Постанова Одеський апеляційний суд № 494/1036/20

Номер провадження: 22-ц/813/2608/23 Справа № 494/1036/20 Головуючий у першій інстанції Лебединський С. Й. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.02.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Цюри Т.В., суддів Гірняк Л.А., Комлевої О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Березівського районного суду Одеської області від 13 травня 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: 12 жовтня 2020 року Акціонерне товариство «ПриватБанк» звернулось до Березівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.5-8). 13 травня 2021 року заочним рішенням Березівського районного суду Одеської області позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» залишено без задоволення (а.с.81-85). Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство «ПриватБанк» звернулось із апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати рішення Березівського районного суду Одеської області від 13.05.2021 року по справі 494/1036/20 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі та покласти судові витрати на відповідача. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Даний спір підпадає під вказане визначення наведеної норми закону. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом встановлено, що в обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору б/н від 24 квітня 2014 року, відповідач отримав грошові кошти у кредит шляхом встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. Банк свої зобов`язання виконав та надав боржнику кредитні кошти. Відповідач не повертає своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов Договору, таким чином ОСОБА_1 неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання. 24 квітня 2014 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Втім, із змісту цієї ж заяви не вбачається, що відповідач виявив бажання, а позивач надав останньому банківські послуги з кредитування. Оскільки, відмітки про бажаний для відповідача банківський продукт не має. Крім того, сама анкета не містить відомостей про бажаний розмір кредитного ліміту за платіжною карткою кредитка «Універсальна/Gold», а в позовній заяві поточна заборгованість за тілом кредиту складає 0, 00 грн. З огляду на викладене суд критично сприймає доводи сторони позивача про надання ОСОБА_1 грошових коштів шляхом кредитування карткового рахунку. В позові зазначено, що станом на 20 вересня 2020 р. заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором становить 33 239 гривень 79 коп., яка складається з наступного: 22 606, 86 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0, 00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 22 606 гривень 86 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0, 00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 9 128 гривень 41 коп. заборгованість за простроченими відсотками; 1 504, 52 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0, 00 гривень нарахована пеня; 0, 00 грн. нараховано комісії. В матеріалах справи також міститься розрахунок заборгованості за договором № б/н від 24.04.2014 року, укладеного між Приватбанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 31 серпня 2015 р., 30 червня 2019 р., 20 вересня 2020 р., а також виписка за договором № б/н станом на 22.09.2020 р. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку відповідачем не підписані. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, тому суд прийшов до висновку, що у задоволені позовних вимог слід відмовити у повному обсязі. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вказані висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи та частково спростовуються доводами апеляційної скарги з огляду на наступне. Так, звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт наголошує на тому, що укладений між сторонами договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. Апелянт вказує, що відповідач після отримання картки здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи, що, на думку апелянта, свідчить про укладення кредитного договору між сторонами. Також, в обґрунтування апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що фактично отримані та використані кредитні кошти позичальником не повернуті, а тому Банк має право на стягнення відсотків по кредиту, а також процентів від суми неповернутого в строк кредиту відповідно до ст.625 ЦК України. Апеляційний суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Так, згідно із ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно із ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підтвердження умов договору, банк надав суду розрахунок заборгованості за договором № б/н від 24.04.2014 року (а.с.9-13, 14), виписку за договором №б/н станом на 22.09.2020 року (а.с.15-22), копію анкети-заяви ОСОБА_1 від 24.04.2014 року (а.с. 25, 25 зворот), довідку про видачу кредитних карток (а.с. 23), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (а.с.24), копію Витягу з умов та правил надання банківських послуг (а.с. 26-54) та копію паспорту відповідача (а.с. 56). При цьому, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду, що надані АТ КБ «Приватбанк» документи не підтверджують погодження сторонами всіх умов кредитування, адже як вбачається з матеріалів справи, довідка про умови кредитування та Витяг з умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не містять підпису ОСОБА_1 . Анкета-заява містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію. Заява не містить жодних даних про умови кредитування. Слід наголосити, що 03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом ПАТ «КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа №342/180/17). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що так як фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, то банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на наведене, у суду першої інстанції були відсутні підстави відмови у задоволенні позовних вимог АТ «КБ «Приватбанк» в частині стягнення зі ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 22 606,86 грн, які він фактично отримав, користувався та частково погашав, що вбачається з довідки про рух коштів. Разом з тим, апеляційний суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь АТ «КБ «Приватбанк» процентів, оскільки позивачем не доведено погодження їх розміру за користування кредитними коштами , а у анкеті-заяві, підписаній відповідачем процентна ставка взагалі не зазначена. З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» процентів за користування кредитними коштами, оскільки в матеріалах справи відсутні дані щодо прийняття боржником умов і тарифів кредитування, а тому зі ОСОБА_1 підлягає до стягнення заборгованість за тілом кредиту в сумі 22 606,86 грн. В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц. Розраховуючи суму, яка підлягає стягненню, апеляційний суд керується наступною формулою: [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] ? [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]. Де: [Сума боргу] сума простроченого боргу. [Сукупний індекс інфляції] добуток щомісячних індексів за відповідний період. У період з 04.05.2020 року ( термін погашення кредиту) по 12.10.2020 року( звернення до суду) індексація на суму 22 606,86 грн. [Сукупний індекс інфляції] = 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% = 100,196% (за період Травень 2020 - Вересень 2020) [Інфляційні нарахування] = 22 606,86 грн. (сума боргу) ? 100,196% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 22 606,86 грн. (сума боргу) = 44,38 грн. Тобто, станом на 12.10.2020 року загальна сума вимог дорівнює 22 651,24 грн. та складається з: Заборгованість за зобов`язаннями: 22 606,86 грн. Застосовані санкції: 44,38 грн. (інфляція) = 44,38 грн. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, необхідно відповідно провести і розподіл судових витрат. На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам. Позивач звернувся з позовом про стягнення 33 239,79 грн, задоволено позов в сумі 22 651,24 грн., що складає 68%. За подачу позову і апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір в сумі 5255 грн. (2102 грн. + 3153 грн.), отже відшкодуванню за рахунок відповідача підлягає сума 3573,40 грн. (5255 грн. х 68%). З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Березівського районного суду Одеської області від 13 травня 2021 року скасувати. Прийняти постанову. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Березівським РВ ГУМВС України в Одеській області 19.11.2007 року, ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (МФО №305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №б/н від 24.04.2014 року в розмірі 22 651,24 грн (двадцять дві тисячі шістсот п`ятдесят одна гривня двадцять чотири копійки). Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Березівським РВ ГУМВС України в Одеській області 19.11.2007 року, ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (МФО №305299, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 3573,40 грн (три тисячі п`ятсот сімдесят три гривні сорок копійок). В решті позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 20.02.2023 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: О.С. Комлева Л.А. Гірняк