Постанова 4857 № 300/3330/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 300/3330/22 пров. № А/857/15854/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року (судді Кафарського В.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ повний текст рішення складено 20.10.2022) у справі №300/3330/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 18.08.2022 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ від 17.07.2022 №301 о/с, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вважає, що за результатами даної справи суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування наказу відповідача від 17.07.2022 №301 о/с про його звільнення зі служби в поліції. Також зазначає, що матеріалами справи не підтверджується наявність у нього на момент звільнення поважної причини з переліку поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, закріплених у Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 для звільнення із служби за власним бажанням, що не враховано судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення. Посилається на правову позицію Верховного Суду викладену в постановах від 07.03.2018 у справі №810/2728/16, від 30.09.2020 у справі №826/166621/17, від 05.02.2020 у справі №819/744/16, від 20.05.2020 у справі №804/868/16. Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що за календарем 17.07.2022 це є неділя та згідно графіку чергувань СРПП Надвірнянського РВП ГУНП на липень ОСОБА_1 17.07.2022 не перебував на добовому чергуванню та матеріали справи не містять даних про те, що позивач в цей день був задіяним по службі. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. До апеляційного суду 03.01.2023 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу представника позивача адвоката Петрика І.Я. в яких вказується, що аргументи викладені у відзиві на апеляційну скаргу не спростовують доводи апеляційної скарги. 18.01.2023 Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області направило до апеляційного суду додаткові пояснення у справі, в яких зазначає що твердження апелянта є лише способом виправдання та захисту себе, а також маніпуляцією щодо нібито незаконного його звільнення. 27.01.2023 представник позивача адвокат Петрик І.Я. подав до суду заперечення на додаткові пояснення. Згідно із частинами 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2022 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 2015 року проходив службу в Національній поліції, що підтверджується записом №4 в трудовій книжці від 01.09.2014 серії НОМЕР_1 (а. с. 9). 17.07.2022 позивачем на ім`я начальника Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області подано рапорт про звільнення із органів Національної поліції за власним бажанням з 17.07.2022, в якому додатково зазначено про відмову від проходження ВЛК та про відсутність претензій щодо звільнення (а. с. 57). Згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області «По особовому складу» від 17.07.2022 №301о/с позивача звільнено з 17.07.2022 зі служби в поліції з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, військове звання старший лейтенант поліції, згідно з частиною 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», на підставі рапорта ОСОБА_1 від 17.07.2022 (а. с.56). 20.07.2022 позивачем подано рапорт з проханням не розглядати рапорт про звільнення від 17.07.2022, у зв`язку з його передчасністю та необґрунтованістю (а. с. 65). Розглянувши рапорт ОСОБА_1 від 20.07.2022, Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області листом від 30.07.2022 №1067/108/01/12-2022 повідомило позивача про відсутність підстав для скасування наказу від 17.07.2022 №301о/с та його призначення на відповідну посаду (а. с. 66). Не погоджуючись із звільненням, вважаючи таке рішення відповідача протиправним позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позову суд перший інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для скасування наказу відповідача від 17.07.2022 №301 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до вимог статті 1 цього Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Відповідно до статті 2 Закону №580-VIII, завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Відповідно до вимог статті 3 Закону №580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. На працівників поліції (поліцейських та державних службовців) поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції». Відповідно до статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Згідно з приписами статті 58 Закону №580-VIII призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов`язків. У відповідності до статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України. Відповідно до вимог статті 60 Закону №580-VIII відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга та третя статті 77 Закону №580-VIII). Разом з тим, розділом XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. З правового аналізу зазначених норм вбачається, що Національна поліція України є структурою Міністерства внутрішніх справ і в питаннях своєї діяльності та проходження служби поліцейськими керується в тому числі і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ. Отже, нормативно-правові акти, які прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про неї, мають застосовуватися, як норми спеціального права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів. Спеціальним актом законодавства, нормами якого врегульовані спірні правовідносини та чинним на час виникнення спірних правовідносин є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114). Пунктом 62 Положення №114 визначено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби (із зняттям з військового обліку). Підпунктом «ж» пункту 64 Положення №114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Таким чином, звільнення зі служби за власним бажанням відповідно до зазначеної правової норми можливо при наявності двох обов`язкових умов: 1) власного бажання особи, яка проходить службу, для дострокового звільнення; 2) наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Відповідно до пункту 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Апеляційний суд вважає, що трьохмісячний строк, встановлений зазначеною нормою, стосується періоду з дня подання рапорту про звільнення зі служби до постановлення наказу про звільнення і є обов`язковим для усіх учасників процедури звільнення, оскільки жодних винятків застосування такого строку не передбачено. Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII, про що працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт. Суд зауважує, що приписи Положення №114 у частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону №580-VIII, а лише встановлюють певні конкретизовані гарантії для осіб, що проходять службу, у разі звільнення за власним бажанням. Верховний Суд України у постанові від 24.06.2014 у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо. У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд, зокрема у постановах від 05.02.2020 у справі №819/744/16, від 09.02.2021 у справі №826/10404/16, від 11.08.2021 у справі №826/7075/16. Верховний Суд України у постанові від 24.06.2014 у справі № 21-241а14 та Верховний Суд у постановах від 12.08.2019 у справі № 810/3376/16, від 20.12.2019 у справі № 826/375/17, від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19 зазначили, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо. Отже, у відносинах звільнення за власним бажанням поліцейського діє таке ж правило: оскільки звільнення у порядку пункту 68 Положення №114 є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин. Інших строків щодо звільнення за власним бажанням у Положенні не встановлено. Відтак, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється. Судом встановлено відповідно до матеріалів справи, що оскаржуваним наказом від 17.07.2022 №301 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 17.07.2022 за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII - за власним бажанням і підставою для звільнення зазначено рапорт ОСОБА_1 від 17.07.2022, що не заперечується сторонами. Враховуючи зміст положень підпункту «ж» пункту 64 та пункту 68 Положення №114, суд приходить до висновку, що службовець може бути звільнений: - за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, про що він зобов`язаний повідомити прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення; - за взаємною домовленістю службовця із суб`єктом призначення (тобто за угодою сторін) до закінчення вказаного тримісячного строку, передбаченого пунктом 68 Положення №114. Наведені положення кореспондуються із приписами частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України згідно з пунктом якої однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін. Особливість підстави припинення трудового договору за угодою сторін полягає в тому, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в певно обумовлений строк. За угодою сторін безстроковий трудовий договір може бути припинено в будь-який строк, щодо якого працівник і роботодавець досягли домовленості. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність чіткої узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника з такої підстави, як угода сторін. У частині 1 пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 зазначається, що при домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (який кореспондуються із приписами частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу») договір припиняється у строк, визначений сторонами. Відповідно до постанов Верховного Суду від 12.08.2021 у справ № 826/20454/16, від 09.10.2019 у справі №804/9394/14 визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню державного службовця щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (положення якого кореспондуються із приписами частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу»). Відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб`єкта призначення задовольнити заяву службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення служби саме з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. Для цілей застосування пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України Верховний Суд України у постанові від 26.10.2016 у справі № 404/3049/15-ц (провадження № 6-1269цс16) сформулював підхід до розгляду трудових спорів щодо застосування цієї норми та вказав, що суди при вирішенні таких спорів повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 у справі №640/18748/19 зауважив, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Своєю чергою, суб`єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб`єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю. Загальними нормами, зокрема частинами першою-другою статті 38 Кодексу законів про працю України, передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Суд вважає, що приведені правові позиції Пленуму Верховного Суду України та Верховного Суду є застосованими до даних правовідносин, позаяк приведене Верховним Судом України та Верховним Судом тлумачення порядку застосування пункту 68 Положення № 114 у постановах від 24.06.2014 у справі № 21-241а14, від 12.08.2019 у справі № 810/3376/16, від 20.12.2019 у справі № 826/375/17, від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19 є таким, що за своєю суттю кореспондуються із приписами частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. З огляду на приведені положення законодавства, правові позиції суду касаційної інстанції та виходячи принципу верховенства права, суд встановив, що вказаний хоч і рапорт від 17.07.2022 і містить дату звільнення, однак і після такого позивач вправі протягом трьох місяців подати рапорт про відкликання свого рапорту про звільнення, що в даному випадку останнім і зроблено, а саме 20.07.2022 він звернувся з проханням не розглядати рапорт про звільнення від 17.07.2022, у зв`язку з його передчасністю та необґрунтованістю (а. с. 65), однак розглянувши рапорт ОСОБА_1 від 20.07.2022, Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області листом від 30.07.2022 №1067/108/01/12-2022 повідомило позивача про відсутність підстав для скасування наказу від 17.07.2022 №301о/с та його призначення на відповідну посаду (а. с. 66). З огляду на наявність законодавчого припису пункту 68 Положення №114 до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У відносинах звільнення за власним бажанням діє правило за яким, звільнення у порядку пункту 68 Положення №114 є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин. Інших строків щодо звільнення за власним бажанням у Положенні не встановлено, що на думку колегія суддів є передчасним прийняттям відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення позивача, що позбавило позивача можливості реалізації права в продовж трьох місяців на відмову від рапорту про звільнення. В даному спорі спірним є право позивача відкликати рапорт про звільнення до завершення тримісячного строку звільнення, тому суд дійшов переконання з врахуванням як правових позицій Верховного Суду так і з аналізу Положення №114 таким правом наділений поліцейський. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення, щодо прийняття оскаржуваного наказу, який прийнятий з порушенням установленого законом порядку, а саме в день подання позивачем рапорту. З огляду на встановлені обставини, правове регулювання спірних відносин, підстави позову, колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість, оскільки наказ від 17.07.2022 за №301 о/с слід визнати протиправними та скасувати. За приписами частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відтак, підлягає задоволенню вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області з 18.07.2022. Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 24 Положення №114 встановлено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. У свою чергу розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата (пункт 9 розділу І); при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно (пункт 15 розділу І); поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення (пункт 6 розділу ІІІ). Як вбачається з довідки про інформаційного характеру про розрахунок середньомісячного і середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.05.2022 по 30.06.2022 Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 31.08.2022 №527, позивача середньоденне грошове забезпечення, яке має бути враховано при обчисленні середньмісячного грошового забезпечення становить 370,58 грн. до нарахування, а зважаючи на 200 календарних днів вимушеного прогулу з 18.07.2022 (день наступний за днем звільнення позивача зі служби в поліції) по 02.02.2023 (день, ухвалення судом рішення про поновлення позивача на службі), сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 74166,00 грн. При цьому з вказаної суми відповідачем має бути відраховано податки та обов`язкові платежі. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. За наведених обставин підлягає задоволенню вимога в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення позивача і до дня винесення судом рішення про поновлення позивача на службі в розмірі 74166,00 грн., з якої підлягають відрахуванню обов`язкові податки та збори, а тому доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №810/2728/16, від 20.05.2020 у справі №804/868/16, від 30.09.2020 у справі №826/16621/17, від 09.02.2021 у справі №826/10404/16, від 11.08.2021 у справі №826/7075/16, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з пунктами 3 та 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI. Оскільки позивачем не надано доказів понесення ним інших судових витрат судові витрати присудженню не підлягають. Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України до справ незначної складності належать справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Відповідно до примітки статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» посада, яку займав позивач до звільнення - інспектора сектору реагування патрульної поліції Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області не відноситься до переліку службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Як наслідок вказана справа належить до справ незначної складності та на неї поширюються приписи частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року у справі №300/3330/22 скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 17.07.2022 №301 о/с «По особовому складі» щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції. Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області з 18.07.2022. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Ак. Сахарова, 15, ЄДРПОУ 40108798) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 74166 (сімдесят чотири тисячі сто шістдесят шість) грн. 00 коп. (з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль В.В. Гуляк