Постанова 4857 № 460/30858/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 460/30858/22 пров. № А/857/549/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Петрунів В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року, головуючий суддя Поліщук О.В., ухвалене о 15:18 год. у м. Рівне, повний текст якого складено 09.12.2022 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: В вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якому просила стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час перебування у трудових відносинах за періоди з 13.10.2014 року по 01.03.2015 року та з 04.06.2015 року по 18.03.2020 року. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що внаслідок незаконних дій роботодавця, які полягали у її незаконних звільненнях з посади вона за періоди з 13.10.2014 року по 01.03.2015 року та з 04.06.2015 року по 18.03.2020 року не отримувала належну їй заробітну плату. Записи про поновлення на посаді були здійсненні датами її незаконного звільнення, тому вважала, що вона весь цей час перебувала у трудових відносинах з роботодавцем і мала право на оплату своєї праці. Проте, в порушення трудового законодавства, за вказані періоди їй не нараховувалась і не виплачувалась заробітна плата. Також позивач звертала увагу на те, що вона була протиправно позбавлена можливості виконувати свої трудові функції з вини роботодавця, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за посадою начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за період її роботи з 21.02.2020 року по 18.03.2020 року; зобов`язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за посадою начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за період з 21.02.2020 року по 18.03.2020 року (включно) в сумі 12 643,92 грн., сума вказана без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику; у задоволені решти позовних вимог ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та Західне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) оскаржили його в апеляційному порядку, які, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять суд апеляційної інстанції: позивач змінити рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі; відповідач скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову в цій частині, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивує тим, що ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити чітко визначену судом суму заробітної плати за чітко визначений період. Західне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в період з 21.02.2020 року по 18.03.2020 року позивач не перебувала на робочому місці, не виконувала трудову функцію, що свідчить про відсутність підстав для нарахування та виплати заробітної плати. В судовому засіданні позивач підтримала подану апеляційну скаргу, проти апеляційної скарги відповідача заперечила, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у поданій апеляційній скарзі. Представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу, заперечив проти апеляційної скарги позивача, вважає оскаржене рішення суду необґрунтованим та підтримав доводи, зазначені у своїй апеляційній скарзі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подані апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом Міністерства юстиції України від 01.08.2011 року №1651/к ОСОБА_1 призначена на посаду начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області, що не заперечується сторонами. 13.10.2014 року Міністерством юстиції України винесено наказ №2243/к "Про припинення державної служби ОСОБА_1 ", відповідно до якого припинено державну службу ОСОБА_1 начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області та звільнено її із займаної посади за порушення присяги державного службовця на підставі п. 6 статті 30 Закону України «Про державну службу», про що внесений відповідний запис №21 до трудової книжки позивача. 10.02.2015 року Головне управління юстиції у Рівненській області перейменовано на Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області на підставі вище вказаного наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року, про що відповідний запис зроблено у трудовій книжці позивача. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 року у справі №817/3560/14, залишеною в силі ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 року наказ № 2243/к про звільнення ОСОБА_1 був скасований, позивача поновлено на роботі; стягнуто з Головного управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13 383,74 гривень. Згідно з записом № 23 від 02.03.2015 року трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 запис № 21 про її звільнення визнано недійсним. Відповідно до наказу №377 від 24.02.2015 року позивача поновлено на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області з 13 жовтня 2014 року. За період з 13.10.2014 року по 01.03.2015 року нарахування заробітної плати позивачу не проводилось у зв`язку з її звільненням із займаної посади, що підтверджується службовою запискою посадової особи відповідача і доданими до неї розрахунковими листами за цей період. Надалі, наказом Міністерства юстиції України № 1797/к від 03.06.2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області, що підтверджується записом №24 від 03.06.2015 року її трудової книжки. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 року у справі №817/1828/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1797/к від 03.06.2015 року; визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 365/04/к від 03.06.2015 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області; стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15 140,00 грн. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 року у справі №817/1828/15, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 скасовано та прийнято нову постанову; позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1797 к від 03.06.2015 року; визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 365/04/к від 03.06.2015 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області; стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15140,00 грн. У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 року у справі № 817/355/16 в частині поновлення на роботі в сумі 27 706, 20 грн. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 року у справі №817/355/16 позов задоволено; стягнуто з ГТУЮ у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі за період з 11 вересня 2015 року по 11 березня 2016 року в розмірі 27 706, 20 грн. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 року у справі №817/355/16 скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 року, прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.06.2017 року у справі № 817/355/16 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 року залишено без змін. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 року у справі № 460/3050/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суд від 05.11.2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення задоволено частково; стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 11.09.2015 року по 07.05.2019 року в розмірі 465 713, 81 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду від 18.06.2020 року у справі № 460/3050/18 касаційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково; рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суд від 05.11.2019 року скасовано; провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року у справі № 817/1828/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та невидання відповідного наказу про поновлення закрито. Справу в частині позовних вимог про стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 у справі № 817/1828/15 за період з 10 вересня 2015 року по день постановлення судом рішення у цій справі направлено на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду. Наказом Міністерства юстиції України від 21.02.2020 року № 775/к "Про поновлення" ОСОБА_1 з 04.06.2015 року поновлено на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, про що свідчить запис № 25 від 26.02.2020 року її трудової книжки. У період з 04.06.2015 року по 18.03.2020 року позивачу не нараховувалась заробітна плата у зв`язку з тим, що вона була звільнена з займаної посади, що підтверджується службовою запискою посадової особи відповідача і доданими до неї розрахунковими листами за цей період. 21.04.2020 року позивач звільнена із займаної посади у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Рівненській області відповідно до наказу від 15.04.2022 № 24/03/к. Не погоджуюсь з не нарахуванням та невиплатою її заробітної плати за час перебування у трудових відносинах за періоди з 13.10.2014 року по 01.03.2015 року та з 04.06.2015 року по 18.03.2020 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що роботодавець за період 11.09.2015 року по 20.02.2020 року не був зобов`язаний нараховувати і сплачувати ОСОБА_1 заробітну плату, як діючому працівнику. При цьому, Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області, як роботодавець зобов`язане нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період роботи з 21.02.2020 року по 18.03.2020 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. У відповідності до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. При цьому, за правилами ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.Згідно із ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.В разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. При цьому, заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. За ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.Як слідує з матеріалів справи, згідно з записом № 23 від 02.03.2015 року трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 запис № 21 про її звільнення визнано недійсним. Відповідно до наказу № 377 від 24.02.2015 року позивача поновлено на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області з 13 жовтня 2014 року. Відтак, за період з 16.01.2015 року по 01.03.2015 року позивач може мати право на оплату вимушеного прогулу за затримку виконання рішення у справі №817/3560/14 про поновлення на роботі працівника відповідно до статті 236 КЗпП України, а не на нарахування і виплату заробітної плати на підставі Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року. Також, матеріалами справи підтверджено, що постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 року визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1797 к від 03.06.2015 року; визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 365/04/к від 03.06.2015 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області; стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15 140, 00 грн. Таким чином, право позивача на отримання заробітної плати за цей період вже захищено і відновлено судовим рішенням, яке набрало законної сили у спосіб стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.При цьому, суд наголошує, що у відповідності до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. При цьому вірним є висновок суду попередньої інстанції про те, що стягнення заробітної плати за період не охоплений рішенням у справі № 817/1828/15, а саме з 11.09.2015 року з дати наступної після дати ухвалення рішення по 20.02.2020 року допоки відповідач фактично не поновив позивача відбувається у порядку передбаченому статтею 236 КЗпП України, а не на підставі на підставі Закону України «Про державну службу», оскільки не виконував своїх трудових функцій у зв`язку з тим, що не був поновлений на посаді роботодавцем. Тобто, заробітної платою позивача за названий період фактично є саме середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, як належна оплата за час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. При цьому, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення на користь позивача за період з 11.09.2015 року по 20.02.2020 року було предметом розгляду в адміністративній справі №460/3050/18. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі № 460/3050/18 стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення від 08.12.2015 року у справі № 817/1828/15 про поновлення на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за період з 11.09.2015 року по 20.02.2020 року у сумі 546 894,64 грн. (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику); у задоволені решти позовних вимог відмовлено. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що за період з 21.02.2020 року по 18.03.2020 року позивач була звільнена з роботи, або не виконувала своїх трудових функцій, або не була допущена до роботи, а у цей період позивачу не нараховувалась заробітна плата, що підтверджується службовою запискою посадової особи відповідача і доданими до неї розрахунковими листами. Аналізуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про часткову підставність та обґрунтованість позовних вимог Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційних скарг колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційні скарги на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року у справі №460/30858/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 22.02.2023 року.