Постанова 4813 № 495/9047/21

Номер провадження: 22-ц/813/3373/23 Справа № 495/9047/21 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю.В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.01.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., з участю секретаря Шлапак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 листопада 2021 року про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Шевчук Ю.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, - в с т а н о в и в: У листопаді 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним. Одночасно, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просили вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004. В обґрунтування якого зазначили, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення майнових прав позивачів та суттєво ускладнити виконання майбутнього рішення суду в частині, як реального повернення магазину у власність відповідача ОСОБА_4 , так і в частині реального повернення позивачам цією особою їх коштів, оскільки іншим майном, за рахунок якого позивачі могли б отримати борг відповідач ОСОБА_4 не володіє, взявши до уваги, що ОСОБА_4 відчужила єдиний належний їй об`єкт нерухомості (магазин) на підставі спірного договору дарування на користь своєї дочки ОСОБА_1 після виникнення у ОСОБА_4 зобов`язання із повернення суми боргу. Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 листопада 2021року заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволена. Накладений арешт на магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, прийняти нову, якою відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що позивачі у заяві про забезпечення позову не зазначили підстави, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а висновок суду про необхідність застосування заходів забезпечення позову не містить мотивованого обґрунтування необхідності застосування зазначеного судом заходу забезпечення позову. Відзиву до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Учасники справи про призначене судове засідання на 25 січня 2023 року були сповіщені належним чином (а.с. 77-82). Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило. Клопотань про розгляд справи у режимі відеоконференції учасниками справи до суду подано не було. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із пов`язаності заходів забезпечення позову з предметом спору, співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, в якому просили визнати недійсним договір-дарування магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., укладений 26.10.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Позивачі у позовній заяві посилалися на те, що між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 15.10.2018 року був укладений договір купівлі-продажу спірного магазину, також 15.10.2018 року вказаними сторонами був укладений договір розстрочки платежу, з наданням ОСОБА_4 розстрочки сплати повної вартості придбаного нею магазину на два роки. Однак, ОСОБА_4 в порушення взятих на себе зобов`язань не виконала та не повернула обумовлений договором суму боргу, що стало підставою для звернення до суду з зазначеними позовними вимогами. Одночасно, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просили вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004. В обґрунтування своєї заяви позивачі зазначили, що ОСОБА_4 відчужила єдиний належний їй об`єкт нерухомості (магазин) на підставі спірного договору дарування на користь своєї дочки ОСОБА_1 після виникнення у ОСОБА_4 зобов`язання із повернення суми боргу та після пред`явлення позивачами позову до неї про стягнення боргу, діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами, оскільки вчинила договір дарування, який порушує права позивачів, та який направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, що є правовою підставою визнання спірного договору недійсним. Також позивачі зазначили, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення майнових прав позивачів та суттєво ускладнити виконання майбутнього рішення суду в частині, як реального повернення магазину у власність відповідача ОСОБА_4 , так і в частині реального повернення позивачам цією особою їх коштів, оскільки іншим майном, за рахунок якого позивачі могли б отримати борг відповідач ОСОБА_4 не володіє. Згідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до ч.1 ст. 152 Цивільного процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається до суду, після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Згідно п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд керується тим, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Оскільки, між сторонами по справі виник спір щодо укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору-дарування магазину, за яким була надана позивачами розстрочка ОСОБА_4 у сплати його вартості, суд на законних підставах задовольнив заяву про забезпечення позову, наклавши арешт на спірний магазин. На підставі вищевикладеного, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; з урахуванням встановленого спору між сторонами по справі, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги стосовно забезпечення позову є обґрунтованими, законними та співмірними із заявленими позовними вимогами, а невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивачів. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачі у заяві про забезпечення позову не зазначили підстави, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а висновок суду про необхідність застосування заходів забезпечення позову не містить мотивованого обґрунтування необхідності застосування зазначеного судом заходу забезпечення позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вимоги забезпечення позову є співмірними з заявленими позовними вимогами та відповідають вимогам цивільно-процесуального законодавства, а суд, оцінивши докази у їх сукупності, зважаючи на обставини, які передували зверненню позивачів до суду за захистом своїх прав та доведеність дійсного виникнення спору між сторонами, на законних підставах задовольнив заяву, чим забезпечив позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Апеляційний суд звертає увагу на те, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. До того ж заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер та діють лише до ухвалення остаточного рішення в справі. У відповідності з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 листопада 2021року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 03 лютого 2023 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Т.В. Цюра