Ухвала ККС ВС № 161/10783/18

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2023 року м. Київ справа № 161/10783/18 провадження № 51-871ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 серпня 2022 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки, та покладенням обов`язків, визначених п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 указаного Кодексу. Цим же вироком вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат у кримінальному провадженні і речових доказів. За детально наведених у вироку суду обставин, ОСОБА_5 , усупереч вимогам Правил дорожнього руху (далі - ПДР) 15 березня 2018 року, о 18:25, керуючи технічно справним автомобілем марки «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Карпенка-Карого зі сторони вул. Дубнівської, поблизу повороту на вул. Чорновола в м. Луцьк Волинської області, здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Дорожньо-транспортна пригода перебуває в прямому причинному зв`язку з грубим порушення водієм ОСОБА_5 п.п.2.3 (б), 12.1, 12.3, 12.4, 12.9 (б) ПДР і наслідками, що настали, а саме смерть потерпілої ОСОБА_6 та отримання потерпілою ОСОБА_7 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Волинський апеляційний суд ухвалою від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вказаний вирок місцевого суду - без змін. Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 та правильності кваліфікації його дій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції й призначити новий розгляд у цьому суді. Вважає призначене ОСОБА_5 покарання не узгоджуються з правилами статей 50, 65 КК та наводить детальні мотиви з цього приводу. Між тим, на переконання прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), адже у ній не зазначено обґрунтованих підстав через які не було призначено засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами та нележним чином не надано відповіді на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі. Мотиви Суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, та додану до неї копію судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурора не оспорюються. Доводи прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що мало наслідком призначення ОСОБА_5 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, колегія суддів вважає необґрунтованими. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. За правилами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Отже, суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також визначити можливість виправлення засудженого без відбування покарання із застосуванням положень ст. 75 КК. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У цьому кримінальному провадженні, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права. Як убачається з копії ухвали Волинського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, в апеляційному порядку було перевірено доводи прокурора, зазначені в апеляційній скарзі, які за змістом і суттю майже аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, суд надав їм оцінку з урахуванням вимог ст. 419 КПК та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора зазначив підстави, на яких визнав доводи останнього необґрунтованими. Із зазначеної ухвали апеляційного суду видно, що цей суд належно оцінив ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів, з необережною формою вини, дані про його особу та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності. Також суд апеляційної інстанції вказав на те, що місцевий суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, виходив з обставин, які слід враховувати під час визначення виду й розміру покарання, а саме: дані про обвинуваченого, який раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, свою вину визнав повністю, має постійне місце проживання, за яким характеризується із позитивної сторони, має на утриманні малолітню дитину та батьків похилого віку, частково відшкодував завдану шкоду потерпілій, а також думку потерпілих, які не наполягали на призначенні ОСОБА_5 суворого покарання, при цьому взято до уваги те, що обвинувачений зобов`язався в найкоротші строки відшкодувати завдану моральну шкоду. Разом з тим, обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , суд обґрунтовано визнав щире каяття та часткове відшкодування завданих збитків, а обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено. Врахувавши зазначені пом`якшуючі покарання обставини та відсутність обставин, які його обтяжують, з урахуванням даних про особу винного, його ставлення до вчиненого, посткримінальну поведінку обвинуваченого, на переконання суду апеляційної інстанції, місцевий суд обґрунтовано застосував щодо ОСОБА_5 інститут звільнення від відбування основного покарання з випробуванням. Апеляційний суд уважає, що наведена сукупність обставин та даних про особу обвинуваченого давала місцевому суду обґрунтовані підстави дійти висновку, що визначена ОСОБА_5 форма відбування покарання є справедливим та виваженим заходом примусу, а також, що вона забезпечить його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Крім того, судом при призначенні покарання правильно враховано й інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності, а саме те, що даний злочин вчинено ОСОБА_5 з необережності. У свою чергу апеляційним судом встановлено, що під час судового розгляду обвинувачений сплатив потерпілій ОСОБА_8 4031 євро, що складає 149711, 34 грн. та після постановлення вироку ОСОБА_5 сплатив потерпілій ОСОБА_8 у відшкодування завданої шкоди 200 доларів США, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Допитана під час розгляду справи місцевим судом потерпіла ОСОБА_7 вказувала, що будь яких претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_5 не має та просила суд суворо його не карати, оскільки він вибачився. Відповідно до показань потерпілої ОСОБА_8 , які вона надала під час розгляду справи судом першої інстанції, вона просила суд суворо не карати ОСОБА_5 та не наполягала на позбавленні волі. До того ж апеляційний суд взяв до уваги і обставини ДТП, згідно з якими потерпілі перебігали проїзну частину, яка складається з декількох смуг, в недозволеному місці, тобто поза пішохідним переходом у вечірній час, коли на вулиці сутеніло, вуличне освітлення увімкнене не було. Зазначені обставини у своїх показаннях суду першої інстанції повідомили очевидці події - свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Доводи прокурора про відсутність щирого каяття ОСОБА_5 у вчиненому кримінальному правопорушенні, спростовуються змістом судових рішень. Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, апеляційний суд вказав, що санкція ч. 2 ст. 286 КК, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду. На думку апеляційного суду, районний суд належним чином обґрунтував своє рішення про призначення обвинуваченому покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки останній до даної дорожньо-транспортної пригоди працював на посаді водія і це є його основним заробітком, а призначення додаткового покарання позбавить ОСОБА_5 можливості якнайшвидше відшкодувати моральну шкоду потерпілій та забезпечувати свою сім`ю. Із такою оцінкою погоджується і колегія суддів Верховного Суду. Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає приписам статей 370, 419 КПК. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційної інстанції, прокурор у касаційній скарзі не навів. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі прокурора також не вказано. Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копії судового рішення убачається, що підстав для задоволення скарги прокурора немає. Враховуючи викладене, Суд уважає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора необхідно відмовити. На підставі викладеного та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року щодо ОСОБА_5 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3