Постанова ККС ВС № 740/3412/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2023 року м. Київ справа № 740/3412/20 провадження № 51-2768км22 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції: захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 березня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270180000722, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Довжик Чернігівського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України.(далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 березня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією майна. Згідно з цим вироком також засуджено ОСОБА_8 , судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржено. Вирішено питання, які стосуються: запобіжного заходу; початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; відшкодування процесуальних витрат; речових доказів, а також арешту майна. Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у незаконному придбанні, зберіганні наркотичних засобів з метою збуту, які вчинено за попередньою змовою групою осіб. Так, ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 у час, в місці й у спосіб, які не встановлено досудовим розслідуванням, з метою подальшого збуту придбали особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс та зберігали при собі. Потім ОСОБА_7 , розфасувавши придбану речовину за допомогою електронних ваг у полімерні зіп-пакети, частину передав ОСОБА_8 , а решту зберігав при собі. 24 червня 2020 року з 20:00 до 21:00 він спільно з ОСОБА_8 , продовжуючи свої злочинні дії, усвідомлюючи їх протиправність, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, зберігаючи при собі особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс з метою незаконного збуту шляхом його продажу через залишення «закладок» на території м. Ніжина, спільно розклали заздалегідь розфасовані полімерні зіп-пакети біля парканів домоволодінь на вул. Гербеля, 3 і вул. Маяковського, 15, 19 для подальшого збуту. 25 червня 2020 року з 11:40 до 11:55 працівниками Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області під час огляду місця події у м. Ніжині Чернігівської області було виявлено та вилучено зіп-пакети з особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, а саме: на вул. Маяковського, 15 - масою 0,457 гі масою 2,196 г; вул. Гербеля, 3 - масою 0,417 г, вул. Маяковського, 19 - масою 0,361 г. Крім того, 25 червня 2020 року з 04:15 до 04:45 працівники Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області під час огляду місця події, а саме кімнати № 5 готелю «Ніжин» за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Батюка, 1, за місцем тимчасового проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , виявили та вилучили 14 полімерних зіп-пакетів з особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом загальною масою в перерахунку на суху речовину 21,306 г, який ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_8 зберігали в рюкзаку з метою подальшого збуту. Загальна маса особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу, який зберігали ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_8 з метою подальшого збуту, становила 24,737 г. Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 06 червня 2022 року вирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_7 залишив без змін. Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, а також короткий зміст поданих заперечень У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 березня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що сторона обвинувачення не довела наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, а суд першої інстанції обґрунтував вирок недопустимими доказами, яким не дав належної оцінки. Так, сторона захисту зазначає про помилкове посилання на протокол огляду місця події від 25 червня 2020 року в готельному номері № 5, оскільки: фактично це був обшук; відсутні підстави для такого проникнення відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК, а також відсутні заяви ОСОБА_8 або ОСОБА_7 про надання дозволу на проведення огляду та заяви про правопорушення; за ухвалою слідчого судді надано дозвіл на огляд готельного номеру у період з 04:15 до 04:45 25 червня 2020 року, однак слідчу дію було розпочато о 03:30, а наркотичні засоби виявлено о 03:42, що не охоплюється часовими межами, визначеними в ухвалі. Крім того, ставить під сумнів зазначений час затримання у протоколі затримання, а саме 18:30, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи. Наголошує, що з моменту фактичного затримання, тобто з 03:30 25 червня 2020 року, і до оформлення протоколу про затримання о 19:50 було порушено права ОСОБА_7 на свободу та особисту недоторканність, право на захист, право на свободу від самовикриття, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя. Захисник ОСОБА_6 стверджує про недопустимість протоколу огляду місця події від 25 червня 2020 року з відеозаписом, оскільки під час указаної слідчої дії ОСОБА_7 перебував у статусі свідка. При цьому адвокат посилається на ст. 87 КПК та наголошує про те, що свідчення ОСОБА_7 були використані для повідомлення особі про підозру. Сторона захисту вважає, що протокол огляду вилученого у ОСОБА_7 мобільного телефону від 25 червня 2020 року отриманий з істотним порушенням норм КПК, так як відсутня ухвала слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів, а ОСОБА_7 не надавав дозволу на огляд телефону та не був безпосереднім учасником огляду. Також адвокат вказує про необґрунтовану, на його думку, відмову суду апеляційної інстанції в дослідженні доказів та недотримання вимог статей 370, 419 КПК, адже суд не надав вмотивованої відповіді на доводи апеляційної скарги. У запереченнях на касаційну скаргу сторона обвинувачення зазначає про необґрунтованість доводів у скарзі, у зв`язку з чим просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу. Прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційної скарги. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 , суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційній скарзі, чи додержано судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами обвинувачення, в тому числі положення стосовно оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності для висновків суду. Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК. За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 з урахуванням положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності. Вирок міськрайонного суду є законним, обґрунтованим та узгоджується з положеннями статей 370, 374 КПК. Судовий розгляд у цьому провадженні відбувався з урахуванням вимог кримінального процесуального законодавства, і, як наслідок, колегія суддів констатує дотримання судами загальної справедливості судового розгляду. Суд ретельно перевірив та належно оцінив аналогічні зазначеним у касаційній скарзі доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів та недоведеності винуватості, зокрема ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення. Ці твердження суд повною мірою спростував показаннями свідків й фактичними даними, що містяться у письмових доказах, які доповнюють один одного та у сукупності і взаємозв`язку визнані судом достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом, незважаючи на те, що ОСОБА_7 своєї винуватості в інкримінованому йому діянні не визнав та відмовився від надання суду показань. Зміст показань свідків і фактичних даних детально відображено у вироку. Щодо доводів захисника ОСОБА_6 про незаконність, на його думку, проникнення до готельного номеру працівників поліції, колегія суддів зазначає таке. Так, відповідно допротоколу огляду місця події від 25 червня 2020 року з фототаблицею до нього в період з 04:15 до 04:45 оглянуто готельний номер № 5, розташований на вул. Батюка, 1 у м. Ніжині та на одному із ліжок, було виявлено пакет з речовиною зеленого кольору, 13 пакетів із речовиною зеленого кольору, пристрій для куріння, 185 зіп-пакетів, 3 ваги, предмет, схожий на пневматичну зброю. Для встановлення того, чи був протокол огляду місця події допустимим як доказ у кримінальному провадженні, необхідно визначити законодавчо встановлені підстави, порядок та умови, необхідні для його збирання, саме на той час, коли він був зафіксований і одержаний. Згідно з частинами 1 та 2 ст. 223 КПК слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. Відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті. Приписами ч. 3 ст. 233 КПК передбачено, що слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. За статтею 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи. При цьому огляд місця події необхідно відрізняти від такої слідчої дії, як обшук. Обшук - це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об`єктів, які перебувають у віданні певних осіб з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду за наявності ймовірних даних про те, що розшукуване приховане в певному місці чи в певної особи. У той же час огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчих дій, а також джерелом отримання доказів. За змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після огляду (ч. 3 ст. 214 КПК). Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. Як встановлено з показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ОСОБА_8 добровільно без стороннього примусу повідомив працівникам поліції, які приїхали на виклик з приводу здійснення пострілів на вулиці невідомими особами, про наявність у нього, окрім пневматичного пістолета, і заборонених речей та самостійно показав вміст рюкзака, виклавши наявні у ньому речі на ліжко, серед яких були - пакет з речовиною зеленого кольору, 13 пакетів із речовиною зеленого кольору, пристрій для куріння, 185 зіп-пакетів, 3 ваги та інше. Законність проведеної вказаної слідчої дії була предметом судового контролю на стадії досудового розслідування. Так, ухвалою слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 червня 2020 року надано дозвіл на огляд номеру № 5 у готелі «Ніжин» на вул. Батюка, 1 у м. Ніжині, проведеного 25 червня 2020 року (т. 1, а. п. 60). Колегія суддів наголошує, що резолютивна частина ухвали не містить конкретного часового проміжку проведення слідчої дії, яка вже відбулася, у зв`язку з чим довід захисника про те, що вказаною ухвалою надано дозвіл на огляд готельного номеру 25 червня 2020 року в інший час, ніж він був проведений, є безпідставним. Неспроможними є також твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_7 фактично був затриманий о 03:30 25 червня 2020 року в готельному номері. Вказані доводи були ретельно перевірені і спростовані судами попередніх інстанцій, які встановили, що матеріали кримінального провадження не містять доказів про обмеження ОСОБА_7 у пересуванні або того факту, що останній через підкорення наказу змушений був залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні. Крім того, не встановлено фактів застосування спецзасобів. Суд апеляційної інстанції також небезпідставно наголосив, що затримання ОСОБА_7 відбувалося за участі понятих та захисника ОСОБА_11 . Від указаних осіб зауважень, клопотань не надходило. Така сукупність обставин, що склалася у цьому кримінальному провадженні не свідчить про порушення прав ОСОБА_7 з 03:30 25 червня 2020 року і до оформлення протоколу про затримання о 19:50 цього ж дня. Стосовно наведеного в касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 доводу про відсутність ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів, якою б надано дозвіл на огляд вилученого у ОСОБА_7 мобільного телефону, а також про те, що сам огляд проводився без участі останнього, суд касаційної інстанції зазначає таке. Дійсно відповідно до протоколу огляду речі від 25 червня 2020 року у період з 11:20 до 12:25 огляд мобільного телефону ОСОБА_7 (марка Xiaomi Redmi Note7) відбувався за відсутності останнього (т. 1, а. п. 182 -200). Разом з тим, Верховний Суд акцентує увагу, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК (ч. 2 ст. 93 КПК). Тобто орган досудового розслідування самостійно визначає види слідчих (розшукових) дій та їх обсяг задля розслідування того чи іншого кримінального правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку). Насамперед положення цієї норми застосовуються у тих випадках, коли ті чи інші докази не можуть бути отримані внаслідок наявності певних перешкод для цього (наприклад, відсутність добровільної згоди певної особи). Згідно із наявною у матеріалах кримінального провадження заявою від 25 червня 2020 року ОСОБА_7 добровільно видав працівникам поліції свій мобільний телефон (т. 1, а. п. 180). Отже, у цій ситуації має місце факт добровільної видачі речового доказу для проведення процесуальних дій, а тому твердження захисника про недотримання органом досудового розслідування норм КПК колегія суддів у цій частині також відхиляє. Також колегія суддів зауважує, що в основу обвинувального вироку суд першої інстанції, серед іншого, поклав протокол огляду місця події від 25 червня 2020 року з додатком - відеозаписом до нього, відповідно до якого старший слідчий СВ Ніжинського ГУНП в Чернігівській області у присутності понятих, за участю спеціаліста та ОСОБА_7 оглянув ділянки місцевості, що розташовані на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , в ході якого, на чому наголошує сторона захисту, останній,перебуваючи у статусі свідка, розповів та показав де і коли він здійснив «закладки» із каннабісом (т. 1, а. п. 86-87). Сторона захисту у касаційній скарзі зазначає про те, що надалі вказані ОСОБА_7 під час цієї слідчої дії відомості були використані для повідомлення про підозру, при цьому йому не були роз`ясненні права відмовитися свідчити проти себе, свободу від самовикриття та право на захист. Частиною 1 ст. 87 КПК передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Так, відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Порівняно з положенням зазначеної вище статті Конституції України, ст. 18 КПК конкретизувала зміст та розширила обсяг гарантій свободи від самовикриття, зазначивши, що жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 18 КПК), та що кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права (ч. 2 ст. 18 КПК). Як встановив суд першої інстанції, вказана вище слідча дія проведена з дотриманням установленої процесуальної процедури, передбаченої ст. 223 КПК.До того ж ОСОБА_7 добровільно повідомив слідчому де місця здійснення ним закладок та показав їх. Суд не встановив обставин, які б давали підстави сумніватися у добровільності участі ОСОБА_7 у проведенні слідчої дії за його участю та зазначення місць схованок, а також констатував, що останній поводив себе абсолютно спокійно та цілком природньо, розповідаючи про обставини, які мали місце. Разом з тим, колегія суддів, вирішуючи питання допустимості протоколу огляду місця події від 25 червня 2020 року, ураховує заяву ОСОБА_7 від 25 червня 2020 року у взаємозв`язку з іншими матеріалами кримінального провадження, за змістом яких убачається, що до проведення огляду місця події йому були роз`яснені положення ст. 63 Конституції України й приписи статей 17, 18 КПК. Вказана обставина не заперечується стороною захисту. У касаційній скарзі сторона захисту також указує на те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у дослідженні доказів. Проте, положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відмова в задоволенні клопотань про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій. Обмежившись аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною судом першої інстанції, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК засаді безпосередності судового розгляду. Під час касаційного перегляду не встановлено також порушень вимог ст. 419 КПК. Переглядаючи кримінальне провадження, апеляційний суд дав оцінку викладеним в апеляційних скаргах захисника та засудженого доводам та відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив. Вимоги до мотивування судових рішень засновані на вимогах статей 370, 419 КПК, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент при обґрунтуванні судами своїх рішень (справа «Салов проти України», заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які би впливали на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_7 , судами першої та апеляційної інстанції допущено не було, касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 березня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3