Постанова Миколаївський апеляційний суд № 485/239/19

14.02.23 22-ц/812/28/23 Справа № 485/239/19 Провадження № 22-ц/812/28/23 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 14 лютого 2023 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., без участі осіб, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бусахіна Олександра Сергійовича на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2021 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Квєткою І.А., повний текст складено 21 грудня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Снігурівського районного нотаріального округу Шульга Тетяна Володимирівна, про визнання заповіту недійсним та його скасування В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що вона є донькою ОСОБА_3 . За життя, 05 лютого 2015 року батько склав заповіт, згідно з яким на випадок своєї смерті зробив розпорядження, що все належне майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося заповідав їй. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Після його смерті вона звернулася до приватного нотаріуса Шульги Т.В. за оформленням спадкових прав, де дізналась, що 24 липня 2018 року секретарем Афанасіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області Ковальок О.С. був посвідчений заповіт ОСОБА_3 , згідно з яким квартиру АДРЕСА_1 , батько заповів ОСОБА_1 , яка звернулася із заявою про прийняття спадщини. Її батько був хворою людиною, переніс декілька інсультів, потребував належного догляду, регулярного прийому ліків, дотримання режиму харчування, про що свідчать медичні документи. У квітня 2017 року ОСОБА_4 переніс інсульт. У зв`язку з чим він лікувався та проходив медичне обстеження у медичних закладах м. Одеси, про що свідчить виписка із історії хвороби №14196/986, згідно якої йому було постановлено діагноз ІХС, дифузний кардіосклероз, екстрасистолочна аритмія, недостатність АК 1ст., недостатність МК 2 ст., гіпертонічна хвороба 111 ст.,гупетизивне серце СН 11Б, гідро перикард, розширення висхідної аорти, цукровий діабет. Одночасно, батько зловживав алкогольними напоями, внаслідок чого у нього спостерігались приступи агресії і провали пам`яті. Стан його здоров`я останнім часом значно погіршився, у зв`язку із чим він не міг усвідомлено вчиняти будь-які нотаріальні дії. З урахуванням зазначеного та на підставі ст.ст.203, 215, 225, 1257 ЦК України позивач просить суд визнати недійсним та скасувати заповіт ОСОБА_3 від 24 липня 2018 року, посвідчений секретарем Афанасіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області за реєстровим №89. Рішенням Снігурівського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним заповіт, який посвідчено 24 липня 2018 року секретарем Афанасіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області Ковальок О.С. та зареєстрований у реєстрі №89, від імені ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 6205,32 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено. В апеляційній скарзі, особа, яка її подала не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає його необґрунтованим та таким, що ухвалено на підставі неповного та невсебічного з`ясування всіх обставин справи, просить про його скасування та направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Так, зокрема зазначав, що рішення суду мотивовано тим, що відповідно до висновку експерта №45-К від 15 травня 2019 року, складеного Миколаївським обласним бюро судово-медичної експертизи, на замовлення позивача у порядку ст.106 ЦПК України, захворювання і синдроми, які було виявлено у ОСОБА_3 не дозволяли усвідомлювати значення своїх дій, а також керуватися ними повною мірою, усвідомлено приймати будь-які рішення, зокрема і підписанні та складані заповіту 24 липня 2018 року. Посилання на вказаний висновок не може бути належним та допустимим доказом, оскільки відповідно до пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30 травня 1997 року « Про судовому експертизу в кримінальних та цивільних справах» для визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння( бездіяльності) чи укладання угоди за наявності сумнівів щодо його спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності слід призначати судово-психіатричну експертизу. А відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-750/0/4-13 для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок судово-психіатричної експертизи від 29 вересня 2021 року №11, складеного КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І.Ющенка Вінницької обласної ради», вважає необґрунтованим, оскільки взято до уваги висновок Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи, який за законом не може бути належним та допустимим доказом. Крім того, експерти посилаються на консультативні огляди від 02 жовтня та 01 грудня 2017 року, від 20 липня 2018 року, які за своїм змістом не можуть повною мірою стверджувати, що спадкодавець на час складана заповіту не усвідомлював значення своїх дій на не міг ними керувати. Більш того, у ході допиту свідків жоден із них не надав конкретних пояснень щодо психічного розладу здоров`я ОСОБА_3 . Свідок ОСОБА_5 , секретар Афанасіївської сільської ради пояснювала, що нею перед складанням заповіту було перевірено дієздатність заповідача. Також, судом першої інстанції представникові відповідача було відмовлено у задоволені клопотання щодо виклик у судове засідання провідного експерта КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» та у призначені повторної посмертної судово-психіатричної експертизи. Правом на подачу відзиву позивач та третя особа на день перегляду справи апеляційним судом не скористалися. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника відповідача та третьої особи до суду апеляційної інстанції надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності. В силу частини 2 статті 372 ЦПК України вказане не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повні мірі. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується копію свідоцтва про її народження та копією свідоцтва про укладання шлюбу ( т. 1 а.с.8-9). Із інформації з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна станом на 21 травня 2019 року, вбачається, що за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №51 та №52, виданих 05 лютого 2015 року Снігурівською державно нотаріальною конторою Миколаївської області ( т. 1 а.с.118). Приватним нотаріусом Снігурівського районного нотаріального округу Миколаївської області Лєбєдєвою І.М.05 лютого 2015 року, було посвідчено заповіт ОСОБА_3 , який на випадок своєї смерті зробив розпорядження про те, що все майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося і взагалі все те, на що за законом матиме право і що буде належати на момент смерті, заповідає дочці ОСОБА_2 . Заповіт зареєстровано в реєстрі за №26 (т.1 а.с. 6 ). Наступним заповітом, посвідченим 24 липня 2018 року секретарем Афанасіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, належну йому квартиру АДРЕСА_1 заповідав ОСОБА_1 . Заповіт зареєстровано в реєстрі за №89 ( т.1 а.с.62).. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (т.1 а.с.12). З 07 травня 1992 року по день смерті спадкодавець був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_2 . Також з ним за вказаною адресою зареєстровано ОСОБА_6 (син відповідача). Із заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Снігурівського районного нотаріального округу Миколаївської області Шульги Т.В. 06 вересня 2018 року звернулася ОСОБА_7 та було заведено спадкову справу №31/2018(т.1 а.с.49-81 ). 24 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернення до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька( т.1 а.с.67). Листом приватного нотаріуса Снігурівського районного нотаріального округу Шульги Т.В. від 19 листопада 2018 року №305/02-14/31/2018 позивача повідомлено, що спадкова справа після смерті її батька ОСОБА_3 заведена на підставі заяви ОСОБА_1 як спадкоємця за заповітом, посвідченого 24 липня 2018 року секретарем Афанасіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області Ковальок О.С. за реєстровим №89, щодо належної йому квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.7). Згідно висновку судово-психіатричного експерта від 29 вересня 2021 року № 11, складеного КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І.Ющенка Вінницької обласної ради», ОСОБА_3 на час укладання ним заповіту від 24 липня 2018 року виявляв психічні та поведінкові порушення внаслідок токсичного ураження головного мозку із судинною та метаболічною патологією; психоорганічний синдром, емоційно-вольовий дефект, за МКХ10 даний діагноз відноситься до рубрики: інші уточнені психічні розлади внаслідок ушкодження чи дисфункції головного мозку або соматичної хвороби (F06.8). Ретроспективна оцінка психічного стану особи визначається лише на конкретно вказану судом дату. ОСОБА_3 на час укладання ним заповіту від 24 липня 2018 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (а.с.164-169 т.3). За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Таким чином, законодавством встановлена імперативна норма для визнання правочину недійсним відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України, а саме обов`язкову наявність судово-психіатричної експертизи. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19). Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати. Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України. Відповідно до висновку експерта №45-К від 15 травня 2019 року, складеного Миколаївським обласним бюро судово-медичної експертизи, на замовлення позивачки, відповідно до статті 106 ЦПК України, захворювання і синдроми, які були виявлені у ОСОБА_3 , не дозволяли усвідомлювати значення своїх дій, а також керувати своїми діями повною мірою, усвідомлено приймати будь-які рішення, зокрема і при підписанні та складанні заповіту 24 липня 2018 року (т. 1 а.с.87-92). Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 29 вересня 2021 року № 11, складеного КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І.Ющенка Вінницької обласної ради», ОСОБА_3 на час укладання ним заповіту від 24 липня 2018 року виявляв психічні та поведінкові порушення внаслідок токсичного ураження головного мозку із судинною та метаболічною патологією; психоорганічний синдром, емоційно-вольовий дефект, за МКХ10 даний діагноз відноситься до рубрики: інші уточнені психічні розлади внаслідок ушкодження чи дисфункції головного мозку або соматичної хвороби (F06.8). Ретроспективна оцінка психічного стану особи визначається лише на конкретно вказану судом дату. ОСОБА_3 на час укладання ним заповіту від 24 липня 2018 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (а.с.164-169 т.3). Задовольняючи позов, суд першої інстанції, проаналізувавши надані у справу докази, зокрема показання свідків, пояснення експерта, висновок посмертної - психіатричної експертизи, зробив висновок, що волевиявлення ОСОБА_3 на час складення оспорюваного заповіту не було вільним, не відповідало його внутрішній волі. Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Дослідивши наявні у справі докази, висновок судово-психіатричного експерта №11 від 29 вересня 2021 року, допитавши свідків, і надавши цим доказам належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент вчинення оспорюваного заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України наявні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним. В цій справі суд першої інстанції виконав вимоги частини 1 статті 225 ЦК України та врахував висновок експерта для з`ясування обов`язкової обставини у даних спірних правовідносинах, а саме чи усвідомлював ОСОБА_3 значення своїх дій та (або) міг керувати ними під час укладення оспорюваного заповіту 24 липня 2018 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, так як суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права. Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме відхилення клопотання про виклик експертів, колегія суддів відхиляє, оскільки не вважає порушенням принципу змагальності реалізацію судом права відмовити стороні у задоволенні необґрунтованого клопотання з наданням мотивів такої відмови у відповідній ухвалі суду. Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги відповідача, що висновок судово-психіатричної експертизи є необґрунтованим, оскільки фактично вони зводяться до незгоди з висновком експерта. У вказаному висновку встановлено, що ОСОБА_3 на час укладання ним заповіту від 24 липня 2018 року виявляв психічні та поведінкові порушення внаслідок токсичного ураження головного мозку із судинною та метаболічною патологією; психоорганічний синдром, емоційно-вольовий дефект, за МКХ10 даний діагноз відноситься до рубрики: інші уточнені психічні розлади внаслідок ушкодження чи дисфункції головного мозку або соматичної хвороби (F06.8). Ретроспективна оцінка психічного стану особи визначається лише на конкретно вказану судом дату. ОСОБА_3 на час укладання ним заповіту від 24 липня 2018 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені клопотання про признання повторної судової психіатричної експертизи в ухвалі суду від 20 грудня 2021 року зазначав, що висновок експерта містить докладний опис проведеного дослідження та обґрунтування, наданий чіткий та повний висновок з поставлених питань, виконаний на підставі проведеного дослідження наданих вихідних даних: медичної документації, показань свідків та експертів, яких було достатньо експерту для надання категоричного висновку. В свою чергу представник відповідача не навів достатніх доводів, що вказували б на невідповідність висновку експерта від №11 від 29 вересня 2021 року матеріалам справи, або доказів, які б свідчили про його очевидну необґрунтованість чи неправильність Згідно частини 1 статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Позивач таким правом скористалася та надала висновок експерта №45-К від 15 травня 2019 року, складений Миколаївським обласним бюро судово-медичної експертизи, на замовлення позивачки, відповідно до якого захворювання і синдроми, які були виявлені у ОСОБА_3 , не дозволяли усвідомлювати значення своїх дій, а також керувати своїми діями повною мірою, усвідомлено приймати будь-які рішення, зокрема і при підписанні та складанні заповіту 24 липня 2018 року (т. 1 а.с.87-92). Відповідач же таким правом не скористалася, клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи не заявляла. Згодом за клопотанням позивача по справі було призначено проведення посмертної судово-психіатричної експертизи. Між тим, при вирішенні цього клопотання представник відповідача покладався на розсуд суду. А відтак, аргументи апелянта про те, що висновок експерта №45-К від 15 травня 2019 року, складений Миколаївським обласним бюро судово-медичної експертизи, який подано як доказ у цій цивільній справі є недопустимим доказом, правильності висновків суду першої інстанції не спростовує, так як такий висновок оцінюється судом як письмовий доказ, який не спростований іншими доказами. Враховуючи викладене суд першої інстанції повно та всебічно дослідив надані позивачем докази, надав їм відповідно правову оцінку та дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому в силу вимог ст.374 ЦПК України його слід залишити без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бусахіна Олександра Сергійовича залишити без задоволення, рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 14 лютого 2023 року.