Постанова Миколаївський апеляційний суд № 483/490/19

21.02.23 22-ц/812/213/23 Провадження № 22-ц/812/213/23 Головуючий суду першої інстанції Шевиріна Т.Д. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 лютого 2023 року м. Миколаїв Справа № 483/490/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Локтіонової О.В., при секретарі судового засідання Горенко Ю.В., без участі учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного агентства лісових ресурсів України на додаткове рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Шевиріної Т.Д., в залі судового засідання в м. Очаків, за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник Михайленко Наталя Миколаївна, про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про реальний поділ нерухомого майна,- В С Т А Н О В И В: 15 листопада 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про реальний поділ нерухомого майна. Заяву обґрунтовував тим, що 08 квітня 2019 року він звернувся до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області із позовом до Державного агентства лісових ресурсів України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про реальний поділ нерухомого майна - бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , співвласниками якої є сторони. Для вирішення варіантів поділу у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу. Висновком зазначеної експертизи від 12 березня 2021 року № 125-010, який було уточнено експертом в ході судового розгляду, запропоновано один варіант розподілу спірної бази відпочинку. Вказаний варіант передбачає незначний відступ від ідеальної частки позивача у праві власності на базу відпочинку зі сплатою останньому грошової компенсації в розмірі 15 704 грн за відхилення від ідеальної частки 2/100. Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2021 року позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та Державного агентства лісових ресурсів України на базу відпочинку «Лісовик», що розташована за адресою: Миколаївська область, с. Чорноморка, вул. Приморська, 95а. Вирішено провести реальний розподіл бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У власність ОСОБА_1 , співвласника з ідеальною часткою 24/100, виділено в натурі приміщення бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 12 березня 2021 року № 125-010, згідно з Додатком № 1, а саме: В житловому будинку «Б-1»: -приміщення 1-1 «коридор» площею 11,5 м?, приміщення 1-2 «коридор» площею 4,6 м?, приміщення 1-3 «коридор» площею 6,9 м?, приміщення 1-4 «житлова» площею 15,7 м?, приміщення 1-5 «житлова» площею 10,6 м?, приміщення 1-6 «житлова» площею 10,6 м?, приміщення 1-7 «житлова» площею 15,7 м?, усього загальною площею 75,6 м? інвентарною вартістю 131 777 грн. Надвірні споруди: водяний колодязь літ. «№ 6», бесідка літ. «З». Усього інвентарною вартістю 138 667 грн. За рішенням суду реальна частка ОСОБА_1 становить 22/100, що на 2/100 менше ідеальної частки, і є цілою частиною. Отже за висновком експертизи передбачено відступ від ідеальної частки позивача у праві власності на базу відпочинку зі сплатою останньому грошової компенсації в розмірі 15 704 грн за відхилення від ідеальної частки 2/100, з чим погодився й суд першої інстанції, але в резолютивній частині рішення суду, суд не зазначив про стягнення з Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 зазначеної компенсації у розмірі 15 704 грн за відхилення від ідеальної частки 2/100. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд ухвалити додаткове рішення у справі № 482/490/19 про стягнення з Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 15 704 грн компенсацію за відхилення від ідеальної частки 2/100. Додатковим рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2022 року вимоги заяви задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 15 704 грн в рахунок грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки, що визначена за змістом висновку судової будівельно-технічної експертизи від 12 березня 2021 року № 125-010. Додаткове рішення суду мотивовано тим, що під час розгляду справи, судом було встановлено, що реальна частка нерухомого майна ОСОБА_1 становить 22/100, що на 2/100 менше від ідеальної частки та розмір грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки позивача становить 15 704 грн, однак під час постановлення рішення не було вирішено питання про стягнення зазначеної компенсації з відповідача на користь позивача, суд вважає, що заява про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню. Не погодившись з додатковим рішенням суду Державне агентство лісових ресурсів України подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді заяви про ухвалення додаткового рішення не було взято до уваги, що під час розгляду позовної заяви про реальний поділ майна, позивачем не заявлялось вимог щодо компенсації та не надавались будь-які пояснення з приводу стягнення суми за відхилення від ідеальної частки, хоча вона вже була відома. У відповідності до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви. Верховний Суд вказав, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов`язку, зокрема, про необхідність надання судом відповідей на всі заявлені позивачем вимоги. Окрім того, вирішення питання про стягнення певної суми з відповідача відноситься до майнових вимог, при заявлені яких обов`язково має сплачуватись судовий збір у відповідності до Закону України «Про судовий збір». В оскаржуваному додатковому рішення суд першої інстанції посилається на прецедентну практику судів, та навіть не зазначає, якою саме судовою практикою керувався і яких судів (відсутні посилання на назву суду та номери справ, в яких було прийнято аналогічні рішення). Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно Державне агентство лісових ресурсів України не погоджується з прийнятим додатковим рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2022 року. Не погодившись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 , через свого представника, надав відзив. В своєму відзиві посилався на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, при його ухваленні суд не допустив порушень матеріального та процесуального справа. Натомість апеляційна скарга не відповідає дійсним обставинам справи, а тому не підлягає задоволенню. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що позивач не звертався під час розгляду заяви про поділ майна з вимогою про стягнення суми за відхилення від ідеальної частки. Але у відповідності до постанови Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно», тобто суд зобов`язаний під час винесення рішення про поділ нерухомого майна в разі відхилення від ідеальної частки вирішити питання про стягнення компенсації. Стосовно несплати позивачем судового збору за подання заяви про ухвалення додаткового рішення, то за подання заяви про ухвалення додаткового рішення судовий збір не сплачується. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, повідомлені апеляційним судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Через засоби електронного зв`язку на адресу суду 21 лютого 2022 року від ДП «Ліси України» надійшла заява про розгляд справи без участі представника цього підприємства. З огляду на приписи частини 2 статті 372 ЦПК України апеляційний суд визначив розглядати справу без учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, як співвласник, про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, а саме бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Під час розгляду зазначеної справи було призначено судову будівельно-технічну експертизу, зі змісту якої вбачається, що експертом було запропоновано тільки один варіант поділу нерухомого майна з відступленням від часток у праві спільної часткової власності, зокрема, було встановлено, що реальна частка нерухомого майна ОСОБА_1 становить 22/100, що на 2/100 менше від ідеальної частки та розмір грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки позивача становить 15 704 грн. Додаткове рішення може бути ухвалене у випадках і за умов, передбачених статтею 270 ЦПК України. Відповідно до частині 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (частина 2 статті 270 ЦПК України). Додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази. Разом із тим, додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов`язки осіб, які не брали участі у справі. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. Водночас, додаткове рішення може бути ухвалене на підставі лише тих доказів, які досліджувалися під час судового розгляду справи і лише за тими обставинами, які були предметом встановлення та оцінки судом. Додаткова постанова не може виходити за межі спірних правовідносин, встановлювати нові юридичні факти та вирішувати питання, які не входили до предмета спору. У справі, що розглядалася судом першої інстанції, вирішивши питання про припинення права спільної часткової власності при наданні у володіння частки співвласника ОСОБА_1 в натурі, не зазначив грошової суми компенсацію за відхилення від ідеальної частки позивача, що становить 15 704 грн. Отже, суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення про стягнення зазначеної компенсації забезпечив повний та всебічний розгляд справи шляхом процесуального виправлення недоліків, допущених судом унаслідок неналежного виконання вимог частини 1 статті 264 ЦПК України. Доводи скарги про те, що стягнення компенсації не заявлялось як позовна вимоги у позові ОСОБА_1 та не охоплювалось предметом позову не заслуговують на увагу з огляду на таке. Частиною 3 статті 358 ЦК Українипередбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 367 ЦК Українимайно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша, третя статті 364 ЦК України). За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. При вирішенні спору, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку вказаному висновку експерта, дійшов висновку, що запропонований експертом варіант поділу експертного висновку судової будівельно-технічної експертизи при поділу спірної бази відпочинку є найбільш наближеним до ідеальних часток сторін у праві власності на житловий будинок та передбачає найменший розмір компенсації за їх відхилення, а також жодним чином не порушить права та інтереси сторін у справі. Отже, суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення у справі, що розглядається, правильно вирішив окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, з приводу яких були заявлені позовні вимоги та досліджувались докази. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 375,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України залишити без задоволення. Додаткове рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий: Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна О.В. Локтіонова Повний текст постанови складено 21 лютого 2023 року.