Ухвала ККС ВС № 371/520/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2023 року м. Київ справа № 371/520/22 провадження № 51-800ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Миронівського районного суду Київської області від 14 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Яхни Миронівського району Київської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Миронівського районного суду Київської області від 14 липня 2022 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 1 рік з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК. Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та арешту майна у провадженні. Як убачається з вироку суду, ОСОБА_4 , в травні 2022 року більш точної дати не встановлено, перебуваючи в лісосмузі, що знаходиться в с. Олександрівка Обухівського району Київської області, знайшов набої в кількості 13 шт калібру 5,45х39 мм, що відносяться до боєприпасів вогнепальної нарізної зброї. Достовірно знаючи із засобів масової інформації про заборону придбання, зберігання та носіння боєприпасів прийняв рішення про подальше зберігання, без передбаченого законом дозволу та наміру повідомити до органів поліції. Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно в порушення пунктів 1, 2, 3, 6, 9, 15 Положення та пунктів 2.1., 8.1., 9.1., 9.2. Інструкції, тобто без передбаченого законом дозволу, у невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_4 поклав до передньої кишені сумки набої в кількості 13 шт калібру 5,45х39 мм, що відносяться до боєприпасів вогнепальної нарізної зброї і розпочав незаконне зберігання боєприпасів. Після цього, направився до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинивши незаконне носіння боєприпасів. Прибувши до будинку, ОСОБА_4 зазначені боєприпаси, які знаходились в передній кишені сумки, поклав в одній з кімнат будинку, та продовжив незаконне зберігання боєприпасів, без передбаченого законом дозволу. 13 травня 2022 о 20:40 під час проведення поверхневої перевірки ОСОБА_4 працівниками поліції ВП № 2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області, за його письмовою згодою на це, останній поклав на дорожнє покриття набої та працівниками поліції було вилучено з поверхні дорожнього покриття набої в кількості 13 шт калібру 5,45х39 мм, що відносяться до боєприпасів вогнепальної нарізної зброї, які ОСОБА_4 придбав, переніс та зберігав без передбаченого законом дозволу. Київський апеляційний суд ухвалою від 09 листопада 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 - без задоволення. Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК. На обґрунтування цієї позиції зазначає, що він добровільно здав працівникам поліції бойові припаси, а тому його дії повинні бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 263 КК. При цьому суд не встановив, що боєприпаси у нього були вилучені з підстав, які не залежали від його волі, а також, що він не мав можливості і надалі незаконно зберігати боєприпаси, оскільки ці обставини не вказані в обвинувальному акті, тобто не доведено наявність у нього умислу на незаконне зберігання боєприпасів. Його доводи про добровільну здачу боєприпасів ніким не оспорювалися, і клопотань про дослідження доказів, які б спростовували вказані обставини, сторона обвинувачення не заявляла. На підставі цього, вважає, що місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не застосував ч. 3 ст. 263 КК, яка підлягала застосуванню. Акцентує, що ухваленню незаконного вироку сприяло призначення судового розгляду одразу після проведення підготовчого судового засідання, у зв`язку з чим він, перебуваючи під психологічним впливом прокурора і будучи юридично неосвіченим, фактично, був позбавлений можливості належним чином підготуватись до розгляду справи, у тому числі отримати юридичну консультацію, а у разі необхідності - допомогу захисника. Додає, що на вищезазначені доводи зверталась увага апеляційного суду, однак вони залишилися проігноровані, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК. Мотиви Суду Перевіривши доводи в касаційній скарзі та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Як визначено у ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення. За статтею 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а під час його перегляду виходить з обставин, установлених у вироку. У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, засуджений заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, а також посилається на неповноту судового розгляду, тоді як їх перевірка на підставі ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена. Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі засуджений, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Зі змісту судових рішень вбачається, що ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, а саме: придбання, носіння та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу. Судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_4 здійснювався відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК. Таке рішення місцевий суд прийняв на підставі показань обвинуваченого, а також того, що він не осспорював фактичні обставини кримінального провадження, які вказані в обвинувальному акті, правильно розумів зміст цих обставин, не наполягав на дослідженні доказів, розумів неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, а тому суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Приписами ч. 3 ст. 349 КПК передбачено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Варто зазначити, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. При цьому, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Так, апеляційний суд, перевіряючи доводи скарги обвинуваченого з цього приводу, зазначив, що записом на технічному носії інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, доведено, що після оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта (за ч. 1 ст. 263 КК) та встановлення особи обвинуваченого, на запитання суду ОСОБА_4 відповів, що суть обвинувачення йому зрозуміла, він визнає себе винним і погодився давати показання. У зв`язку з цим суд за згодою прокурора та обвинуваченого на підставі ч. 3 ст. 349 КПК обмежив дослідження доказів допитом ОСОБА_4 та дослідженням даних про його особу. Суд першої інстанції з`ясував правильне розуміння ОСОБА_4 фактичних обставин кримінального провадження, відсутність сумнівів у добровільності його позицій, а також роз`яснив наслідки застосування положень вказаної норми, після чого обвинувачений дав показання, в яких підтвердив фактичні обставини кримінального правопорушення відповідно до висунутого обвинувачення. Твердження засудженого про неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, що його дії необхідно було кваліфікувати за ч. 3 ст. 263 КК, колегія суддів уважає безпідставними, з огляду на таке. Частиною 3 ст. 263 КК передбачено, що не підлягає кримінальній відповідальності за вчинення дій, передбачених частиною першою або другою цієї статті, особа, яка добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої. Під добровільною здачею органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, яка є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, необхідно розуміти такі дії, коли особа, маючи можливість і надалі зберігати будь-який із зазначених предметів, незалежно від мотивів за власним бажанням передає його відповідному державному органу. Із ухвали апеляційного суду вбачається, що ОСОБА_4 пояснив, що коли він йшов по вул. Чкалова в м. Миронівка (після вживання алкогольних напоїв), проїжджав патруль, поліцейські перевірили у нього документи, і на їх запитання, чи має він при собі заборонені предмети, відповів стверджувально, після чого виклав набої і їх у подальшому вилучили. Про намір здати бойові припаси в поліцію або в територіальну оборону відповідно до висловленої ним позиції в суді апеляційної інстанції він не повідомляв. Крім того, суд апеляційної інстанції констатував в оскаржуваній ухвалі, що у формулюванні пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення, визнаного судом доведеним, не вказано, що 13 травня 2022 року він добровільно здав працівникам поліції - ВП № 2 Обухівського РУП ГУНП в Київській області, яке є органом влади, бойові припаси. Такі обставини є суб`єктивною інтерпретацією ОСОБА_4 встановлених під час досудового розслідування та судового провадження в суді першої інстанції обставин. Отже, підстави для звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності відсутні, і за встановлених судом фактичних обставин кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 263 КК - придбання, носіння та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, апеляційний суд визнав є вірною. З такою позицією погоджується і Верховний Суд. Також колегія суддів погоджується з апеляційним судом з тим, що підготовче судове засідання та судовий розгляд у цьому кримінальному провадженні відбулися одне за одним, і що це кримінальним процесуальним законом не заборонено. Апеляційний суд перевірив, що перед призначенням судового розгляду на підставі обвинувального акта на 09 листопада 2022 року, тобто у той же день, головуючий з`ясував в ОСОБА_4 його думку, і обвинувачений жодних заперечень не висловлював. Між тим, як вбачається з ухвали апеляційного суду, копію обвинувального акта ОСОБА_4 отримав 04 липня 2022 року, що підтверджується відповідною розпискою (а. с.16), а тому він мав достатньо часу для того, щоб підготуватися до розгляду справи, і посилання на нібито психологічний вплив прокурора є недоречними. Крім того, перед судовими засіданнями ОСОБА_4 було вручено пам`ятку про права та обов`язки (а. с.21), і ніщо не перешкоджало йому заявити клопотання, пов`язане із забезпеченням права на захист. А тому підстав вважати, що порушено його право на захист у колегії суддів нема. Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам обвинуваченого ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та із зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін. Колегія суддів уважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, є законною та обґрунтованою, і погоджується з наведеними в ній висновками про законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції. Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги засудженого немає. Ураховуючи викладене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого необхідно відмовити. На підставі викладеного та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Миронівського районного суду Київської області від 14 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року щодо нього. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3