Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/385/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/385/21 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого - судді Парінова А.Б., суддів: Пилипенко О.Є. Черпіцької Л.Т., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (надалі - відповідач), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.05.2020 №176656-5505-1016. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, яким визначено позивачу суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб, з огляду на сплату земельного податку за належну позивачу земельну ділянку користувачем цієї земельної ділянки - приватним сільськогосподарським підприємством "Переселенське-К". Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено: - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 20.05.2020 №176656-5505-1016; - стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2040,80 грн. (дві тисячі сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління ДПС у Київській області. Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про правомірність нарахування позивачу грошового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб, з огляду на наявність у власності позивача в адміністративних межах Переселенської сільської ради Кагарлицького району з 2014 року земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земельна частка - пай) площею 3,2638 га., а також з огляду на укладення позивачем договору оренди земельної ділянки з ТОВ "Агро Пульс", яке є платником спрощеної системи ІІІ групи, у зв`язку із чим позивач не звільняється згідно пункту 3 статті 281 Податкового кодексу України від сплати земельного податку з фізичних осіб. Крім того, апелянт зазначає, що оскільки ПСП «Переселенське-К», не є належним у розумінні ПК України землекористувачем, адже договірні зобов`язання між позивачем та вказаним суб`єктом господарювання не оформлені у встановленому ст. 126 ЗК України порядку та саме за позивачем обліковується земельна ділянка, а тому правомірно було визначено податкове зобов`язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб та прийнято спірні податкові повідомлення-рішення. Апелянтом заявлено клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні (без обґрунтування) за участю представника Головного управління Державної податкової служби у Київській області. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, та у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила, що дана справа судом першої інстанції розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Отже, враховуючи вище викладене колегія суддів доходить висновку що клопотання апелянта є необґрунтованим та безпідставним і не підлягає задоволенню. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог законодавства, а скарга апелянта є необґрунтованою. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що між громадянкою України ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (орендодавець), та товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Пульс" (орендар) укладено 30.07.2013 договір б/н оренди земельної ділянки б/н, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 1,9724 га, кадастровий номер 3222286000:03:011:0017, яка знаходиться на території Переселенської сільської ради Кагарлицького району Київської області. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 27194678 від 23.09.2014, щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222286000:03:011:0017 зареєстровано право оренди строком дії 10 років за ТОВ "Агро-Пульс". Головним управлінням ДПС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення від 20.05.2020 №176656-5505-1016, яким ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , визначено суму податкового зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 865,92 грн. Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивачем подано до Державної податкової служби України скаргу. Рішенням Державної податкової служби України від 01.09.2020 №26701/6/99-0006-02-04-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 20.05.2020 №176656-5505-1016 - без змін. Вважаючи протиправними податкове повідомлення рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік, позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "Агро-Пульс" та ПСП "Переселенське-К", як фактичними землекористувачами, сплачено податок за користування земельною ділянкою, що підтверджується відповідним платіжним дорученням, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення, винесене по відношенню до позивача підлягає скасуванню, оскільки податкове зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" повинен сплачувати суб`єкт відповідних податкових правовідносин, у даному випадку - ТОВ "Агро-Пульс" ТА ПСП «Переселенське-К», як землекористувачі. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України). Відповідно до статті 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Статтею 23 ПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об`єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об`єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків. За приписами пунктів 36.1, 36.2, 36.4 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідно до пунктів 37.1 та 37.2 статті 37 ПК України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку. Пункти 38.1 та 38.2 статті 38 ПК України встановлює, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. Згідно підпунктів 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України дають визначення, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. За приписами статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Стаття 13 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. З аналізу норм права вбачається, що об`єктом плати за землю є земельна ділянка, надана в користування з метою провадження господарської діяльності підприємства, а майнові права на вказану земельну ділянку передаються до складеного капіталу такого підприємства, яке реалізуючи права землекористувача, має обов`язок внесення плати за землю. Саме з таких підприємств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати. З комплексного аналізу норм Податкового кодексу України можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме юридична особа, відповідно земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем, яким в даному випадку є Приватне сільськогосподарське підприємство "Переселенське-К". Судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не спростовано, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 27194678 від 23.09.2014, належна позивачу на праві власності земельна ділянка кадастровий номер 3222286000:03:011:0017 передана в оренду ТОВ "Агро-Пульс" строком на 10 років. Також, судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не спростовано, що земельну ділянку позивача передано товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Пульс", приватному сільськогосподарському підприємству "Переселенське-К" на підставі договору про співпрацю №02/18 від 01.05.2018, за умовами якого користувачем земельної ділянки є землекористувач - ПСП "Переселенське-К", яке на належній правовій підставі користується земельною ділянкою позивача та відповідно до статті 269 Податкового кодексу України відображає останню у податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи та сплачує відповідний податок, що підтверджується наявними у матеріалах справи податковими деклараціями платника єдиного податку четвертої групи ПСП "Переселенське-К" та платіжними дорученнями від 22.04.2020 №6560, №6558, 6557, 6565, 6563, 6561, 6562. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певним майном, а не надає правомочності щодо його використання як такого. Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за даних правовідносин. При цьому, учасниками у справі не оспорюється фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме ПСП "Переселенське-К", так само не заперечується і факт сплати ПСП "Переселенське-К" податку за користування за земельну ділянку, яку передано згідно вищезазначеним договором. Поряд з цим, судом першої інстанції правомірно звернуто увагу, що ПК України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки. Виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є єдиною та обов`язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника, оскільки оренда є лише одним із видів права користування землею. Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов`язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування. Колегія суддів звертає увагу, що дана позиція вже сталою та неоднаразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах: від 28.02.2019 у справі №815/5979/17; від 06.02.2019 у справі №824/230/17-а; від 24.09.2019 у справі №806/7171/13-а; від 28.04.2020 у справі №814/536/15 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. З аналізу матеріалів справи та норм права, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом відносно позивача є протиправним, оскільки податкове зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" сплачено землекористувачем ПСП "Переселенське-К", тоді як сплата такого податку позивачем призведе до подвійного оподаткування. Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на неможливість застосувати до позивача приписи пункт 281.3 статті 281 ПК України, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 281 ПК України встановлені пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб. Відповідно до пункту 281.3. статті 281 ПК України від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи. Поряд з тим, колегія суддів звертає увагу, що ні позивач ні Товариства (у, яких перебувають в оренді земельні ділянки) не вимагають застосування пільг до себе щодо сплати земельного податку, що підтверджується фактом сплати такого ПСП «Переселенське-К» за відповідну земельну ділянку. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду про задоволення позовних вимог прийнято у відповідності до вимог законодавства, а скарга відповідача є необґрунтованою. Щодо посилання апелянта на порушення норм процесуального права під час прийняття рішення судом першої інстанції, колегія суддів не бере до уваги, оскільки в апеляційній скарзі контролюючим органом міститься перелік статей КАС України, при цьому не зазначено конкретно, що порушено судом першої інстанції під час прийняття рішення. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 242, 311, 313, 315-316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Допустити заміну в порядку процесуального правонаступництва відповідача у справі з Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ЄДРПОУ 43141377) на Головне управління Державної податкової служби у Київській області (ЄДРПОУ 44096797). Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року -залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.Б. Парінов Суддів: О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька