Постанова 4813 № 521/14828/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.02.2023 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №521/14828/14 Апеляційне провадження № 22-ц/813/1628/23 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря Трофименко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гуревського В. К., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви, зустрічних позовів, рух справи У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі-АТ «Райффайзен Банк», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову банк послався на те, 13 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір , за умовами якого останній отри мав споживчий кредит у сумі 106 151 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,25% річних у строк до 13 квітня 2027 року. Виконання зобов`язання за цим договором забезпечено порукою ОСОБА_2 за договором від 13 квітня 2007 року. У зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань за договором, станом на 29 липня 2014 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 194 778,79 доларів США, з яких: -заборгованість за тілом 90 566 доларів США; -заборгованість за відсотками 31 430,12 доларів США; -пеня 72 782,67 доларів США. За договором поруки поручитель несе солідарну відповідальність із боржником. На підставі наведеного, банк просив суд стягнути в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 194 778,79 доларів США (що еквівалентно 2 334 948,53 грн.) т.1 а.с.1-4. Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 08 грудня 2014 року позов банка задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 13 квітня 2007 в розмірі 2 334 948,53 грн. та вирішено питання про стягнення судових витрат (т.1 а.с.74-76). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2015 року заяву ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 08 грудня 2014 року залишено без задоволення (т.1 а.с.111-112,176-177). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 08 грудня 2014 року задоволено заочне рішення скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку (т.1 а.с.190-210, т.2 а.с.99-100). 01 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_2 , про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що кредитний договір від 13 квітня 2007 року містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечить принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що в свою чергу є підставою для визнання такого договору недійсним. Зазначено, що банк порушив Закон України «Про захист прав споживачів», так як кредитний договір містить несправедливі умови про валюту кредиту, детального розпису сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, із зазначенням процентної ставки та порядку обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу, що вказує на здійснення банком нечесної підприємницької практики. На підставі наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати порушеним його право як споживача фінансових послугта визнати недійсним кредитний договір №014/0076/74/73131 від 13 квітня 2007 року, застосувати наслідки визнання кредитного договору недійсним, а саме: визнати недійсним договір іпотеки від 23 квітня 2007 року, предметом якого є квартира, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ; визнати недійним договір поруки №014/0076/74/73131-1 від 13 квітня 2007 року (т.3 а.с.19-25). У відзиві на зустрічний позов представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просив відмовити у задоволені зустрічних вимог, посилаючись на те, що кредитний договір від 13 квітня 2007 року є дійсним та відповідає вимогам цивільного законодавства України, під час його укладання позичальник погодився із усіма його умовами та не заперечував отримавши кредит в валюті кредитування (т.3 а.с.49-52). 30 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_1 , про визнання поруки припиненою (т.3 а.с.41-43). Зустрічний позов обґрунтовано тим, що в зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором від 13 квітня 2007 року, виникла заборгованість перед банком, про яку він як поручитель не був обізнаний, оскільки не отримував жодного листа від банку щодо несвоєчасного погашення кредиту. Вважає, що порука припинена у зв`язку з укладенням додаткової угоди №1 від 15 вересня 2009 року до кредитного договору від 13 квітня 2007 року. Відповідно до графіку погашення заборгованості, що є невід`ємним додатком до Додаткової угоди №1 від 15 вересня 2009 року залишок за кредитом складає 85092,63 доларів США, а залишок за кредитом після 12 місяців складає 91975 доларів США. Хоча згідно п.1.1 Додаткової угоди №1 станом на дату укладання цієї Додаткової угоди фактична заборгованість за кредитом складала 76938,85 доларів США. Тому, заборгованість за тілом кредиту зросла на 15036,15 доларів США (91975 - 76938, 85). Таким чином, з 15 вересня 2009 року банк без його ( ОСОБА_2 ) відома та згоди, без належного повідомлення поручителя, збільшив розмір відсоткової ставки за основним договором, що підтверджується укладенням додаткового договору № 1 про внесення змін до кредитного договору, чим фактично змінено зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності за договором поруки без відповідної, очевидної, письмової згоди поручителя, яка за змістом і формою повинна відповідати вимогам ЦК України та відображати реальне волевиявлення особи. З огляду на положення ч.1 ст.559 ЦК України збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди є припиненням поруки. Укладенням додаткового договору № 1 до кредитного договору від 13 квітня 2007 року без відповідної згоди поручителя, значно розширено перелік підстав для дострокового повернення кредиту, визначені кредитним договором. Посилаючись на те, що кредитор не довів до відома поручителя про збільшення суми кредиту і не одержав його згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов`язаних із збільшенням відповідальності поручителя, тому зазначені обставини припиняють дію договору поруки від 13 квітня 2007 року. На підставі наведеного, ОСОБА_2 просив суд визнати його поруку за договором поруки № 014/0076/74/73131-1, укладеним від 13 квітня 2007 року між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , припиненою (т.3 а.с.41-43). У відзиві на зустрічний позов ОСОБА_2 представник банку просив суд відмови у задоволені зустрічних вимог, посилаючись на те, що підстави для припинення поруки відсутні, оскільки укладена між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 додаткова угода, не збільшує обсяг відповідальності поручителя. Порука не припинилася, оскільки додатковою угодою до кредитного договору, предметом яких є відстрочення частини платежу щодо погашення кредиту та/або процентів, сторони погоджували лише відстрочення сплати чергових ануїтетних платежів, а не збільшення строку погашення кредитної заборгованості чи збільшення розміру таких платежів (т.3 а.с.86-88). 26 березня 2019 року від представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності. Зокрема, заявник посилається на те, що ОСОБА_5 дізнався про порушення свого права 13 квітня 2007 року, в момент укладання між ним та Банком кредитного договору, із зустрічним позовом звернувся до суду 01 листопада 2017 року, пропустивши строк позовної давності для звернення до суду. Поручитель ОСОБА_2 про порушення свого права дізнався 13 квітня 2007 року, з моменту укладання договору поруки, із заявою про припинення поруки звернувся 30 січня 2018 року, тому також пропустив строк звернення до суду (т.5 а.с.5-7). Зміст рішення суду першої інстанції, що оскаржується Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 23 липня 2021 року позов АТ «Райффайзен Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0076/74/73131 від 13 квітня 2007року в розмірі 2 334 948,53 грн. У зустрічному позові ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору недійсним відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_1 , про визнання поруки припиненою задоволено. Визнано поруку, укладену згідно договору поруки № 014/0076/74/73131-1 від 13 квітня 2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 припиненою. Вирішено питання про сплату судових витрат (т.8 а.с.19-29). Задовольняючи частково позов банку, суд виходив з доведеності вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості з поручителя, суд дійшов висновку про припинення поруки, з огляду на положення ч.1 ст.559 ЦК України, а саме: зміна зобов`язання без згоди поручителя, посилаючись на те, що з 15 вересня 2009 року банк без відома та згоди поручителя збільшив його обсяг відповідальності за договором поруки шляхом укладенням додаткової угоди №1 між банком та боржником. Тому відмовив банку у стягненні заборгованості за кредитним договором з поручителя та задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на неї В апеляційній скарзі представник АТ «Райффайзен Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 липня 2021 року скасувати в частині відмови у позові банку відносно ОСОБА_2 і в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою та ухвалити нове рішення, яким позов АТ «Райффайзен Банк» задовольнити в повному обсязі, у зустрічному позові ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою відмовити (т.8 а.с.33-35). Скарга обґрунтована тим, що: - договір поруки не є припиненим; - судом першої інстанції не враховано, що Додаткова угода до кредитного договору від 15 вересня 2009 року укладена з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економці України. Сторони домовились тимчасово на період з 16 вересня 2009 року до 14 вересня 2010 року зменшити щомісячний платіж та протягом кредитних канікул вносити платіж в сумі 400 доларів США. Тобто додаткова угода №1 була укладена з метою сприяння погашення заборгованості за кредитом, а не з метою збільшення обсягу позичальника та поручителя; - поручитель надав згоду на укладення додаткової угоди від 15 вересня 2009 року до кредитного договору, що підтверджується Договором поруки та заявою згодою на зміну умов кредитного договору, яка засвідчена особистим підписом поручителя; - Банк не збільшував обсяг відповідальності поручителя, оскільки всі зміни до договорів оформлюються додатковою угодою сторін, які стають їх невід`ємною частиною, що передбачено умовами кредитного договору; - відсутні підстави припинення поруки відповідно до ст.559 ЦПК України; - позов про визнання поруки припиненою подано із пропуском позовної давності, про застосування наслідків яких банк просив суд першої інстанції. Банком була подана заява про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові, проте судом проігноровано дану заяву та безпідставно припинено поруку. Так, поручитель ОСОБА_2 про порушення свого права дізнався 13 квітня 2007 року, в момент укладення Договору поруки, проте із позовом про визнання поруки припиненою звернувся 30 січня 2018 року, що підтверджується поштовим штемпелем на позовній заяві (т.8 а.с.33-35). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги. Зазначав, що з 15 вересня 2009 року Банк без його відома та згоди як поручителя, збільшив розмір відсоткової ставки за основним договором, що підтверджується укладенням додаткового договору №1 про внесення змін до кредитного договору, чим фактично змінено зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності за договором поруки без відповідної, очевидної, письмової, згоди поручителя. Посилання апелянта на надання згоди поручителем на укладення додаткової угоди не підтверджено належними доказами. Заява згода на зміну умов кредитного договору, на яку посилається банк, не є належним доказом у справі. Наявна розписка ОСОБА_2 про згоду на зміну умов кредитного договору не є належним доказом, оскільки в ній відсутні будь-які відомості про те, що відповідно до якої Додаткової угоди ОСОБА_2 бере на себе зобов`язання забезпечувати виконання зобов`язань та відсутня дата складання такої розписки, невідомо ким і коли та до чого підписана від імені поручителя розписка, яка не має необхідних реквізитів. Твердження банка, що не відбулось збільшення обсягу відповідальності поручителя спростовується вартістю зобов`язань у формі нарахованих відсотків 196 933 доларів США згідно Графіку погашення, а також розмір разової комісії 11 051 доларів США, загальних страхових платежів 118 118,34 доларів США, щорічне страхування життя 46 68,83 доларів США, які визначені у розрахунку сукупної вартості кредиту, які не відповідають умовам Договору поруки №014/0076/74/73131-1, оскільки у Договорі поруки такі зобов`язання не визначалися. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що кредитор не довів до відома поручителя про збільшення суми кредиту і не одержав його згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов`язаних із збільшенням відповідальності поручителя, тому зазначені обставини припиняють дію договору поруки (т.8 а.с.58-63). Правом відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались. Учасники справи, будучі належним чином повідомлені про розгляду справи, в судовому засіданні, призначеному на 17 січня 2023 року, участі не прийняли (т.8 а.с.116-126). Будучі обізнаними про розгляд справи в суді апеляційної інстанції сторони не виявили бажання скористатись правом прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку, передбаченому ст.212 ЦПК України. Від представника банка надійшла заява про розгляд справи у його відсутності (т.8 а.с.126). Інші учасники процесу заяв про розгляд справи чи відкладення розгляду справи суду не надали. Колегією суддів враховано: - перебування справи в провадженні апеляційного суду з серпня 2021 року; - наявність в матеріалах справи письмових документів, на підтвердження позицій сторін; - положення ст.129 Конституції України, ст.2 ЦПК України, якими передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом; - відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19. Колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Ураховуючи наведене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 17 січня 2023 року за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, що в розумінні вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не є перешкодою розгляду справи. При цьому, відповідно до положень ч.ч.4,5 ст.268 ЦПК Україниу разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Відтак, датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи у сенсі положень ч.5 ст.268 ЦПК Україниє дата складання повного судового рішення. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у позовних вимогах банку до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволення зустрічного позову поручителя про визнання поруки припиненою, тому з огляду на вимоги ст.367 ЦПК України в іншій частині судове рішення в апеляційному порядку не переглядається. Встановлені судом фактичні обставини справи 05 квітня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» з заявою про надання кредиту в сумі 107 060 доларів США строком на 240 місяців під 13,25% на покупку житла (т.3 а.с.189). При цьому, також заповнив заяву-анкету позичальника від 05 квітня 2007 року, в якій зазначено сума кредиту, яка надається в розмірі 107 060 доларів США, строк кредитування 240 місяців, під 13,25 % (т.3 а.с.190-194). 13 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а в подальшому АТ «Райффайзен Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0076/74/73131, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 106 151 доларів США з кінцевим терміном повернення не пізніше 13 квітня 2027 року на умовах, визначених договором. У свою чергу, ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13,25 % річних (т.1 а.с.5-10, т.2 а.с.119-124). Амануллах Міp ОСОБА_6 отримав кошти в сумі 106 151 доларів США (т.4 а.с.183, т.5 а.с.41-43). Виконання зобов`язання за укладеним кредитним договором було забезпечено порукою ОСОБА_2 за договором від 13 квітня 2007 року (т.1 а.с.21-24). За умовами цього договору поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати по борговим зобов`язанням позичальника, які виникають з умов кредитного договору від 13 квітня 2007 року, а саме: повернути кредит в сумі 106 151 доларів США, комісійну винагороду, неустойку в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором. При цьому за п.2.1, 3.1 договору поруки поручитель несе солідарну відповідальність перед банком в тому обсязі, що і боржник (т.1 а.с.21-24). 15 вересня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а в подальшому АТ «Райффайзен Банк», та ОСОБА_1 укладена додаткова угода №1, за умовами якої станом на дату укладання цієї угоди (15 вересня 2009 року): - фактична заборгованість по сплаті суми кредиту складала 76 938,85 доларів США (п.1.1); - заборгованість з погашення процентів, строк сплати якої настав, - 8 153,78 доларів США (п.1.2). За умовами п.2 додаткової угоди тимчасово на період з 15 вересня 2009 року до 14 вересня 2010 року (надалі-кредитні канікули) сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру, визначеного в Графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, що є додатком до цієї додаткової угоди, у такому порядку: 2.1. Протягом строку кредитних канікул сукупна заборгованість позичальника по сплаті процентів за кредитом відповідно до умов кредитного договору становить 11 682,82 доларів США (надалі сукупна заборгованість за процентами). Сукупна заборгованість за процентами підлягає сплаті позичальником на таких умовах: 2.1.1. Протягом кредитних канікул позичальник зобов`язується сплатити 41,09 % сукупної заборгованості за процентами (надалі пільгова заборгованість за процентами) шляхом здійснення щомісячних платежів з 15 жовтня 2009 року по 15 вересня 2010 року по 400 доларів щомісячно; 2.1.2. Різниця між сукупною заборгованістю за процентами і пільговою заборгованістю за процентами є залишковою заборгованістю за процентами (надалі- залишкова заборгованість за процентами), становить 6 882,82 доларів США та складається із щомісячної залишкової заборгованості за процентами. На підставі цієї додаткової угоди фактична заборгованість позичальника по сплаті суми кредиту щомісячно збільшується на розмір щомісячної залишкової заборгованості за процентами відповідно до Графіку погашення кредиту та інших платежів, у зв`язку з чим відбувається зміна строку погашення позичальником цієї заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику. У додатковій угоді проставлені підписи банка та боржника. У томі 2 на а.с.143 міститься копія бланку згоди поручителя на зміну умов кредитного договору, в якому зазначена прізвище, ім`я, по батькові ОСОБА_2 , номери та дати кредитного договору і договору поруки, проставлений підпис від імені ОСОБА_2 , однак не зазначено на яку саме зміну умов кредитного договору надано згоду поручителя, відповідно до якої угоди. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору боржником, виникла заборгованість перед Банком станом на 29 липня 2014 року у розмірі 194 778,79 доларів США, що за курсом НБУ станом на 29 липня 2014 року становить - 2 334 948,53 грн., з яких: - заборгованість за кредитом 905 66 доларів США або 1 085 677,49 грн., в тому числі прострочена заборгованість за кредитом в сумі 17 347,35 доларів США, що еквівалентно 207 954,72 грн.; - заборгованість по сплаті відсотків 31 430,12 доларів США або 376 774,66 грн., в тому числі прострочена заборгованість по сплаті відсотків 30 969,85 доларів США, що еквівалентно 371 257,09 грн.; - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентами 72 782,67 доларів США або 872 496,38 грн. (т.1 а.с.35-36). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Судове рішення оскаржується в частині відмови у позовних вимогах банку до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволення зустрічного позову поручителя про визнання поруки припиненою, тому в іншій частині судове рішення в апеляційному порядку не переглядається. Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Суд першої інстанції відмовив у задоволені позовних вимог банку до поручителя ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості з огляду на припинення поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК України (зміна зобов`язань без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності). Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке. У п.4.2 договору поруки від 13 квітня 2007 року сторони дійшли згоди, що строк та умови виконання цього договору можуть бути переглянуті сторонами лише з їх письмової згоди (п.4.2 договору). Суду не надано належних та допустимих доказів узгодження з поручителем умов додаткової угоди №1 від 15 вересня 2009 року до кредитного договору від 13 квітня 2007 року. Так, за умовами вказаної додаткової угоди станом на дату укладання цієї угоди (15 вересня 2009 року): - фактична заборгованість по сплаті суми кредиту складала 76 938,85 доларів США (п.1.1); - заборгованість з погашення процентів, строк сплати якої настав, - 8 153,78 доларів США (п.1.2). За умовами п.2 додаткової угоди тимчасово на період з 15 вересня 2009 року до 14 вересня 2010 року (надалі-кредитні канікули) сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру, визначеного в Графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, що є додатком до цієї додаткової угоди, у такому порядку: 2.1. Протягом строку кредитних канікул сукупна заборгованість позичальника по сплаті процентів за кредитом відповідно до умов кредитного договору становить 11 682,82 доларів США (надалі сукупна заборгованість за процентами). Сукупна заборгованість за процентами підлягає сплаті позичальником на таких умовах: 2.1.1. Протягом кредитних канікул позичальник зобов`язується сплатити 41,09 % сукупної заборгованості за процентами (надалі пільгова заборгованість за процентами) шляхом здійснення щомісячних платежів з 15 жовтня 2009 року по 15 вересня 2010 року по 400 доларів щомісячно; 2.1.2. Різниця між сукупною заборгованістю за процентами і пільговою заборгованістю за процентами є залишковою заборгованістю за процентами (надалі- залишкова заборгованість за процентами), становить 6 882,82 доларів США та складається із щомісячної залишкової заборгованості за процентами. На підставі цієї додаткової угоди фактична заборгованість позичальника по сплаті суми кредиту щомісячно збільшується на розмір щомісячної залишкової заборгованості за процентами відповідно до Графіку погашення кредиту та інших платежів, у зв`язку з чим відбувається зміна строку погашення позичальником цієї заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику. Аналізуючи наведені положення угоди та надані суду Графіки та розрахунок заборгованості, встановлено, що: - боржник до вересня 2008 року сплачував банку заборгованість за кредитом у розмірі, що перевищував встановлений графіком щомісячні платежі, тому випереджав встановлений договором графік; - заборгованість по тілу кредиту станом на 15 серпня 2009 року 76 938,85 доларів США; станом на 15 вересня 2009 року 85 092,63 долара США, станом на 15 жовтня 2010 року 91 974,22 долара США. Отже, заборгованість за тілом кредиту зросла на 15 035,37 доларів США. Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення відповідних нарахувань на тіло кредиту, збільшення заборгованості за тілом кредиту за рахунок заборгованості за відсотками призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Матеріали справи у т.2 на аркуші справи 143 містять копію розписку ОСОБА_2 без дати про надання ним згоди на зміну умов кредитного договору. Однак з вказаної розписки неможливо встановити на які саме умови змін кредитного договору поручитель надав згоду, також неможливо встановити, що йому відомі умови додаткової угоди №1 від 15 вересня 2009 року. При цьому, судом враховано, що поручитель не визнавав вказану розписку як належний доказ у справі (т.3 а.с.44-45). Відтак, умовами додаткової угоди № 1 від 15 вересня 2009 року відбулась зміна зобов`язань боржника без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, що є підставою для припинення поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК України. Суд першої інстанції помилково вказав, що додатковою угодою банк збільшив розмір відсоткової ставки, оскільки відсоткова ставка не змінювалась, однак у зв`язку зі збільшенням заборгованості за тілом кредиту за рахунок заборгованості за відсотками, збільшились відповідні нарахування на тіло кредиту, в тому числі розмір заборгованості за відсотками, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя за договором поруки без відповідної, очевидної, письмової його згоди, яка за змістом і формою повинна відповідати вимогам ЦК України. При встановлених обставинах доводи апеляційної скарги шодо відсутності збільшення обсягу відповідальності поручителя не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Доводи апелянта щодо надання поручителем згоди на укладення додаткової угоди не підтверджені належними доказами, а наявні в матеріалах справи копія розписки з врахуванням неналежного її оформлення не може бути прийнята судом як належний та допустимий доказ з вищенаведених підстав. Щодо зустрічних позовних вимог про визнання припиненими договору поруки Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20) зазначено, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у справі № 462/5579/15-ц, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 62-63)). Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову поручителя у справі № 462/5368/16-ц. Вказане є підставою для відмови у позові. За наявності доводів про припинення поруки суд має їх оцінити у справі № 462/5579/15-ц, вирішуючи за вимогою банку питання про стягнення заборгованості з поручителя». Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 359/10569/15-ц (у аналогічній справі). З урахуванням наведених висновків щодо неналежності такого способу захисту інтересу поручителя як визнання припиненим договору поруки та необхідності захищати право поручителя в ініційованому банком провадженні про стягнення з позичальника та поручителя заборгованості без звернення поручителя з зустрічним позовом про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою), суд першої інстанції зробив помилковий висновок про задоволення зустрічного позову. Тому оскаржене рішення у частині зустрічних позовних вимог належить скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних зустрічних позовних вимог. При встановлених обставин доводи апеляційної скарги щодо застосування строків позовної давності не мають правового значення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Висновки суду першої інстанції в частині позовних вимог акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором зроблені з дотриманням норм процесуального законодавства та вірним застосуванням норм матеріального права, тому підлягають залишенню без змін. Висновки суду в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до АТ «Райффайзен Банк», третя особа ОСОБА_1 , про визнання поруки припиненою не відповідають актуальному правовому висновку, сформульованому у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц та постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 359/10569/15-ц (зі спору, що виник з подібних правовідносин). Тому у вказаній частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 . При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначено, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк» задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 липня 2021 року в частині позовних вимог акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін. Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 липня 2021 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Райффайзен Банк», третя особа ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Райффайзен Банк», третя особа ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06 лютого 2023 року. Головуючий: Судді: