Постанова Львівський апеляційний суд № 454/403/19

Справа № 454/403/19 Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О.А. Провадження № 22-ц/811/3833/21 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., секретарка: Гай О.О., за участі в судовому засіданні представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області в складі судді Веремчука О.А. від 29 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя із визначенням часток судом, - в с т а н о в и л а : рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 29 червня 2021 року в позовній заяві ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя із визначенням часток судом відмовлено. Дане рішення оскаржив ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити постанову, якою задоволити позовні вимоги. З рішенням суду не погоджується, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та із порушенням принципів верховенства права. Вказує, що згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 одружилися 02.12.2003 року про що зроблено відповідний запис за №

14. Відповідно до договору дарування житлового будинку, який укладений 17.09.2003 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідчений державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1-3032 вбачається, що ОСОБА_6 подарував, а гр. ОСОБА_3 прийняв в дар житловий будинок АДРЕСА_1 . В період із жовтня 2003 року по липень 2004 року було проведено реконструкцію будинку та добудовано ряд господарських будівель спільно подружжям. Згідно даних інвентаризаційної справи, що міститься в КП «Червоноградське МБТІ» у власність ОСОБА_3 перейшов житловий будинок, загальною площею 75,2 кв.м. в тому числі житловою площею - 47,7 кв.м.. рік будівництва 1959 р. Загальна площа будинку після проведеної прибудови становить 103.2кв.м.. в тому числі житлова плоша - 59.9кв.м. Вказане будівництво було узаконене рішенням виконкому Свитазівської сільської ради №32 від 08.07.2004 p.. 12.01.2007р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 розірвано, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 . Після розірвання шлюбу, у вказаному будинку до 2017 року продовжувала проживати ОСОБА_1 ( ОСОБА_8 ) разом із своїми дітьми, а відповідач переїхав проживати до своїх батьків в с. Стенятин, Сокальського району та загодом повторно одружився. Весь цей період часу утриманням будинку в належному стані, проведення ремонтів займалась виключно позивач. За деякий час, а саме наприкінці 2015 року Відповідач звернувся із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. У зв`язку із відсутністю на момент розгляду справи ОСОБА_1 та дітей на території України, Сокальським районним судом 28.04.2016 року прийнято рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Постановою апеляційного суду від 25.09.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 відхилено, рішення Сокальського районного суду від 28.04.2016 р. залишено без змін. На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_1 разом із дітьми виписано із будинку. Саме у 20І8 році ОСОБА_1 дізналася про порушення своїх прав, так я дізналась про наявність рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28.04.2016 року і його оскаржила. В будинку вона проживає до цього часу, коли приїжджає в Україну. За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснено суттєві покращення в будинку та добудували до будинку прибудову, гараж із шлакоблоків, літню кухню із шлакоблоків, сарай із шлакоблоків, вбиральню з шлакоблоків, сарай із шлакоблоків. В будинку було проведено ремонт перекриття, даху, стін в середині, підлоги, заміна вікон та дверей, фактично будинок після купівлі був непридатний для проживання. Крім того, Позивачкою особисто за власні кошти було витрачено чимало коштів на ремонт будинку після розірвання шлюбу. У зв`язку з цим, будинок АДРЕСА_1 істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових, грошових затрат а також і витрат самої позивачки. Таким чином, лише після набрання законної сили рішення Сокальського районного суду від 28.04.2016 p. (25.09.2018 року) та зняття ОСОБА_12 разом з сином із реєстрації, вона звернулась із позовом про поділ майна подружжя, зокрема спірного будинку, оскільки із цього часу Відповідач ОСОБА_13 поставив під сумнів її право на будинок, а саме його частину. Вказує, що вартість спірного житлового будинку істотно збільшилась у результаті здійснених за час шлюбу поліпшень та проведення реконструкції, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 62 СК України як спеціальні для цих правовідносин. Позивачем було замовлено проведення судового експертного дослідження в приватному порядку та долучено до матеріалів справи висновок оціночно - будівельного дослідження № 04-21 Д від 19.02.2021 року за договором з гр. ОСОБА_1 .. Згідно п. З Висновку №04-21 Д оціночно-будівельного дослідження за договором з гр. ОСОБА_1 проведеного експертом ОСОБА_14 , частка по вартості (сумарно) складають прибудова до будинку, гараж, літня кухня, сарай (літ."К"), вбиральня, сарай (літ. "М"), узаконені рішенням виконкому Свитазівської сільської Ради №32 від 08.07.2004р., по відношенню до усього будинковолодіння становить: 57,1%.. Тобто, частка прибудови та господарських будівель від будинковолодіння, що розташовані, знаходиться за адресою АДРЕСА_1 в цілому становить 57.1 %. Таким чином, саме ця частина будинковолодіння (57,1%) є спільно збудованими подружжям частиною і підлягає визнанню спільною сумісною власністю та поділу, оскільки є істотною відносно частини будинку, яка існувала до покращень. В судове засідання сторони не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі особи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та зважаючи на те, що інтереси сторін в судовому засіданні захищали представники. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки на підтримання апеляційної скарги, представника відповідача в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на позов, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, а також усних та письмових пояснень учасників справи у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст.5, 10, 12,13,76,81,141,259,263,264, 265 ЦПК, ст.ст. 19, 256, 261, 267 ЦК України, ст. 57, 62 СК України та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 одружилися 02.12.2013р. про що зроблено відповідний запис за №

14. Відповідно до договору дарування житлового будинку укладений 17.09.2003р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідчений державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1-3032 вбачається, що ОСОБА_6 подарував, а гр. ОСОБА_3 прийняв в дар житловий будинок АДРЕСА_1 . 12.01.2007р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_15 розірвано, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 . Після розірвання у 2007р. ОСОБА_16 зверталася в суд з позовом до відповідача про визнання названого договору дарування недійсним та визнання його договором купівлі-продажі житлового будинку, враховуючи можливість поділу майна між ними. Ухвалою Сокальського районного суду від 26.12.2008р. цей позов був залишений без розгляду. Після цього вже її мати ОСОБА_17 в особі дочки ОСОБА_1 зверталася в суд з аналогічним позовом до відповідача про визнання названого договору дарування недійсним та визнання його договором купівлі-продажі житлового будинку.І цей позов також був залишений без розгляду ухвалою Сокальського районного суду від 16.12.2010р. Також у 2009р. відповідач звертався в Сокальський районний суд про виселення його колишньої дружини та її нового чоловіка ОСОБА_18 із цього будинковолодіння. Ухвалою Сокальського районного суду від 30.12.2010р. цей позов був залишений без розгляду, оскільки відповідач був на заробітках. У квітні 2009р. відповідач також звертався в суд з позовом до ОСОБА_1 з вимогами про поділ майна подружжя(справа № 2-1503/11), який заочним рішенням від 30.12.2011р. був задоволений. У серпні 2015р. відповідач звернувся у Сокальський районний суд з позовом до ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей з участю третіх осіб про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні належним на праві власності будинком, шляхом зняття їх реєстрації у ньому(справа № 454/2025/15-ц). Рішенням Сокальського районного суду від 28.04.2016р. залишеного без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 25.09.2018р. та постановою КЦС ВС від 03.04.2019р., вирішено усунути відповідачу перешкоди у користуванні належним на праві власності будинком по АДРЕСА_1 та визнано ОСОБА_1 , її дітей, ОСОБА_9 , 2000р.н., ОСОБА_10 , 2012р.н., ОСОБА_11 , 2014р.н. такими, що втратили право користування будинком по АДРЕСА_1 , із зняттям їх з реєстрації місця проживання у ньому. Також у 2015р. відповідач звертався у Сокальський районний суд з позовом до батьків позивачки - ОСОБА_19 та ОСОБА_17 про усунення перешкод в користуванні будинковолодіння та виселення з нього(справа № 454/2339/15-ц). Рішенням Сокальського районного суду від 30.01.2017р. позов було задоволено, яким - було усунено перешкоди в користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності будинковолодінням АДРЕСА_1 ; - зобов`язано ОСОБА_19 та ОСОБА_17 не чинити ОСОБА_3 перешкоди в користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності будинковолодіння АДРЕСА_1 ; - виселено ОСОБА_19 та ОСОБА_17 з будинковолодіння АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Додатковим рішенням Сокальського районного суду від 07.03.2017р. у цій справі, - стягнуто в рівних частках з відповідачів в користь ОСОБА_3 487, 20 грн. сплаченого судового збору та 2 800 грн. понесених витрат на правову допомогу. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 20.12.2017р. апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_19 (чоловіка ОСОБА_17 ) залишено без задоволення , а рішення Сокальського районного суду від 30.01.2017 р. без змін. В свою чергу у вересні 2015р. ОСОБА_17 (мати його колишньої дружини) повторно звернулася з позовом до відповідача та ОСОБА_6 , з участю третьої особи: ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку і визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , тощо, у якій вона стверджувала, що вказаний договор дарування є фіктивним, а в дійсності мало місце купівля-продаж цього будинку в ОСОБА_6 , і покупцем цього будинку виступала саме ОСОБА_17 (справа № 454/2190/15) Рішенням суду 1-ї інстанції від 24.06.2016р. її позов було задоволено, проте рішенням апеляційного суду Львівської області від 26.09.2016р., яке залишено без змін постановою ВС від 25.07.2018р. у задоволенні позову відмовлено. Таким чином, вищенаведеними судовими справами вже неодноразово було встановлено та підтверджено те, що ОСОБА_1 , члени її сім`ї(батьки, діти) не мають ні права власності у будинку АДРЕСА_1 , ні навіть права користування ним. На підставі вище наведеного суд прийшов до висновку, що в позовній заяві ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя із визначенням часток судом слід відмовити в зв`язку із безпідставністю та необгрунтованістю позову оскільки, вищенаведеними судовими справами між сторонами вже неодноразово було встановлено та підтверджено те, що ОСОБА_1 , члени її сім`ї(батьки, діти) не мають ні права власності у будинку АДРЕСА_1 , ні навіть права користування ним. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції лише частково відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, частина обставин, які суд вважав встановленими не доведена, а тому рішення суду підлягає зміні. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , у якому просила: - визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя: житловий будинок загальною площею 103,2 кв.м. та гараж що позначений літерою «Ж»; літню кухню, що позначена літерою «З»; сарай, що позначений літерою «К» та «М»; вбиральню, що позначена літерою «Л», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із визначенням часток судом. В обґрунтування заявлених вимог покликалась на те, що згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 одружилися 02.12.2013р. про що зроблено відповідний запис за №

14. Відповідно до договору дарування житлового будинку укладений 17.09.2003р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідчений державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1-3032 вбачається, що ОСОБА_6 подарував, а гр. ОСОБА_3 прийняв в дар житловий будинок АДРЕСА_1 . 12.01.2007р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_15 розірвано, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 . Після розірвання шлюбу, у вказаному будинку до 2017 р. продовжувала проживати ОСОБА_1 разом із своїми дітьми, а відповідач переїхав проживати до своїх батьків в с. Стенятин, Сокальського району. Утриманням будинку в належному стані, проведення ремонтів займалась виключно позивач. За деякий час, а саме наприкінці 2015р. Відповідач звернувся із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. У зв`язку із відсутністю на момент розгляду справи ОСОБА_1 та дітей на території України, Сокальським районним судом 28.04.20І6р. прийнято рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Постановою апеляційного суду від 25.09.2018р. апеляційну скаргу ОСОБА_9 відхилено на рішення Сокальського районного суду від 28.04.2016р. На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_1 разом із дітьми виписано із будинку. На даний час вказана вище справа перебуває на розгляді у Касаційному цивільному суді. Саме у 2018році ОСОБА_1 дізналася про порушення своїх прав, так дізналась про наявність рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28.04.2016 року і його оскаржила. В будинку вона проживає до цього часу, коли приїзджає в Україну. За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснено суттєві покращення в будинку та добудували до будинку прибудову, гараж із шлакоблоків, літню кухню із шлакоблоків, сарай із шлакоблоків, вбиральню з шлакоблоків, сарай із шлакоблоків. В будинку було проведено ремонт перекриття, даху, стін в середині, підлоги, заміна вікон та дверей, фактично будинок після купівлі був непридатний для проживання. Крім того, Позивачкою особисто за власні кошти було витрачено чимало коштів на ремонт будинку після розірвання шлюбу. У зв`язку з цим, будинок АДРЕСА_1 істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових, грошових затрат а також і витрат самої позивачки. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта. Згідно даних поточної інвентаризації, станом на 08.07.2004р., ОСОБА_8 ( ОСОБА_1 ) разом із ОСОБА_3 на вказаній земельній ділянці було добудовано: - до будинку прибудову з шлакоблоків; - гараж з шлакоблоків, що позначений літерою Ж; - літню кухню з шлакоблоків, що позначений літерою 3; сарай із шлакоблоків, що позначений літерою К. та М.; вбиральню, що позначена літерою Л. Загальна площа будинку після проведеної прибудови становить 103,2кв.м., в тому числі житлова площа - 59,9кв.м. Вказане будівництво було узаконене рішенням виконкому Свитазівської сільської ради №32 від 08.07.2004 р..Окрім того, позивачем після розірвання шлюбу теж здійснено покращення будинку за особисті кошти, а саме: була покладена плитка на підлогу в кухні, встановлений газовий котел, побілка будинку була проведена. Згідно договору дарування житлового будинку від 17.09.2003 року укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , вартість будинку сторони оцінили в 10 000 грн., а інвентирезаційна вартість становить 16792, 00 грн.. Реальна вартість будинку становила 10 000, 00 грн., що на той час було еквівалентно 2000 доларам США( на той час такі були ціни на нерухомість). Відповідно до кошторису проведених робіт вартість капітального ремонтну житлового будинку по АДРЕСА_1 становить 136 053, 00 грн.. Ринкова вартість станом на 29.02.2008 року (огляд проведено 10.12.2007 року)становить 162 610, грн. згідно висновку про вартість майна зробленого Червоноградським МБТІ. З наведених даних вбачається, що вартість будинковолодіння внаслідок прибудови житлової частини будинку та добудови господарських будівель, капітального ремонту будинку було істотно збільшено, а саме більше ніж в 10 разів. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 грудня 2003 року по 12 січня 2007 року, що підтверджується копіями свідоцтв про одруження та про розірвання шлюбу (Т1 а.с. 7, 7 зворот). З договору дарування житлового будинку укладеного 17.09.2003р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідченого державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1-3032 вбачається, що ОСОБА_6 подарував, а гр. ОСОБА_3 прийняв в дар житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 75,2 кв.м. Позивачка вказує на те, що за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснили суттєві покращення в будинку та добудували до будинку прибудову, гараж із шлакоблоків, літню кухню із шлакоблоків, сарай із шлакоблоків, вбиральню з шлакоблоків, сарай із шлакоблоків. В будинку було проведено ремонт перекриття, даху, стін в середині, підлоги, заміна вікон та дверей. Фактично будинок після купівлі був непридатний для проживання. Крім того, позивачкою особисто, за власні кошти, було витрачено чимало коштів на ремонт будинку після розірвання шлюбу. У зв`язку з цим, будинок АДРЕСА_1 істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових, грошових затрат а також і витрат самої позивачки. З листа КП ЛОР «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 7834 від 06.11.2018 року вбачається, що у власність ОСОБА_3 перейшов житловий будинок, загальною площею 75,2 кв.м., в т.ч. житловою площею 47,7 кв.м., рік будівництва 1959р. Згідно даних поточної інвентаризації, станом на 8.07.2004р. на даній земельній ділянці виявлено самовільне будівництво, а саме: до будинку прибудову з шлакоблоків, гараж з шлакоблоків літерою Ж, літню кухню з шлакоблоків літерою 3, сарай з шлакоблоків літерою К, вбиральню з шлакоблоків літерою Л, сарай з шлакоблоків літерою М. Загальна площа будинку після проведеної прибудови становить 103,2кв.м., в тому числі житлова площа - 59,9кв.м., в т.ч. житлова площа 59,9 кв.м. Вказане будівництво узаконено рішенням виконкому Свитазівської сільської ради №32 від 08.07.2004 р. Відповідно до рішення виконкому Свитазівської сільської ради №32 від 08.07.2004 року «Про узаконення порушень допущених в домоволодінні гр. ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 », вирішено узаконити порушення допущені в домоволодінні гр. ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 : самовільно побудовано гараж шлакоблочний 6.0х4, літня кухня шлакоблочна 6.0х7.0, сарай шлакоблочний 8.0х6.0, сарай шлакоблочний 9.0х5.0, прибудова до житлового будинку 8.0х4.0 шлакоблочна. Зобов`язано гр. ОСОБА_3 звернутися в Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації для оформлення документів права власності на житловий будинок. Згідно договору дарування житлового будинку від 17.09.2003 року укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , вартість будинку сторони оцінили в 10000 грн., а інвентаризаційна вартість становить 16792, 00 грн. Згідно висновку про вартість майна, складено КП ЛОР «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації», ринкова вартість спірного будинку з прибудовами станом на 29.02.2008 року становить 162610 грн. (огляд проведено 10.12.2007 року). Відповідно до кошторису проведених робіт від 22.05.2008 року вартість капітального ремонтну житлового будинку на АДРЕСА_1 становить 136053 грн. Також, згідно висновку №04-21Д оціночно-будівельного дослідження, складеного 19.02.2021 року судовим експертом Качайлом Б.В., ринкова вартість будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 на дату дослідження становить 621829 грн. Сумарна частка по вартості прибудови, гаражу, літньої кухні, сараю (літ. «К»), вбиральні, сараю (літ. «М») становить 57,1 %. Станом на дату дослідження, частка по вартості будинковолодіння, подарованого за договором дарування №1-3032 від 17.09.2003 року становить 42,9 %. Згідно ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи вказане, з експертизи №04-21Д від 19.02.2021 року та матеріалів інвентаризаційної справи вбачається, що будинковолодіння, яке відповідач набув до укладення шлюбу з позивачкою внаслідок реконструкції за час перебування їх у шлюбі істотно збільшилося. Як вбачається з матеріалів справи, добудови (реконструкція) здійснені за час шлюбу і узаконені в 2004 році рішенням виконкому Свитазівської сільської ради №32 від 08.07.2004 р., тобто знову ж за час перебування подружжя у шлюбі. Тому, позивачка могла б претендувати на частину новоствореного об`єкту (будівельні матеріали, конструктивні елементи), однак аж ніяк не на частку у будинковолодінні, оскільки реконструйоване будинковолодіння на праві на праві власності за будь ким не зареєстроване (за відповідачем згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано будинок загальною площею 75,2 кв.м. Т.1. а.с. 214). Однак, згідно ст. 72 СК України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Колегія суддів вважає, що позивачка ОСОБА_1 могла дізнатися і дізналася про порушення свого права з часу розірвання шлюбу сторін 12 січня 2007 року. Про вказане свідчить те, що після розірвання у 2007р. шлюбу ОСОБА_20 неодноразово самостійно зверталася в суд з різними позовами, що стосувалися спірного майна, була відповідачем у справах де позивачем був вже колишній чоловік (відповідач у даній справі), а також стосовно спірного майна мали місце і спори за участі даних сторін та інших осіб (батьків позивачки). Так позивачка зверталася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування будинку недійсним та ухвалою Сокальського районного суду Львівської області у справі №2-548/2008 від 26.12.2008р. позов був залишений без розгляду. Крім цього, ОСОБА_1 , ОСОБА_17 зверталися з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , третьої особи Сокальської державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору дарування житлового будинку і визнання права власності на будинок та ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 16.12.2010р. у справі №2-2101/10 позовну заяву було залишено без розгляду. Окрім цього, ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до ОСОБА_20 особисто та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_21 , ОСОБА_18 та Свитязівської сільської ради Сокальського району про виселення з будинковолодіння, зняття з реєстрації, зобов`язання не чин6ити перешкод в користуванні майном та стягнення моральної шкоди та ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 30.12.2010р. цей позов був залишений без розгляду. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 30 грудня 2011 року у справі №2-1503/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_20 про поділ майна подружжя, зобов`язано ОСОБА_20 передати в користування ОСОБА_3 в користування із спільного майна подружжя наступне майно: спальний гарнітур, меблі в кухню, труби водовідведення, 5 рулонів сітки для огорожі, 2 куб.м. дошки, 4 куб.м. щебеню, 15 кв.м. вагонки. Решту із спільного майна подружжя залишено у користуванні ОСОБА_20 . Стягнуто з ОСОБА_20 на користь ОСОБА_3 3796,60 грн. різницю вартості поділеного майна. Рішенням Сокальського районного суду Львівської оласті від 28.04.2016р. у справі №454/2025/15-ц залишеного без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 25.09.2018р. та постановою КЦС ВС від 03.04.2019р., усунуто ОСОБА_3 перешкоди в здійсненні права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Визнано ОСОБА_1 , 1968р.н., ОСОБА_9 , 2000р.н., ОСОБА_10 , 2012р.н., ОСОБА_11 , 2014р.н. такими, що втратили право користування цим житловим будинком та зняти їх з реєстрації місця проживання. Рішенням Сокальський районний суд Львівської області від 30 січня 2017 року у справі №454/2339/15-ц усунуто ОСОБА_3 перешкоди в користуванні та розпорядженні належним йому на праві приватної власності будинковолодінням АДРЕСА_1 . Зобов?язано ОСОБА_19 та ОСОБА_17 не чинити ОСОБА_3 перешкоди в користуванні та розпорядженні належним йому на праві приватної власності будинковолодінням АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_19 та ОСОБА_17 з будинковолодіння АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 20.12.2017р. апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_19 (чоловіка ОСОБА_17 ) залишено без задоволення, а рішення Сокальського районного суду від 30.01.2017 р. без змін. Рішенням Сокальський районний суд Львівської області у справі №454/2190/15-ц за позовом ОСОБА_17 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_1 , Сокальська державна нотаріальна контора та Сокальська районна державна адміністрація в особі відділу державної реєстрації про поновлення терміну позовної давності, визнання недійсним (удаваним) договору дарування житлового будинку , визнання договору дарування договором купівліпродажу, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_17 строк позовної давності для захисту її майнових прав по даному позову. Визнано удаваним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 17.09.2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідчений державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1- 3032. Визнано , що договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 17.09.2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі № 1-3032 є договором купівлі продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 17.09.2003 року між ОСОБА_17 та ОСОБА_6 . Скасовано державну реєстрацію права власності власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в користь ОСОБА_17 понесені нею судові витрати по даній справі по оплаті судового збору в сумі 1626 гривень 20 копійок солідарно. В інших позовних вимогах відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29.09.2016 року, яке залишено без змін постановою ВС від 25.07.2018р.,апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_22 задоволено. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 24 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_17 відмовлено. Також статтями ЦК України регулюються аналогічні правовідносини, а тому такі за аналогією можуть бути застосовані для даних правовідносин. Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності неможе бути змінений за домовленістю сторін. Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. За регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом. Зважаючи на те, що про порушення свого права позивачка дізналася у 2007 році, слід вважати, що строк позовної давності розпочав свій перебіг з 2007 року. Зважаючи, що даний позов поданий у 2019 році, слід вважати, що такий поданий з пропуском трирічного строку позовної давності, який сплив у 2010 році. Враховуючи вказані вимоги закону, а також подану заяву, зокрема, представником відповідача ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності (Т. 1 а.с. 200), у задоволенні позову слід було б відмовити за спливом строку позовної давності. Зважаючи на вказане у суду не було жодних підстав для задоволення позовних вимог та у позові по суті правильно було відмовлено, однак з посиланням на ряд обставин з відповідним тлумаченням норм закону, що не мали місце у даній справі та не стосуються даних правовідносин, а тому рішення суду слід в частині мотивів суду змінити виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. У зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29 червня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину, в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 02 лютого 2023 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Н.П. Крайник М.М. Шандра