Постанова Дніпровський апеляційний суд № 428/2886/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/801/23 Справа № 428/2886/21 Суддя у 1-й інстанції - Шубочкіна Т.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідачі: Луганська обласна прокуратура, Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги відповідачівЛуганської обласної прокуратури та Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 листопада 2021 року, ухваленого суддею Шубочкіною Т.В. у м.Сєвєродонецьк, Луганської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні), ВСТАНОВИВ У квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луганської обласної прокуратури (далі - відповідач 1), Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - відповідач 2), Держава Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач 3) про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 29.12.2020 прокурором у кримінальному провадженні - заступником начальника відділу Луганської обласної прокуратури Зіньковським А.Ю. винесена постанова про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №22016130000000057 від 29.02.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, у зв`язку з не підтвердженням пред`явленого позивачу обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті. У зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 29 грудня 2020 року (справа №431/5920/16-к, провадження 1-кп/431/12/20) кримінальне провадження №22016130000000057 від 29.02.2016 відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, закрито. Вказане судове рішення набрало законної сили 06.01.2021 року. На думку позивача, відмова від підтримання державного обвинувачення у зазначеному кримінальному провадженні після перевірки доказів в умовах гласного судового процесу, наслідком якої є його закриття Старобільським районним судом Луганської області на підставі п.2 ч.2 ст.284, ст.ст.340, 341 КПК України, є підтвердженням незаконних дій не тільки з боку органу, що здійснював оперативно-розшукову діяльність та органу досудового розслідування (УСБ України в Луганській області), але й Луганської обласної прокуратури, що у свою чергу, свідчить про незаконне притягнення позивача до кримінальної відповідальності. На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з Державної казначейської служби України з рахунку, на якому обліковуються кошти Державного бюджету, передбачені на державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на користь позивача на відшкодування середнього заробітку, втраченого внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури, у розмірі 104 266,09 грн, процесуальні витрати у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 120 325,00 грн, всього суму 224 591,09 грн. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури, Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді заробітку, втраченого внаслідок незаконних дій органу, що здійснював оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, стягнення процесуальних витрат на правову допомогу задоволені. Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання з рахунку, на якому обліковуються кошти Державного бюджету, передбачені на державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів ОСОБА_1 шкоду у вигляді середнього заробітку, втраченого внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури у сумі 104 266 (сто чотири тисячі двісті шістдесят шість) гривень 09 копійок та процесуальні витрати на правову допомогу у сумі 120 325 (сто двадцять тисяч триста двадцять п`ять) гривень, а всього 224 591 (двісті двадцять чотири тисячі п`ятсот дев`яносто одна) гривню 09 копійок. В апеляційній скарзі Луганська обласна прокуратура, посилаючись на незаконність судового рішення, ухваленого з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі. При цьому, скаржник зазначає, що стаття 2 Закону містить виключні випадки виникнення права на відшкодування шкоди, серед яких випадок закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.2 ст.284 КПК України (відмова прокурора від підтримання публічного обвинувачення) відсутній. Також, скаржник зазначає, що суд першої інстанції в частині визначеного розміру матеріальної шкоди взагалі не зазначив розрахунок суми такої шкоди, а отже без достатніх правових підстав та без наведення відповідних мотивів задовольнив позовну заяву ОСОБА_1 . Окрім, того відповідач вважає необґрунтованим та надто завищеним розмір витрат на правничу допомогу. В апеляційній скарзі Головне управління СБУ в Донецькій та Луганській областях, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити позивачеві ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі. Скаржник зазначає, що у позивача відсутні правові підстави для відшкодування шкоди у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення (стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Вказує, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували його твердження про незаконність дій посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури. Окрім, того, скаржник вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, визначений судом не є співмірним з обсягом та складністю наданих позивачеві послуг з правової допомоги. Розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та значно завищеним. У відзиві позивача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Луганської обласної прокуратури, позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 листопада 2021 року без змін. У відзиві позивача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника Луганської обласної прокуратури Ахтирську Л.О. та представника Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях Обаполенка С.С., які, кожен окремо підтримали доводи і вимоги, поданих апеляційних скарг, просили їх задовольнити з викладених у скаргах підстав, скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове, яким у повному обсязі відмовити Церковному в задоволенні його позовних вимог, позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , які кожен окремо заперечували проти задоволення апеляційних скарг відповідачів з підстав викладених у відзивах на апеляційні скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, заявлених позовних вимог, відзивів на апеляційні скарги, за наявними у справі доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги сторони відповідачів не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №22016130000000057 від 29.02.2016, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.368 КК України, у відношенні ОСОБА_1 . 17.03.2016 ОСОБА_1 повідомлено про підозру. Ухвалою слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області у справі №428/3516/16-к від 05.04.2016, ухвалами Старобільського районного суду Луганської області у справах №428/5920/16-к від 15.09.2016, №428/5920/16-к від 06.12.2016, №428/5920/16-к від 30.01.2017, №428/5920/16-к від 24.03.2017, №428/5920/16-к від 25.05.2017, №428/5920/16-к від 30.06.2017, ОСОБА_1 було відсторонено від посади першого заступника начальника Управління Державної Міграційної служби у Луганській області. На виконання вищевказаних ухвал, Державною міграційною службою було видано відповідні накази Про відсторонення від посади ОСОБА_1 №171-к від 06.04.2016, №45-о від 06.04.2016, №569-к від 26.09.2016, №208-о від 26.09.2016, №725-к від 13.12.2016, №290-с від 16.12.2016, №51-к від 08.02.2017, №20-о від 08.02.2017, №146-к від 06.04.2017, №74-о від 06.04.2017, №266-к від 07.06.2017, №142-о від 07.06.2017, №412-к від 29.08.2017, №252-о від 30.08.2017. Відповідно до постанови прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу Луганської обласної прокуратури Зіньковського А.Ю. від 29.12.2020, прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №22016130000000057 від 29.02.2016, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, у зв`язку з тим, що пред`явлене особі обвинувачення, викладене в обвинувальному актів не підтверджується. На підставі вказаної постанови ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 29.12.2020 у справі №431/5920/16-к, закрито кримінальне провадження №22016130000000057 від 29.02.2016 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України - у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Позивач звертався до Луганської обласної прокуратури та Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях із заявами щодо відшкодування йому середнього заробітку за час відсторонення від посади у розмірі 104266,09 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 120325,00 грн., внаслідок незаконних дій з боку органу досудового розслідування. Проте, листом Луганської обласної прокуратури №18/1-516вих21 від 17.03.2021 та листом Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях №7816/Ц-71/78/5/133нт від 17.03.2021 у вищевказаному відшкодуванні позивачу відмовлено. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, на підставі досліджених доказів наданих сторонами по справі, виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивача, що підтверджується закриттям кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, останній має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону про відшкодування шкоди. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 120325 гривень, суд першої інстанції керувався нормами ч.4 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та виходив з доведеності позивачем заявлених у цій частині позовних вимог належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не погоджується з доводами відповідачачів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Положеннями ч.1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до положень ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець видокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. При цьому, стаття 1174 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, положеннями вказаної статті передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.1174 ЦК України. Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон №266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Велика палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 року у справі №752/17832/14-ц зазначила наступне. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону про відшкодування шкоди (стаття 1 зазначеного Закону №266/94-ВР). Частиною другою статті 1 Закону №266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутності у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати. Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон №266/94-ВР, сфера дії якого поширюється, в тому числі, й на осіб, стосовно яких закрите кримінальне провадження у зв`язку з відмовою від підтримання державного обвинувачення. Відповідно до частини першої статті 4 Закону №266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відповідно до положень п.10 ч.1 ст.3 КПК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Пунктом 17 ч.3 ст.42 КПК України визначено, що підозрюваний, обвинувачений, зокрема має право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 під слідством та судом перебував більше 4-х років 29.02.2016 було розпочато досудове розслідування кримінального провадження №№22016130000000057 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.368 КК України, яке здійснювалось Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях і тривало до 29.12.2020, коли ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 29.12.2020 кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Відповідно до норм п.2 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається судом, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. За змістом положень ч.1 ст.340 КПК України, якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред`явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог статті 341 цього Кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. Так, наявною в матеріалах справи постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення від 29 грудня 2020 року встановлено, що підставою відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення щодо ОСОБА_1 стало переконання прокурора Зінковського А.Ю., що пред`явлене обвинувачення, викладене в обвинувальному акті не підтверджується ретельним аналізом та оцінкою кожного доказу обвинувачення окремо та усіх доказів у сукупності, які були безпосередньо дослідженні під час судового розгляду. (а.с.26-34, т.1) Окрім того, з цієї постанови прокурора видно, що довести винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України у встановленому законом порядку та домогтися його відповідальності є неможливим (а.с.33, т.1). Отже, постанова прокурора про відмову від підтримання державного обвинувачення від 29 грудня 2020 року, яка стала підставою для закриття Старобільським районним судом Луганської області 29 грудня 2020 року кримінального провадження, доводить не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону №266/94-ВР, надає право позивачеві на відшкодування шкоди, в даному випадку заробітку який він втратив внаслідок незаконних дій правоохоронних органів, а також понесених ним витрат на надання йому юридичної допомоги (п.п.1 та 4 ст.3 Закону №266/94-ВР). Ухвалами слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області у справі №428/3516/16-к від 05.04.2016 та ухвалами Старобільського районного суду Луганської області у справах №428/5920/16-к від 15.09.2016, №428/5920/16-к від 06.12.2016, №428/5920/16-к від 30.01.2017, №428/5920/16-к від 24.03.2017, №428/5920/16-к від 25.05.2017, №428/5920/16-к від 30.06.2017 підтверджено періоди і загальний строк відсторонення позивача від займаної посади першого заступника начальника Управління Державної Міграційної служби у Луганській області, який складає 211 днів. Зазначена вище обставина підтверджена і наказами Державної міграційної служби в Луганській області про відсторонення від посади ОСОБА_1 : №171-к від 06.04.2016, №45-о від 06.04.2016, №569-к від 26.09.2016, №208-о від 26.09.2016, №725-к від 13.12.2016, №290-с від 16.12.2016, №51-к від 08.02.2017, №20-о від 08.02.2017, №146-к від 06.04.2017, №74-о від 06.04.2017, №266-к від 07.06.2017, №142-о від 07.06.2017, №412-к від 29.08.2017, №252-о від 30.08.2017, а також Довідкою роботодавця, де зазначені періоди коли позивачу не нараховувалась на не виплачувалась заробітна плата, та вказано строк відстронення від займаної посади, який складає 211 днів (а.с.43-71, т.1). На підтвердження суми заробітку, який було втрачено позивачем за час його відсторонення від посади, позивачем суду було надано розрахунок головного бухгалтера Державної міграційної служби в Луганській області ОСОБА_3 , яким зокрема розрахована середньомісячна заробітна плата за останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю в якому відбувалася подія відсторонення від роботи, з урахуванням абзаців 2,3 п.2 р.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100 (Порядок №100) та вирахована середньомісячна заробітна плата позивача за період відсторонення: з 01.10.2016 по 15.11.2016, яка складає 18 477,00 грн.; з 07.12.2016 по 29.08.2017, яка складає 85 789,09 грн., що у сумі складає 104 266,09 грн. (а.с.103-104). Колегія суддів перевірила наданий позивачем розрахунок неотриманої заробітної плати і повністю з ним погоджується та звертає увагу на те, що Відповідачі по справі розрахунку суми втраченого заробітку не спростували, свого розрахунку ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надали. На підтвердження витрат понесених позивачем під час досудового і судового слідства кримінального провадження, яке в подальшому було закрито, суду надано наступні докази: Договір про надання правової допомоги від 27 вересня 2018 року, укладений між позивачем та адвокатським бюро «Раков і партнери» (а.с.105-111, т.1); Витяг з зазначеного Договору (а.с.112, т.1); Додаткова угода №1 до Договору (а.с.113, т.1); Рахунок на оплату від 20.05.2020 на суму 53 000 грн. (а.с.114, т.1); Квитанція від 20.05.2020 про сплату ОСОБА_1 53 000 грн. витрат на правову допомогу (а.с.115, т.1); Рахунок на оплату від 21.11.2018 на суму 19 800 грн. (а.с.116, т.1); Дублікат квитанції від 21.11.2018 про сплату позивачем зазначеної суми адвокатському бюро (а.с.117, т.1); Додаткова угода №2 від 28 вересня 2018 до Договору про надання правової допомоги (а.с.118, т.1); Рахунок на оплату від 21.11.2018 на суму 37 625 грн. (а.с.119, т.1); Дублікат квитанції від 27.11.2018 про сплату позивачем зазначеної суми адвокатському бюро (а.с.120, т.1); Рахунок на оплату від 04.12.2018 на суму 9 900 грн. (а.с.121, т.1); Дублікат квитанції від 04.12.2018 про сплату позивачем зазначеної суми адвокатському бюро (а.с.122, т.1); Акт приому передачі послуг від 30.12.2020 (а.с.123-124, т.1). Наданими позивачем, наведеними вище доказами підтверджені позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо понесених ним витрат на правову допомогу, які в загальному розмірі складають 120 325,00 грн. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на законних підставах задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , як в частині стягнення середнього заробітку, втраченого внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури в розмірі 104 266,09 грн. так і в частині відшкодування, понесених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 120 325,00 грн, оскільки позивач має право на їх відшкодування на підставі Закону №266/94-ВР та ст.1176 ЦК України і заявленні до стягнення суми (втраченого заробітку та витрат на правову допомогу) підтверджені належними та допустимими доказами. Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України, доводи апеляційних скарги Відповідачів не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відсутні підстави для здійснення перерозподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційні скарги відповідачів Луганської обласної прокуратури та Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях залишити без задоволення. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 листопада 2021 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 16 лютого року 2023 року. Головуючий: Судді: