 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила надати інформацію про стан заборгованості до бюджету та наявності боргу. Листом від 1 жовтня 2021 року (вих. № 1113/Л/05-99-13-03-14) відповідач повідомив ОСОБА_1 , що згідно з даними інформаційної системи ДПС України у позивача станом на 28 вересня 2021 року податковий борг не обліковується; згідно з даними інформаційної системи ДПС України станом на 28 вересня 2021 року обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску (код платежу 71040000) нарахована у розмірі 21 225,16 грн, яка виникла у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року. 16 грудня 2021 року позивач звернулась із заявою до Бахмутського управління Головного управління ДФС у Донецькій області (Бахмутської ДПІ) та Головного управління ДФС у Донецькій області, в якій просила списати недоїмку, що донарахована їй податковим органом як платнику податків у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року у розмірі 21 225,16 грн, як безнадійну заборгованість та зняти позивача з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Листом від 14 січня 2022 року вх. № 60/Л/05-99-13-03-14 відповідач повідомив позивачу, що платник єдиного внеску знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток; згідно з даними інформаційної системи ДПС України у позивача станом на 13 січня 2022 року обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску (код платежу 71040000) у розмірі 21 225,16 грн, яка виникла у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року; також зазначено, що звернутися за списанням можливо було лише до 1 березня 2021 року, так як на теперішній час відсутні правові підстави для списання заборгованості зі сплати єдиного внеску. 21 січня 2022 року позивач звернулась із скаргою до Державної податкової служби України, в якій просила: 1) визнати неправомірними: дії відповідача щодо донарахування суми єдиного внеску у розмірі 21 225,16 грн та бездіяльність відповідача щодо не прийняття до 13 лютого 2020 року заходів для списання зазначеної недоїмки; 2) зобов`язати відповідача списати недоїмку, що донарахована податковим органом їй як платнику єдиного внеску за період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року у розмірі 21 225,16 грн та виключити з інтегрованої картки суму недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування донарахованої за період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року у розмірі 21 225,16 грн та зняти її з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Листом від 8 лютого 2022 року (вих. № 1627/Л/99-00-04-03-01-09) Державна податкова служба України відмовила позивачу у задоволенні її скарги, зазначивши, що ОСОБА_1 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) у період до жовтня 2021 року як фізична особа особа-підприємець, що перебувала на загальній системі оподаткування, мала обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску. Враховуючи викладене та беручи до уваги впроваджені алгоритми відображення (рознесення) даних первинних показників звітних документів в інтегрованих картках платників ITC «Податковий блок», недоїмка за період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року у розмірі 21 225,16 грн відображена в ІК ФОП ОСОБА_1 . Також ДПС зазначила, що враховуючи, що позивач є пенсіонером за віком з 15 вересня 2021 року, обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок, а також відображати зобов`язання у звітності з єдиного внеску в неї відсутній з жовтня 2019 року. Відповідно до ч. 7 ст. 25 Закону № 2464-VI сума недоїмки не підлягає списанню, а згідно із ч. 16 ст. 25 цього закону строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Також зауважено, що п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 (якій діяв по 12 лютого 2020 року) не скасовував обов`язків для платника єдиного внеску, а надавав можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 6 листопада 2018 року по справі № 812/292/18. Отже, законодавчі підстави для списання заборгованості з єдиного внеску відсутні. Роз`яснено, що згідно абз.7 ч.1 ст.5 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску (фізична особа-підприємець) знімається з обліку після проведення перевірки та здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску. При цьому така особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою-підприємцем. Згідно Витягу з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетів та цільовими фондами станом на 15 вересня 2021 року за позивачем рахується (за кодом класифікації доходів бюджету 71040000) від`ємне сальдо у розмірі 21 225,16 грн. Згідно інтегрованої картки платника (ІКП) за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 станом на 31 грудня 2021 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску (код платежу 71040000) у розмірі 21 225,16 грн, яка нарахована податковим органом за період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року, а саме: - за 2017 рік нараховано єдиний внесок у сумі 8448,00 грн терміном сплати 9 лютого 2018 року (нарахована 9 лютого 2018 року) (з урахуванням наявної переплати станом на початок 2017 року в розмірі 5314,10 грн заборгованість з єдиного внеску за 2017 рік склала 3133,90 грн); - за І квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн терміном сплати 19 квітня 2018 року (нараховано 19 квітня 2018 року); - за ІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн терміном сплати 19 липня 2018 року; - за ІІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн терміном сплати 19 жовтня 2021 року; - за ІV квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн терміном сплати 21 січня 2019 року; - за І квартал 2019 року у сумі 2 54,18 грн терміном сплати 19 квітня 2019 року; - за ІІ квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн терміном сплати 19 липня 2019 року; - за ІІІ квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн терміном сплати 21 жовтня 2019 року. Будучи не згодною із діями відповідача щодо нарахування їй у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року єдиного внеску за 2017 рік ІІІ квартал 2019 року, позивач звернулась до суду із цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом № 2464-VI. Згідно ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до абз.1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у п. 1 (крім абз.7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Починаючи з 1 січня 2017 року відповідно до змін, внесених до ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у разі відсутності у фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, доходу у звітному році або окремому місяці звітного року (які раніше мали право самостійно визначати базу нарахування єдиного соціального внеску у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування страхового внеску та розміру мінімального страхового внеску), самостійне визначення бази для нарахування єдиного соціального внеску стало обов`язковим. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у п.п.4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з абз.1 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у п.п.4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону (в редакції, яка діє з 1 січня 2018 року - крім платників, зазначених у п.п.4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону), зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз.3, 4 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI (в редакції, яка діяла до 1 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Згідно абз.3 цієї ж частини, в редакції, що діяла з 1 січня 2018 року, платники єдиного внеску, зазначені у п.п.4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Відповідно до ч. 12 ст. 9 даного Закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. При цьому Закон не ставить у залежність обов`язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем доходу. Враховуючи наведені приписи, суд відхиляє доводи позивача щодо неправомірності нарахування відповідачем єдиного внеску у зв`язку із не здійсненням нею підприємницької діяльності та не отриманням доходу за період 2017 рік ІІІ квартал 2019 року. При цьому слід зазначити, що для фізичних осіб-підприємців базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, яка не може бути меншою (в тому числі у випадку не отримання доходу) за розмір мінімального страхового внеску. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року 3200,00 грн. Таким чином, розмір єдиного внеску фізичної особи-підприємця за звітний 2017 рік складає не менш 8448,00 грн (3200,00 грн * 12 * 22%). Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до Закону № 2464-VI (набули чинності з 1 січня 2018 року), відповідно до яких з 1 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Законом України від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року складає 3723,00 грн. Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн (3723,00 грн * 3 * 22%), поквартально: до 19 квітня 2018 року за 1 квартал 2018 року 2457,18 грн, до 19 липня 2018 року за 2 квартал 2018 року 2457,18 грн, до 19 жовтня 2018 року за 3 квартал 2018 року 2457,18 грн. Законом України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 - 4173,00 грн. Відповідно, щоквартальний платіж складає 2754,18 грн. (4173,00 грн * 3 * 22%) поквартально: до 19 квітня 2019 року за І квартал 2019 року, до 19 липня 2019 року за ІІ квартал 2019 року, до 19 жовтня 2019 року за 3 квартал 2019 року. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 2 вересня 2014 року № 1669-VII (далі Закон № 1669-VII) внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме: підпункт «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 такого змісту: «Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. […] Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична, операція визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу». Законом України від 2 березня 2015 року № 219-VIII «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці, до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» внесли такі зміни: пункт 9-3 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII вважати пунктом 9-4. Проаналізувавши наведені приписи місцевий суд дійшов правильного висновку, що внесеними змінами не скасовано обов`язків платника податків (єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) нараховувати та сплачувати його, а надано можливість на період АТО не виконувати ці обов`язки у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. Верховний Суд в рішенні від 30 березня 2018 року у зразковій справі № 812/292/18 (а також в інших постановах з аналогічним предметом спору) зазначив такий правовий висновок: «Нормами п. 9-4 розділ VIII Закону № 1058 платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, була надана можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану не виконувати встановлені ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 обов`язки щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску. Разом із тим, Закон № 2464 не скасовував обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі». Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі № 812/838/17 та від 2 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19. Пунктом 28 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2016 року, виключено пп.8 п.4 ст.11 Закону № 1669-VІI, але його положення були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464-VI, а зміни безпосередньо до Закону № 2464-VI щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) п. 9-4 розділу VIII цього Закону внесені не були. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» № 440-IX від 14 січня 2020 року, який набрав чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено із Закону № 2464-VI. Таким чином, положення п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI з 13 лютого 2020 року втратили чинність. Отже, починаючи з 13 лютого 2020 року скасовано встановлений Законом № 2464-VI механізм пільгового оподаткування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платників податків, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком зазначеним у ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція. Подальше врегулювання законодавцем особливостей адміністрування єдиного соціального внеску для відповідних платників податків не передбачені. Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Виходячи зі змісту п. 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, застосування відповідної пільги пов`язується з моментом закінчення антитерористичної операції, оскільки диспозиція відповідної норми передбачає, що підставою для її застосування є факт подачі заяви таких платників до контролюючого органу, але не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідно до ст. 1 Закону № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Суд зазначає, що на сайті Президента України опубліковано Указ № 116/2018, яким уведено у дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях» (https://www.president.gov.ua/documents/1162018-24086). Разом із цим вказаний Указ не містить відомостей про закінчення проведення антитерористичної операції. Іншого Указу, якій містить відомості про закінчення проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей, на сайті Президента України не опубліковано. Згідно ст. 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Статтею 30 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268 від 18 січня 2018 року були внесені зміни до деяких законодавчих актів України. Так, статтю 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» № 638 від 20 березня 2003 року було доповнено абзацом 10 наступного змісту: «антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку статті 51 Статуту Організації Об`єднаних націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України». Враховуючи наведене вище, можна дійти висновку, що діючі норми права як станом на час виникнення спірних правовідносин так і станом на час розгляду цієї справи не містили та не містять кінцевої дати закінчення антитерористичної операції, що дає підстави вважати, що антитерористична операція триває. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Відповідно до абз.3 п. 5 ст.11 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України. Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» (втратило чинність), від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено, м. Горлівка Донецької області. Позивач знаходиться на обліку в ГУ ДПС в Донецькій області, місцем її реєстрації є м. Горлівка Донецької області. Враховуючи ретроспективну дію норм п. 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, що запроваджує відповідну пільгу починаючи з моменту набрання законної сили Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 до набрання законної сили Законом № 440-IX, а також беручи до уваги рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999, механізм реалізації відповідного інституту поширювався на період з 14 квітня 2014 року до 13 лютого 2020 року, а фактична реалізація вказаної норми в процесі правозастосування не пов`язана виключно з моментом подачі відповідним платником податків заяви про її застосування в силу нормативного закріплення алгоритму дій контролюючих органів в процесі дії відповідної норми. Отже, позивач була звільнена від виконання обов`язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, а також від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати єдиного внеску лише в період з 14 квітня 2014 року по 13 лютого 2020 року. Аналогічні висновки наведені Верховним Судом у постановах від 26 жовтня 2021 року у справі № 360/1594/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 200/2618/20, від 30 листопада 2021 року у справі № 300/3157/20, від 1 червня 2022 року у справі № 200/3807/20, від 29 червня 2022 року у справі № 200/5718/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 200/11701/20. З 13 лютого 2020 року позивач не звільнена від виконання обов`язків платників, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, зокрема, зі сплати єдиного внеску за періоди з 14 квітня 2014 року по 13 лютого 2020 року. Щодо такої підстави для списання податкового боргу, яка зазначена в пп. 101.2.3 п. 101.2 ст. 101 Податкового кодексу України (податковий борг, щодо якого минув строк давності, встановлений п.102.4 ст.102 цього Кодексу), на яку також посилалася позивач, то вона не може бути застосована, з огляду на абз. 10 п. 52-2 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України, згідно з яким на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити корегування даних, які містяться в інтегрованій картці інформаційної системи. Частинами 1 та 2 ст. 12 Закону № 2464-VI визначено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску. Частиною 4 ст. 8 Закону № 2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Відповідно до вимог п. 41.1 ст. 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи. Відповідно до пп.19-1.1.10 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України до функцій контролюючого органу зокрема входить забезпечення ведення обліку податків, зборів, платежів. Пунктом 63.11 ст. 63 ПК України встановлено, що контролюючі органи забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться контролюючими органами згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних. Згідно п. 63.12 ст. 63 ПК України інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв`язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних. Пунктом 74.1 ст. 74 ПК України передбачено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Внесення інформації до баз даних Інформаційної системи та її опрацювання здійснюються контролюючими органами. Згідно Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 7 квітня 2016 року № 422, який був чинним до 5 квітня 2021 року, та Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року № 5, який чинний з 5 квітня 2021 року, інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи контролюючих органів (ДФС, ДПС), які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами, а оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення первинних показників через їх перетворення в облікові показники в ІКП. Зазначеними Порядками (пункти 3 розділу І Порядку № 422 та Порядку № 45) встановлено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Відповідно до п. 4 Порядку № 422 відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи, а згідно п. 5 Порядку № 5 загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, що здійснює облік платежів. Отже, відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо нарахувань та сплати платником податкових зобов`язань та єдиного соціального внеску було/є обов`язком контролюючого органу. Враховуючи наведене, місцевий суд дійшов правильного висновку про правомірність нарахування позивачу єдиного внеску у період 2017 рік ІІІ квартал 2019 року, а також правомірність відображення такого нарахування в інтегрованій картці платника. Відповідно до частини 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, довів суду правомірність дій щодо нарахування позивачу коефіцієнтного значення розміру посадового окладу, у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю. Дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи позивача, оскільки судом досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення. Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому трактуванні позивачем норм матеріального права, зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення про відмову у задоволенні позову з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року у справі № 200/3502/22 залишити без змін. Повне судове рішення 28 лютого 2023 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук