Постанова 4824 № 362/972/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 лютого 2023 року м. Київ Унікальний номер справи № 362/972/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4986/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Ковбель М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина», ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, - в с т а н о в и в : У лютому 2022 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: - визнати недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 та ТОВ «Золота середина» на доменному імені сайту www.obozrevatel.com про те, що: «...він «забув» вказати у декларації будинок за $600 тис.»; «Основна претензія - це не вказаний у декларації будинок під Києвом вартістю 600 тисяч доларів»; «заощадження також були виявлені, однак точних даних про суму поки що немає»; - зобов`язати ОСОБА_2 та ТОВ «Золота середина» спростувати вказані недостовірні відомості, відносно ОСОБА_1 , шляхом опублікування на доменному імені сайту інтернет-видання www.obozrevatel.соm спростування інформації: «...він «забув» вказати у декларації будинок за $600 тис»; «Основна претензія - це не вказаний у декларації будинок під Києвом вартістю 600 тисяч доларів»; «заощадження також були виявлені, однак точних даних про суму поки що немає»; - зобов`язати ОСОБА_2 та ТОВ «Золота середина» видалити фотографію ОСОБА_1 , опубліковану без його згоди, з сайту інтернет-видання доменного імені www.obozrevatel.com ; - зобов`язати ТОВ «Золота середина» та ОСОБА_2 принести вибачення ОСОБА_1 ; - стягнути з ОСОБА_2 та ТОВ «Золота середина» в солідарному порядку відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 1 (одна) грн. та стягнути судові витрати. Позов мотивований тим, що він з 1990 року по теперішній час проходить військову службу за контрактом. На даний час перебуває на керівній посаді та є начальником Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Указом Президента України від 23 серпня 2020 року начальнику Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України полковнику ОСОБА_3 присвоєно військове звання генерал-майора. За час проходження служби позивач зарекомендував себе з позитивного боку, користується авторитетом з боку керівництва, підлеглих та товаришів по службі. Разом з тим, 30 листопада 2021 року в мережі Інтернет на сторінці «OBOZREVATEL» була розміщена стаття під назвою: «У начальника Південного регіонального управління ДПСУ пройшли обшуки: він «забув» вказати у декларації будинок за $600 тис.», в якій, крім іншого, зазначено що «Основна претензія - це не вказаний у декларації будинок під Києвом вартістю 600 тисяч доларів», а також що «заощадження також були виявлені, однак точних даних про суму поки що немає», а також розміщено фотографію позивача. Автором публікації зазначено ОСОБА_4 . Проте вказана інформація є недостовірною, такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача, а також містить конфіденційну інформацію про позивача шляхом розміщення його фотографії, на що згоди він не надавав (а.с. 1-16). У серпні 2022 року директор ТОВ «Золота Середина» Кривда М.М. подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач є публічною особою, і це розширює межі критики та громадського контролю за його життям, крім того, просив врахувати, що оспорювана позивачем інформація іншими особами вже була опублікована в соціальних мережах 22 листопада 2021 року для обговорення громадськістю, а тому просив в задоволенні позову відмовити (а.с. 67-76). У вересні 2022 року позивач подав відповідь на відзив та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 81-83). Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Золота Середина», ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено (а.с. 87-92). Не погодившись із рішенням суду, 23 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі (а.с. 94-103). Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції поверхнево надав оцінку обставинам та доказам у справі, не з`ясував характер поширеної інформації, а саме чи є вона фактичними даними чи оціночними судженнями. Вказував, що поширена про нього інформація є недостовірною та негативною, оскільки стверджується про порушення позивачем норм чинного законодавства щодо декларування майна, приховування від державного контролю невизначених сум заощаджень, вчинення злочину та створює образ аморальної особи. При цьому, позивач є начальником Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, зразково виконує свої військові обов`язки, за що був відзначений Президентом України та нагороджений медаллю. Тому зазначена інформація порушує честь та гідність позивача як працівника Державної прикордонної служби України, офіцера, який не тільки виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону, а ще має статус учасника бойових дій, оскільки порушення антикорупційного законодавства несумісне із його статусом. 21 лютого 2023 року представник ТОВ «Золота Середина» - Кривда М.М. подав відзив в якому просив поновити строк на подачу відзиву та відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Поряд з цим, за наявними у справі доказами 26 січня 2023 року уповноважена особа ТОВ «Золота Середина» за зареєстрованим юридичною особою місцем знаходження отримала копію ухвали про відкриття апеляційного провадження (якою був встановлений строк подачі відзиву до 03 лютого 2023 року) та апеляційної скарги, відзив поданий відповідачем лише 21 лютого 2023 року про що свідчить штемпель поштового відправлення, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність поважних причин пропуску строку на подачу відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 112-114, 121, 135-136). В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Тішин Д.П. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними поштові адреси, адреси електронної пошти та телефонограмами із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень про що у справі є докази (а.с. 115-132). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за наступних підстав. Судом встановлено, що 30 листопада 2021 року в мережі Інтернет на сторінці «OBOZREVATEL» була розміщена стаття під назвою: «У начальника Південного регіонального управління ДПСУ пройшли обшуки: він «забув» вказати у декларації будинок за $600 тис.», в якій, крім іншого, зазначено що «Основна претензія - це не вказаний у декларації будинок під Києвом вартістю 600 тисяч доларів», - заявило джерело»; «Зазначається, що заощадження також були виявлені, однак точних даних про суму поки що немає», а також розміщено фотографію ОСОБА_1 (а.с. 25-28). Автором публікації зазначено ОСОБА_4 . Власником доменного ім`я OBOZREVATEL.UA та власником веб-сайту https :// incident .obozrevatel.com є ТОВ «Золота Середина» на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № 77116 згідно з відомостями Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг (а.с. 32-39). У позові ОСОБА_1 вказував, що перебуває на посаді начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України. За змістом ст. 277 ЦК України, ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації, у т.ч. особою, якою поширено таку інформацію. Поряд з цим, за змістом вказаних норм, кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року). Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року). Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Пунктом 12 постанови визначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 15 вказаної постанови, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. За змістом ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. У рішенні ЄСПЛ у справі «Lingens v. Austria» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе». Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Відповідні роз`яснення містяться і в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», в якому зазначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Стаття 10 Європейської Конвенції з прав людини захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес (див. рішення у справі «Сюрек проти Туреччини» (№ 1) [ВП], заява №26682/95, п. 61, ECHR 1999-IV). За роз`ясненнями, що містяться в п. 21 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998 року) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. Позивач ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин займав посаду начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, перебуває на державній службі і користується державними ресурсами. Згідно з посвідченням, виданим 07 квітня 2015 року Адміністрацією Державної прикордонної служби України, ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 19). Враховуючи вказане, позивач ОСОБА_1 перебуваючи на вказаній керівній посаді державної служби має бути відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес. Звертаючись з позовом ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність, ділову репутацію та спростувати інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 та ТОВ «Золота середина» на доменному імені сайту www.obozrevatel.com про те, що: «...він «забув» вказати у декларації будинок за $600 тис.»; «Основна претензія - це не вказаний у декларації будинок під Києвом вартістю 600 тисяч доларів»; «заощадження також були виявлені, однак точних даних про суму поки що немає». У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що оспорювана інформація вже була раніше опублікована у мережі Інтернет 22 листопада 2021 року, на підтвердження чого надав скріншоти публікацій у соціальній мережі Facebook та інших веб-сайтів засобів масової інформації («Останній бастіон» - ІНФОРМАЦІЯ_2 і «Сайт міста Одеси 048») (а.с. 67-76). Так, стаття під назвою: «У начальника Південного регіонального управління ДПСУ пройшли обшуки: він «забув» вказати у декларації будинок за $600 тис.» була розміщена на веб-сайті OBOZREVATEL 30 листопада 2021 року. При цьому, на початку статті вказано наступне: «На робочому місці начальника Південного регіонального управління (м. Одеса) Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 та у його житлі справді пройшли обшуки. Підставою для їх проведення стала не зазначена в декларації нерухомість. Про це OBOZREVATEL стало відомо із власних джерел…» (а.с. 25-28). Таким чином, доводи відповідача стосовно отримання оспорюваної позивачем інформації з інших відритих джерел у мережі Інтернет, поширених ще 22 листопада 2021 року, тобто до часу відтворення такої відповідачем, знайшли підтвердження в судовому засіданні наданими до суду об`єктивними доказами, які позивачем не спростовані. З цих відритих джерел у мережі Інтернет, поширених ще 22 листопада 2021 року, відповідачем отримана і фотографія позивача здійснена під час виконання останнім обов`язків служби. Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (див. рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom», від 26 листопада 1991 року). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (див. п. 46 рішення у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» заява № 16695/04 від 15 липня 2010 року, остаточне 15 жовтня 2010 року). Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про інформацію» забороняються втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб`єкти владних повноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним статутом. Згідно з ч. 3 ст. 25 Закону України «Про інформацію» журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов`язано до цього рішенням суду на основі закону. Встановивши, що оспорювану інформацію, яку поширив відповідач, та яку позивач просив визнати недостовірною і спростувати, є відтворенням публікацій у мережі Інтернет від 22 листопада 2021 року, зокрема, з веб-сайтів засобів масової інформації («Останній бастіон» ІНФОРМАЦІЯ_2, «Сайт міста Одеси 048»), останні та (або) власник веб-сайта мали б бути належними співвідповідачами у даній справі, оскільки відповідач ТОВ «Золота Середина» посилався на вказаних осіб, як джерело інформації, проте позивач до цих осіб позовних вимог не заявляв. ЦПК України не передбачає підстав і повноважень апеляційного суду притягувати відповідачів на стадії апеляційного розгляду, а залучення цих осіб до участі у справі у якості третіх осіб не вирішує справу по суті спору. При цьому, на думку суду апеляційної інстанції, таке судове рішення не позбавляє позивача права заявляти вимоги до осіб, які першими поширили інформацію про визнання недостовірної і спростування якої просив позивач та, відповідно, вимагати її спростування, у т.ч. особами, які здійснювали відтворення (повідомлення) такої інформації з посиланням на первісне джерело. Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). На підставі ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів. Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 24 лютого 2023 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова