Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/7767/20

Дата документу 01.02.2023 Справа № 336/7767/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/7767/20 Головуючий у 1-й інстанції:Дацюк О.І. Провадження №22-ц/807/446/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Борисенкова Віталія Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2021 року, у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є власниками кожна по 3/20 частки квартири АДРЕСА_1 , в якій вони також зареєстровані. Відсутність укладеного між сторонами договору, обов`язковість укладення якого лежить на споживачеві, і на теплопостачальній організації не виключає можливості стягнення з споживача на користь теплопостачальної організації вартості послуг з теплопостачання, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини. Враховуючи відсутність договору між сторонами, облік кількості відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № НОМЕР_1 . За вказаною адресою ОСОБА_3 надаються послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, заперечень з боку відповідачів на неналежну якість надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води на адресу Концерну не надходило. Однак, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 свої зобов`язання з своєчасної оплати за надані послуги за встановленими тарифами не виконали, внаслідок чого, за останніми утворилась заборгованість в сумі 59246,43 грн за період з 01 липня 2015 року по 01 грудня 2020 року, яку на момент пред`явлення позову боржники добровільно не погасили. На підставі зазначеного Концерн «Міські теплові мережі» просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку суму заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 59246,43 грн та судові витрати в сумі 2102 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2021 року позов Концерну «Міські теплові мережі» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з липня 2015 року по листопад 2020 року включно в сумі 59246,43 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 1051 грн з кожної. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Борисенкова Віталія Сергійовича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2021 року у цій справі та ухвалити нове, яким позовні вимог Концерну «Міські теплові мережі» задовольнити частково, а саме стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудня 2020 року в сумі 7974,48 грн. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог Концерну «Міські теплові мережі» за період з 01 грудня 2017 року по 01 квітня 2018 року в сумі 3468 грн та за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудня 2020 року в сумі 7658,18 грн на підставі п. 3) ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з набранням законної сили рішення суду постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Судові витрати покласти на позивача. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що за відповідачами було зареєстровано лише по 3/20 частини квартири АДРЕСА_1 , також на праві спільної часткової власності, інші 7/10 частин вказаної квартири належить територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. В той же час, наймачем 7/10 частин вказаної квартири є ОСОБА_4 , з якою проживають її діти: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , місце проживання яких зареєстровано у вказаній квартирі. Вказані вище особи не є членами сім`ї відповідачів, а отже не можуть за них нести солідарну відповідальність з оплати витрат на утримання майна, в тому числі житлово-комунальних послуг. В той же час будь-які домовленості щодо сплати витрат на утримання квартири між відповідачами з територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради та/або з наймачами 7/10 частин вказаної квартири не досягались та відсутні. Таким чином, наявна заборгованість підлягає стягненню з відповідачів пропорційно їх часткам у праві власності на квартиру (по 3/20), що загалом з урахуванням частини заборгованості щодо якої пропущено позивачем строк позовної давності, становить 4675,80 грн. ОСОБА_1 зазначає, що не була належним чином повідомлена про дату та час судових засідань, тому була позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про застосування строків позовної давності з грудня 2017 року. 05 листопада 2022 року ОСОБА_1 з додатку «Дія» стало відомо про відкрите відносно неї виконавче провадження як боржника на підставі виконавчого листа, виданого на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2021 року у справі №336/2318/21 про стягнення з неї солідарно на користь Концерну заборгованості за комунальні послуги у сумі 33137,74 грн за період з 01 березня 2018 року по 01 лютого 2021 року. Також, судом не враховано, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 лютого 2019 року у справі №336/5571/18 з відповідачів на користь Концерну було стягнуто заборгованість за надані послуги за період з 01 липня 2015 року по 01 квітня 2018 року. Наявна заборгованість у сумі 26581,59 грн може бути стягнена солідарно з відповідачів пропорційно їх часткам у праві власності на квартиру (по 3/20), що загалом становить 7974,48 грн (26581,59 : 10х 3), оскільки позовні вимоги до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не заявлялись та вони не залучались судом до участі у справі в якості співвідповідачів. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2022 року це 248 100 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2481,00 грн (2481,00 грн Х 100 = 248 100 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову в даній справі становить 59246,43 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» є обґрунтованими, такими, що відповідають нормам закону, доведеними належними та допустимими доказами. Колегія суддів не може повністю погодись з таким висновком суду першої інстанції. Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 29 березня 2004 року є власниками кожна по 3/20 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер інформаційної довідки 235780921, сформованої 07 грудня 2020 року (а.с.7). На вказану квартиру відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , власниками (квартиронаймачами) зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання (а.с.7,8). Договір між Концерном «Міські теплові мережі» та відповідачами відсутній. Однак, відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 , позивач у період з липня 2015 року по грудень 2020 року надав відповідачам послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , власниками по 3/20 частки кожний є відповідачі, однак відповідачі як споживачі цих послуг не здійснили оплату за надані послуги (а.с. 4, 5-6), внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 59246,42 грн. Враховуючи викладене, між сторонами виникли фактичні договірні відносини щодо надання житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а відсутність укладеного письмового договору про надання послуг не звільняє відповідачів від обов`язку оплати за надані такі послуги (вказане відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/8916/17 від 07 липня 2020 року). Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії і гарячої води, які регулюються Цивільним Кодексом України (далі ЦК), Законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року (далі Правила). Відповідно до ст. 509 ЦК, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Споживач (індивідуальний) - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Згідно з абз. 8 п. 2 Правил «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормальної температури повітря у приміщеннях квартири, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання. Відповідно до ст. ст. 7, 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавець зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів, а споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; Відповідно до частин 1, 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Послуги з опалення квартири та постачання гарячої води не відносяться до тих, які не надаються виключно мешканцям житла, а одночасно забезпечують утримання житла в належному стані, тож відповідачі в даному випадку є споживачами житлово-комунальних послуг, які надаються за вказаною адресою. Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України №1875 споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 32 Закону №1875). Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Як передбачено п. 18, 20 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2005 року №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язань, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 68 ЖК України наймачі зобов`язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Відповідно до ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Згідно із ст. ст. 322, 360 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, за ч. 1 ст. 612 ЦК України. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у встановленому законом порядку відмовились в період надання позивачем послуг у належну їм в частині 3/20 кожній права власності квартиру за період з 01 липня 2015 року по 01 грудня 2020 року від надання послуг Концерном «Міські теплові мережі», доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати. Отже, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 01 липня 2015 року по 01 грудня 2020 року, як власники кожна по 3/20 частки квартири, у відповідності до ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України, зобов`язані утримувати належне їй майно та нести витрати, необхідні для збереження майна, та вживати всіх заходів, пов`язаних із забезпеченням належного стану майна. Вказані норми встановлюють презумпцію обов`язку власника нести всі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном. Власник квартири зобов`язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг (Постанова Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц). При цьому суд виходить з того, що квартира в належній відповідачам частці знаходиться у багатоквартирному будинку і підключена до єдиної мережі централізованого опалення і постачання гарячої води, безперервну роботу і обслуговування якої забезпечує позивач. Ці послуги у зазначений період надавалися і споживалися, з приводу неналежної якості послуг або їх відсутності відповідачі не зверталися. Факт отримання вказаних послуг відповідачами не спростований, докази того, що у квартирі відсутнє (відключене у встановленому порядку) централізоване опалення (гаряче водопостачання) відсутні, за спожиті послуги відповідно до особового рахунку позивачем нараховувалась помісячна плата, однак відповідачі їх оплату в повному обсязі не здійснювали. З огляду на те, що відповідачі від надання комунальних послуг у встановленому порядку не відмовилися, тому зобов`язані нести витрати по утриманню свого майна (квартири) як власники кожний своєї частки, в тому числі з надання послуг по його обігріву і забезпеченню гарячою водою. Таким чином, обов`язок утримання житлових приміщень, в тому числі оплату послуг з центрального опалення та постачання гарячої води покладається на власників майна незалежно від місця проживання власника. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем доведено факт надання послуг і наявності перед ним заборгованості. Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо стягнутої всієї суми заборгованості з відповідачів у солідарному порядку у сумі 59246,43 грн з наступних підстав. Відповідно до положень ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності та залежно від положень закону або домовленості між співвласниками може належати їм на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч. 4 ст. 355 цього Кодексу). Відповідно до положень ст. 319 ЦК України, кожен із співвласників має нести відповідальність відповідно до своєї частки у спільному майні, оскільки іншої домовленості між співвласниками щодо утримання квартири не встановлено, доказів визначення уповноваженого власника квартири не надано. Тягар утримання майна лежить на співвласниках квартири (стаття 322 ЦК України). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У разі належності квартири декільком особам на праві спільної сумісної або спільної часткової власності, позовні вимоги мають бути пред`явлені до кожного з них про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірах, що відповідають їх часткам у праві спільної сумісної/часткової власності на квартиру, крім тих випадків, коли між співвласниками досягнуто домовленості щодо утримання квартири і визначено уповноваженого власника квартири (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 522/7683/13-ц, від 01 вересня 2020 року в справі №352/2163/13-ц). Із матеріалів справи вбачається, що за інформацією, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 , знаходиться в приватній спільній частковій власності ОСОБА_1 (частка власності 3/20) та ОСОБА_2 (частка власності 3/20) (а.с. 7). Задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками кожна по 3/20 частки вказаної квартири, разом 6/20 (3/10) частки, а тому з них підлягає стягненню заборгованість за надані послуги з централізованого опалення відповідно до їх часток, що складає суму 17773,92 грн (59246,43 : 10 х 3) за період із 01 липня 2015 року по 01 грудня 2020 року. Проте, суд першої інстанції не врахував, що за інші 7/10 часток квартири повинна нести відповідальність перед позивачем за надані послуги власник/або наймачі, оскільки відповідачі власником цієї частки не являються (а.с.54-57). Суд першої інстанції також не перевірив та не врахував наступне. Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 січня 2021 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. В ухвалі суду було зазначено про надання заяв відповідачами із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Повідомити відповідачів про право протягом п`ятнадцяти календарних днів з дня отримання копії ухвали суду про відкриття провадження у справі подати до суду відзиви на позовну заяву, в яких викласти заперечення проти позову(а.с.15-16), яку того ж дня Шевченківським районним судом м. Запоріжжя направлено відповідачам по справі разом з позовною заявою з додатками, що підтверджується відповідним супровідним листом (а.с.17), повторно 24 лютого 2021 року (а.с.21). Конверт адресований ОСОБА_1 разом з вкладеннями повернувся до суду першої інстанції з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.22-23). Відповідно до положень статті 190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про отримання відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ухвали про відкриття провадження у даній справі від 06 січня 2021 року, в порядку, встановленому відповідно до вимог ЦПК України, тому останні не були обізнані про наявність такої справи в суді. Відповідач ОСОБА_1 не мала об`єктивної можливості скористатися своїми процесуальними правами та надати суду обгрунтований відзив на позовну заяву, з викладенням в ньому заперечень проти позовних вимог та доданням до нього відповідних доказів на підтвердження обставин, на які вони могли посилатися, як на підставу цих заперечень. До апеляційної скарги представник ОСОБА_1 адвокат Борисенков В.С. надав копію заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 лютого 2019 року у справі №336/5571/18, яке набрало законної сили 02 квітня 2019 року (а.с.61-62). З даного заочного рішення вбачається, що Концерн «МТМ» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надані у квартиру АДРЕСА_1 , за період з 01 жовтня 2014 року по 01 квітня 2018 року на загальну суму 16174,16 грн. Позов було задоволено стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно заборгованість за послуги за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 жовтня 2014 року по 01 квітня 2018 року у розмірі 16174, 16 грн. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Оскільки, як встановлено в апеляційному суді, ОСОБА_1 не отримувала ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 січня 2021 року про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тому не мала об`єктивної можливості подати до суду першої інстанції відзив на позовну заяву з викладенням в ньому заперечень проти позову, документи, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються її заперечення, тому відповідно до положень ч. 2, 3 ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд приймає доказ доданий апелянтом до апеляційної скарги, а саме: рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 лютого 2019 року у справі №336/5571/18. З розрахунку заборгованості, який додано Концерном «МТМ» до позовної заяви, вбачається, що позивач зазначає заборгованість, яку просить стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за надані ним послуги у квартиру АДРЕСА_1 , за період з липня 2015 року по грудень 2020 року на загальну суму 59246,43 грн (а.с.5-6). Проте, заочним рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 лютого 2019 року у справі №336/5571/18, яке набрало законної сили охоплено період щодо стягнення заборгованості з відповідачів за надані позивачем послуги у вищевказану квартиру з 01 липня 2015 року по 01 квітня 2018 року, тобто цей період також є предметом розгляду у даній справі. Тому, колегія судді зазначає, що стягненню підлягає заборгованість за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудня 2020 року, що є в межах строку позовної давності три роки відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України, у зв`язку з чим заява адвоката Борисенкова В.С. про застосування строку позовної давності в частині позовних вимог не підлягає задоволенню. Суд не звернув уваги, що позовні вимоги в повному обсязі були заявлені лише до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які загалом володіють 6/20 (3/10) частинами вказаної вище квартири, ані власника/наймачів 7/10 частини квартири не було залучено до участі у справі в якості співвідповідачів, які також наряду з ними як співвласник або наймачі повинні нести тягар утримання та обслуговування спільного часткового майна. Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц). В той же час, оскільки Концерн «МТМ» не звернувся з позовними вимогами до усіх співвласників квартири АДРЕСА_1 та/або її наймачів, то суд першої інстанції зобов`язаний був з урахуванням засад диспозитивності врахувати приписи ст. 360 ЦК України, та стягнути з відповідачів лише ту частину заборгованості, яка пропорційна їх часткам у праві спільної часткової власності на вказану вище квартиру. Так, відповідно до приписів вказаної статті ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. В той же час, відповідно до ст. 540 ЦК України, якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Власність зобов`язує ( ч. 4 ст. 319 ЦК України). Виходячи з того, що в силу належності квартири на праві спільної часткової власності, кожен із співвласників має нести відповідальність відповідно до своєї частки у спільному майні, оскільки іншої домовленості між співвласниками щодо утримання квартири не встановлено, доказів визначення уповноваженого власника квартири не надано, тому ОСОБА_1 є відповідачем в частині заборгованості, рівній 3/20, що відповідає її частці в праві спільної часткової власності на квартиру, відповідач ОСОБА_2 є відповідачем в частині заборгованості, рівній 3/20, що відповідає її частці в праві спільної часткової власності на квартиру. Щодо заборгованості в іншій 7/10 частині, то така даним рішенням не стягується, оскільки співласник не встановлений. Зазначена правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №522/7683/13-ц. Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є власниками кожний по 3/20 частин квартири, колегія суддів зазначає, що наявна заборгованість за житлово-комунальні послуги підлягає стягненню з кожного з них у розмірах, що відповідають їх часткам у праві спільної часткової власності на квартиру. Отже, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Концерну «МТМ» підлягає стягненню заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудня 2020 року, що становить 34239, 75 грн, а пропорційно їх часткам у праві власності на квартиру кожному по 3/20, що становить 5135, 96 грн з розрахунку (34239,75 грн : 10 х 3 = 10271,92 : 2). Розрахунок боргу, обґрунтований належним чином, відповідачами не спростовано. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Концерну» Міські теплові мережі» з урахуванням наявності рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 лютого 2019 року у справі №336/5571/18, яке вступило в законну силу є обгрунтованими лише в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудня 2020 року. В частині позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01 липня 2015 поку по 01 квітня 2018 року слід відмовити з вищезазначених підстав. Отже, аргументи апеляційної скарги частково є виправданими з урахуванням чого апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, тому позовні вимоги про стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Концерну «МТМ» заборгованості по сплаті комунальних послуг за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудня 2020 року у сумі 10271,92 грн підлягають задоволенню відповідно до частки у спільному майні, з кожного по 5135,96 грн. В іншій частині позовних вимог слід відмовити. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2021 року у справі №336/2318/21 стягнуто солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у сумі 33137,74 грн за період з 01 березня 2018 року по 01 лютого 2021 року, у звязку з чим провадження у даній справі в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудня 2020 року підлягає закриттю не заслуговує на увагу, оскільки вищезазначене рішення не набрало законної сили, є предметом апеляційного оскарження, ухвалено пізніше, ніж рішення у данній справі. За вказаних обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції у відповідності до норм ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову Концерну «МТМ» щодо стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудень 2020 року в розмірі 10271,92 грн з кожного по 5135, 96 грн. Згідно з нормами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачаєтьсяч з матеріалів Концерн «МТМ» за подання позовної заяви сплатив судовий збір у сумі 2102 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 12110 від 27.11.2020 року (а.с. 3). ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплатила судовий збір у сумі 3153 грн, що підтверджується квитанцією № ПН56588 від 01 грудня 2022 року ( а.с. 44). Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та апеляційної скарги Концерн «МТМ» має право на компенсацію сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 364,43 грн, виходячи з розрахунку (10271,92 х 2102 : 59246,43). Натомість, відповідач ОСОБА_1 має право на компенсацію позивачем Концерном «МТМ» сплаченого нею судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги, що становить 2606,34 грн, виходячи з розрахунку (48974,51 х 3153 : 59246,43). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки із ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 364,43 грн, а з Концерну «МТМ» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги у розмірі 2606,34 грн, тому на підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України до компенсації ОСОБА_1 за рахунок Концерну «МТМ» підлягає сума судового збору у розмірі 2241,91 грн (2606,34-364,43). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Борисенкова Віталія Сергійовича, задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2021 року у цій справі скасувати прийняти нове судове рішення наступного змісту. Позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період 01 з квітня 2018 року по 01 грудень 2020 року у розмірі 10271,92 грн, з кожного по 5135, 96 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2241,91 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 01 лютого 2023 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.