Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/5494/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 140/5494/22 пров. № А/857/15216/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Пліша М.А., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року (суддя Ксензюк А.Я., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у серпні 2022 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, Державної судової адміністрації України (далі ТУДСА, ДСА відповідно), в якому просив: визнати протиправними дій ТУ ДСА України в Волинській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн; стягнути з ДСА України недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 у розмірі 78120,00 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». В обґрунтування позовних вимог обґрунтовані тим, що позивач працює на посаді судді Луцького міськрайонного суду Волинської області. ОСОБА_1 зазначив, що у період часу з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівську винагороду було виплачено з порушенням положень частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та у розмірі, що є значно меншим розміру, який визначений пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів». Спірним у межах розгляду цієї справи є питання правомірності нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, в розмірі 2 102,00 грн. Вважає дії відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в розмірі меншому ніж визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» протиправними. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Волинській області щодо нарахування та виплати судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн. Стягнуто з ДСА України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2 270,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, його оскаржив позивач, яке із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про дискреційні функції ДСА України стосовно визначення суми заборгованості. Також на його думку, суд першої інстанції всупереч статті 371 КАС України не звернув рішення суду до негайного виконання. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач працює на посаді судді Луцького міськрайонного суду Волинської області. За період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення позивачу нараховано та виплачено відповідачем, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, в розмірі 2 102,00 грн. Відтак спірним у межах розгляду цієї справи є питання правомірності нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, в розмірі 2 102,00 грн. Позивач вважаючи дії відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в розмірі меншому ніж визначено Законом України Про судоустрій і статус суддів протиправними, звернувся до суду з відповідним позовом. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Волинській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень-грудень 2021 року, та допомоги на оздоровлення, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2 102,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Стосовно позовних вимог в частині стягнення з ДСА України недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у розмірі 78 120,00 грн за спірний період, суд першої інстанції вказав, що це є дискреційними функціями суб`єкта владних повноважень, який нараховує та виплачує вказану винагороду, а тому, не підлягають задоволенню за необґрунтованістю. Також, суд дійшов висновку, що слід відмовити позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в частині задоволених позовних вимог, в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Одним зі спірних питань в даному випадку є стягнення з відповідача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у розмірі 78 120,00 грн за спірний період. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип поділу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 р. на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 р. у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема, щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання". Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права. Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень. Таким чином, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 січня 2020 року у справі 640/19344/18 зазначив наступне: …Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначення конкретних сум невиплаченої суддівської винагороди, які повинні виплачуватися позивачеві належить до дискреційних повноважень органів ДСА України. Тобто, сума невиплаченої суддівської винагороди підлягає визначенню не судом, а ДСА України за наслідком виконання рішення суду. Також, в межах апеляційного розгляду спірним питанням є вимога про звернення рішення суду до негайного виконання у межах одного місяця. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті. З аналізу вищевикладеного випливає, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Як вбачається, умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір. З огляду на те, що колегія суддів вважає що визначення конкретних сум невиплаченої суддівської винагороди не підлягає визначенню судом, таким чином відсутня конкретна сума суддівської винагороди, з якої можна виокремити її місячний розмір. Відтак, суд першої інстанції правильно вважав, що слід відмовити позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання. В частині задоволених позовних вимог рішення суду не оскаржується, відтак апеляційний суд не має права робити правових висновків в цій частині. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року в справі №140/5494/22 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш