Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/2134/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2023 року Справа № 260/2134/22 пров. № А/857/13138/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Большакової О.О., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2022 року (суддя Скраль Т.В., м.Ужгород, повний текст складено 19 серпня 2022 року), - ВСТАНОВИВ : У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі Головне управління) в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2021 №Ф-10859-13 (далі Вимога). Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2022 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі вказує, що позивач перебуває у статусі фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльність відповідно, ознака незалежної професійної діяльності (була встановлена контролюючим органом 05.07.2018 за №07111939, КВЕД 69.10, категорія страхувальника

230. Зазначає, що позивач з 05.07.2018 є платником єдиного внеску згідно з пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI). У зв`язку з наявною заборгованістю станом на 30.11.2021 у розмірі 10499,54 грн Головним управління сформовано Вимогу про сплату боргу за IV календарний квартал 2019 року- IV календарний квартал 2020 року. Позивач та третя особа відзивів на апеляційну скаргу не подали. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у розумінні Закону № 2464-VI позивачка була застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана Вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску ОСОБА_1 ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, проте, не отримувала дохід від неї. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 16.12.2002 на підставі рішення Закарпатської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 14.10.1994 надано право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом № 21/141 (а.с.13). З 05.07.2018 адвокат Бойко О.М. зареєстрована та перебуває на обліку податковому обліку в контролюючому органі як платник податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, що підтверджується довідкою Форми № 34-ОПП ( а.с.14). Згідно запису трудової книжки позивачки від 03.07.2019 № 33 ОСОБА_1 переведена на посаду провідного менеджера з претензійно-позовної роботи (м. Ужгород), Управління пізнього збору заборгованості клієнтів роздрібного бізнесу департаменту проблемної заборгованості роздрібних клієнтів Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі АТ) та згідно запису від 10.05.2022 № 35 - звільнена за власним бажанням (а.с.19) 01.08.2021 Головне управлінні сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідно до якої позивача зобов`язано сплатити 10499,54 грн заборгованості зі сплати єдиного внеску (а.с.12). Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Також частиною третьою статті 4 цього ж Закону №5076-VI визначено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Приписами статті 13 Закону № 5076-VI встановлено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме, наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. З огляду на наведене слідує, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Разом з тим, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Щодо посилання відповідача на інше тлумачення норм Закону №2464-VI, а саме, на необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах, мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, то суд зазначає, що у такому разі здійснюється подвійна його сплата (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, 5 грудня 2019 року року у справі № 260/358/19, 27 лютого 2020 року у справі № 0440/5632/18. З матеріалів справи видно, що оскаржувану Вимогу сформовано за 4 квартал 2019 року 4 квартал 2020 року, відповідно до розрахунку єдиного внеску по Вимозі. Разом з тим, у період з 03.07.2019 по 10.05.2022 позивачка була офіційно працевлаштова в АТ на посаді провідного менеджера з претензійно-позовної роботи (м. Ужгород) управління пізнього збору заборгованості клієнтів роздрібного бізнесу департаменту проблемної заборгованості роздрібних клієнтів, (а.с.15). Таким чином, у спірні періоди позивачка була найманим працівником, а тому, у цей період саме роботодавець позивачки - АТ сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством. Підтвердженням наведеному є також індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 форми ОК-7, які містяться в матеріалах справи за спірний період, (а.с.16-17). Суд зазначає, що факт перебування особи на обліку в податкових органах не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, зокрема, самозайнятих осіб, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. З огляду на те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то у розумінні Закону № 2464-VI позивачка була застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску ОСОБА_1 ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, проте, не отримувала дохід від неї. Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем не доведено належними, достатніми доказами правомірне нарахування позивачці ОСОБА_1 єдиного внеску як особі, що провадить незалежну професійну діяльність, що стало підставою для виникнення недоїмки у сумі 10 499,54 грн, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність Вимоги, а відтак така підлягає скасуванню. Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний