Постанова Запорізький апеляційний суд № 314/398/22

Дата документу 07.02.2023 Справа № 314/398/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 314/398/22 Головуючий у 1 інстанції: Капітонов Є.М. Провадження № 22-ц/807/349/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «07» лютого 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: В лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 08 липня 1997 року по 06 січня 2022 року працював на підприємстві відповідача на різних посадах. Востаннє, на вимогу припису рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2021 року у справі № 314/24/21 його було звільнено з роботи на підставі наказу від 06 січня 2022 року № 5/ОС. 23 грудня 2021 року постановою Запорізького апеляційного суду у справі №314/24/21 (провадження № 22-ц/807/3300/21) рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2021 року залишено без змін. З дати проголошення рішення судом першої інстанції до дати фактичного звільнення 06 січня 2022 року минуло рівно 6 місяців, тому, на його думку є підстави для стягнення коштів за час вимушеного прогулу до дня фактичного звільнення в розмірі 68250 грн. На підставі зазначеного просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня фактичного звільнення 68250,0 грн., зобов`язати відповідача внести податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за час вимушеного прогулу до Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування, інші вимоги первісного позову не розглядати. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, неналежну оцінку доказів, спірність питання саме невиплати сум під час вимушеного прогулу до дня фактичного звільнення з 07 липня 2021 року до 06 січня 2022 року, помилковість висновків суду про припинення трудових правовідносин з 07 жовтня 2020 року та відсутність посилання на спосіб зобов`язання внесення податкового розрахунку сум доходу та сум нарахованого єдиного внеску за час вимушеного прогулу до Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування, період часу, підстав внесення відомостей до реєстру та суб`єкта утримувача відповідного реєстру та зазначаючи, що предмет спору полягає у відстоюванні та відновленні порушеного права в розрізі вимог ч. 5 ст. 235 КЗпП України, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що судом першої інстанції належним чином здійснено оцінку підстав позову, спір між сторонами про формулювання підстав звільнення позивача, так і про розмір грошової допомоги, належної до виплати при звільненні вирішений в судовому порядку, рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2021 року у справі № 314/24/21 встановлено період вимушеного прогулу по 07 жовтня 2020 року та розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилання позивача на наявність між сторонами трудових відносин після 07 жовтня 2020 року є необґрунтованим. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Матеріалами справи підтверджено, що з 08 липня 1997 року позивач працював на підприємстві відповідача на різних посадах. Наказом від 21 грудня 2015 року № 22/ОС ОСОБА_1 був призначений на посаду помічника начальника з кадрових питань структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2021 року у справі №314/24/21, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про зобов`язання звільнити на підставі ч.3 ст. 38 Кодексу законів про працю України, визнання обставин, що спонукали до пропуску роботи поважними, зобов`язання виплатити заробітну плату та усі інші виплати передбачені умовами галузевих нормативних актів та колективного договору за період затримки розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку - задоволено частково. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» здійснити звільнення ОСОБА_1 шляхом видачі наказу про його звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 07 жовтня 2020 року. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 66 150 грн. (а.с.33-35, 36-40). На виконання рішення суду відповідачем видано наказ №5/ос від 06 січня 2022 року про звільнення 07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 з посиланням на підставу: «рішення Запорізького апеляційного суду по справі №314/24/21 від 23.12.2021 року», з компенсацією 23 днів відпустки та виплатою вихідної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків (посадових окладів) (а.с.22). Згідно з платіжними дорученнями № 4422226 та № 4422140 від 06 січня 2022 року ОСОБА_1 було виплачено 26447,24 грн. вихідної допомоги та 6655,37 грн. надбавок за колективним договором. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 68250 грн., моральну шкоду, визнати наказ (розпорядження) №5/ос від 06 січня 2022 року недійсним, зобов`язати відповідача видати новий наказ про звільнення з внесенням формулювання звільнення у відповідності до вимог чинного законодавства та поданої заяви. В заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня фактичного звільнення 68250,0 грн. у період з 07 липня 2021 року по 06 січня 2022 року, зобов`язати відповідача внести податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за час вимушеного прогулу до Державного реєстру загальнообов`язкове державного страхування, інші вимоги первісного позову не розглядати. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19). Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18) вказав, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічна правова позиція також висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19). Середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України, мають різну правову природу. Середній заробіток за частиною другою стані 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 є звільненим з 07 жовтня 2020 року, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку заявлені за період з 07 липня 2021 року по 06 січня 2022 року, тобто за період, коли ОСОБА_1 вже вважається звільненим. Виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про те, правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються саме статтею 117 КЗпП України, а тому відсутні підстави для кваліфікації відносин сторін за статтею 235 КЗпП України. Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. За приписами статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення правовідносин, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Остаточний розрахунок при звільненні був проведений з ОСОБА_2 06 січня 2022 року, що підтверджено платіжними дорученнями № 4422226 та № 4422140 від 06 січня 2022 року. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2021 року встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 є 525 грн., що не оспорювалося відповідачем. Кількість робочих днів у розрахунковому періоді з наступного дня після ухвалення рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 липня 2021 року 07 липня 2021 року по день проведення фактичного розрахунку - 06 січня 2022 року становить 130 робочих днів, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 68250 грн., що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Згідно з ч.1ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Нормами п. 171.1 ст. 171 та 14.1.180 ст.14 Податкового Кодексу України та ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб`єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства. Обов`язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця. Суд роз`яснює, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача внести податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за час вимушеного прогулу до Державного реєстру загальнообов`язкове державного страхування є передчасною, оскільки стосується стадії виконання рішення суду. За приписами ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Докази існування порушення прав позивача в цій частині в матеріалах справи відсутні. Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено статтями 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як встановлено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовна вимога про зобов`язання відповідача внести податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за час вимушеного прогулу до Державного реєстру загальнообов`язкове державного страхування заявлена ОСОБА_1 передчасно, а тому задоволенню не підлягає. З огляду на вищевикладене, рішення суду першої інстанції згідно з п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову та стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 07 липня 2021 року по 06 січня 2022 року в розмірі 68 250 грн., в іншій частині позовних вимог відмовити. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2022 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 07 липня 2021 року по 06 січня 2022 року в розмірі 68 250 (шістдесят вісім тисяч двісті п`ятдесят) грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 20 лютого 2023 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова