Ухвала КЦС ВС № 441/2342/21

Ухвала 13 лютого 2023 року м. Київ справа № 441/2342/21 провадження № 61-1815ск23 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б.І., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заремби Валерія Валерійовича на постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2023 року у справі за позовом Релігійної громади римсько-католицької церкви у смт Великий Любінь Городоцького району Львівської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , треті особи: Великолюбінська селищна рада Львівського району Львівської області, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями, ВСТАНОВИВ : У жовтні 2021 року Релігійна громада римсько-католицької церкви у смт Великий Любінь Городоцького району Львівської області (далі - релігійна громада) звернулася до суду із позовом, в якому просила суд: визнати ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 ; визнати ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 . 29 липня 2022 року представником відповідачів ОСОБА_23 подано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 441/146/22 за позовом ОСОБА_1 до релігійної громади, треті особи: ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Великолюбінська селищна рада, про скасування державної реєстрації права та припинення права власності на нерухоме майно. Ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 08 вересня 2022 року клопотання представника відповідачів ОСОБА_23 про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у справі за позовом Релігійної громади римсько-католицької церкви в смт Великий Любінь Городоцького району Львівської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , треті особи: Великолюбінська селищна рада Львівського району Львівської області, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 441/146/22 за позовом ОСОБА_1 до Релігійної громади римсько-католицької церкви у смт Великий Любінь Городоцького району Львівської області, треті особи: ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Великолюбінська селищна рада, про скасування державної реєстрації права та припинення права власності на нерухоме майно, яка перебуває на розгляді в Городоцькому районному суді Львівської області. Постановою Львівського апеляційного суду від 20 січня 2023 року апеляційну скаргу Релігійної громади римсько-католицької церкви у смт Великий Любінь Городоцького району Львівської області задоволено. Ухвалу Городоцького районного суду Львівської області від 08 вересня 2022 року скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до Городоцького районного суду Львівської області. 07 лютого 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Заремби В. В. на постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2023 року, в якій він просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Дослідивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність у зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі і 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. У справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності звільнення з роботи позивача. Проте, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, яка переглядається, суд на порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України не вказав конкретну іншу справу та обставину, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, у чому саме полягає взаємозв`язок предметів розгляду інших справ, а також у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої справи, та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. При цьому суди взагалі не аналізували та не встановлювали у визначеному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи залежить прийняття рішення у зазначеній цивільній справі». Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив із того, що підставою позову у справі № 441/2342/21 є визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Натомість, підставою позову у справі № 441/146/22 є скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на майно. При цьому суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що це не свідчить про те, що справа № 441/2342/21 не може бути розглянутою до вирішення справи № 441/146/22. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що не слід вважати, що у справі за позовом ОСОБА_1 при визначеному складі сторін та заявлених вимогах можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі № 441/2342/21 вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції тане впливають на законність і обґрунтованість судового рішення, а є незгодою заявника з його змістом та тлумачення норм процесуального права на свій розсуд. Водночас, з огляду на межі касаційного перегляду, встановленого статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні або відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції. Із змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції положень частини першої статті 379 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення. Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Заремби Валерія Валерійовича на постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2023 року у справі за позовом Релігійної громади римсько-католицької церкви у смт Великий Любінь Городоцького району Львівської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , треті особи: Великолюбінська селищна рада Львівського району Львівської області, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник