Постанова 4824 № 755/9383/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 1 лютого 2023 року місто Київ справа № 755/9383/21 провадження №22-ц/824/2160/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Тетарчук Інною Віталіївною, та ОСОБА_2 , подану адвокатом Літвіним Ігорем Миколайовичем, на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 22 лютого 2022 року, ухвалене у складі судді Гончарук В.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - В С Т А Н О В И В: У червні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов обґрунтовано тим, що 25 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до п.2.1 якого позикодавець передав, а позичальник взяв в борг грошові кошти в сумі 1470000 грн. за договірним курсом на день укладення договору було еквівалентно 60000 доларів США, без нарахування відсотків від суми позики. Позичальник зобов`язувався повернути суму позики протягом 11 місяців, але не пізніше 25 січня 2021 року. Грошові кошти були передані готівкою в сумі, зазначені в п.1 договору позики, тобто в сумі 1470000 грн. Сторони погодили порядок повернення позики, а саме готівкою або на банківський рахунок, та відповідальність за прострочення повернення позики або її частини, зокрема п.8 договору позики встановлено, що при неповерненні позики, або несвоєчасному її поверненні, позичальник сплачує пеню у розмірі 2% від суми позики за кожен день прострочки сплати боргу. Договір було посвідчено нотаріально приватним нотаріусом КМНО Яворською Н.В. 25 лютого 2020 року. У встановлений договором строк, тобто 25 січня 2021 року відповідач позику не повернула, не повернула позику і станом на день звернення до суду, при цьому контактів уникає та зв`язок з позикодавцем не підтримує. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила стягнути суму боргу у розмірі 1470000 грн., три проценти річних та інфляційні втрати, а також пеню, розраховану за період з 26 січня 2021 року по 24 травня 2021 року у сумі 3469200 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 22 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сума коштів за договором позики від 25 лютого 2020 року у розмірі 1470000 грн. та 50000 грн неустойки, а всього стягнуто 1520000 грн. Додатковим рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 15 листопада 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних в сумі 14256,99 грн. та інфляційні нарахування в сумі 50509,48 грн. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Літвін І.М. подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду повністю. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції в рішенні не вказав про заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі. Суд першої інстанції в рішенні суду не вказав, чому докази, зокрема показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були відхилені судом, мотиви їх відхилення. В судовому рішенні відсутня мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Суд першої інстанції не з`ясував справжню природу укладеного між сторонами договору. В свою чергу ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в який просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні трьох процентів річних, інфляційних нарахувань та пені в розмірі 50000 грн. і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14256,99 грн. - трьох відсотків річних, 50509,48 грн. - інфляційних втрат та 3469200 грн. пені. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Що стосується визначеного судом першої інстанції пені, то в цій частині ОСОБА_1 зазначає про те, що суд зменшив суму стягнення більше ніж в 69 разів. Таке зменшення неустойки у вигляді пені призводить до надмірного збагачення відповідача за рахунок позивача, який вправі був розраховувати на належне виконання зобов`язань та повернення позики в строк. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Тетарчук І.В. свою апеляційну скаргу в частині доводів щодо безпідставного зменшення пені підтримала і просила її задовольнити. Оскільки додатковим рішенням суд першої інстанції суд задовольнив вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, тому представник позивача в цій частині вимоги апеляційної скарги не підтримала. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила залишити без задоволення. Відповідач ОСОБА_2 , її представник адвокат Літвін І.М. свою апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом установлено, що 25 лютого 2020 року між сторонами був укладений нотаріально посвідчений договір позики в сумі 1470000 грн., що еквівалентно 60000 доларів США, на умовах повернення до 25 січня 2021 року. Відповідно до умов договору позики в разі несвоєчасного повернення суми позики позичальник сплачує пеню в розмірі 2 відсотків від суми позики за кожен день прострочення. Факт укладення даного договору учасниками справи не оспорюється. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що у визначений у договорі строк відповідач позику не повернула, у зв`язку з чим кредитор має право вимагати стягнення пені, а також трьох процентів річних і інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням позичальником грошового зобов`язання. Оскільки право на стягнення пені в кредитора виникло з наступного дня після 25 січня 2021 року, а до суду позивач звернувся 7 червня 2021 року, суд вважав, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків і на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, з урахуванням положень ст.3 ЦК щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.. Суд першої інстанції визначив розмір неустойки в сумі 50000 грн. Проте, повністю з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначено кількості речей (ст.1047 ЦК України). За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такий самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Суд першої інстанції, дослідивши укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір позики 25 лютого 2020 року, який відповідачем не оспорений, дійшов правильного висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що ґрунтуються на договорах позики, за умовами якого відповідач грошові кошти взяв у боргу у позивача та зобов`язався їх повернути у строк, визначений у договорі. Встановивши, що ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів у встановлений строку не виконала, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми боргу. Доводи відповідача в тій частині, що вона за договором позики коштів в сумі 1470000 грн., що в еквіваленті 50000 доларів США не отримувала, при укладенні договору мова йшла про суму, еквівалентну 10000 доларів США, яку чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_5 сплатив в рахунок погашення її заборгованості зі сплати за спожиту електроенергію, що підтвердили в судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , показам яких суд першої інстанції правової оцінки не надав, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимог і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо догові позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Оскільки відповідачем договір позики не оспорений, підстав вважати, що такий договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини, немає, обставини щодо одержання ОСОБА_2 грошових коштів у меншій кількості, ніж встановлено договором, а саме 10000 доларів США, не можуть бути підтверджені показами свідків. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції в рішенні суду не вказав про заяви, клопотання, інші процесуальні дії всупереч вимогам п.п.2,3 ч.3 ст.265 ЦПК України, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не зазначення про такі процесуальні дії учасників справи та суду не призвело до неправильності вирішення справи. Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного зменшення пені до 50000 грн., колегія суддів вважає частково обґрунтованими, виходячи з наступного. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання ( ч.1 ст.549 ЦК України). Відповідно до ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Судом установлено, що договір позики є безпроцентним. Позичальник у визначений у договорі позики строк грошові кошти позикодавцю не повернула. Період прострочення повернення позики, за яким було заявлено позовні вимоги складає з 26 січня 2021 року по 24 травня 2021 включно. Кількість днів прострочення

118. Розрахунок пені в розмірі, визначеному п.8 договору, виходячи із 2% від суми позики за кожен день прострочки сплати боргу, складає 3469200 грн. Саме таку суму просив стягнути позивач з відповідача. Положення ст.ст.13 та 129 Конституції України гарантують однаковий захист державою всіх учасників цивільних правовідносин, забезпечують їх рівність перед законом та судом. Відповідно, учасників правовідносин наділено рівними правами вільно та безперешкодно реалізовувати права та отримувати реальну можливість їх захисту у випадку порушення. Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст.3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Зокрема, загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим особою. Цій меті насамперед відповідає стягнення збитків. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Враховуючи тривалий період невиконання позичальником своїх обов`язків щодо повернення грошових коштів, знецінення гривні, відповідно заподіяння позикодавцю збитків через неповернення коштів, з метою компенсації майнових втрат ОСОБА_1 розмір пені слід визначити на рівні 500000 грн., що відповідає принципу справедливості та добросовісності. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, розмір пені збільшенню з 50000 грн. до 500000 грн. Відповідно до ст.141 ЦПК України з ОСОБА_2 підлягає стягненню частина сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Літвіним Ігорем Миколайовичем, залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тетарчук Інною Віталіївною, задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 22 лютого 2022 року змінити, збільшити стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму пені з 50000 грн. до 500000 грн., та відповідно збільшити загальну суму, що підлягає стягненню з 1520000 грн. до 1970000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2208 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 27 лютого 2023 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус