Ухвала КЦС ВС № 369/13800/19

Ухвала 30 січня 2023 року м. Київ справа № 369/13800/19 провадження № 61-1419ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-7» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-7» про зобов`язання проведення перерахунку, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-7» (далі - ТОВ «ЗАРАЗ-7») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 з 01 червня 2016 року по 10 червня 2019 року був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2016 року. 13 червня 2019 року йому стало відомо про обставину, що власником вказаної квартири на цей час є ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 10 червня 2019 року. Вказувало, що є виконавцем житлово-комунальних послуг у с. Чайки, Києво-Святошинського району, Київської області, крім того є управителем багатоквартирного будинку на підставі рішення співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 . Зазначало, що між ним та ОСОБА_1 укладений письмовий договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, останній користувався житлово-комунальними послугами з 01 червня 2016 року. У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати за надані житлово-комунальні послуги у відповідача виникла заборгованість за період з 01 червня 2016 року по 10 червня 2019 року у розмірі 175 611,57 грн. Враховуючи викладене, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 175 611,57 грн, з яких: 157 712,67 грн - основна сума заборгованості та 17 898,80 грн - пеня. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ЗАРАЗ-7» про зобов`язання проведення перерахунку. В обґрунтування позову зазначав, що неодноразово звертався ТОВ «ЗАРАЗ-7» з проханням укласти договори про надання ЖКП, однак цього не відбулося, оскільки кожний раз первісний позивач вимагав сплатити борг попереднього власника квартири. Він не отримував від ТОВ «ЗАРАЗ-7» жодного платіжного документу про сплату ЖКП на власне ім`я. Вказував, що він, як споживач повинен оплачувати лише фактично надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, а ТОВ «ЗАРАЗ-7» як виконавець зобов`язаний оприлюднювати склад фактично понесених витрат та обсяг запланованих і виконаних робіт з надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території та не рідше одного разу на рік проводити перерахунок вказаних послуг, виходячи з фактично понесених у звітному періоді витрат на надання цих послуг щодо кожного будинку окремо. Враховуючи викладене, просив суд зобов`язати ТОВ «ЗАРАЗ-7» провести перерахунок нарахованої плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за період з 01 червня 2016 року по 10 червня 2019 року по квартирі АДРЕСА_1 , виходячи з фактично понесених за вказаний період витрат на надання послуг. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, позов ТОВ «ЗАРАЗ-7» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЗАРАЗ-7» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 148 994,39 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволені іншої частини позову ТОВ «ЗАРАЗ-7» відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що між сторонами відсутній письмовий договір про надання житлово-комунальних послуг, проте послуги з центрального опалення, утримання будинку і споруд та прибудинкової території відповідачу надавалися та останній приймав їх, оскільки в матеріалах справи відсутні акти-претензії або заяви про повідомлення відповідачем виконавців послуг щодо неналежної якості або про їх відсутність. ТОВ «ЗАРАЗ-7» належним чином виконувало свої зобов`язання щодо надання житлово-комунальних послуг, однак відповідач належним чином не виконує свої обов`язки по оплаті наданих йому житлово-комунальних послуг, що і призвело до утворення заборгованості, тому суди дійшли висновку про стягнення з відповідача заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, з урахуванням строку позовної давності, з жовтня 2016 року, у розмірі 148 994,39 грн. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суди виходили з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що управителем багатоквартирного будинку ТОВ «ЗАРАЗ-7» послуги надавались з перервою, не надавались або надавались неякісно, що могло б бути підставою для здійснення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. 27 січня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу а новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено у розмірі з 01 січня 2023 року (на час подання касаційної скарги) - 2 684,00 грн. Предметом спору у цій справі є майнові вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 175 611,57 грн за користування житлово-комунальними послугами, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та вимоги немайнового характеру про зобов`язання проведення перерахунку вказаної заборгованості, що не представляє складності у зв`язку зі сталістю законодавства та судової практики. Відтак, справа № 369/13800/19 є справою незначної складності і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Верховний Суд, враховуючи характер спірних правовідносин, предмет спору та устелену судову практику, вважає, що наявні підстави для визнання справи малозначною. Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення, у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню. Посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України як на підстави касаційного оскарження судових рішень не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема у малозначних справах. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню. Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов`язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у малозначних справах. Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що є меншим, ніж двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-7» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-7» про зобов`язання проведення перерахунку відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний