Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/3787/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/3787/22 пров. № А/857/18442/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Обрізка І.М., Шевчук С.М., з участю секретаря судового засідання: Кахнич Г.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року (ухвалене головуючим суддею Чепенюком О.В. у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м.Тернополі) у справі за адміністративним позовом Тернопільської митниці до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про скасування постанов, в с т а н о в и в : У жовтні 2022 року Тернопільська митниця (далі позивач) звернулася в суд із зазначеним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі-ВПВР, відповідач 1), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (відповідач 2), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Герелевич О.М. про відкриття виконавчого провадження ВП №69958951 від 30.09.2022 в частині стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 26000 грн та визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу Герелевич О.М. про стягнення виконавчого збору ВП №69958951 від 30.09.2022. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 позовні вимоги було задоволено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі-Управління ЗПВР, Управління, скаржник) подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити Тернопільській митниці у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що виконавчий документ містить вимоги зобов`язального характеру, а тому не може вважатися рішенням майнового характеру. Твердження суду першої інстанції про те, що рішення про повернення стягувачу коштів є рішенням майнового характеру, оскільки породжує підстави для зміни майнового стану фізичної особи стягувача є безпідставними. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову Тернопільської митниці відмовити, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.03.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2020 по справі №500/2776/19 визнано протиправним та скасовано рішення Тернопільської митниці ДФС про коригування митної вартості товару №UA403000/2019/002319/2 від 25.10.2019. Зобов`язано Галицьку митницю Держмитслужби повернути ОСОБА_1 фінансову гарантію в сумі 18 866 гривень 34 копійки, сплачену при поданні митної декларації № UA403030/2019/019660 від 28.10.2019. 06.06.2022 Тернопільським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №500/2776/19 про зобов`язання Галицької митниці Держмитслужби повернути ОСОБА_1 фінансову гарантію в сумі 18 866 гривень 34 копійки, сплачену при поданні митної декларації №UA403030/2019/019660 від 28.10.2019. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 замінено боржника у виконавчому листі №500/2776/19, виданому Тернопільським окружним адміністративним судом 06.06.2022, з Галицької митниці Держмитслужби на Тернопільську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України. 30.09.2022 старшим державним виконавцем ВПВР Герелевич О.М. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №69958951 з примусового виконання виконавчого листа пунктом 2 якої визначено строк для примусового виконання протягом десяти робочих днів та пунктом 3 якої вирішено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 26000 гривень. Також 30.09.2022 старшим державним виконавцем ВПВР Герелевич О.М. була прийнята постанова про заміну сторони виконавчого провадження з Галицької митниці Держмитслужби на Тернопільську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України та постанову про стягнення з Тернопільської митниці виконавчого збору у розмірі 26000 гривень. Судом також встановлено, що виконавчий документ боржником виконано, кошти повернуті на рахунок стягувача ОСОБА_1 відповідно до Порядку повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №643 від 18.07.2017, про що свідчить лист Тернопільської митниці від 02.11.2022, наявний у матеріалах виконавчого провадження №69958951. Вважаючи протиправними оспорювані постанови державного виконавця, Тернопільська митниця звернулась до адміністративного суду з вимогою про їх скасування. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець при визначені розміру виконавчого збору у виконавчому провадженні №69958951 неправильно застосував положення частини третьої статті 27 Закону №1404-VIII та безпідставно стягнув з боржника по примусовому виконанню рішення майнового характеру суму виконавчого збору в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати, що становить 26000 гривень. Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404). Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно пункту 1 частини 1 статі 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Згідно ч.2 ст. 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Разом з тим, у разі примусового виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч.3 ст.27 Закону №1404-VIII). Згідно частини 4 статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язано з початком примусового виконання рішення. Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 по справі № 480/3452/19 дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Слід зазначити, що розмір виконавчого збору згідно положень частин 2, 3 статті 27 Закону № 1404-VIII визначається, виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено рішення, що підлягає виконанню за виконавчим документом. Тобто, якщо це рішення майнового характеру, то розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру, виконавчий збір з боржника - юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати. Розмір мінімальної заробітної плати на 2021 рік встановлений Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» з 01.01.2021 по 30.11.2021 такий розмір становить 6500,00 грн. на місяць. Оспорюваними постановами вирішено стягнути з боржника виконавчий збір в сумі 26000,00 грн., тобто виходячи із чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (4 х 6500 грн.,) як за виконання рішення немайнового характеру. З матеріалів справи видно, що постанову про стягнення виконавчого збору ВП №69958951 винесено державним виконавцем на підставі виконавчого листа №500/2776/19 від 06.06.2022, виданого на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду, яким, зокрема, зобов`язано Галицьку митницю Держмитслужби повернути ОСОБА_1 фінансову гарантію в сумі 18 866,34 грн, сплачену при поданні митної декларації UA403030/2019/019660 від 28.10.2019 За змістом резолютивної частини рішення Тернопільського окружного адміністративного суду зобов`язано вчинити певні дії - повернути ОСОБА_1 фінансову гарантію в сумі 18 866,34 грн, сплачену при поданні митної декларації UA403030/2019/019660 від 28.10.2019. Відповідно до статті 63 Закону № 1404-VIII немайновими рішеннями є рішення, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення. Отже, рішення суду, яке виконується у виконавчому провадженні ВП №69958951, має зобов`язальний характер, а не майновий, як помилково вважає позивач, а тому державним виконавцем правомірно із дотриманням положень статей 26 та 27 Закону №1404-VIII зазначено в постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати, та одночасно винесено постанову про стягнення виконавчого збору у зазначеному розмірі. Відтак, державний виконавець при винесенні оскаржуваних постанов вірно оцінив заявлені у виконавчому листі вимоги як вимоги немайнового характеру. Суд першої не взяв до уваги вищенаведеного та дійшов помилкового висновку про задоволення адміністративного позову. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. Керуючись ст.ст. 268, 272, 287,310,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року по справі №500/3787/22 скасувати та прийняти постанову, якою відмовити Тернопільській митниці у задоволенні позовних вимог до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про скасування постанов. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді І. М. Обрізко С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 06.02.2023