Постанова 4851 № 520/8850/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2023 р.Справа № 520/8850/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бершова Г.Є. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., м. Харків, повний текст складено 21.07.21 по справі № 520/8850/21 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Паламарчука Віталія Віталійовича , третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Паламарчука Віталія Віталійовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Паламарчук Віталія Віталійовича щодо не включення відомостей, щодо рахунку № НОМЕР_1 , що належить позивачці, ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) до Переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в сумі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.; зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Паламарчук Віталія Віталійовича внести зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом внесення відомостей щодо ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на суму 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до договору №980-006-000218669 від 08.04.2016 року. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб внести додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до Договору №980-006-000218669 від 08.04.2016 року, у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами. Стягнуто з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Паламарчука Віталія Віталійовича на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Фонд гарантування з 23.05.2016 року здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного банку ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку виключно відповідно до порядку, визначеного Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон №4452-VI). Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.03.2018 року у справі №910/23398/16, зазначає, що у ПАТ «Банк Михайлівський» було розпочато процедуру ліквідації, тому це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом №4452-VI. Вказує, що після запровадження процедури тимчасової адміністрації банку на Фонд або його уповноважену особу покладається обов`язок вжити заходів щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, передбачених статтею 38 Закону №4452-VI. Стверджує, що грошові перекази є діями осіб, які спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто їх можна віднести до правочинів у розумінні Цивільного кодексу України. Зауважує, що суму коштів, що обліковується на рахунку позивачки, останній отримав на умовах договору та вона є сумою поверненої позики, тобто вказані грошові кошти отримані позивачкою на підставі договору позики. Наголошує, що договір позики є двостороннім, укладеним позивачкою безпосередньо з ТОВ «ІРЦ», без участі Банку як повіреного, а кошти, що вносились/отримувались за таким договором по своїй природі не є вкладом згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону №4452-VI. Вважає, що гарантії Закону №4452-VI не поширюються на ситуацію з позивачкою. Зазначає, що банком порушено обмеження, встановлені Постановою №917 зі змінами, внесеними Постановою №295, в частині проведення кредитних операцій на суму 180 966 027,90 грн. на підставі укладеного з ТОВ «КІЦ» договором відступлення прав вимоги, при відсутності права на укладення таких правочинів. Вказує, що укладення договору відступлення №2 від 19.05.2016 року було здійснено з порушенням чинного законодавства України, вимог Національного банку України та внутрішніх процедур банку, а тому вказані правочини є нікчемними у відповідності до положень пунктів 2, 7-9 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI. Стверджує, що вірність висновків, викладених уповноваженою особою в акті №2 від 01.06.2016 року, та затверджених наказом Уповноваженої особи №42/2 від 01.06.2016 року, підтверджується рішенням господарського суду Хмельницької області від 27.11.2017 року у справі №924/621/17, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 року, та рішенням господарського суду Хмельницької області від 12.01.2018 року у справі №924/622/17. Зауважує, що зазначені обставини були порушені за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» до ТОВ «ІРЦ Центр» про застосування наслідків нікчемності правочину, а саме договору відступлення №1805, та стягнення з ТОВ «ІРЦ» коштів. За результатами розгляду справи, позов Банку задоволено повністю. Вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у спірних правовідносинах. Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. З огляду на вищевикладене, з урахуванням запровадженого на території України воєнного стану та активними бойовими діями на території Харківської області та безпосередньо у м. Харків, апеляційна скарга була розглянута 08.02.2023 року. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» укладено Договір №980-006-000218669 від 08.04.2016р. "Суперкапітал" (інвестиційний) (з виплатою процентів щомісячно), згідно умов якого позивачка передає у власність ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" грошові кошти у сумі 10000,00 грн. на строк не більше 181 день, а ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" зобов`язується повернути кошти та виплатити проценти, в порядку та на умовах встановлених цим Договором. На виконання вказаного договору, 08 квітня 2016 року позивачкою за квитанцією №QS202501 було перераховано ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» кошти в сумі 10000,00 грн. з призначенням платежу «Переказ коштів згідно Договору №980-006-000218669 від 08.04.2016 року, банк отримувача АБ "Укргазбанк". Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 №812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнко Ю.П. 13.06.2016 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №991, яким продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно. Відповідно до рішення Правління НБУ від 12.07.2016 №124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 №1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" та делегування повноважень ліквідатора банку, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" Ірклієнку Ю.П. з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1702 від 01.09.2016 змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ", згідно з яким всі повноваження ліквідатора ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" делеговано Волкову О.Ю. з 05.09.2016. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №31-1 від 11 лютого 2020 року змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ", згідно з яким всі повноваження ліквідатора ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" делеговано Паламарчук Віталію Віталійовичу. На звернення позивачки стосовно виплати гарантованої суми відшкодування за вкладами, розміщеними в ПАТ "Банк Михайлівський", Фондом гарантування вкладів фізичних осіб від 26.04.2021 року № 57-036-5963/21 листом повідомлено, про відсутність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 коштів за рахунок коштів Фонду, оскільки договір від 08.04.2016 року №980-006-000218669 укладений позивачкою безпосередньо з ТОВ Кредитно-інвестиційний центр без участі Публічного акціонерного товариства "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" як повіреного. Також, інформація про позивачку, як вкладника ПАТ "Банк Михайлівський", у зазначеному переліку присутня. За звітом банку - агенту Фонду "ПУМБ" гарантована сума відшкодування, відповідно до переліку, була отримана 18.08.2016 та 27.01.2017. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, щодо не включення до переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позивачка звернулась з даним позовом до суду. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходи з того, що в межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі №980-049-000223391, укладеному 18.04.2016 між ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" та позивачкою. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що кошти позивачки відповідають критеріям, визначеним змінами, внесеними Законом №1736-VІІІ до Закону №4452-VI, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивачка, відповідно - до вкладника. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами врегульовано Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" №4452-VI від 23 лютого 2012 року (далі по тексту - Закон №4452-VI; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Частиною 1 ст.3 Закону №4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом. Згідно з положеннями ст.27 Закону №4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 цього Закону; 3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, що не виконане; 4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; 5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Отже, Закон №4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.34 Закону №4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до п.16 ч.1 ст.2 Закону №4452-VI, є тимчасовою адміністрацією. Відповідно до ч.2 ст.34 Закону №4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України". Частинами 3, 5 ст.34 Закону №4452-VI також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.36 Закону №4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними. Закон №4452-VI визначає порядок складання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється. Так, згідно з положеннями ч.2 ст.37 Закону №4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Частинами 1-4 ст.38 Закону №4452-VI встановлено, що Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Наказом Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" від 01 червня 2016 року № 42/2 затверджено результати проведеної перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, викладені в Акті № 2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунки НОМЕР_3 фізичних осіб в сумі 1 298 015 973, 74 грн., у відповідності до положень пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI. Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За правилами ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Частина 3 ст.38 Закону №4452-VI містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними. При цьому, Законом України від 16.07.2015 року №629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (далі - Закон №629-VIII), який набрав чинності 12 серпня 2015 року, частину третю статті 38 Закону № 4452-IV доповнено пунктом 9, згідно із яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Разом з цим, з метою забезпечення захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банків, вирішення питання щодо відшкодування їм коштів, а також для запобігання таким зловживанням у майбутньому 15 листопада 2016 року за № 1736-VІІІ прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон №1736-VІІІ), яким також внесені зміни до Закону №4452-VI. З пояснювальної записки до проекту Закону №1736-VІІІ слідує, що необхідність прийняття вказаного законопроекту виникла у зв`язку з набуттям розповсюдження схемою, за якою у приміщеннях банку фізичним особам пропонується укладати не договори банківського вкладу з банком, а договори позики з небанківськими фінансовими установами через повіреного, яким виступає банк. При цьому з метою введення в оману споживачів щодо дійсного предмета договору банк відкриває кожному клієнту банківський рахунок, з якого в подальшому кошти перераховуються на рахунки небанківських фінансових установ. Як зазначено у пояснювальній записці, за даними Фонду, із використанням саме такої схеми було ошукано за посередництвом лише ПАТ "Банк "Михайлівський" 14 тисяч фізичних осіб на загальну суму, що перевищує 1,5 млрд гривень. Крім того, зловживаючи низьким рівнем правової та фінансової культури фізичних осіб, особливо людей пенсійного віку (понад 45 відсотків фізичних осіб, постраждалих від схеми, реалізованої, зокрема, за участю ПАТ "Банк Михайлівський", є старшими 55 років), банком не надавалася таким особам чітка та однозначна інформація про те, що на кошти, залучені як позика до небанківської фінансової установи, не поширюються гарантії щодо їх відшкодування. З метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський", та унеможливлення мультиплікації таких схем у майбутньому виникла необхідність внести зміни до законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" для врегулювання питань: поширення на зазначених осіб гарантій відшкодування коштів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; посилення відповідальності небанківських фінансових установ (у тому числі пов`язаних із банками), якими у зазначений вище спосіб були залучені, як позика, кошти від фізичних осіб; встановлення заборони фінансовим установам залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов`язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи; встановлення обов`язку банка при виконанні функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів від фізичних осіб попередньо ознайомлювати у письмовій формі таких фізичних осіб про непоширення на їх кошти, залучені на користь третіх осіб, гарантій, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 19.11.2016 року набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих положень Закону № 4452-VІ, внесені Законом №1736-VІІІ, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. Фонд зобов`язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом № 1736-VІІІ розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв`язку з їх прирівнянням до вкладників. Тобто з метою поширення гарантій Закону № 4452-VI до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством, а саме: до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором, і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. Під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили та, зокрема, у справі № 826/20089/16, суди встановили, що 11 листопада 2014 року між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (далі - клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", як Довірителя, на умовах строковості та платності. У відповідності до предмету Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного Договору доручення. На виконання вищезазначеного Договору ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладались з фізичними особами (Клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - Договір позики). Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорах, укладених між позивачем та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр". Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк). Під час перевірки Уповноваженою особою було виявлено, що банк, що перевіряється, уклав з ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі по тексту - ТОВ "ІРЦ") договір відступлення права вимоги від 18 травня 2016 року № 1805 та договір відступлення прав вимоги № 1 від 19 травня 2016 року, які стосуються переходу прав грошової вимоги. Згідно з умовами договору № 1805 ТОВ ІРЦ зобов`язалося відступити банку права вимоги, належні ТОВ ІРЦ за кредитними договорами з усіма додатковими угодами до них, які укладені ТОВ ІРЦ та фізичними особами. Наступного дня (19 травня 2016 року) Банк та ТОВ ІРЦ уклали реєстр кредитних договорів до договору відступлення № 1805, відповідно до якого Банк придбав права вимоги за кредитними договорами на суму 870000000,00 грн. Згідно з умовами договору № 1 ТОВ ІРЦ зобов`язалося відступити банку права вимоги, належні ТОВ ІРЦ за договорами купівлі продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені ТОВ ІРЦ та юридичними особами. Того ж дня (19 травня 2016 року) Банк та ТОВ ІРЦ уклали реєстр основних договорів до договору відступлення № 1, відповідно до якого Банк придбав права вимоги за основними договорами на суму 561957997,25 грн. Оскільки банком було проведено кредитні операції із вказаною фінансовою компанією на суму 1431957997,25 грн, що значно перевищує наявний вільний ліміт кредитування в 128291771,21 грн, Уповноважена особа дійшла висновку, що укладання договорів відступлення права вимоги від 18 травня 2016 року № 1805 та № 1 від 19 травня 2016 року було здійснено з порушенням чинного законодавства України, вимог НБУ та внутрішніх процедур Банку, а тому вказані правочини є нікчемними у відповідності до положень пунктів 2, 7, 8, 9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". У постанові від 04.07.2017 року у справі № 826/1426/15 Велика Палата Верховного Суду сформулювала важливі висновки щодо застосування статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, а саме: По-перше, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI (п. 42). По-друге, здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України Про банки і банківську діяльність, Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку (п. 45). Тому судам слід ретельно перевіряти який саме правочин Фондом визнано нікчемним. Виходячи із вимог статті 77 КАС України, суди повинні враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Отже, суди повинні досліджувати доводи Фонду чи його уповноваженої особи, які підтверджують наявність обставин, що свідчать про нікчемність правочинів та, як наслідок, унеможливлюють включення особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. По-третє, якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону України Про систему гарантування вкладів не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Із вищевикладених висновків слідує, що Фонд самостійно не може застосовувати наслідки недійсності нікчемних правочинів. Фонд у разі виявлення нікчемних правочинів зобов`язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності звернутися до суду з відповідним позовом. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року у справі №924/621/17, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2018 року, позов публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" задоволено: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" на користь публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" суму 870000000,00 грн. (вісімсот сімдесят мільйонів гривень 00 коп.), отриманих за нікчемним правочином (договором про відступлення прав вимоги №1805 від 18.05.2016р.) та суму 240000,00 грн. (двісті сорок тисяч гривень 00 коп.) витрат по оплаті судового збору. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі №924/622/17, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2018 року, задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про застосування наслідків нікчемності договору відступлення прав вимоги №1 укладеного 19 травня 2016 року між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "Інвестиційно - розрахунковий центр" та стягнуто з відповідача на користь позивача суму 561585182,51грн, отриманих за нікчемним правочином (договором про відступлення прав вимоги №1 від 19 травня 2016 року) та суму 240000,00грн. витрат по оплаті судового збору. Наслідки нікчемності за цими судовими рішеннями, застосовано за позовом ПАТ "Банк Михайлівський" до ТОВ "Інвестиційно - розрахунковий центр " саме по договорам відступлення права вимоги №1805 від 18 травня 2016 року та №1 від 19 травня 2016 року, які були укладені безпосередньо між цими двома юридичними особами, та за умовами яких ТОВ "ІРЦ" зобов`язалося відступити банку права вимоги, належні ТОВ "ІРЦ" за договорами купівлі-продажу цінних паперів та кредитними договорами і усіма додатковими угодами до них. Згідно правового висновку Великої палати Верховного Суду від 04 липня 2017 року у справі №826/1426/15 здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку. Отже, Фонд не має повноважень визнавати нікчемними транзакції з перерахування коштів з одного рахунку на інший в порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів визнання нікчемними договору банківського рахунку №980-006-000218669 від 08.04.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр». В підпунктах 3, 4 ч.1 ст.2 Закону №4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Відповідно до ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно з ч.3 ст.1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Відповідно до п.п. 1.24, 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. Таким чином, станом на момент запровадження в ПАТ "Банк Михайлівський" тимчасової адміністрації з 23 травня 2016 року на рахунку позивачки в ПАТ Банк Михайлівський з 19 травня 2016 року обліковувалися кошти, зараховані з рахунку ТОВ "Інвестиційно - розрахунковий центр". Отже, в даному випадку, кошти позивачки відповідають критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивачка, відповідно - до вкладника. Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі №820/1345/18, які підлягають обов`язковому врахуванню колегією суддів в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. На підставі викладеного, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності в особи позивачки статусу вкладника. Щодо доводів апелянта з посиланням на набуття чинності Законом України від 15.11.2016 року №1736-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг", колегія суддів зазначає наступне. Законом №1736-VIII розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4452-VI доповнено п.15 такого змісту: "До вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом № 1736-VIII віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом № 1736-VIII розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної ч. 1 ст. 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв`язку з їх прирівнянням до вкладників". Зазначений закон набув чинності 19.11.2016 року. Однак, в даному випадку немає підстав для застосування пункту 15 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4452-VI, оскільки немає необхідності в прирівнянні коштів, отриманих позивачкою на свій рахунок в ПАТ "Банк Михайлівський" від ТОВ "КІЦ" на виконання умов укладеного між ними договору до вкладу. Вказані кошти й без такого прирівняння відповідають поняттю "вклад", вказаному в п. 3 ч.1 ст. 2 Закону №4452-VI. Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (ч.1 ст.1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22.09.2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, так як гарантований конституційний принцип непорушності (приватної власності). Фізична особа (вкладник) є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності, в силу статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України, є непорушним. Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99). У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10). Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даних договорів, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення позивачки до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів фонду гарантування вкладів фізичних осіб. З урахування вказаного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" щодо не включення позивачки до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до договору №980-006-000218669 від 08.04.2016 року, та зобов`язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб внести додаткову інформацію щодо позивачки до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до Договору №980-006-000218669 від 08.04.2016 року, у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами. Інші доводи апеляційної скарги відповідача означених висновків колегії суддів не спростовують. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 по справі № 520/8850/21 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Г.Є. Бершов А.М. Григоров Повний текст постанови складено 13.02.2023 року