Постанова 4813 № 495/10542/21

Номер провадження: 22-ц/813/4501/23 Справа № 495/10542/21 Головуючий у першій інстанції Анісімова Н.Д. Доповідач Ігнатенко П. Я. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.02.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Ігнатенко П.Я., суддів: Воронцової Л.П. Семиженко Г.В., за участю секретаря Кузьміч Г.Р., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.08.2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та недоотримання заробітної плати в рамках кримінальної справи №495/2212/18 (провадження №11-кп/813/633/21),- в с т а н о в и в: У грудні 2021 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що відносно нього прокуратурою Одеської області було порушено 01.06.2017року досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, внесеного до реєстру судових розслідувань за № 42017160000000715. 16.11.2017 року ОСОБА_1 старший офіцер першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у м. Білгород-Дністровський, оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України був затриманий у порядку ст. 208 КПК України та відносно нього проведено обшук. 17.11.2017 року повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. 18.11.2017 року відносно ОСОБА_1 ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси обрано запобіжний захід тримання під вартою з правом внесення застави в сумі 480000 грн. до 15.01.2018 року. Відповідно до ухвали Одеського апеляційного суду від 24.11.2017 року за ОСОБА_1 внесено заставу в сумі 128000 грн. заставодавцем ОСОБА_2 . 01.12.2017 року ОСОБА_1 відсторонено від посади. 12.01.2018 року продовжено строк відсторонення до 15.03.2018 року та продовжено строк виконання обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України і строк досудового слідства. 16.03.2018 року у підготовчому судовому засіданні суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 відсторонено від посади строком на два місяці. Згідно вироку Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.02.2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.09.2021 року, (справа №495/2212/18) у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру судових розслідувань за №42017160000000715 від 01.06.2017 року, ОСОБА_1 визнано невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Таким чином, ОСОБА_1 заявив позовні вимоги в зв`язку з незаконним перебуванням під вартою 9 діб, відстороненням від посади по 03.06.2018 року на 6 місяців і 2 доби, що позбавило його можливості отримувати заробітну плату всього 6 місяців 10 діб; окрім того ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 16.11.2017 року по 28.08.2021 року (3 роки 10 місяців 12 діб) під заставою з покладенням обов`язків щодо не відлучення за межі місця проживання, що обмежило його у вільному пересуванні, примусило здійснювати додаткові заходи з метою захисту від пред`явленого обвинувачення, порушило зв`язки із близькими. Позивач просив врахувати, що за період досудового слідства та суду його особисті зв`язки розірвані, люди від нього відвернулись, перестали довіряти, у нього причастились неврози через постійну нервову напругу, виникали емоційні спалахи, дратівливість, збудливість. Виникала тривога, страх та нездатність зосередитись на основних питаннях життя. Сімейний бюджет довелось прямувати на оплату застави та послуг адвоката. Від цього страждав, як сам позивач, так і члени його сім`ї. В якості застави було внесено значну суму, якою сім`я не могла користуватись. Обмеження вільного пересування перешкодило приїхати на погребіння батьків та брата. В зв`язку з викладеним позивач просив стягнути на свою користь відшкодування моральної шкоди в сумі 2000000 грн. та 74197,90 грн. втраченого заробітку. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.08.2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошові кошти на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 690000 грн. та в рахунок відшкодування недоотриманого заробітку у сумі 74197 грн. 90 коп. В іншій частині позову відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок держави. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено про те, що в оскарженому рішенні безпідставно завищено розмір відшкодування моральної шкоди із застосуванням коефіцієнту 2,5 до мінімального розміру. Окрім того, збільшено період відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади, в зв`язку з чим стягнуто завищену суму відшкодування суми заробітку. Скаржник звертає увагу суду на те, що в позові зазначені суперечливі дані щодо відсторонення від посади: з 24.11.2017 року по 03.06.2018 року, хоча відсторонення мало місце з 01.12.2017 року з моменту винесення ухвали Приморського районного суду м. Одеси про відсторонення від посади до 16.05.2018 року, тобто до моменту закінчення дії ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області про відсторонення позивача. Таким чином, скаржник просить взяти до уваги, що документально підтверджено відсторонення ОСОБА_1 від посади строком на 5 місяців та 16 днів. Також в апеляційній скарзі зазначено, що належним відповідачем є Держава Україна, а Державна казначейська служба України помилково ототожнена з особою, яка завдала шкоду. Просить взяти до уваги, що Державна казначейська служба України є окремою юридичною особою та самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, в повному обсязі виконує свої завдання та функції і ніяких прав та законних інтересів позивача не порушувала. В зв`язку з викладеним, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Адвокат Маковецький М.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просить не брати до уваги доводи, викладені в ній та залишити рішення суду без змін. При цьому просить взяти до уваги, що ОСОБА_1 перебував під вартою 9 діб, а потім 6 місяців та 2 доби був відсторонений від виконання обов`язків , отже за 6 місяців 10 діб ним недоотримано заробітку в сумі 74197 грн. 90 коп. Окрім того, суд першої інстанції правильно взяв до уваги, що ОСОБА_1 був звинувачений у вчиненні тяжкого злочину, однак вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.02.2020 року по справі №495/2212/18, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Суд першої інстанції правильно взяв до уваги, що в зв`язку з відстороненням від посади, ОСОБА_1 не отримував заробітну плату, на яку розраховував. Стосовно ОСОБА_1 проведено особистий обшук, його усталені зв`язки розірвались, люди, які раніше йому довіряли, відвернулись від нього і він залишився сам на сам зі своїми проблемами. Окрім того, застава в сумі 128000 грн. позбавляла сім`ю можливості розпоряджатись цими грошима, що спричинило фінансові труднощі, неможливість використання цієї суми. Також просить взяти до уваги, що 46 місяців та 12 діб ОСОБА_1 і його близьким родичам довелось змінити свої життєві плани, багато справ, запланованих раніше, що потребували пересування за межі міста, області, країни, довелось відкласти, а від деяких з них взагалі відмовитись. Посилається на те, що законом встановлено мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом. Розмір заробітної плати станом на час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, постанова від 20.09.2018 року, справа № 686/2373/15-ц). При цьому відповідно до висновків судової психологічної експертизи встановлено, що у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості та виникли внаслідок неправомірних дій прокуратури. Орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) становить 2000000 грн. При цьому суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди частково. Суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що тривале перебування позивача під слідством та судом (46 місяців) безумовно мало негативний вплив, обмеження в зв`язку з цим в можливості вільно пересуватись територією України та виїжджати за її межі, необхідність здійснювати додаткові заходи з метою захисту від пред`явленого обвинувачення, що в сукупності свідчить про створення значних складнощів в організації його повсякденного укладу життя, необхідності змінювати свої звички і бажання та жодне відшкодування не поверне йому втраченого періоду життя. Просить взяти до уваги, що відшкодування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовим особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави. Органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного бюджету. З позову вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із позовом не до Державної казначейської служби України, а до Держави Україна. Отже, посилання на те, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем є помилковими та некоректними. В ході апеляційного розгляду адвокат Маковецький М.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав заяву про те, що відзив підтримує та просить розглянути апеляційну скаргу за відсутності позивача ОСОБА_1 і його представника адвоката Маковецького О.М. Державна казначейська служба України була повідомлена належним чином, представник в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив. Згідно вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка до суду апеляційної інстанції учасника справи, належним чином повідомленого про час і місце розгляду, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки він тривалий час перебував під слідством та судом за підозрою і звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, що встановлено виправдувальним вироком суду та застосував коефіцієнт 2,5 до мінімального гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди. З таким висновком не можна повністю погодитись. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК Україниякщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(далі Закон № 266/94-ВР). Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВРпідлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВРправо на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України № 266/94-ВРу наведених у статті 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону № 266/94-ВР). Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України № 266/94-ВРрозмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тому суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20). У справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно виходив з того, що на підставі закону ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу його затримання і повідомлення йому про підозру і до набрання законної сили виправдувальним вироком суду. Визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд виходив з того, що період за який позивачеві відшкодовується моральна шкода, необхідно розраховувати з 16 листопада 2017 року до 28 серпня 2021 року (3 роки 10 місяців 12 днів, тобто 46 місяців 12 діб), тому розмір завданої позивачеві моральної шкоди відповідно до статті 13 Закону № 266/94-ВРне може становити менше ніж 278400 грн (46 місяців 12 діб х 6 000 грн). З урахуванням ступеню негативного впливу на життя та свідомість позивача, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які позивач поніс внаслідок неможливості тривалого відновлення своїх прав через незаконне кримінальне переслідування, необхідності ОСОБА_1 змінювати свої звички та бажання, обмеження можливості вільно пересуватись територією України та виїжджати за її межі, неможливості бути присутнім на погребінні батьків і брата, суд першої інстанції дійшов висновку, що належний розмір відшкодування моральної шкоди становить 690 000,00 грн. із застосуванням коефіцієнту 2,5 до мінімального розміру відшкодування. Разом з тим, посилання позивача, як на підставу відшкодування моральної шкоди, на неможливість розпоряджатись сумою застави весь період слідства та суду, стосуються прав та інтересів заставодавця, яким є ОСОБА_2 . Також позивачем не підтверджено жодним доказом відомості про смерть родичів та неможливість бути присутнім на їх погребінні. Окрім того, суд першої інстанції обґрунтував розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням висновків судової психологічної експертизи від 25.01.2021 року. При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги ч.5 ст. 106 ЦПК України, згідно яких у висновку експерта має зазначатися, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Відповідно до вимог ст. 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи. Однак до матеріалів експертизи не додано підтвердження кваліфікації судового експерта. Отже, наданий позивачем висновок суперечить статтям 72, 106 ЦПК України, Закону України «Про судову експертизу», зважаючи на відсутність зазначення щодо обізнаності про кримінальну відповідальність експерта та документів, які підтверджують його кваліфікацію як спеціаліста в галузі психології. Зазначені обставини унеможливлюють прийняття до уваги вказаного висновку судом. Згідно з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) про те, що «законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». Таким чином, враховуючи характер і обсяг страждань їх тривалість та тяжкість вимушених змін у життєвих та суспільних стосунках, перебування під вартою, особистий обшук, порушення усталених зв`язків, тривалу відсутність грошового забезпечення та обмеження у вільному пересуванні, судова колегія, враховуючи мінімальний розмір відшкодування, гарантований державою, дійшла висновку, що відповідним є відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 незаконними діями органів слідства та суду в сумі 400000 грн. Отже, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу. Разом з тим, посилання в апеляційній скарзі на визначення розміру відшкодування моральної шкоди на підставі прожиткового мінімуму замість мінімальної заробітної плати, не заслуговують на увагу та позбавлені правового обґрунтування, оскільки у спірних правовідносинах визначення розміру відшкодування моральної шкоди визначено безпосередньо Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Доводи апеляційної скарги про те, що Державна казначейська служби України є неналежним відповідачем, судовою колегією до уваги не приймаються. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави є держава Україна, а тому вона є відповідачем у справі. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Відповідно до п.п.3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215 казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Судом першої інстанції правильно зазначено про стягнення відшкодування з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України. Стосовно позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку в зв`язку з відстороненням від роботи, суд першої інстанції встановив період відсторонення, а саме з 24.11.2017 року по 03.06.2018 року (6 місяців 10 діб) та стягнув суму відшкодування заробітку в розмірі 74197,90 грн. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відсторонення ОСОБА_1 призначено: ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01.12.2017 року на два місяці, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 12.01.2018 року продовжено відсторонення до 15.03.2018 року, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.03.2018 року продовжено відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади строком на два місяці (а.с. 131-133, 172-174), Отже, в межах документально підтвердженого періоду відсторонення від виконання обов`язків та часу перебування ОСОБА_1 під вартою з 16.11.2018 року по 24.11.2018 року, до стягнення підлягає недоотриманий ним заробіток в сумі 69596,76 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо періоду та розміру відшкодування втраченого заробітку заслуговують на увагу. Розмір відшкодування підлягає зменшенню з 74197,90 грн. до 69596,76 грн. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині: стягнення відшкодування моральної шкоди зі зменшенням суми з 690000 грн. до 400000 грн. та в частині стягнутої на користь позивача суми недоотриманого грошового забезпечення з 74197,90 грн. до 69596,76 грн. Керуючись ст..ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.08.2022 року змінити: в частині стягнутого на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди зі зменшенням суми з 690000 грн. до 400000 (Чотириста тисяч) грн.; в частині стягнутого на користь ОСОБА_1 відшкодування недоотриманого грошового забезпечення зі зменшенням суми з 74197,90 грн. до 69596 (Шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто шість) грн. 76 коп. В решті це ж рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (постанови) шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у цивільних справах Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 13.02.2023 року. Головуючий П.Я.Ігнатенко Судді: Л.П.Воронцова Г.В.Семиженко