Ухвала КГС ВС № 910/19290/21

від 16.02.2023 · Господарська

УХВАЛА 16 лютого 2023 року м. Київ cправа № 910/19290/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П., за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т., представників учасників справи: позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ЛИТ» (далі - ТОВ «М-ЛИТ», позивач, скаржник) -Явтушенко О.А. (адвокатка), відповідача - 1 - Акціонерного товариства «Банк «Портал» (далі - АТ «Банк «Портал», відповідач - 1) - Блінов С.І. (самопредставництво), відповідача - 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранс-Ремонт» (далі - ТОВ «Укртранс-Ремонт», відповідач - 2) - не з`явився, третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариства з додатковою відповідальністю «Коростенський щебзавод» (далі - ТОВ «Коростенський щебзавод», третя особа - 1) - не з`явився, третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «РКЗД» (далі - ТОВ «РКЗД», третя особа - 2) - не з`явився, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «М-ЛИТ» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 (головуючий - суддя Демидова А.М., судді: Корсак В.А., Ходаківська І.П.) у справі №910/19290/21 за позовом ТОВ «М-ЛИТ» до:

1. АТ «Банк «Портал»;

2. ТОВ «Укртранс-Ремонт», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1. ТОВ «Коростенський щебзавод»;

2. ТОВ «РКЗД» про визнання договору застави недійсним. ВСТУП Спір виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору застави, укладеного між відповідачами. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. ТОВ "М-ЛИТ" звернулося до суду з позовом до АТ "Банк "Портал" та ТОВ "Укртранс-Ремонт" про визнання недійсним договору застави, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк "Портал" (правонаступником якого є АТ "Банк "Портал") та ТОВ "Укртранс-Ремонт". 1.2. Позов обґрунтований тим, що предмет застави спірного договору, а саме - тепловоз двосекційний, належить ТОВ "М-ЛИТ". Водночас ТОВ "М-ЛИТ" ніколи не передавало у заставу АТ "Банк "Портал" спірне майно. 1.2.1. Крім того, позивач відзначає, що вказаний тепловоз придбаний ТОВ "М-ЛИТ" у березні 2016 року. Відтак, ТОВ "Укртранс-Ремонт" у квітні 2016 року не могло передати даний тепловоз у заставу АТ "Банк "Портал", оскільки ТОВ "Укртранс-Ремонт" вже не було його власником, а лише мало повноваження щодо цього тепловозу на підставі договору комісії.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі №910/19290/21 позов ТОВ "М-ЛИТ" задоволено повністю. Визнано недійсним договір застави, укладений між відповідачами. 2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі №910/19290/21 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у позові ТОВ "М-ЛИТ" відмовлено повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ "М-ЛИТ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №910/19290/21, а справу передати на новий розгляд до апеляційного суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ «М-ЛИТ» із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що підставами для касаційного оскарження постанови апеляційного суду у цій справі є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Зазначає, що судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин невірно застосовано частину четверту статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а обчислення позовної давності за правилами частини першої статті 261 ЦК України відбулося без урахування висновків щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 18.05.2021у справі №922/4571/14 та від 13.10.2021 у справі №914/687/20, від 28.02.2020 у справі №910/13119/17, від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц, від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 10.12.2019 у справі №910/15584/16. 4.1.1. Також скаржник зазначає про порушення апеляційним судом статей 13, 86, 236, 238, 282 ГПК України. 4.2. Крім того, ТОВ «М-ЛИТ» вказує, що аналіз Глави 19 ЦК України щодо «інституту позовної давності» в сукупності із нормами ГПК України (які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин) не дає Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного дослідження заяви щодо визначення обставин початку перебігу строку позовної давності, однак не обмежує його у перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.

5. Позиція інших учасників справи 5.1. АТ "Банк "Портал" 30.01.2023 (згідно з поштовими відмітками) подало відзив на касаційну скаргу до Суду, в якому вказало, що вважає касаційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. 5.2. ТОВ «Коростенський щебзавод» 09.02.2023 на електронну адресу Касаційного господарського суду подало пояснення щодо касаційної скарги, які підписані кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом (далі - КУЕП). Підпис КУЕП перевірено та підтверджено протоколом створення та перевірки КУЕП від 09.02.2023. У вказаних поясненнях третя особа - 1 просила прийняти дані пояснення та долучити їх до матеріалів справи, а також задовольнити касаційну скаргу. 5.3. Від інших учасників справи відзивів до Суду не надходило.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 6.1. ТОВ "Укртранс-Ремонт", як продавець, і ТОВ "М-ЛИТ", як покупець, 21.03.2016 уклали договір купівлі-продажу № 2/2016 (далі - Договір купівлі-продажу), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язується продати (передати у власність), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити: магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, після капітального ремонту в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) одиниці (далі - тепловоз). 6.2. Відповідно до акту прийому-передачі тепловоза від 30.03.2016 за Договором купівлі-продажу продавець передав, а покупець прийняв у власність тепловоз вартістю 10 000 000,00 грн у кількості 1 шт. 6.3. ТОВ "Укртранс-Ремонт", як комісіонер, і ТОВ "М-ЛИТ", як комітент, 31.03.2016 уклали договір комісії № 03/2016 (далі - Договір комісії), відповідно до пункту 1.1 якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату від свого імені укласти за рахунок комітента договір щодо купівлі-продажу магістрального тепловоза № 1271 (секції А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, після капітального ремонту в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) одиниці (далі - Тепловоз). 6.3.1. Згідно з пунктом 1.2 Договору комісії мінімальна ціна продажу тепловоза становить 14 352 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 2 392 000,00 грн. 6.3.2. Комісіонер отримує від комітента виключне (ексклюзивне) право продажу тепловоза на території України та за її межами терміном до 30 травня 2016 року (пункт 1.4 Договору комісії). 6.3.3. Згідно з пунктом 2.1 Договору комісії комісіонер відповідно до цього договору зобов`язується: самостійно здійснити необхідну комерційно-маркетингову роботу, знайти покупця на Тепловоз комітента, виконати всю переддоговірну роботу та укласти з покупцем договір купівлі-продажу тепловоза на найвигідніших для комітента умовах; прийняти у комітента тепловоз, призначений для продажу відповідно до умов цього договору, в строк до 11.04.2016, та вжити всіх необхідних заходів для його належного збереження. 6.3.4. Комісіонер зобов`язаний виконати доручення щодо продажу в строк до 30.05.2016 (пункт 7.1 Договору комісії). 6.4. Сторони Договору комісії 31.03.2016 підписали акт прийому-передачі тепловоза за Договором комісії, відповідно до умов якого комітент передав для подальшого продажу, а комісіонер прийняв тепловоз вартістю 14 352 000,00 грн. 6.5. Надалі сторони 19.12.2018 уклали додаткову угоду № 4, якою внесли зміни до пунктів 1.4, 7.1 Договору комісії, виклавши їх в наступній редакції: - пункт 1.4 - комісіонер отримує від комітента виключне (ексклюзивне) право продажу тепловоза на території України та за її межами терміном до 01.07.2019; - пункт 7.1 - комісіонер зобов`язаний виконати доручення щодо продажу в строк до 01.07.2019. 6.6. У зв`язку з неотриманням від комісіонера звіту про виконання умов Договору комісії, позивач звернувся до ТОВ "Укртранс-Ремонт" з вимогою від 04.11.2019 вих. № 195 повернути тепловоз, яку відповідач - 2 не виконав. 6.7. Між Публічним акціонерним товариством «Банк «Портал» (заставодержатель) та ТОВ «Укртранс-ремонт» (заставодавець) 29.04.2016 укладено договір застави №25 (далі - Договір застави), відповідно до умов якого заставодавець передає в заставу банку належне йому нерухоме майно, а саме - тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, у складі: секція А заводський №5476 (рама тепловозу заводський №5474, рама переднього візку ТЗМ2.35.05.0001 зав. №449, рама заднього візку ТЗМ2.35.05.0001 зав. №459), секція Б заводський №5475 (рама тепловозу заводський №5475, рама переднього візку ТЗМ2.35.05.0001 зав. №456, рама заднього візку ТЗМ2.35.05.0001 зав. №425), адреса стоянки: м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37, балансовою вартістю 11 960 000,00 грн (відповідно до довідки заставодавця від 28.04.2016 №55/04-16), і оціночною вартістю 10 800 000,00 грн з ПДВ відповідно до "Звіту про незалежну оцінку магістрального тепловозу 2М62 №1271 (секція А, секція Б), виконаного СПД-ФО Стеценко Валерієм Анатолійовичем 04.11. 2015 (на дату оцінки). 6.7.1. Згідно з пунктом 1.2 Договору застави право власності заставодавця на предмет застави підтверджується договором поставки б/н від 08.07.2014, Актом прийому-передачі товару від 03.10.2014 по договору поставки від 08.07.2014, Формулярами №2133.00.00.000 ФО ж.-д. №2М62-1271 секція А та №2133.00.00.000 ФО ж.-д. №2М62-1271, які видані Ворошиловоградским тепловозобудівельним заводом ім. Жовтневої революції. 6.8. Позивач зазначив, що у квітні 2021 року з Єдиного державного реєстру судових рішень він дізнався, що в провадженні Північного апеляційного господарського суду перебуває апеляційна скарга ТОВ "РКДЗ" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 910/10715/20 за позовом АТ "Банк "Партал" до ТОВ "Укртранс-Ремонт" і ТОВ "РКДЗ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна. Вказаним рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23.05.2017 № 6/2017, укладений між ТОВ «Укртранс-Ремонт» і ТОВ "РКДЗ"; зобов`язано ТОВ "РКДЗ" повернути ТОВ Укртранс-Ремонт" майно: магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-2, 1986 року випуску. 6.8.1. Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції у вказаній справі дійшов висновку про те, що фактично предметом договору купівлі-продажу №6/2017, укладеного між ТОВ «Укртранс-Ремонт» (продавець) та ТОВ «РКДЗ» (покупець) був магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-2, 1986 року, після капітального ремонту в обсязі КР-2, переобладнаний з тепловозу двохсекційного типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, який в свою чергу перебував у заставі АТ «Банк «Портал» згідно договору застави від 29.04.2016 № 25. 6.9. Позивач також вказав, що восени 2021 року з офіційного сайту Єдиного державного реєстру судових рішень позивачу стало відомо, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває заява ТДВ «Коростенський щебзавод» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі №910/10580/20 за позовною заявою АТ «Банк «Портал» до ТОВ «Укртранс-Ремонт» та ТОВ «Коростенський щебзавод» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна. Так, вказаним рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23.05.2017 № 5/2017, укладений між ТОВ «Укртранс-Ремонт» та ТОВ «Коростенський щебзавод»; зобов`язано ТОВ «Коростенський щебзавод» повернути ТОВ «Укртранс-Ремонт» майно - магістральний тепловоз моделі М62 №1271-1, 1986 року випуску, отримане за договором купівлі-продажу від 23.05.2017 № 5/2017. 6.9.1. Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції у вказаній справі дійшов висновку про те, що фактично предметом договору купівлі-продажу №5/2017, укладеного між «Укртранс-Ремонт» (продавець) та ТОВ «Коростенський щебзавод» (покупець) був магістральний тепловоз моделі 462 № 1271-1, 1986 року, після капітального ремонту в обсязі КР-2, переобладнаний з тепловозу двохсекційного типу 2М62, заводський № 1271, рік побудови 1986, який в свою чергу перебував у заставі АТ «Банк «Портал» згідно договору застави від 29.04.2016 № 25. 6.10. В подальшому тепловоз вже із номером 1274 виявлений правоохоронними органами у локомотивному депо м. Коростеня. 6.11. Відомості про кримінальні правопорушення з попередньою правовою кваліфікацією за статтею 290 Кримінального кодексу України, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (де позивач має статус потерпілого) 14.11.2019 внесені правоохоронними органами до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019060060001402. 6.12. Постановою Коростенської місцевої прокуратури про визнання речовими доказами від 15.02.2021 тепловоз № 2М62-1274 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12019060060001402 від 14.11.2019 та передано на відповідальне зберігання власнику, встановивши місце зберігання за адресою: м. Полтава, вул. Гайового, 30. 6.13. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, виходив з такого: - з огляду на приписи частин другої - третьої статті 583 ЦК України заставодавцем завжди має бути власник речі або особа, якій належить майнове право. Натомість, діючи всупереч статті 583 ЦК України та статті 11 Закону України "Про заставу" та не будучи власником тепловозу, ТОВ "Укртранс-Ремонт" передало його у заставу АТ "Банк "Портал", уклавши спірний Договір. Зважаючи на те, що спірний Договір застави суперечить вимогам статті 583 ЦК України та статті 11 Закону України "Про заставу", він є недійсним, тому позов належить задовольнити; - звертаючись до суду з позовом у даній справі 23.11.2021, позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки додатковою угодою від 19.12.2018 №4 до Договору комісії строк дії договору комісії було продовжено до 01.07.2019, отже, саме з цього строку позивачу стало відомо про порушення його права щодо повернення тепловоза. 6.14. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, керувався, зокрема таким: - на момент укладення Договору застави власником Тепловозу було ТОВ "М-ЛИТ", яке, в свою чергу, не передавало предмет застави у заставу, а також не передавало майно з правом застави, не надало згоди на передачу майна в заставу, відтак, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що Договір застави за своїм змістом суперечить вимогам статті 583 ЦК України та статті 11 Закону України "Про заставу"; - незважаючи на правильність висновку місцевого господарського суду про те, що, уклавши спірний Договір застави, відповідачі дійсно порушили права позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно того, що, з огляду на приписи частини п`ятої статті 261 ЦК України, позивач не пропустив позовну давність, оскільки, на думку суду першої інстанції, перебіг позовної давності у цьому випадку, розпочався з моменту укладення додаткової угоди від 19.12.2018 №4 до Договору комісії; - вирішуючи спір, колегія суддів звернулась до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.10.2022 у справі № 755/5646/19, від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15, від 28.05.2019 у справі № 5015/118/11, де, зокрема відзначено, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Тлумачення частини першої та п`ятої статті 261 ЦК свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення частини п`яної статті 261 ЦК застосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним; - відтак, початком перебігу позовної давності для вимоги про визнання Договору застави недійсним є день, коли власник переданого у заставу майна довідався або міг довідатись про укладення Договору застави, а не зі строку, до якого було продовжено дію Договору комісії - до 01.07.2019, як вказав місцевий господарський суд; - оскільки порушення вимог статті 583 ЦК України та статті 11 Закону України "Про заставу" допущено саме в момент укладення Договору застави від 29.04.2016, який оспорюється, а Договором комісії строк реалізації відповідачем - 2 тепловоза спочатку визначено до 30.05.2016, початком перебігу позовної давності у цьому випадку є момент, коли позивач міг довідатися про укладення спірного правочину; - якби позивач після настання первинної дати для реалізації предмета комісії перевірив його наявність у відповідача - 2 або ж перевірив загальнодоступні державні реєстри, він міг би з`ясувати обставини передачі його майна без його згоди вже 31.05.2016; - при цьому судом враховано, що спірний Договір застави, яким порушено права позивача, був укладений до настання цієї дати; - отже, звернувшись із цим позовом до суду 23.11.2021, ТОВ "М-ЛИТ" пропустило трирічний строк позовної давності, визначений частиною першою статті 261 ЦК України, що не відповідає висновку місцевого господарського суду про застосування при вирішенні цього спору частини п`ятої статті 261 ЦК України; - водночас поважних причин пропуску позовної давності, які унеможливили або утруднили своєчасне пред`явлення позову, позивачем не наведено. При цьому суд апеляційної інстанції врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №922/4571/14, від 09.09.2021 у справі №916/4644/15, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань 7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2022 для розгляду касаційної скарги у справі №910/19290/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Селіваненка В.П. 7.2. Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2023 відкрито касаційне провадження у справі №910/19290/21 за касаційною скаргою ТОВ "М-ЛИТ" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. 7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій 8.1. З огляду на наведене у Розділі 4 цієї Постанови, Верховний Суд відзначає таке. 8.2. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. 8.3. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження. 8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. 8.5 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. 8.6. Так, предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №910/19290/21 в частині застосування до позову позовної давності. При цьому сторонами не оскаржуються судові рішення в частині наявності/відсутності підстав для визнання Договору застави недійсним, а відтак, Судом в цій частині не переглядаються. 8.7. Скаржник, посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 18.05.2021у справі №922/4571/14 та від 13.10.2021 у справі №914/687/20, від 28.02.2020 у справі №910/13119/17, від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц, від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 10.12.2019 у справі №910/15584/16. 8.8. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 8.9. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. 8.10. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. 8.11. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. 8.11.1. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. 8.11.2. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. 8.11.3. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. 8.12. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. 8.13. Так, у постанові від 23.02.2021 у справі №910/5349/18 (на яку посилається скаржник), предметом розгляду якої було переведення прав та обов`язків покупця акцій, Верховний Суд вказав: «

80. З положень статті 261 Цивільного кодексу України вбачається, що початок перебігу позовної давності пов`язаний не лише з днем, коли особа довідалася про порушення її права (чи особу порушника), але й з днем, коли вона могла довідатися про таке порушення.

81. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в наведеній правовій нормі, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

82. Крім наведеного, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статями 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

83. Отже, якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

43. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

44. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

45. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

46. Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

47. При цьому за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

48. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

49. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

50. Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

51. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

52. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

53. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень». 8.15. У постанові від 13.10.2021 у справі №914/687/20 (на яку посилається скаржник), де предметом розгляду було визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету міської ради, скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення та припинення права власності на нежитлові приміщення, Верховний Суд відзначив таке: «

77. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

78. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

79. За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

80. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

81. Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

82. При цьому за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

83. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

84. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив». 8.16. Як вбачається зі змісту постанови від 28.05.2020 у справі №910/13119/17 (на яку вказує скаржник), предметом розгляду якої було визнання недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг та зобов`язання вчинити дії, Верховний Суд, зокрема вказав, що: « 7.4. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК). Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо позовні вимоги визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК та вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право. 7.5. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд». 8.17. У постанові від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (на яку посилається скаржник), за позовом прокурора в інтересах держави про визнання недійсним правочину та повернення майна, Велика Палата Верховного Суду відзначила, зокрема таке: « 23.6. Щодо застосування приписів частини п`ятої статті 267 ЦК України, то позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. 23.7. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. 23.8. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі». 8.18. У постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 (на яку посилається скаржник), предметом розгляду якої було стягнення коштів, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, зокрема і те, що за змістом статті 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. 8.19. У постанові від 10.12.2019 у справі №910/15584/16 (на яку посилається скаржник), за позовом про визнання банкрутом, Верховний Суд відзначив, зокрема, що вирішуючи про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для позивача вчасно звернутись за захистом порушеного права. Доведення цих обставин покладено на позивача, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для вчасного звернення позивача із вимогою про захист порушеного права. А тому суду, з урахуванням положень статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав") належить також оцінити добросовісність поведінки як позивача, так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення із позовом з урахуванням характеру спірних правовідносин між сторонами, особливостей їх нормативного регулювання: наданих сторонам прав та покладених на них обов`язків тощо. 8.20. Проаналізувавши наведені правові висновки, на які як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує скаржник, а також зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що такі судові рішення ухвалені за однакового правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, статтей 261, 267 ЦК України), що має місце і в цій справі. 8.21. Верховний Суд відзначає, що відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 8.22. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 8.23. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. 8.24. Для юридичної особи (суб`єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. (Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15, від 04.04.2019 у справі № 910/15456/17, від 28.05.2019 у справі №5015/118/11, від 31.07.2019 у справі № 910/2030/18; від 22.10.2019 у справі № 910/15453/17, від 05.03.2020 у справі № 14/325 «б», від 23.01.2021 у справі № 910/14006/18). 8.25. Так, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, щодо того, що спірний Договір застави порушив права позивача, однак, незважаючи на це, відмовив у позові у зв`язку із поданням позову поза межами позовної давності. При цьому суд виходив з того, що для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, зокрема коли особа могла довідатись про вчинення цього правочину. Відтак, початком перебігу позовної давності у цьому випадку є момент, коли позивач міг довідатися про укладення спірного правочину, тобто якби позивач після настання первинної дати для реалізації предмета комісії перевірив його наявність у відповідача - 2 або ж перевірив загальнодоступні державні реєстри, він міг би з`ясувати обставини передачі його майна без його згоди в заставу. Відтак, звернувшись із цим позовом до суду, ТОВ "М-ЛИТ" пропустило трирічний строк позовної давності, визначений частиною першою статті 261 ЦК України. Водночас поважних причин пропуску позовної давності, які унеможливили або утруднили своєчасне пред`явлення позову, позивачем не наведено. 8.26. Отже, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 18.05.2021у справі №922/4571/14 та від 13.10.2021 у справі №914/687/20, від 28.02.2020 у справі №910/13119/17, від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц, від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 10.12.2019 у справі №910/15584/16, оскільки встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин, що має місце в цій справі, але у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. 8.27. Застосування судом положень статтей 261, 267 ЦК України у вказаних справах залежало від доведеності обставин справи та наданих до суду доказів на підтвердження подання позову у межах/поза межами позовної давності, а також наявності/відсутності поважності причин пропуску такої позовної давності, які унеможливили або утруднили своєчасне пред`явлення позову, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу. 8.28. Верховний Суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги. 8.29. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України. 8.30. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 8.31. При цьому колегія суддів врахує, що суд розглянув справу у межах доводів та вимог позовної заяви, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів, з огляду на принципи господарського судочинства. 8.32. Враховуючи вищевикладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження, є подібними. 8.33. Отже, доводи касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України. 8.34. У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц). 8.35. Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів. 8.36. Відтак, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "М-ЛИТ", оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються хоча й однакового правового регулювання, але за змістом критерієм є не подібними. 8.37. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. 8.37.1. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. 8.38. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності. 8.38.1. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані. 8.39. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). 8.40. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. 8.41. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". 8.42. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". 8.43. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано. 8.44. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. 8.44.1. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. 8.45. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. 8.46. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom"). 8.46.1. Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність. 8.47. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку. 8.48. Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать цій Постанові. Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ЛИТ» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №910/19290/21. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя В. Селіваненко

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Ухвала КГС ВС № 910/19290/21

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше