Постанова 4852 № 160/12514/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 лютого 2023 року м. Дніпросправа № 160/12514/22 (суддя Рябчук О.С., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року у справі №160/12514/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 17 серпня 2022 року звернувся до суду з позовом до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» згідно з яким просить: - визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 11.03.2022 року по 07.07.2022 року; - зобов`язати Державну установу «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року, із розрахунку 30000 грн на місяць, з врахуванням фактично виплачених сум; - визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 08.07.2022 року по 31.07.2022 року; - зобов`язати Державну установу «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 08.07.2022 року по 31.07.2022 року, із розрахунку до 30000 грн на місяць, за фактично відпрацьований час. Позов обґрунтовано тим, що позивач на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року набув права на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн щомісячно у період з 11.03.2022 року по 30.06.2022 року. При цьому, у зв`язку з прийняттям постанови КМУ №754 від 01.07.2022 року, якою внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року, яка набрала чинності 08.07.2022 року, відповідач зобов`язаний з 08.07.2022 року нараховувати та виплачувати позивачу додаткову винагороду із розрахунку до 30000 грн на місяць, за фактично відпрацьований час. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що позивач має право на отримання додаткової винагороди у період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року в розмірі 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць. Оскільки відповідно до бухгалтерської довідки № 4/4-103 вн від 26.08.2022 р. ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду за березень-травень 2022 р. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, позов задоволенню не підлягає. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних відносин положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року із послідуючими внесеними до них змінами та порушено положення статті 58 Конституції України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач проходить службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 31 липня 2020 року, на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони з 31 липня 2020 (наказ ДУ «ДУВП (№4) від 31.07.2020 №105/ОС-20) по теперішній час. 14.07.2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату йому додаткової винагороди у період з березня 2022 року по липень 2022 року в розмірі 30000 гривень (а.с.27). Відповідно до бухгалтерської довідки № 4/4-9556 від 21.07.2022 року позивачу здійснювалась виплата додаткової винагороди за період з 11.03.2022 року по 25.04.2022 року з розрахунку за фактичний час несення служби у ці періоди (а.с.13-14). Правомірність дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30000 грн за період з 11.03.2022 року по 30.06.2022 року та не виплати такої допомоги за період з 08.07.2022 року по 31.07.2022 року, із розрахунку до 30000 грн на місяць, за фактично відпрацьований час є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 24.02.2022 року Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено воєнний стан на території України з 24.02.2022 року строком на 30 діб. 14.03.2022 року Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №133/2022 воєнний стан на території України продовжено з 26.03.2022 року строком на 30 діб. 18.04.2022 року Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №259/2022 воєнний стан на території України продовжено з 25.04.2022 року строком на 30 діб. 17.05.2022 року Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №341/2022 воєнний стан на території України продовжено з 25.05.2022 року строком на 90 діб. Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022 року «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми є-Підтримка» затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми є-Підтримка. Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 213-р від 11.03.2022 року внесено зміни у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022 року та доповнено його позицією «Дніпропетровська область». На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнята постанова № 168, пунктом 1 якої (в первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Пунктом 5 зазначеної Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року. В подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року № 217, від 22 березня 2022 року №350, від 01 квітня 2022 року № 400, при цьому вказані зміни застосовувались з 24 лютого 2022 року, а розмір додаткової винагороди залишався незмінним 30000 гривень щомісячно та 100000 гривень особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Відповідно до постанови КМУ № 217 від 07.03.2022 року внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», виключивши в абзаці першому слова «(крім військовослужбовців строкової служби)». Згідно з п.2 постанови КМУ № 217 від 07.03.2022 року вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року. Згідно з постановою КМУ № 350 від 22.03.2022 року внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «,а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Згідно з п.2 постанови КМУ № 350 від 22.03.2022 року вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року. Відповідно до постанови КМУ № 754 від 01.07.2022 року внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в абзаці першому слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «є-Підтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)». Згідно з п.2 постанови КМУ № 754 від 01.07.2022 року ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 червня 2022 року. Відповідно до постанови КМУ № 793 від 07.07.2022 року внесені наступні зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»: «У пункті 1: 1) в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». Згідно з п.2 постанови КМУ № 793 від 07.07.2022 року вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року. Водночас, відповідно до положень статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова КМУ № 754 від 01.07.2022 року була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур`єр від 08.07.2022 року № 149, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 08.07.2022 року. Тобто, винагорода передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць з дня набрання чинності постановою КМУ № 754 від 01.07.2022 року. Крім того, постанова КМУ № 793 від 07.07.2022 року була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур`єр від 19.07.2022 року № 156, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 19.07.2022 року. Тобто, винагорода передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року для осіб визначених у цьому пункті виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць з дня набрання чинності постановою КМУ № 793 від 07.07.2022 року. Щодо зазначення в пункті 2 постанови № 754 про необхідність застосування її положень з 1 червня 2022 року та в пункті 2 постанови № 793, про необхідність застосування її положень з 24 лютого 2022 року, суд апеляційної інстанції зазначає. Частиною 1 статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За змістом Доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) на 86-му пленарному засіданні (25-26.03.2011), одним із складових елементів принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, згідно з яким держава зобов`язана дотримуватись законів, які запровадила і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44). Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія юридичних норм також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві, позаяк суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки, але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси особи (пункт 46). На додачу до цього, парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб. Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань») (пункти 47-48). Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Ольссон проти Швеції №1» (Olsson v. Sweden №1) від 24.03.1988 (заява №10465/83), норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки (п. 61). За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб надати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення у справі "С.G. та інші проти Болгарії" (С.G. and Others v. Bulgaria) від 24.04.2008, п. 39, у справі "Олександр Волков проти України" від 09.01.2013, п. 170). Окрім того, Європейський Суд з прав людини у п. 65 свого рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.04.2013 зауважив, що у зв`язку із тим, що багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, їх тлумачення й застосування є питанням практики (див., mutatis mutandis, вищенаведені рішення у справах "Газета "The Sunday Times" проти Сполученого Королівства (№1)" (The Sunday Times v. United Kingdom (no. 1)), n. 49, та "Коккінакіс проти Греції" (Kokkinakis v. Greece), п. 40). Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (див., mutatis mutandis, вищенаведене рішення у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France)). Слід наголосити, що у цій адміністративній справі, позивач ставить питання щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірах та порядку згідно з відповідною її редакцією на період виникнення спірних відносин, а не згідно з редакціями постанов КМУ № 754 та № 793, якими було внесено зміни у постанову КМУ № 168 у липні 2022 року, проте визначено про необхідність їх застосування з 01.06.2022 року та з 24.02.2022 року відповідно. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо встановленої цією нормою заборони зворотної дії законів у часі. Зокрема, у рішенні від 13.05.1997 №1-зп Конституційний Суд України зауважив, що норма статті 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України вказав на те, що принцип закріплений у статті 58 Конституції України треба розуміти так, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Крім того, у рішенні від 05.04.2001 №3-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України принцип означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Варто наголосити, що постанови КМУ № 754 та № 793 були офіційно опубліковані 08.07.2022 року та 19.07.2022 року, відповідно, тобто безпосередньо в день набрання ними чинності, а отже зміст цих постанов не був проголошений наперед (з 01.06.2022 року та з 01.02.2022 року, відповідно), а самі постанови КМУ № 754 та № 793 не могли вважатись такими, що відповідають критерію передбачуваності на час виникнення у відповідача обов`язку виплачувати позивачу додаткову винагороду з 11.03.2022 року, яка в свою чергу є складовою грошового забезпечення та повинна виплачуватися за кожен місяць проходження служби. На підставі зазначеного суд, апеляційної інстанції зробив висновок про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 11.03.2022 року по 30.06.2022 року, із розрахунку 30000 грн на місяць, з урахуванням фактично виплачених сум. При цьому, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 08.07.2022 року по 31.07.2022 року, із розрахунку до 30000 грн на місяць, за фактично відпрацьований час, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з заявою щодо виплати йому такої винагороди 14.07.2022 року, тобто на час виникнення спірних відносин позивачем не здійснено проходження служби за липень 2022 року, а тому відповідач не мав можливості здійснити розрахунок та виплату позивачу такої додаткової винагороди із розрахунку за фактично відпрацьований час. Тобто, на час виникнення спірних відносин, права позивача в цій частині відповідачем не порушувалися. Оскільки відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати йому такої винагороди з урахуванням червня 2022 року, так як за липень 2022 року на час виникнення спірних відносин розрахунок ще не проводився у зв`язку з тим, що таке звернення мало місце 14.07.2022 року, тобто позивач не пройшов службу за цей місяць, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що вимоги позивача в цій частині є передчасними та як наслідок задоволенню не підлягають. Ні підставі зазначеного колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково. Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року у справі №160/12514/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково. Визнати протиправними дії Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 11.03.2022 року по 30.06.2022 року із розрахунку 30000 грн на місяць. Зобов`язати Державну установу «Дніпровська установа виконання покарань №4» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 11.03.2022 року по 30.06.2022 року, із розрахунку 30000 грн на місяць, з врахуванням фактично виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 02 лютого 2023 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко