Постанова 4823 № 751/3373/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 21 лютого 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/3373/22 Головуючий у першій інстанції Овсієнко Ю. К. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/350/23 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді: Шитченко Н.В., суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, місце ухвалення рішення суду м. Чернігів, час проголошення рішення суду першої інстанції о 09 год. 35хв. У С Т А Н О В И В: У вересні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому, уточнивши у подальшому позовні вимоги, просило стягнути з відповідача 2 481 грн судового збору. Заявлені вимоги мотивовано тим, що 30 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до банківської установи з метою отримання банківських послуг. Підписавши відповідну заяву, відповідач підтвердив свою згоду про те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. За умовами договору відповідачу відкрито кредитний рахунок та видано кредитну картку. У подальшому кредитні зобов`язання ОСОБА_1 належним чином не виконувались, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 30 456,01 грн, яка складається з: 24 672,38 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту та 5 783,63 грн заборгованість за простроченими відсотками. В ході розгляду справи позивач скерував до суду заяву, зазначивши, що після подання позову заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 456,01 грн була погашена відповідачем у повному обсязі, проте судовий збір у сумі 2 481грн, сплачений при зверненні до суду, ОСОБА_1 не відшкодований і має бути стягнутий судовим рішенням. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 2 481 грн судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення в частині підстав для відмови у задоволенні позову змінити з урахуванням викладених у відзиві на позов та апеляційній скарзі доводів, а в частині вирішення питання судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача судового збору. Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновку суду першої інстанції про визнання відповідачем Умов та правил надання банківських послуг у зв`язку із добровільним погашенням ним нарахованої банком заборгованості. Скаржник вважає безпідставними посилання АТ КБ «ПриватБанк» на Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку, оскільки матеріали справи не містять підтверджень того, що саме додані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг діяли на час укладення договору, а не інші. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, споживач приєднується лише до тих умов, з якими він ознайомлений, проте до позовної заяви не додано доказів на підтвердження того, що на момент підписання заяви відповідач був ознайомлений саме з заявленими банком умовами кредитування з використанням кредитки. Зазначає, що ані анкета-заява, ані витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт не містять жодної інформації про вид виданої йому картки та умови щодо встановлення розміру відсотків за користування кредитними коштами. Звертає увагу, що в наданих позивачем розрахунках заборгованості станом на 31 серпня 2015 року, на 30 квітня 2019 року та станом на 15 серпня 2022 року міститься інформація про нарахування відсотків та пені, які були сплачені позичальником під час виконання своїх зобов`язань, проте грошові кошти безпідставно зараховувалися позивачем не на погашення заборгованості за тілом кредиту, а в першу чергу на погашення нарахованих відсотків, результатом чого стало виникнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, яка фактично була погашена позичальником. Наголошує на тому, що сплата банку грошових коштів у сумі 15 000 грн та 15 088 грн не означає автоматичного погодження і прийняття тих умов і правил, виходячи з яких була нарахована заборгованість за тілом кредиту і відсотками. Про різний розмір процентної ставки у різні періоди йому стало відомо лише з матеріалів позовної заяви, а механізм нарахування відсотків та методика їх здійснення до його відома банком не доводилася. На переконання скаржника, при проведенні підрахунку сум грошових коштів, отриманих ним від позивача (57 986,47 грн) та внесеними (списаними) з його карткових рахунків (62 307 грн) вбачається переплата у розмірі 4 320,53 грн, тобто навіть після сплати коштів після відкриття провадження у справі станом на дату пред`явлення позову була наявна переплата коштів, які неправомірно отримані банком через використання останнім механізму нарахування непогодженого сторонами розміру відсотків. Посилається на неправомірність стягнення з нього судових витрат, беручи до уваги відсутність простроченої заборгованості станом на дату пред`явлення позову. У наданому відзиві АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що у підписаній заяві ОСОБА_1 погодився, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить укладений між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також позичальник засвідчив своїм підписом те, що умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку, та зобов`язався виконувати їх вимоги та ознайомлюватися з їх змінами. Представник банку зазначає, що відповідно до умов укладеного договору відповідач отримував кредитні картки, інформація про які зазначена у відповідній довідці. Факт підписання заяви, укладення договору, а також отримання кредитних карток та користування ними відповідачем не оспорюється. Зауважує на тому, що всі операції і зняття коштів, і погашення заборгованості за договором проводилися відповідачем саме з використанням отриманих кредитних карток. Сплативши повністю заборгованість за кредитним договором після пред`явлення позову, відповідач визнав свій обов`язок за договором щодо повернення як основної суми кредиту, так і процентів, як плати за користування кредитними коштами. Стверджує, що, заперечуючи як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі проти позову з підстав відсутності боргу, ОСОБА_1 діє суперечливо та недобросовісно, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеному у постанові від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21. Заперечує проти стягнення на користь відповідача витрат на правову допомогу, оскільки на підтвердження таких витрат у розмірі 10 000 грн стороною відповідача не наданого жодного доказу їх понесення у заявленому розмірі. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично відмовився від позовних вимог про стягнення 30 456,01 грн у зв`язку з погашенням заборгованості ОСОБА_1 після звернення до суду з цим позовом, подавши уточнену позовну заяву. Дії відповідача щодо погашення боргу свідчать про визнання ним умов кредитного договору від 30 вересня 2010 року та наявності простроченої заборгованості перед банком, яка складається з тіла кредиту та відсотків. Районний суд указав, що оскільки сплачений позивачем при поданні позову судовий збір у розмірі 2 481,00 грн ОСОБА_1 не відшкодований, на підставі ч. 3 ст. 142 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача на користь банку. Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що 30 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», яке у подальшому змінило свою назву на АТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг. У цей же день відповідач підписав анкету-заяву (а.с. 25), у якій він погодився, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», в якому містяться тарифи щодо чотирьох продуктів - «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRAСT» та «Універсальна GOLD» (а.с. 26), та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 27-50). З довідки АТ КБ «ПриватБанк», скерованої до суду першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_1 на підставі укладеного кредитного договору б/н було надано кредитні картки: № НОМЕР_1 (дата відкриття 17 серпня 2012 року з терміном дії до червня 2016 року), № НОМЕР_2 (дата відкриття 07 жовтня 2016 року з терміном дії до вересня 2020 року), № НОМЕР_3 (дата відкриття 14 лютого 2020 року з терміном дії до січня 2024 року) (а.с. 24). Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), старт карткового рахунку відбувся 17 серпня 2012 року, і цього ж дня був встановлений кредитний ліміт у розмірі 300 грн. У подальшому періодично відбувалось коригування кредитного ліміту, а саме: 17 серпня 2012 року збільшення ліміту до 500 грн, 12 лютого 2014 року зменшення ліміту до 470 грн, 22 вересня 2014 року зменшення ліміту до 0 грн, 30 грудня 2018 року збільшення ліміту до 1 000 грн, 30 грудня 2018 року збільшення ліміту до 2 000 грн, 15 січня 2019 року збільшення ліміту до 5 000 грн, 21 травня 2019 року збільшення ліміту до 28 000 грн, 30 вересня 2019 року, 07 грудня 2019 року, 18 грудня 2019 року, 29 грудня 2019 року, 09 січня 2020 року зменшення ліміту до 27 270 грн, 29 січня 2020 року,10 лютого 2020 року, 21 лютого 2020 року, 06 березня 2020 року, 15 квітня 2020 року зменшення ліміту до 27 265,04 грн, 27 квітня 2020 року, 08 травня 2020 року, 19 травня 2020 року, 01 червня 2020 року, 12 червня 2020 року, 23 червня 2020 року, 06 липня 2020 року, 17 липня 2020 року зменшення ліміту до 27 162,38 грн, 31 липня 2020 року та 11 серпня 2020 року зменшення ліміту до 27 155,11 грн, а 06 квітня 2021 року розмір кредитного ліміту було знижено до 0.00 грн (а.с. 23). Випискою по рахунку на ім`я ОСОБА_1 за період з 17 серпня 2012 року по 01 травня 2022 року підтверджується факт користування позичальником кредитними коштами та часткового погашення кредитної заборгованості (а.с. 16-22). У наданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 не заперечував факт отримання ним кредитних карток, користування кредитними коштами та часткового погашення заборгованості (а.с. 71-74). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до банківської установи із заявою про закриття карткового рахунку не звертався. Відповідачем умови укладеного договору щодо своєчасного погашення кредиту та відсотків не виконувались. Згідно з наданим банком розрахунком станом на 15 серпня 2022 року утворилась заборгованість, яка становить 30 456,01 грн, з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту 24 672,38 грн, заборгованість за простроченими відсотками 5 783,63 грн (а.с. 12-15). Після відкриття провадження у справі ОСОБА_1 24 вересня та 29 вересня 2022 року було погашено заборгованість за кредитом у розмірі 30 456,01 грн трьома платежами відповідно 369 грн, 15 000 грн та 15 088 грн, що підтверджується наданою банком суду першої інстанції випискою по рахунку на ім`я ОСОБА_1 станом на 24 жовтня 2022 року (а.с. 104-110). У зв`язку зі сплатою позичальником грошових коштів позивач здійснив перерахунок заборгованості та в уточненій позовній заяві просив стягнути на його користь лише сплачений судовий збір у розмірі 2 481 грн (а.с. 93-95). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Проаналізувавши наведені норми та обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» через задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову з огляду на таке. За матеріалами справи 30 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій надав згоду, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Своїм підписом відповідач засвідчив, що він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. З наданої банком виписки по рахунку на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що позичальником у період з 17 серпня 2012 року по 01 травня 2022 року проводилось зняття готівкових коштів та часткове погашення заборгованості за кредитним договором б/н від 30 вересня 2010 року, що, на думку апеляційного суду, достеменно свідчить про підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними. Цього не факту не заперечує і сам відповідач, про що свідчить як зміст відзиву на позов, так і зміст апеляційної скарги. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням в частині мотивів відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 посилається на те, що ані анкета-заява, ані витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт не містять жодної інформації щодо встановлення розміру відсотків за користування кредитними коштами, а у наданому банком розрахунку заборгованості у різні періоду часу зазначений різний розмір процентної ставки. При цьому апеляційний суд зважає на те, що після звернення АТ КБ «ПриватБанк» з позовом про стягнення заборгованості та відкриття провадження у даній справі ОСОБА_1 трьома платежами, зокрема, 24 та 29 вересня 2022 року було здійснено зарахування на його банківську картку № НОМЕР_3 грошових коштів у загальному розмірі 30 456,01 грн. Саме така сума кредитної заборгованості зазначалась банком у позовній заяві, яка складалася з заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 24 672,38 грн та заборгованості за простроченими відсотками 5 783,63 грн. Сплативши всю суму заборгованості, яку заявлено банком у позові до стягнення, відповідач фактично погодився як з розміром простроченого тіла кредиту, так і з розміром нарахованих відсотків. Апеляційний суд виходить з того, що, стверджуючи про неправильне нарахування банком заборгованості за відсотками та неправомірне погашення відсотків за рахунок тіла кредиту, ОСОБА_1 в межах цієї цивільної справи із зустрічним позовом про визнання таких дій АТ КБ «ПриватБанк» неправомірними чи визнання кредитного договору недійсним не звертався, отже указані твердження підставами позову не були. Суд першої інстанції, виходячи з принципу змагальності сторін, що діє в цивільному судочинстві, розглядав справу в межах заявлених банком вимог та перевіряв доводи сторін на предмет наявності або відсутності у відповідача заборгованості за кредитом. Колегія суддів погоджується з доводами відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» про те, що, заперечуючи проти позову з підстав відсутності заборгованості, відповідач діє суперечливо і недобросовісно. У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 після пред`явлення позову добровільно сплатив АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти у заявленому в позові розмірі, стверджуючи згодом, що між ним та позивачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення заборгованості за нарахованими відсотками, а тому поведінка відповідача є суперечливою (тобто, особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21. Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неправильності розподілу судових витрат, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. У справі встановлено, що заявлена АТ КБ «Приватбанк» у позові сума заборгованості 30 456,01 грн сплачена відповідачем у повному обсязі після пред`явлення позову. В уточненій заяві позивач, не підтримуючи позовні вимоги через повне погашення заборгованості відповідачем після пред`явлення позову, просив стягнути з ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 2 481 грн. У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції питання розподілу судових витрат у справі вирішив з дотриманням норм ч. 3 ст. 142 ЦПК України, стягнувши з відповідача на користь банку сплачену при зверненні до суду суму судового збору. Зважаючи на наведене, апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування чи зміни правильного по суті судового рішення. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуюча: Н.В. Шитченко Судді: Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова