Постанова 4811 № 442/7979/21

Справа № 442/7979/21 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В. Провадження № 22-ц/811/352/22 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., секретарка: Колич Х.Б., за участі в судовому засіданні позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в складі судді Крамара О.В. від 28 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про припинення частки в праві спільної часткової власності та визнання права власності, - в с т а н о в и л а : рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2021 року позов задоволено. Припинено право власності ОСОБА_4 , на 7/12 ідеальних частин квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з депозитного рахунку ТУ ДСА у Львівській області - Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26306742; Банк отримувача ДКСУ, м. Київ; Код банку отримувача (МФО) 820172; Рахунок отримувача UA598201720355219002000000757, на користь ОСОБА_4 внесену 12 липня 2021 року ОСОБА_1 за квитанцією № 0.0.2192319817.1 грошову компенсацію ринкової вартості 7/12 ідеальних частин у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1 в сумі 217176 грн. (двісті сімнадцять тисяч сто сімдесят шість гривень) 56 копійок. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 7/12 ідеальних частин квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 2171 гривню 77 копійок понесених ним витрат по оплаті судового збору. Дане рішення оскаржила ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2021 року скасувати та ухвалите нове рішення яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. Вважає зазначене рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також висновки суду викладені в рішенні не відповідають обставинам справи. Посилання позивача, що відповідач не бажає здійснювати капітальний ремонт квартири, не несе витрати зі сплати комунальних послуг не відповідає дійсності. Згідно довідки голови ОСББ « Оберіг-23» О.Г.Джулай № 48 від 01.12.2021 року ОСОБА_5 від початку заснування ОСББ кожен місяць вчасно оплачує членські внески на утримання будинку та прибудинкової території. Заборгованість по оплаті внесків на 01 грудня 2021року відсутня. Навпаки, позивач на 01.12.2021 року має заборгованість в розмірі 484,37 грн. Позивач не представив будь яких доказів які би підтвердили, що ОСОБА_4 не бажає здійснювати капітальний ремонт квартири, що ОСОБА_1 пропонував йому приймати участь в ремонті будь чого, а він відмовився від цього, навпаки позивач без згоди ОСОБА_4 відрізав опалення квартири від загального опалення будинку. Відповідач дізнався про це коли ОСОБА_1 ознайомив його з рішенням виконкому Дрогобицької міської ради. Суд не маючи технічного висновку про можливість виділити кожній із сторін відокремлену частину спірної квартири або встановлення порядку користування прийшов до висновку що це неможливо зробити, при цьому посилається лише на технічний паспорт квартири, що є лише припущенням. Відповідач не ставить питання про виділ своєї частки та не бажає отримувати грошову компенсацію, оскільки іншого житла для проживання він не має. Питання про встановлення порядку користування даною квартирою ніхто зі сторін не ставить. ОСОБА_4 не заперечує проти того, щоб позивач користувався своєю часткою квартири яка належить йому на законних підставах, права позивача він не порушує. Оскільки ОСОБА_4 не має іншого житла, то необхідно взяти до уваги те, що припинення права власності на частку майна завдасть суттєвої шкоди його інтересам як співвласника, що потягне за собою винесення незаконного рішення. В судове засідання, ні відповідач ні його представник не з`явилися, однак суд вважав заможливе проводити розгляд справи у їх відсутності зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзивів на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 10, 12, 81, 258, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 316-319, 321, 355, 356, 358, 365, 370, 372, 391 ЦК України та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що сторонам по справі на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , зокрема позивачу ( ОСОБА_1 ) належить 5/12 ід.ч., а відповідачу ( ОСОБА_4 ) 7/12 ід.ч. Із технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , вбачається, що така розташована на 2-му поверсі 4 поверхового будинку та складається з 3 кімнат, кімнати не є ізольовані між собою. З огляду на вказане, суд прийшов до переконання, що кожній із сторін не може бути виділено відокремлену частину спірної квартири з самостійним виходом (оскільки це 2 поверх) та переобладнати в ізольовані квартири. Згідно звіту про оцінку майна № 18-210609-018 виконаного ТОВ «Авента Груп» вбачається, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 09.06.2021 становить 372302,67 грн., відповідно вартість частки відповідача ОСОБА_4 становить 217176,56 грн. Ні відповідачем, ні його представником вартість квартири вказана у цьому звіті, не спростовувалась. Щодо спільного володіння і користування майном, суд вважав звернути увагу на те, що співвласники квартири, не є членами однієї сім`ї, ніколи не проживали разом, не вели спільного господарства, відповідач в порушення ч.3 ст. 19 Конституції України (Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству) не бере участі у витратах, яких потребує утримання власності, чим блокує рішення щодо такого утримання, не здійснює і не бажає здійснювати капітальний ремонт квартири, що призвело до погіршення її стану (відсутність води, газу, електрики) та відповідно зниження її ринкової вартості. Наведені вище обставини, свідчать про неможливість спільного володіння та користування майном, що не заперечується представником відповідача. Щодо завдання істотної шкоди інтересам відповідача, то суд виходив з того, що ОСОБА_4 більше п`яти років не проживає в спірній квартирі, що не заперечується і самим його представником, а проживає зовсім за іншою адресою - тобто в нього є інше житло. Зважаючи на те, що ОСОБА_4 зловживає тим, що в нього більша частка у спірній квартирі ніж у позивача, і він не має наміру ні відкупити частку позивача, ні продати свою частку позивачу, то суд прийшов до переконання, що власне він завдає істотної шкоди інтересам позивача. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають, обставини які суд вважав встановленими не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню. 11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 в якому просив: - припинити право власності ОСОБА_4 , на 7/12 ідеальних частин квартири АДРЕСА_1 , належних йому на підставі свідоцтва на право власності на квартиру (будинок) від 31 травня 1995 року і свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 вересня 2016 року; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 7/12 ідеальних частин квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що йому на праві спільної часткової власності належить 5/12 ідеальних частин квартири АДРЕСА_1 . Іншим співвласником квартири АДРЕСА_1 є відповідач ( ОСОБА_4 ), якому належить 7/12 ідеальних частин. Позивач та відповідач не є членами сім`ї, не проживають спільно та не ведуть спільного господарства, не спілкуються між собою, родинні зв`язки між ними ніколи не підтримувалися. Вони як співвласники, не можуть дійти порозуміння, щодо спільного володіння, користування та розпорядження вказаною квартирою. Порядок користування між співвласниками не встановлювався ні за домовленістю між сторонами, ні судовим рішенням. Оскільки вони, не можуть мирним шляхом вирішити наявний спір, то в нього виникла необхідність звернутися до суду з вказаним позовом. Також він, як позивач вніс на рахунок суду кошти в рахунок вартості частки відповідача у спільному майні. Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не оспорювало ся, не спростовано та визнано, ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 5/12 ідеальних частин квартири АДРЕСА_1 . Іншим співвласником квартири АДРЕСА_1 є відповідач ( ОСОБА_4 ), якому належить 7/12 ідеальних частин на підставі свідоцтва на право власності на квартиру (будинок) від 31 травня 1995 року і свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 вересня 2014 року. Із технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , вбачається, що така розташована на 2-му поверсі 4 поверхового будинку та складається з 3 кімнат, кімнати не є ізольовані між собою. Згідно звіту про оцінку майна № 18-210609-018 виконаного ТОВ «Авента Груп» вбачається, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 09.06.2021 становить 372302,67 грн., відповідно вартість частки відповідача ОСОБА_4 становить 217176,56 грн. Відповідно до квитанції № 0.0.2192319817.1 від 12 липня 2021 року ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок ТУ ДСА у Львівській області (Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26306742; Банк отримувача ДКСУ, м. Київ; Код банку отримувача (МФО) 820172; Рахунок отримувача UA598201720355219002000000757) грошову компенсацію ринкової вартості 7/12 ідеальної частки у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1 в сумі 217176,56 грн. Відповідно до ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Крім цього, згідно п.п. 35-37 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Андрій Руденко проти України» від 21.12.2010 року (заява №35041/05): «З огляду на принципи, встановлені його практикою (див., наприклад, рішення у справі "Ян та інші проти Німеччини" (Jahn and Others v. Germany) [ВП], NN 46720/99, 72203/01 і 72552/01, п. 78, ECHR 2005-VI), Суд зазначає, що мало місце втручання у право заявника на майно. Однак, за твердженням Уряду, воно не становило "позбавлення" заявника майна. Суд зауважує, що за рішеннями національних судів, винесених в ході розгляду спору між приватними сторонами, заявник втратив право на частку у квартирі. Той факт, що тими самими рішеннями йому було присуджено компенсацію за таку втрату, не має значення для питання щодо наявності певного виду втручання. Однак умови щодо компенсації є суттєвими для оцінки того, чи дотримав оскаржуваний захід справедливий баланс відповідно до ст. 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див., наприклад, рішення у справі "Україна-Тюмень" проти України" ( 974_595 ) (Ukraine-Tyumen v. Ukraine), N 22603/02, п. 57 від 22 листопада 2007 року). Отже, Суд визнає, що втручання у справі заявника становило "позбавлення" майна у значенні другого речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу ( 994_535 ). Тому Суд має визначити, чи було це втручання виправданим відповідно до цього положення. Відповідно до п. 38 вказаного Рішення: «Суд нагадує, що втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу ( 994_535 ), коли воно законне і не свавільне (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) [ВП], N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (див. згадане вище рішення у справі "Україна-Тюмень" проти України" ( 974_595 ), п. 49). Вказані пункти Рішення Європейського суду з прав людини, а також рішення суду в цілому в контексті даної справи слід розуміти так, що позбавлення особи майна є втручанням у її право на майно (право власності) та відповідно повинно здійснюватись відповідно до закону, повинно переслідувати легітимну (законну) мету в суспільних інтересах та повинен бути дотриманий справедливий баланс між інтересами суспільства та необхідністю дотримання права особи на приватну власність, що є фундаментальним правом людини. Тобто застосування вказаної норми закону є можливою, зокрема, коли: є необхідність вирішення реального спору між сторонами (спільне володіння і користування є неможливим); неможливості вирішення його у інший спосіб (річ є неподільною, частка не може бути виділена в натурі); крім цього таке позбавлення не завдаватиме значної шкоди відповідачу (частка є незначною, припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї) та лише із наданням відповідної, належної компенсації за позбавлення такої частки, що відповідає реальній вартості частки на час розгляду справи (вирішення питання про позбавлення співвласника його частки). Однак, як вбачається з матеріалів справи 7/12 частин спірної квартири не можна вважати незначною часткою будинку, оскільки така становить 32,2кв.м. житлової площі квартири та 44,275 кв.м. загальної площі квартири, що слід вважати цілком достатніми площами для проживання однієї особи. Крім цього, слід вказати і про те, що відповідач не згідний на отримання компенсації вартості своєї частки, бажає особисто користуватись належним йому на праві власності майном та стверджує про відсутність у нього іншого житла. Вказаного позивач не спростував, а саме не довів належність на праві власності чи іншому праві користування у відповідача іншого належного житла, окрім спірного. Також, відсутні дані про наявність у відповідача на праві власності іншого нерухомого майна, що могло б бути використане ним як місце проживання чи потенційне місце проживання. Крім цього, як вбачається із наданих у суді доказів відповідач хоча тривалий час проживає поза межами вказаного житла, не втрачав зв`язку із таким, цікавиться станом житла, сплачує внески на його утримання (згідно довідки ОСББ «Оберіг-23» №48 від 01.12.2021 року ОСОБА_4 від початку заснування ОСББ «Оберіг-23» кожен місяць вчасно оплачує членські внески на утримання будинку та прибудинкової території. Заборгованість по оплаті внесків на 1 грудня 2021 року відсутня). Окрім цього, матеріали справи не містять даних про те, що відповідач втратив громадянство України (хоч з матеріалів справи вбачається, що такий володіє паспортом громадянина Росії), як і даних про те, що у відповідача є будь-яке інше нерухоме майно, як в Україні, так і за її межами. Крім цього, припинення права власності відповідача на більшу частину спірної квартири (7/12) у спільному майні; частки єдиного об`єкта нерухомості, яким він володіє на праві власності, слід вважати завдасть істотної шкоди відповідачу, що відповідно до вищенаведених норм закону свідчить про неможливість застосування ст. 365 ЦК України та відповідно до задоволення позову. Наведене, а також те, що відповідач не проживає у спірному житлі протягом тривалого часу та не заперечує щодо користування житлом позивачем, свідчить, крім цього, про необґрунтованість доводів позивача про неможливість спільно користуватися квартирою, що окремо не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім цього, ця обставина, навіть на умови доведеності, не є безумовною підставою, що свідчить про можливість примусового припинення права власності відповідача на частину належної йому спірної квартири, враховуючи, також, і заподіювану таким припиненням шкоди відповідачу. Зважаючи на вказане, у суду не було підстав для задоволення позову. Враховуючи вказане, апеляційну скаргу слідзадовольнити визнавши її доводи обґрунтованими. Рішення ж Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2021 року слід скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про припинення частки в праві спільної часткової власності та визнання права власності відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 02 лютого 2023 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Н.П. Крайник М.М. Шандра