LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4873927/135/22

від 14.12.2022 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області - задовольнити.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" грудня 2022 р. Справа№ 927/135/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шаптали Є.Ю. суддів: Тищенко О.В. Яковлєва М.Л. при секретарі Токаревій А.Г. за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 14.12.2022 розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/135/22 (суддя Ноувен М.П., повний текст рішення складено та підписано 28.07.2022) за позовом Фермерського господарства "САМ" до Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання недійсним та скасування рішення ВСТАНОВИВ: Фермерське господарство «САМ» звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Березнянської селищної ради про визнання недійсним та скасування рішення Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (десятої сесії восьмого скликання) від 30.07.2021 №386/10-VIII «Про припинення права постійного користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області». Позов обґрунтовано тим, що в Березнянської селищної ради були відсутні правові підстави, обумовлені статтями 140-149 Земельного кодексу України, для прийняття оскаржуваного рішення, за яким у ФГ «САМ» припинено право постійного користування земельною ділянкою, площею 38,2га, розташованої на території Локнистенської сільської ради Менського району, набутого ним на підставі державного акту на право постійного користування землею, серії ЧН №00111, виданого за рішенням райдержадміністрації Ради народних депутатів Менського району Чернігівської області від 21.04.1997 №149. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 позовні вимоги Фермерського господарства «САМ» до Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним та скасовано рішення Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (десята сесія восьмого скликання) від 30.07.2021 №386/10-VIII «Про припинення права постійного користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області». Стягнуто з Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на користь Фермерського господарства «САМ» 2481 грн. судового збору. Суд першої інстанції визнав правомірними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги, дійшовши висновку, що внаслідок прийняття Березнянською селищною радою (десята сесія восьмого скликання) рішення від 30.07.2021 №386/10-VIII не на підставах передбачених законом (за недоведеністю порушення постійним користувачем вимог земельного законодавства), порушено право позивача на постійне користування земельною ділянкою площею 38,2 га, посвідченого державним актом на право постійного користування землею серії ЧН №00111 від 15.05.1997. Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Березнянська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/135/22 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відповідача відмовити повністю. Стягнути з позивача суму сплаченого судового збору. Скаржник вважає, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (десята сесія восьмого скликання) від 30.07.2021 №386/10-VIII є законним, оскільки позивачем не надано належних доказів використання ним спірної земельної ділянки у власній підприємницькій діяльності та не надано доказів щодо звільнення від сплати земельного податку. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 апеляційну скаргу Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/135/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/135/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 06.12.2022. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/135/22 на 13.12.2022. У зв`язку із оголошенням повітряної тривоги розгляд апеляційної скарги Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/135/22 не відбувся 13.12.2022. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 призначено справу до розгляду на 14.12.2022. Позивач своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В судове засідання 14.12.2022 з`явився представник позивача та надав свої пояснення, заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення. Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи. Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами. Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 26.04.1996 зареєстровано Селянське (Фермерське) господарство «САМ» (код ЄДРПОУ 22825267) згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №687695 (номер запису: 10601200000000430). Згідно з розпорядженням райдержадміністрації Ради народних депутатів Менського району Чернігівської області від 21.04.1997 №149 ОСОБА_1 (засновнику ФГ «САМ») на праві постійного користування для розширення селянського/фермерського господарства виділено земельну ділянку площею 38,2 га в межах згідно з планом, що розташована на території Локнистенської сільської ради Менського району, про що 15.05.1997 видано державний акт на право постійного користування землею серія ЧН №00111, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №111. Даний акт включає план зовнішніх меж землекористування. 30.07.2021 Березнянською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області (десятої сесії восьмого скликання) прийнято рішення №386/10-VIII «Про припинення права постійного користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області», на підставі якого ОСОБА_1 (який є головою ФГ «САМ», код ЄДРПОУ 22825267) припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 38,2га, що розташована за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (раніше Локнистенської сільської ради Менського району), що надана йому для розширення фермерського господарства згідно державного акту на право постійного користування землею серія ЧН №00111, виданого 15.05.1997, у зв`язку з систематичною несплатою земельного податку. Вказане рішення прийнято Березнянською селищною радою на підставі статей 12, 122, 141 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» та мотивоване тим, що систематична несплата ФГ «САМ» земельного податку призводить до порушення прав Березнянської селищної ради та завдає збитків місцевому бюджету. Оскаржуючи рішення Березнянської селищної ради від 30.07.2021 №386/10-VIII «Про припинення права постійного користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області», позивач вказує на відсутність правових підстав, виключний перелік яких наведено в статті 141 Земельного кодексу України, для припинення його речових прав відносно спірної земельної ділянки, що стало підставою для звернення за судовим захистом порушених майнових прав. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає законові та порушує право позивача на постійне користування спірною земельною ділянкою, а тому позовні вимоги є обґрунтованими. Однак, перевіривши матеріали справи, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється в спосіб установлений законом або договором. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні положення закріплені в статті 20 Господарського кодексу України. За частинами 1 та 2 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача в справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, в господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частини 2 та 3 статті 152 Земельного кодексу України). За частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 22.06.1993 №3179-ХІІ, на момент створення ФГ «САМ») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки в власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства. Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 22.06.1993 №3179-ХІІ, на момент створення ФГ «САМ») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Згідно із частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ «САМ» та надання спірної земельної ділянки) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. З наведеного слідує, що земельна ділянка, загальною площею 38,2га, на праві постійного користування, надана згідно розпорядження райдержадміністрації Ради народних депутатів Менського району Чернігівської області від 21.04.1997 №149, ОСОБА_1 для розширення селянського / фермерського господарства, саме як спеціальному суб`єктові засновнику (голові) селянського / фермерського господарства. Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції Закону від 23.07.1993 №3312-ХІІ), після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку. Таким чином, за діючими нормами на момент створення ФГ «САМ», обов`язковою умовою для набуття правосуб`єктності ФГ як юридичної особи, було одержання земельної ділянки. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення ФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації ФГ. Тобто Закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення ФГ, без створення такого СФГ. 19.06.2003, прийнято Закон України №973-IV «Про фермерське господарство» (надалі - Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» №2009-XII визнано таким, що втратив чинність. У статті 1 Закону №973-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, в тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. За частиною 1 статті 5 та частиною 1 статті 7 Закону №973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності в власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 973-IV). Отже, на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства також безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (в будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному в статті 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Враховуючи законодавчі обмеження в використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину в установленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ГК України. Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією ВП ВС у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, ВП ВС у постанові від 01.04.2020 у справі №320/5724/17. З аналізу приписів статей 5, 9, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» №2009-XII (який був чинним до 29.07.2003) та статей 1, 5, 7, 8 Закону №973-IV (набув чинності з 29.07.2003) можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку, і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Як вбачається з матеріалів справи, 26.04.1996 зареєстровано Селянське (Фермерське) господарство «САМ» (код ЄДРПОУ 22825267) згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №687695 (номер запису: 10601200000000430), а згідно з розпорядженням райдержадміністрації Ради народних депутатів Менського району Чернігівської області від 21.04.1997 №149 ОСОБА_1 (засновнику ФГ «САМ») на праві постійного користування для розширення селянського/фермерського господарства виділено земельну ділянку площею 38,2 га в межах згідно з планом, що розташована на території Локнистенської сільської ради Менського району, про що 15.05.1997 видано державний акт на право постійного користування землею серія ЧН №00111, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №111. Даний акт включає план зовнішніх меж землекористування. За статтею 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення строку. Згідно з частиною 2 даної статті, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (а); громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (б); релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності (в); публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (г); заклади освіти незалежно від форми власності (ґ); співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (д); оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі (е); господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» (є). Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001, що діяв з 01.01.2002, тобто на момент набрання цим нормативно-правовим актом чинності) встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. Проте Конституційний Суд України Рішенням N5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали в постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі. При цьому, згідно п. 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частиною 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV визначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; або на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Судом у межах даної справи встановлено, що Державний акт на право постійного користування землею серії ЧН №00111 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №111, про що свідчить відмітка на вказаному Акті, відтак він є дійсним відповідно до частини статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV. Згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 №3613-VI земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у Законі (стаття 141 Земельного кодексу України передбачає вичерпний перелік таких підстав). За п.1 частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад. Згідно частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. 27.05.2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423-IX, яким доповнено розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу України пунктом 24, за яким землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель перелік яких чітко визначений у Законі. Судом установлено, що розпорядником спірної земельної ділянки, що розташована за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, є Березнянська селищна рада. Стаття 14 Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Таким чином, Березнянська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, має діяти в межах своїх дискреційних повноважень шляхом реалізації виключно того, що прямо передбачено Законом. Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Відповідно до приписів статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії. Виходячи з положень статті 12 Земельного кодексу України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності наділені сільські, селищні, міські ради, які вирішують ці питання виключно на пленарних засіданнях. За змістом статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Відповідно до п.п. 14.1.72. Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Рішення Березнянської селищної ради (десята сесія восьмого скликання) від 30.07.2021 №386/10-VIII «Про припинення права постійного користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району» мотивовано несплатою ФГ «САМ» земельного податку починаючи з 2015 року (підпункт (д) статті 141 Земельного кодексу України). Суд наголошує, що за наявності підстав, обумовлених пунктом «д» статті 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться в загальному порядку, на підставі рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, що є розпорядником відповідної земельної ділянки. Таким чином, за фактом доведення систематичної несплати земельного податку постійним користувачем - ФГ «САМ», Березнянська селищна рада повноважна прийняти рішення про припинення права постійного користування відносно спірної земельної ділянки, розпорядником якої вона є. За приписом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України). Згідно ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На підтвердження факту систематичної несплати ФГ «САМ» земельного податку за користування спірною земельною ділянкою до матеріалів справи зокрема додано лист ГУ ДПС у Чернігівській області від 20.05.2021 №1831/5/25-01-12-03, на запит Березнянської селищної ради, згідно якого останнього повідомлено, що за період з 2015 по дату надання інформації (20.05.2021) ФГ «САМ» та ОСОБА_1 (голова ФГ «САМ») по Локнистенській сільській раді Менського району земельний податок не сплачувався. Аналізуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів зазначає, що на підтвердження несплати земельного податку як ФГ «САМ», так і ОСОБА_1 (засновником ФГ «САМ») відповідачем долучено до справи докази, які підтверджують підстави для прийняття оскаржуваного позивачем рішення Березнянської селищної ради (десята сесія восьмого скликання) від 30.07.2021 №386/10-VIII, натомість як позивачем у даній справі вказані обставини належними доказами не спростовано. Разом з цим, позивачем не надано суду доказів й щодо звільнення від сплати земельного податку. Відтак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що внаслідок прийняття Березнянською селищною радою (десята сесія восьмого скликання) рішення від 30.07.2021 №386/10-VIII не на підставах передбачених законом (за недоведеністю порушення постійним користувачем вимог земельного законодавства), порушено право позивача на постійне користування земельною ділянкою площею 38,2 га, посвідченого державним актом на право постійного користування землею серії ЧН №00111 від 15.05.1997, Підсумовуючи викладене, дослідивши наявні в матеріалах справи докази з урахуванням приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 30.07.2021 року № 386/10-VII «Про припинення права постійного користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області», оскільки вказане рішення прийняте відповідачем у межах повноважень, визначених законодавством. Відтак, за результатами апеляційного перегляду оскаржуваного рішення судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування рішення Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (десята сесія восьмого скликання) від 30.07.2021 №386/10-VIII «Про припинення права постійного користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства за межами с. Локнисте на території Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області» з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність позивачем обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог. Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не впливають на вищенаведені висновки суду. Таким чином, на підставі вищенаведеного, колегія суддів вбачає наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення, яким слід відмовити в задоволенні позовних вимог. Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/135/22 підлягає задоволенню. Водночас, рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/135/22 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким слід відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Судові витрати розподіляються за правилами, встановленими статтею 129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області - задовольнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/135/22.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Фермерського господарства "САМ" (15532, Чернігівська обл., с. Боромики, вул. Набережна, 10, код ЄДРПОУ 22825267) на користь Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (156, Чернігівська обл., с. Березна, вул. Свято-Покровська, 2а, код ЄДРПОУ 04412366) 3721 (три тисячі сімсот двадцять одну) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати відповідний наказ.

6. Матеріали справи № 927/135/22 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 24.01.2023. Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала Судді О.В. Тищенко М.Л. Яковлєв

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»