Постанова 4855 № 320/10745/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/10745/22 Головуючий у І інстанції - Войтович І.І. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для проведення індексації січень 2008 року у розмірі 6 843 грн 81 коп.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для проведення індексації січень 2008 року у розмірі 83 625 грн 23 коп. з урахуванням раніше виплачених сум. Позовні вимоги мотивовано незгодою Позивача з розміром (сумою) нарахованої та виплаченої Військовою частиною НОМЕР_1 індексацією грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для проведення індексації січень 2008 року. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії. Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та передати справу на розгляд суду першої інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що механізм нарахування та виплати Військовою частиною НОМЕР_1 Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січень 2008 року, у тому числі і розмір (числове значення) індексації грошового забезпечення, належного до виплати Позивачеві за спірний період, в межах розгляду адміністративної справи № 320/93/22 судами не розглядався, що не позбавляє права Позивача на звернення до суду за захистом з даним адміністративним позовом. Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - зобов`язати виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпочинку терміном 40 діб без урахування вихідних, святкових та неробочих днів у розмірі грошового забезпечення на момент виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 починаючи з 31 травня 2018 року; - зобов`язати виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі № 420/2807/19 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року змінено, викладено резолютивну частину судового рішення в наступній редакції: «Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року. В задоволені іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.». На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 420/2807/19 Військовою частино НОМЕР_1 було нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року у розмірі 617 грн 44 коп. із застосуванням базових місяців для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2016 року, квітень 2016 року, січень 2017 року, лютий 2017 року та січень 2018 року. Позивач вважаючи, що при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 Відповідачем не було застосовано базовий місяць для обрахування індексації грошового забезпечення Позивача - січень 2008 року, звернувся з адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року, яке набрало законної сили 22 липня 2022 року, у справі № 320/93/22 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця для проведення індексації січень 2008 року як базового місяця. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця для проведення індексації січень 2008 року як базового місяця, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вказаного рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року у справі № 320/93/22 Військовою частиною НОМЕР_1 29 вересня 2022 року було нараховано та виплачено Позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 6 226,37 грн, що підтверджується випискою по рахунку Позивача AT КБ «ПриватБанк». Не погоджуючись з розміром (сумою) нарахованої та виплаченої Військовою частиною НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для проведення індексації січень 2008 року, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що обраний Позивачем у даній адміністративній справі спосіб захисту є способом виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року у справі № 320/93/22. Таким чином, якщо Позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю Відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він мав звертатись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідною заявою, а не пред`являти новий адміністративний позов. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке. У Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04). На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Положеннями ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо. Приписами ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Таким чином, нормами процесуального Закону встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для зобов`язання Відповідача належним чином виконати рішення суду. Вказані правові норми мають на меті забезпечити належне виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-Позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. За своєю суттю даний спір виник у зв`язку із протиправним невиконанням Відповідачем рішення у справі № 320/93/22. З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не дозволяє ефективно захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, з чим погоджується колегія суддів. При розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17, а також в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15. Таким чином, якщо Позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю Відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності Відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17. Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що якщо Позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю Відповідача на виконання вищевказаного судового рішення у справі № 320/93/22 порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності Відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов, з чим погоджується і колегія суддів. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі - без змін. Керуючись статтями 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 23.02.2023 року.