Постанова Одеський апеляційний суд № 509/28/21

Номер провадження: 22-ц/813/1470/23 Справа № 509/28/21 Головуючий у першій інстанції Панасенко Є. М. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.02.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого - Громіка Р.Д., суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря - Сидоренко А.О., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 червня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про захист честі, гідності та ділової репутації, та стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. Адвокат Бобрешова С.А. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 та викладену на особистій сторінці у соціальній мережі Фейсбук (Facebook) ( ІНФОРМАЦІЯ_1 а саме: - від ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1. ІНФОРМАЦІЯ_2. ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_4. ІНФОРМАЦІЯ_5.. ІНФОРМАЦІЯ_6. ІНФОРМАЦІЯ_7. ІНФОРМАЦІЯ_8ІНФОРМАЦІЯ_9. ІНФОРМАЦІЯ_11 ІНФОРМАЦІЯ_12. ІНФОРМАЦІЯ_13. ІНФОРМАЦІЯ_14. ІНФОРМАЦІЯ_15.» - від ІНФОРМАЦІЯ_16 року за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17. ОСОБА_2 виклала на власній сторінці у соціальній мережі Фейсбук ( Facebook ) публікацію із наступним текстом: «ІНФОРМАЦІЯ_18.». -від ІНФОРМАЦІЯ_19 року за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_20 публікацію із наступним текстом: «ІНФОРМАЦІЯ_21.». Зобов`язати ОСОБА_2 на своїй сторінці соціальній мережі Фейсбук ІНФОРМАЦІЯ_22 - протягом 10-ти днів з дати набрання законної сили рішення суду поширити повідомлення - наступного змісту змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_23», та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що відповідач по справі ОСОБА_2 являється колишньою невісткою позивача ОСОБА_1 , при цьому сім`я повністю знаходилась на матеріальному утриманні свекрухи, яка забезпечила невістку із дітьми житлом, регулярно сплачувала відпустки для відпочинку та оздоровлення онуків, забезпечувала оселю побутовими речами, купувала для невістки та онучок одяг та взагалі ні в чому не відмовляла рідним. Задля прискорення усиновлення прийомної дитини, ОСОБА_1 подарувала останньому 1/4 власної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Задля покрашення житлових умов для родини сина, ОСОБА_1 було придбано будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 до якого ОСОБА_2 разом із дітьми переїхала у червні 2018 року. Після переїзду до нової оселі, ОСОБА_2 вирішила, що не бажає продовжувати подружнє життя із чоловіком (сином позивача) і звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу. Так, рішенням Овідіопольского районного суду Одеської області від 02 листопада 2018 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано. На теперішній час між колишнім подружжям склались вкрай неприязні стосунки, відносини стали нестерпними, як стверджує представник позивача агресивне ставлення ОСОБА_2 до колишнього чоловіка та свекрухи при кожній зустрічі призводить до суперечок та скандалів, при цьому, остання не дозволяє дітям спілкуватись із батьком та бабусею ОСОБА_1 , налаштовує дітей проти родичів. В позові представник позивача посилається на те, що відповідач на своїй персональній сторінці у соціальній Інтернет-мережі Facebook поширила вказану вище недостовірну інформацію про ОСОБА_1 , яка підлягає спростуванню. В позовній заяві зазначає, що з публікації від ІНФОРМАЦІЯ_16 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 висловлювалась нецензурною лексикою, погрожувала фізичною розправою, підкупила службу у справах дітей та взагалі погрожувала вбивством.» З публікації від ІНФОРМАЦІЯ_19 року та коментарів до неї вбачається, що ОСОБА_2 систематично намагається ганьбити та знечестити добре ім`я позивача ОСОБА_1 , знаючи та усвідомлюючи при цьому, що остання є хворою людиною і тяжко переживає відповідні наклепи на себе, що виражається у посиленні хронічних хвороб та загостренням нових неврологічних захворювань на тлі переживань та нервових зривів. Відповідач стверджує, що ОСОБА_1 нібито погрожувала їй розправою, вкрала в неї гроші та віддавала накази бити онуків та інші страшні речи, в яких вона намагається звинуватити ОСОБА_1 без належних на то доказів. Вказані вище публікації у соціальній мережі Фейсбук (БасеЬоок) зроблені відповідачем саме у той час, коли законний власник житла, а саме позивач ОСОБА_2 намагалась потрапити до належного їй будинку, а відповідач чинила їй у цьому опір. До того, ж остання у приватних бесідах не приховувала, що не бажає повертатись до міста Шепетівка Хмельницької області, з якого вона родом, а буде до останнього намагатись залишитись жити в приватному будинку в АДРЕСА_3 що розташований в елітному районі біля моря. Позивач ОСОБА_2 вкрай тяжко морально та фізично перенесла появу відповідних публікацій, оскільки будучи віруючою та за своєю природою добродушною людною, яка завжди робила все можливе для онуків та невістки, ніколи не змогла б сказати чи зробити щось побідне, про що написано відповідачем у публікаціях у соціальній мережі Фейсбук (FасеЬоок) від ІНФОРМАЦІЯ_16 року та ІНФОРМАЦІЯ_19 року. Вказані обставини суттєво вплинули на здоров`я позивача, що призвело до гіпертонічної хвороби, постійних головних болів та нездужання, будучи інвалідом, ОСОБА_1 переживала та відчувала моральні страждання настільки, глибоко, що вони перетворились у фізичні захворювання серця та нервів. Так, представник позивача наголошує, що згадування імені позивача у відповідному пості відповідача ОСОБА_2 у соціальній мережі Фейсбук створює у необмеженої КІЛЬКОСТІ читачів уявлення про можливе порушення законодавства з боку позивача, про нібито несприятливе ставлення до онуків та інше, що в свою чергу, порушує її особисті немайнові права, а саме: право на честь, гідність та ділову репутацію. Поширена відповідачем інформація про ОСОБА_1 є негативною, недостовірною та такою, що порушує її особисті немайнові права, ганьбить її честь, гідність й завдає шкоди діловій репутації. Вказані обставини й стали для позивача приводом для звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 червня 2021 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, та стягнення моральної шкоди відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі №658/1795/17-ц, оскільки у вищезгаданій справі позовні вимоги відрізняються від позовних вимог позову ОСОБА_1 , який є предметом перегляду цієї цивільної справи. Сповіщення сторін. Про судове засідання, призначене на 08 лютого 2023 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Повний текст судового рішення виготовлено 20 лютого 2023 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування. Фактичні обставини справи. На підставі матеріалів справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_25 року на персональній сторінці ОСОБА_2 у соціальній інтернет-мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_1 було поширено інформацію (російською мовою) за посиланнями та за змістом, які дослівно відображені в описовій частині ухвали (а також в прохальній частині позовної заяви). Подані представником позивача докази - копії зі сторінки ОСОБА_2 у соціальній мережі Фейсбук від ІНФОРМАЦІЯ_24 р. (а.с.35) суд вважав такими, що підтверджують сам факт їх наявності з підтвердженням достовірності їх змісту, оскільки судом було перевірено наявність даних публікацій в мережі Інтернет за вказаними в позові посиланнями. Автором цих записів є відповідач ОСОБА_2 . Поширена інформація стосується особи позивача - ОСОБА_1 . Вказану інформацію доведено невизначеному колу осіб, оскільки поширено в загальнодоступній мережі Інтернет. Подані представником позивача докази - копії зі сторінки ОСОБА_2 у соціальній мережі Фейсбук від ІНФОРМАЦІЯ_24 р. (а.с.35) суд вважав такими, що підтверджують сам факт їх наявності з підтвердженням достовірності їх змісту, оскільки судом було перевірено наявність даних публікацій в мережі Інтернет за вказаними в позові посиланнями. Поширена інформація стосується особи позивача - ОСОБА_1 . Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в прохальній частині позовної заяви відображений увесь зміст публікацій у соціальній мережі Фейсбук від ІНФОРМАЦІЯ_26 року та від ІНФОРМАЦІЯ_19 року, яку представник позивача просить визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права (при цьому не зазначено які саме в розумінні ст. 270 ЦК України) ОСОБА_1 . Також просить зобов`язати відповідача поширити повідомлення на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук, що інформація яка була поширена у вказаних публікаціях стосовно ОСОБА_1 - є недостовірною, а також стягнути моральну шкоду на користь позивача. Проаналізувавши зміст позовних вимог, судом першої інстанції встановлено, що їх зміст, викладений у прохальній частині позовної заяви, не містить жодних конкретних посилань на те, яку саме інформацію чи висловлювання, поширену в зазначених вище публікаціях на сторінці Фейсбук слід визнати недостовірною, такою, що порушує особисті немайнові права позивача та потребує спростування, і такі вимоги не були уточнені представником позивача в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Такий правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року №658/1795/17-ц. Підсумовуючи вищевикладене, оскільки представником позивача в прохальній частині позовної заяви не конкретизовано: 1) яку саме поширену інформацію чи висловлювання слід визнати недостовірною (як фактичні твердження) та відповідно спростувати її; 2) яку саме поширену інформацію слід визнати недостовірною (як оціночними судженнями, які висловленні в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижують гідність, честь чи ділову репутацію позивача), за що з відповідача може бути стягнено завдану моральну шкоду; 3) які саме особисті немайнові права позивача, передбачені ст. 270 ЦК України, було порушено відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх необґрунтованістю. Також суд зауважив, що позивач та її представник не надали суду висновків судової експертизи тексту в справах про захист честі, гідності й ділової репутації, яка встановлює чи містить текст негативну інформацію про особу, в якій формі (твердження, чи оцінного судження) подано інформацію, чи є підстави вважати, що судження виражено в брутальній, принизливій або непристойній формі. Однак судова колегія не погоджується з такими висновками і мотивами суду з огляду на таке. Суд першої інстанції у мотивувальній частині послався на частину другу ст. 277 ЦК України, виклавши її у наступній редакції: «Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації». Проте редакція Цивільного кодексу України на момент розгляду позовної заяви містить наступні положення. Так, відповідно до ч. 2 ст. 277 ЦК України право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Процитовані положення статті 277 ЦК України є фактично частиною третьою, яка була виключена на підставі Закону № 1170-VII від 27.03.2014р. Таким чином, суд першої інстанції застосував норму права, яка не підлягає застосуванню, оскільки була виключена ще 27 березня 2014 року. Крім того, апеляційний суд зазначає, що підставою для відмови у позові стала необґрунтованість позовних вимог, однак це не відповідає дійсності з огляду на наступні мотиви. Частиною 4 ст. 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно із ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. За ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 1, 4, 6, 7 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові від 24.10.2018р. у справі №161/4052/16-ц Верховний Суд зазначив, що оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має змогу захистити свої права шляхом наданого йому законодавством права на відповідь, а також на власне тлумачення справи в тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір (частини перша та друга статті 34 Конституції України). Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України). Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії» від 8 липня 1986 року Суд зазначив про необхідність розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи в тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та в такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина третя статті 30 Закону України «Про інформацію»). За ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «LINGENS v. AUSTRIA» № 12/1984/84/131, p. 28, пункт 46). Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести. Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (рішення ЄСПЛ від 27 лютого 2001 року у справі «Jerusalem v. Austria» № 26958/95, пункт 43). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження 12-110гс19) зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Надаючи оцінку оприлюдненій ІНФОРМАЦІЯ_27 року, ІНФОРМАЦІЯ_19 року інформації, суд апеляційної інстанції розмежував викладену у інформацію на таку, що носить характер особистих суджень відповідача із застосуванням мовно-стилістичних засобів та інтерпретацію ситуації, що узгоджується з вимогами статті 277 ЦК України, статтями 10, 81, 82 ЦПК України. Також колегія суддів зазначає, що відсутні докази, які підтверджують, що інформація про позивача була поширена з нехтуванням питання про правдивість чи неправдивість джерел. Таке поширення та оцінка отриманої інформації є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на її особистому трактуванні. Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову дійсно необхідно відмовити з підстав його недоведеності. Стосовно вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає, що у позові відмовлено у зв`язку із недоведеністю позивачем порушення її особистих немайнових прав, тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає. Щодо апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою частково погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення підлягає зміні в частині мотивування. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 червня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20 лютого 2023 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк