Постанова 4824 № 761/8202/22

справа № 761/8202/22 головуючий у суді І інстанції Пономаренко Н.В. провадження № 22-ц/824/3055/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 01 лютого 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної організації «Київмедспецтранс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Комунальної організації «Київмедспецтранс» (далі - КО «Київмедспецтранс»), у якому просив суд визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення КО «Київмедспецтранс» № 94-к від 11 квітня 2022 року; поновити його на посаді начальника служби організації безпеки дорожнього руху у КО «Київмедспецтранс» з дня звільнення; стягнути з КО «Київмедспецтранс» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на робочому місці; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним наказом КО «Київмедспецтранс» № 94-к від 11 квітня 2022 року позивача звільнено з роботи з 11 квітня 2022 року за прогул відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України. Підстава для звільнення - акт про відсутність на роботі позивача від 25 лютого 2022 року та письмове пояснення позивача від 11 квітня 2022 року. Позивач зазначає, що працівники, які не виходять на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин, не можуть бути звільнені за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП за підставою «прогул». Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. Якщо не було оголошено простою, у такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посада. Відсутність працівників організації, на робочих місцях в перші дні воєнного стану в КО «Київмедспецтранс», була масовою. На території організації відповідача, що є критичною інфраструктурою та виконує цілодобове забезпечення спеціалізованими транспортними засобами лікарні міста Києва, відсутнє бомбосховище яке мало забезпечувати та зберігати життя людей під час воєнних дій. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Президентом України підписано Указ «Про введення воєнного стану в Україні», який продовжено по теперішній час. Для збереження життя членів родини, 25 лютого 2022 року позивачем прийнято рішення про вивезення членів родини у безпечне місце. Виїзд відбувся на власному автомобілі по трасі Київ-Житомир. Позивач мав намір повернутись до міста Києва для виходу на робоче місце, якщо це можливо, але військовими формуваннями армії російської федерації на трасі Київ-Житомир розстрілювали цивільних людей та приватні автомобілі. Міст у селищі Стоянка був ушкоджений. Позивач весь час слідкував за обстановкою в країні із засобів масової інформації. Залізничні потяги працювали лише на вивезення людей з міста Києва у західні регіони країни. Незважаючи на заборону голови ОСОБА_2 повертатись до міста Києва, ОСОБА_1 повернувся до міста Києва та 11 квітня 2022 року вийшов на робоче місце. Окрім цього, позивач в телефонній бесіді з безпосереднім керівником ОСОБА_3 висловив не тільки бажання але й готовність працювати у період тимчасової неможливості прибути на робоче місце - дистанційно, на що безпосередній керівник відповів згодою, адже на місці (у місті Києві) працював провідний інженер служби організації безпеки дорожнього руху ОСОБА_4 . Позивачем здійснювались телефонні дзвінки провідному інженеру служби організації безпеки дорожнього руху ОСОБА_4 та дистанційно організовувалась робота служби організації безпеки дорожнього руху. Позивач вважає, що відповідач грубо порушив законодавство про працю а також інші закони що діють у воєнний час, оскільки безпосередній керівник відсутнього працівника повинен був написати доповідну записку на ім`я керівника організації з викладенням усіх обставин справи щодо відсутності працівника на робочому місці - позивачу невідомо чи вчинялись такі дії; керівник організації після розгляду доповідної записки безпосереднього керівника відсутньої особи має прийняти рішення про подальше розслідування причин відсутності працівника на роботі та визначити виконавців розслідування - позивачу невідомо чи вчинялись такі дії; які саме «не поважні причини прогулу» було встановлено відповідачем, в акті про відсутність на роботі ОСОБА_1 від 25 лютого 2022 року; з таким актом позивача не ознайомлено; чи було організовано керівництвом організації транспорт щодо прибуття на робочі місця працівників організації в першу неділю війни - ні (громадський транспорт не працював); в дистанційній роботі позивача, (наголошує позивач) в телефонній розмові від ОСОБА_3 було отримано згоду, але, як з`ясувалось потім, належним чином не оформлено; у термін, передбачений статтею 148 КЗпП України, невідомо керівництвом організації чи проведено службове розслідування, перевірено чи не застосовувалось за цей же проступок дисциплінарне стягнення у виді догани й лише після цього прийняло рішення про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогул - ні не вчинено жодних дій; невиконання відповідачем вимог статті 148 КЗпП України - строк для застосування дисциплінарного стягнення; не надана правова оцінка дисциплінарного проступку на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 займав посаду начальника служби організації безпеки дорожнього руху КО «Київмедспецтранс» - об`єкту критичної інфраструктури та заздалегідь був належним чином поінформований про те, що у період дії правового режиму воєнного стану відповідач, як юридична особа, буде працювати, позивач сам письмово повідомив роботодавця, що в обов`язковому порядку буде залучений до роботи та виконуватиме свої посадові обов`язки в умовах дії правового режиму воєнного стану. З 25 лютого 2022 року по 10 квітня 2022 року включно позивач був відсутній на робочому місті і не виконував свої посадові обов`язки. Позивачем не надано роботодавцю-відповідачу документального підтвердження наявності у нього в період з 25 лютого по 10 квітня 2022 року правового статусу внутрішньо переміщеної особи, не надано та не повідомлено про наявність довідки від 23 березня 2022 року №6821-5000676408 про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи адреса місця проживання/перебування: АДРЕСА_1 , - яку позивачем було надано тільки під час розгляду вказаної справи. Позивачем не доведено виконання у період його відсутності на роботі ним роботи дистанційно відповідно до статті 60-2 КЗпП України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить: скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, пов`язаним із неправильним застосуванням норм матеріального права, а також ухваленим з порушенням норм процесуального права з огляду на таке. Судом першої інстанції не встановлені підстави вважати причини відсутності позивача на робочому місці 25 лютого 2022 року неповажними, а також не встановлено, чи виконував позивач у період з 25 лютого 2022 року по 11 квітня 2022 року службові обов`язки дистанційно, чи був проінформований про це відповідач, і чи була надана згода на такий варіант роботи з його боку. Судом першої інстанції не досліджено обов`язки позивача, і не прийнято до уваги той факт, що відповідні обов`язки, або частину з них, можна виконувати дистанційно, що фактично мало місце. Позивачем вчинялись всі необхідні дії щодо виконання своїх обов`язків дистанційно, жодного зриву в роботі організації за час відсутності начальника безпеки дорожнього руху на робочому місці не відбулося. Під час розгляду справи не встановлено, у якому місті перебував позивач у період з 25 лютого 2022 року по 11 березня 2022 року. Суд першої інстанції визнав встановленою ту обставину, що відповідач дізнався про факт порушення трудової дисципліни позивачем 11 квітня 2022 року, ґрунтуючись лише на поясненнях відповідача, а також визнав встановленим наявність підписів позивача на документах, які надані відповідачем, та повністю відхилив заперечення позивача щодо ознайомлення з наказом № 63 від 23 лютого 2022 року. Позивач не мав бажання і не виявляв ініціативи ні щодо розірвання трудового договору з роботодавцем, ні щодо отримання відпустки. Судом першої інстанції необґрунтовано застосовано окремі положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якими останній був доповнений після 11 квітня 2022 року, тобто після ухвалення оскаржуваного у суді рішення про звільнення відповідача з роботи. Посилання в оскаржуваному рішенні на правові висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 516/268/15-ц (провадження № 61-14952св 18), від 11 вересня 2020 року у справі № 638/14690/18-ц (провадження 61-1775св20) та від 03 березня 2021 року у справі № 813/1475/17, є безпідставними. Невихід позивача на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин, не може мати наслідком звільнення за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України за підставою «прогул». Комунальна організація працювала і відсутність на робочому місці позивача не заподіяло організації жодної шкоди. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, де заперечив проти її задоволення, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дійшла висновку про таке. Відповідно до положень статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається. Згідно із частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського суду з прав людини слід зробити висновок, що обмеження наданих особі соціальних гарантій у сфері трудової діяльності та, як наслідок, звільнення без дотримання вимог закону охоплюється поняттям «приватне життя», захист якого гарантується державою згідно з відповідними конвенційними зобов`язаннями. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та займав посаду начальника служби організації безпеки дорожнього руху КО «Київмедспецтранс». Правовий статус, мету та предмет діяльності КО «Київмедспецтранс» визначено її Положенням, затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11 січня 2014 року № 17 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15 листопада 2021 року № 3252) (а.с.38-45 т.1). Основною метою діяльності (пункт 2.1. Положення) та предметом діяльності (пункт 2.2.1. Положення) визначено спеціалізоване транспортне обслуговування та забезпечення спеціалізованим автотранспортом бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, створених Центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва, а також спеціалізоване транспортне обслуговування та забезпечення спеціалізованим автотранспортом інших закладів охорони здоров`я, що засновані на комунальній власності територіальної громади міста Києва. З урахуванням визначеного Положенням предмету діяльності, діяльність відповідача КО «Київмедспецтранс» відноситься до життєво важливих функцій, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України, зокрема в галузі охорони здоров`я та її транспортному забезпеченні (пункти 5 та 11 частини четвертої статті 9 Закону України «Про критичну інфраструктуру»), що визначає відповідача об`єктом критичної інфраструктури. КО «Київмедспецтранс» 31 грудня 2021 року видано наказ № 501, пунктом 1 якого для працівників, що обіймають посади керівників відділів, підрозділів та служб встановлено робочі дні, початок робочого дня, перерву для відпочинку і харчування, кінець робочого дня (а.с. 52-56 т.1). Відповідно до пункту 1 наказу від 02 лютого 2022 року № 39 визначено, що керівникам структурних підрозділів до 15 лютого 2022 року було необхідно надати заступнику керівника з оперативних питань І.І. Новохацькому списки підпорядкованих працівників, яких необхідно буде в обов`язковому порядку залучати до роботи в умовах режиму воєнного стану (а.с. 59-60 т. 1). На виконання зазначеного наказу позивач, як керівник структурного підрозділу - начальник служби організації безпеки дорожнього руху - подав такий список 14 лютого 2022 року, в якому зазначив також і свої прізвище, ім`я, по батькові та власноручно підписав цей список (а.с.61 т. 1). Таким чином, ОСОБА_1 заздалегідь був належним чином поінформований про те, що у період дії правового режиму воєнного стану відповідач, як юридична особа, буде працювати, а він сам письмово повідомив роботодавця, що в обов`язковому порядку буде залучений до роботи та виконуватиме свої посадові обов`язки в умовах дії правового режиму воєнного стану. КО «Київмедспецтранс» 23 лютого 2022 року видано наказ від № 63 «Про роботу організації в умовах надзвичайного стану». Відповідно до пункту 4 цього наказу, з яким ОСОБА_1 ознайомлений під розписку, керівники структурних підрозділів залишають робочі місця лише з дозволу заступника керівника, якому згідно з структури управління організації підпорядкований структурний підрозділ (а.с.62,63 т. 1). Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом № 2102-IX від 24 лютого 2022 року (із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 133/2022 від 14 березня 2022 року) на території України введено воєнний стан. 25 лютого 2022 року позивачем прийнято рішення про вивезення членів родини у безпечне місце для збереження життя членів родини. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що виїзд відбувся на власному автомобілі по трасі Київ-Житомир. Позивач мав намір повернутись до міста Києва для виходу на робоче місце, якщо це можливо, але військовими формуваннями армії російської федерації на трасі Київ-Житомир розстрілювали цивільних людей та приватні автомобілі. Міст у селищі Стоянка був ушкоджений. Позивач весь час слідкував за обстановкою в країні із засобів масової інформації. Залізничні потяги працювали лише на вивезення людей з міста Києва у західні регіони країни. Незважаючи на заборону голови ОСОБА_2 повертатись до міста Києва, ОСОБА_1 повернувся до міста Києва та 11 квітня 2022 року вийшов на робоче місце. Отже, позивачем не заперечується факт відсутності його на робочому місці з 25 лютого по 10 квітня 2022 року, цей факт визнається і відповідачем. При цьому, позивач не вказує про те, що 25 лютого 2022 року повідомив відповідача про таке рішення та отримав дозвіл вищестоящого керівника роботодавця на відсутність на роботі, як це визначено пунктом 4 наказу КО «Київмедспецтранс» від 23 лютого 2022 року № 63 «Про роботу організації в умовах надзвичайного стану». Як вбачається з позовної заяви, позивач не вказує до якого населеного пункту він вирушив та в якому населеному пункті поза межами міста Києва на території України (чи за її межами) він перебував сам (або з членами родини), а до позовної заяви не додано жодного доказу такого його перебування. 01 березня 2022 року відповідно до наказу КО «Київмедспецтранс» №65/1к у зв`язку із самоусуненням начальника служби організації безпеки дорожнього руху Пучка В.Д. від виконання своїх службових обов`язків та неприбуття на роботу, було призначено ОСОБА_4 , провідного інженера служби організації безпеки дорожнього руху з 01 березня 2022 року виконуючим обов`язки начальника служби організації безпеки дорожнього руху (а.с.64 т.1). Позивач, як у судовому засіданні, так і в позовній заяві та у відповіді на відзив, наголошував на тому, що 28 лютого 2022 року у телефонній розмові з безпосереднім керівником ОСОБА_3 він повідомив останнього про свій виїзд з міста Києва, про причини виїзду та місце перебування, висловив бажання працювати дистанційно та отримав на це згоду (а.с. 5, 103-104 т. 1). Також, позивач вказував, що у період з 28 лютого 2022 року до 05 березня 2022 року він спілкувався по телефону з начальником відділу кадрів Дищук А.С., якому було повідомлено про місце перебування позивача та причини виїзду з міста Києва (а.с. 102 т. 1). Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, доказів на підтвердження вказаних обставин про повідомлення посадових осіб роботодавця про місце перебування позивача та причини виїзду з міста Києва, отримання дозволу на відсутність на роботі, - останнім не надано. Клопотання про виклик та допит вищеназваних осіб, з якими спілкувався позивач, у якості свідків - для підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свій позов - позивачем не заявлено. Так, дійсно у судовому засіданні 18 липня 2022 року позивачем було заявлено клопотання позивача про звернення до оператора мобільного зв`язку для отримання роздруківки телефонних дзвінків; виклику в якості свідка Київського міського голову ОСОБА_5 щодо надання ним свідчень про свої оголошення в засобах масової інформації; виклику свідків-співробітників відповідача ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо складання акту про відсутність на робочому місці позивача. Вказане клопотання було залишено без розгляду судом першої інстанції відповідно до частини 2 статті 126, статті 222 ЦПК України. Приймаючи рішення по суті спору, суд має зазначити про застосування положень цивільного процесуального законодавства щодо змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства. Так приписами частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Підсумовуючи вищевикладене, колегія апеляційного суду вважає, що позивачем не доведено допустимими доказами - належне повідомлення роботодавця про причини його відсутності на роботі та місце його перебування за період з 25 лютого по 10 квітня 2022 року, а також не доведено отримання дозволу роботодавця на відсутність позивача на роботі. Судом встановлено, що КО «Київмедспецтранс» не запроваджувався простій на підприємстві відповідно до статті 34 КЗпП України, докази, що підтверджують звернення позивача ОСОБА_1 з письмовою заявою про встановлення йому дистанційної роботи та надання відпустки, - відсутні. КО «Київмедспецтранс» здійснювався облік робочого часу всіх працівників, у тому числі і позивача, що підтверджується належним чином оформленими та затвердженими Табелем обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати за березень 2022 року та за квітень 2022 року. З огляду на це, є обґрунтованим проставлення умовного позначення «І» - інші причини у табелі обліку робочого часу при табелюванні виходу на роботу позивача. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи, лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю. Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Пункт 4 статті 40 КЗпП передбачає розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору в разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) саме «без поважних причин». 15 березня 2022 року прийнято Закон України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якого на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136 не скасовує і не змінює норми КЗпП щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця. У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов`язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо. Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу. Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності». Саме з`ясування поважності відсутності позивача на роботі є визначальним фактом для розв`язання питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі в трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причин відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не може усунути сам працівник, цього разу - ведення воєнних дій. Отже, поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. Відповідно до акту від 25 лютого 2022 року про відсутність на роботі позивача ОСОБА_1 , вбачається, що він складений про те, що начальник служби організації безпеки дорожнього руху Пучко В.Д. 25 лютого 2022 року був відсутній на роботі без поважних причин, безперервно з 08.00 год. до 15.00 год. (а.с.23 т. 1). Відповідно до частини 1 статті 149 КЗпП України роботодавцем від позивача ОСОБА_1 було отримано пояснення. У поясненні позивача ОСОБА_1 від 11 квітня 2022 року на пояснення причин відсутності на робочому місці вказано, що для збереження життя членів родини, 25 лютого 2022 року ним було прийнято рішення щодо вивезення членів родини у безпечне місце. Виїзд відбувся на власному автомобілі по трасі Київ-Житомир. Автомобілі з людьми розстрілювали російські окупанти. Залізничний транспорт змінив свою постійну роботу, поїзди проходили експресом з людьми, котрі евакуйовувалися із міста Києва в західному напрямку України. Позивач мав намір повернутись до міста Києва для виходу на робоче місце, прибув 11 квітня 2022 року. Позивач зазначає, що весь час слідкував за обстановкою в країні з засобів масової інформації і на прохання та вимогу голови ОСОБА_2 , котрий забороняв повертатись до Києва до 10 квітня 2022 року, щодо ймовірної загрози життю та здоров`ю, тому повернувся лише 10 квітня 2022 року. Під час перебування в місті Кам`янець-Подільський в телефонній бесіді з ОСОБА_3 позивачем було роз`яснено щодо виконання його посадових обов`язків дистанційно, на що отримав його згоду, що в подальшому позивачем і було вчинено (а.с. 65 т. 1 ). Колегія апеляційного суду встановила, що при наданні пояснень про поважність причин відсутності на роботі - позивачем не було надано роботодавцю документального підтвердження наявності у нього в період з 25 лютого по 10 квітня 2022 року правового статусу внутрішньо переміщеної особи, а саме довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи за адресою: місця проживання/перебування. У поясненнях відсутнє посилання на наявність такої довідки у позивача. Наказом КО «Київмедспецтранс» № 94-к від 11 квітня 2022 року позивача ОСОБА_1 , начальника служби організації безпеки дорожнього руху звільнено з роботи з 11 квітня 2022 року за прогул без поважних причин ( пункт 4 статті 40 КЗпП України), який мав місце у період з 25 лютого 2022 по 10 квітня 2022 року. Щорічна відпустка використана до 03 січня 2021 року. Підстава: Акт про відсутність на роботі позивача від 25 лютого 2022року та письмове пояснення позивача від 11квітня 2022 року. Табельний №01069 (а.с.9 т. 1). Підсумовуючи вищевказане, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не спростовано факт прогулу та не доведено поважності причин невиходу на робоче місце у вказані робочі дні з 25 лютого 2022 року по 10 квітня 2022 року включно. Колегія апеляційного суду вважає, що відсутність належних та допустимих доказів щодо пояснення поважності причин відсутності на роботі - надало відповідачу як роботодавцю законні підстави кваліфікувати дії ОСОБА_1 як прогул без поважних причин (пункт 4 статті 40 КЗпП України). Як вбачається з матеріалів справи, довідка від 23 березня 2022 року №6821-5000676408 про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи адреса місця проживання/перебування: АДРЕСА_1 була долучена позивачем тільки під час розгляду вказаної справи до відповіді на відзив (а.с.107). Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення здійснюється з дня виявлення не лише факту (події), а саме проступку. Виявлення проступку означає не лише виявлення факту (події), а й визначення працівника, що порушив трудові обов`язки, характеру порушення, шкідливих наслідків правопорушення, причинного зв`язку між правопорушенням і шкідливими наслідками, вини працівника. Як правило, місячний строк обчислюється з дня закінчення службового розслідування, проведення перевірки тощо. В той же час роботодавець наділений правом застосувати дисциплінарне стягнення до працівника не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (правовий висновок, викладений у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 516/268/15-ц (провадження № 61-14952св18) та від 11 вересня 2020 року у справі № 638/14690/18-ц (провадження 61-1775св20). При цьому, як встановлено вище, ОСОБА_1 допустив триваюче правопорушення (прогули), тому на думку апеляційного суду, суд першої інстанції правильно застосував положення трудового законодавства щодо строку застосування дисциплінарного стягнення та правильно вважав, що роботодавцем своєчасно, у визначений статтею 148 КЗпП України строк, застосовано дисциплінарне стягнення до позивача за виявлене порушення посадових обов`язків, а саме - прогул (правовий висновок, викладений у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 813/1475/17). Щодо тверджень позивача про здійснення службових обов`язків у дистанційному порядку відповідно до статті 60-2 КЗпП України, а саме шляхом здійснення телефонних дзвінків провідному інженеру служби організації безпеки дорожнього руху ОСОБА_4 та дистанційної організації роботи служби організації безпеки дорожнього руху, то колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо переліку та обсягу фактично виконаних позивачем дистанційно робіт, визначених його посадовими обов`язками, результати виконання яких ним було передано відповідачу. А інформація на флеш-носії містить відео з робочого кабінету позивача, здійснена іншим працівником відповідача, не стосується предмету і підстав позову та спірного періоду. А також, позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, на пропозицію позивача працювати дистанційно, безпосередній керівник ОСОБА_3 відповів згодою, оскільки на місці (в місті Києві) працював провідний інженер служби організації безпеки дорожнього руху ОСОБА_4 . Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська