Постанова Дніпровський апеляційний суд № 191/2789/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2820/23 Справа № 191/2789/20 Суддя у 1-й інстанції - Твердохліб А. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., за участю секретаря Кругман А.М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Юдіної Наталії Миколаївни, на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Монич Михайла Юрійовича, ОСОБА_2 , про визнання заповіту недійсним, - ВСТАНОВИЛА: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, пред`явленим до приватного нотаріуса Монич Михайла Юрійовича, ОСОБА_2 , на предмет визнання недійсним заповіту, складеного за життя ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Монич М.Ю., на користь ОСОБА_2 , з підстав того, що на момент його складання остання не мала такого бажання, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки перебувала на Д обліку з діагнозом: ішемічна хвороба серця, кардіосклероз, пневмосклероз, органічне ураження центральної нервової системи, а з грудня 2015 року вона мала погіршення стану здоров`я, потребувала стороннього догляду. У травні 2016 року ОСОБА_3 , після побиття її сином, знаходилась на стаціонарному лікуванні в КЗ Синельниківська ЦРЛ ДОР, яке не було закінчене так як її донька ОСОБА_4 забрала її, та написала відмову від госпіталізації, при цьому ОСОБА_3 мала діагноз: ЗЧМТ, струс головного мозку та, внаслідок отриманих травм постійно лежала, з огляду на що в момент складання заповіту 15 липня 2016 року остання не могла керувати своїми діями, з чого цей заповіт, на думку позивача, є недійсним. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року відмовлено в задоволені заявлених позовних вимог /т.2 а.с. 38-41/. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону, на які представник позивача посилався в судових дебатах /т.2 а.с. 47-51/. ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у поданому на апеляційну скаргу відзиві зазначила, що рішення, яке оскаржується, вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно повторно виданої 17 жовтня 2017 року Синельниківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Хорошеве Синельниківського району Дніпропетровської області (том 1 а.с.73). Відповідно наданої суду копії спадкової справи №369/2017 до майна померлої ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 (том 1 а.с.63, 65, 67). 23 лютого 2018 року ОСОБА_6 (онук спадкодавиці) та ОСОБА_5 (дочка спадкодавиці) постановою державного нотаріуса Другої синельниківської державної нотаріальної контори відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , у зв`язку із наявністю заповіту, складеного на іншого спадкоємця (том 1 а.с.9). З копії заповіту від 15 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Монич М.Ю., вбачається, що ОСОБА_3 , на випадок своєї смерті, призначила ОСОБА_2 , спадкоємцем всього належного їй майна, де б воно не було і з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов`язки, які належали їй на час посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть їй на день смерті (том 1 а.с.75). Вказаний заповіт записано зі слів ОСОБА_3 та посвідчено нотаріусом Монич М.Ю. в присутності двох свідків: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .. У зв`язку із похилим віком заповідача ОСОБА_3 , за її дорученням, текст заповіту підписано ОСОБА_9 . Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду від 06 серпня 2021 року, за клопотанням представника відповідача, призначено посмертну судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 /т.1 а.с. 128-129/. Згідно висновку судово-психіатричного експерта №16 від 12 жовтня 2021 року, ОСОБА_3 , на момент складення заповіту 15 липня 2016 року, на будь-який психічний розлад не страждала. За своїм психічним станом на той час могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (том 1 а.с.137-139). Разом з цим, судом першої інстанції досліджено, долучений до матеріалів справи представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_10 , висновок судово-психіатричної експертизи №2, проведеної 08 липня 2022 року в рамках кримінального провадження №12022041390000119 від 16 лютого 2022 року, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за заявою ОСОБА_5 , досудове розслідування у якому триває (том 2 а.с.2). У вказаному висновку експертом визначено, що ОСОБА_3 під час погодження підписання заповіту від 15 липня 2016 року за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (том 1 а.с. 203-209). Також судом першої інстанції під час розгляду справи проаналізовано та надано оцінку показам свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які не є спадкоємцями за заповітом, членами сім`ї, родичами спадкоємців за заповітом, в присутності яких було складено та посвідчено оскаржуваний позивачем заповіт, як і надано оцінку показам відповідача - приватного нотаріуса Монич М.Ю., як уповноваженої державою особою у своїй незалежній професійній діяльності, який до початку вчинення нотаріальної дії мав індивідуальне, конфіденційне спілкування зі спадкодавцем ОСОБА_3 , які узгоджуються між собою щодо відсутності фізичного та психічного примусу відносно ОСОБА_3 , знаходження її у стані дієздатності, розуміння нею вчинюваного правочину, але внаслідок похилого віку такої, що не могла самостійно підписати заповіт, в зв`язку із чим було залучено ОСОБА_9 , яка у судовому засіданні підтвердила похилий вік ОСОБА_3 та перебування у стані, який не викликав у неї сумнівів щодо її волі, тим більше, що ОСОБА_9 є медиком, і якби ОСОБА_3 перебувала в неадекватному стані, обов`язково б це помітила. Суд, спираючись на покази свідка ОСОБА_11 , яка є працівником медичного закладу, з`ясував, що у 2015 році ОСОБА_3 перенесла інсульт, та через деякий час зазнала фізичних ушкоджень, внаслідок побиття. При наявності цих обставин, у спілкуванні зі ОСОБА_3 під час проведення медичних оглядів, ОСОБА_11 спостерігала нормальне розуміння обговорюваних зі ОСОБА_3 питань, і вона не перебувала на обліку у лікаря-психіатра після перенесеного інсульту та побиття. Також судом першої інстанції зазначено, що до показів інших свідків у справі суд ставиться критично, оскільки вони є родичами між собою, частина підтримують дружні відносини, так як проживають або проживали в одному населеному пункті, що створює неусунені сумніви в достовірності таких показів, як і критично ставиться до протилежних висновків експертів відносно проведеної експертизи в рамках цієї цивільноїх справи та кримінальної справи, які не узгоджуєються з поясненнями сторін та свідків. Зокрема, зі сторони відповідача, які до того ж не реалізували роз`яснене судом право на заявлення клопотання, що могло мати вираз у призначенні в справі комісійної експертизи саме за їх клопотанням, з чим повністю погоджується і колегія суддів. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з необгрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки при розгляді справи не було встановлено порушення нотаріусом чи іншими особами, які були присутні під час складання та посвідчення цього заповіту, вимог закону, як і не було встановлено відсутності волі заповідача на складання цього заповіту. З даним висновком також погоджується колегія суддів. Положеннями статей 1216, 1217, 1218 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Положеннями ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року),зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України 2004 року за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Колегія суддів, на виконання вимог ст. 263 ЦПК України, бере до уваги висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 06 червня 2019 року у справі №№ 342/139/16-ц провадження № 61-21701св18. Так, у вищевказаній постанові ВС зазначено, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12). Відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. У разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань. При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Відповідно до частин першої, другої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). Аналогічні положення закріплені в підпункті 1.7 пункту 1 глави 3 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту), згідно з яким нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути в голос прочитаний і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. Статтею 41 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, передбачено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями. Відповідно до статті 54 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін. При цьому суди повинні обґрунтовано виходити з того, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання та посвідчений уповноваженою на це особою. З урахуванням наведеного не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і що заповіт було вчинено проти її справжньої волі. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Відсутність рукописного напису ОСОБА_3 щодо прочитання та складання заповіту з її слів, на що посилалися заявники у апеляційній скарзі, не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки позивачем не доведено, що волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження належним їй майном не було вільним та не відповідало її внутрішній волі. Крім цього, вказана інформація увійшла до складу посвідчувального напису і була зазначена нотаріусом. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у цій справі вірно встановив характер спірних правовідносин із застосування норм матеріального права, які таким відносинам відповідають, дослідив матеріали справи, пояснення свідків та дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем факту неспроможності заповідача ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними під час підписання та заслуховування заповіту, який їй було приватним нотаріусом зачитано вголос у присутності двох свідків, що, в силу ст. 1253 ЦК України, відповідає встановленій процедурі посвідчення заповіту та підписання його іншою особою, з чим погодилась ОСОБА_3 , з чим повністю погоджується колегія суддів, а іншого апелянтом не доведено. На підставі викладених норм права, досліджених доказів, заслуховування пояснень свідків як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України, оскільки оскаржуваний заповіт по відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону. Призначення відповідача ОСОБА_2 спадкоємцем є виключним правом заповідача, визначеним частиною першою статті 1235 ЦК України. Посилання апелянта на те, що судом не взято до уваги, що похилий вік ОСОБА_3 , погіршення її стану здоров`я після побиття її сином та отриманих нею важких травм, після чого вона не могла керувати своїми діями та мала безпорадний стан, як і складання та посвідчення заповіту з порушенням норм законодавства, не знайшли свого підтвердження і при розгляді апеляційної скарги, оскільки матеріалами справи підтверджено, що зміст заповіту записано нотаріусом зі слів ОСОБА_3 та прочитано заповідачу двома свідками, запрошеними у зв`язку з неможливістю підписати заповіт власноручно ОСОБА_3 , та на її особисте прохання заповіт підписано особою у присутності ОСОБА_3 , двох свідків, та нотаріуса, який його і посвідчив, за обов`язковою перевіркою дієздатності заповідача і з`ясуванням її дійсної волі щодо розпорядження майном на випадок смерті, тому відсутні правові підстави вважати оскаржуваний заповіт недійсним. Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на обставини щодо безпорадності та знаходженням ОСОБА_3 у стані, в якому вона не могла керувати своїми діями та їх не розуміла під час складання оскаржуваного заповіту не підтверджується будь-якими належними доказами, тому твердження заявника про невідповідність волі волевиявленню заповідача, ґрунтуються лише на припущеннях з боку позивача, а за таких обставин не являються доказами у розумінні вимог ст. 76-80 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи не можна визнати обґрунтованими, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, однак на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а підстави для ухвалення нового рішення, передбачені ст. 376 ЦПК України, відсутні. Колегія суддів, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юдіної Наталії Миколаївни залишити без задоволення. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров