Постанова 4824 № 758/13669/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 758/13669/17 Головуючий у суді І інстанції Рибалка Ю.В. Провадження № 22-ц/824/14/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 січня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Подільського районного суду міста Києва від 9 листопада 2021 року у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 , треті особи: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування, в с т а н о в и в: У жовтні 2017 року Моторне (транспортне) страхове бюро України(далі - МТСБУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі понесених витрат на здійснення регламентної виплати в сумі 48 642,14 грн, витрати за послуги аварійного комісара у розмірі 586,51 грн та судовий збір у розмірі 1 600,00 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначило, що внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), що мала місце 7 листопада 2015 року на 25 км (+ 135 м) автодороги М06 з вини ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем «СitroenC1», д.н.з. НОМЕР_1 , МТСБУ на підставі чинного законодавства 29 квітня 2016 року здійснило потерпілій особі - ОСОБА_2 , автомобіль якого «Kia Rio», д.н.з. НОМЕР_2 , зазнав механічних пошкоджень, регламентну страхову виплату в сумі 48 642,14 грн, а тому має право регресної вимоги до відповідача, яка на момент ДТП не мала чинного договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту. Крім того, у зв`язку із залученням аварійного комісара позивач поніс втрати у розмірі 586,51 грн, які відповідач також повинна йому відшкодувати. За клопотанням відповідача 9 жовтня 2018 року суд першої інстанції залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» (далі - ПрАТ «СК «Україна») та приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - ПрАТ «СК «Українська страхова група»). У подальшому МТСБУ подало заяву про збільшення позовних вимог, в якій просило залучити в якості співвідповідача ПрАТ «СК «Україна» та окрім стягнення з ОСОБА_1 витрат на здійснення регламентної виплати та за послуги аварійного комісара, також просило визнати недісйним договір (поліс) обов`язково страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту № АЕ/0632986, укладений 20 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Україна». Зазначені вимоги мотивувало тим, що вказаний поліс № АЕ/0632986 строком дії з 28 серпня 2015 року до 27 серпня 2016 року був фактично укладений відповідачем з її страховиком через два місяці після позбавлення ліцензії ПрАТ «СК «Україна» на укладення договорів з обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) від 30 квітня 2015 року № 905, яке набрало чинності з 8 травня 2015 року. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, заяву про збільшення позовних вимог долучено до матеріалів справи та прийнято до розгляду. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 9 листопада 2021 року у задоволенні позову МТСБУ відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у період з 15 травня 2015 року (дати зупинення розпорядження Нацкомфінпослуг ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва) по 2 липня 2015 року (дату скасування цієї ухвали ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду), страховик мав законні підстави укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відтак укладений 20 червня 2015 року відповідачем страховий поліс зі страховиком на момент настання страхового випадку - ДТП від 7 листопада 2015 року був дійсним, а цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована на суму п`ятдесят тисяч гривень, що є більшою за суму витрат, пов`язаних з виплатою позивачем страхового відшкодування. За таких обставин суд дійшов висновку, що у позивача відсутня правова підстава, на яку він посилається для стягнення з відповідача виплаченого страхового відшкодування. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Патрик Г.Г. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що наявність в базі МТСБУ даних про поліс № АЕ/0632986 ще не є підставою визнавати його дійсним, оскільки інформація щодо укладених договорів з обов`язкового страхування вноситься до єдиної централізованої бази даних МТСБУ виключно страховими компаніями. Позивачем було надано акт про передачу бланку полісу страховику, який не прозвітував перед МТСБУ та не вніс відомості до бази даних щодо використання даного бланку, а згідно наявної інформації поліс № АЕ/0632986 не знайдено, його бланк обліковується страховиком як невикористаний. Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що до скасування судових рішень адміністративного суду від 23 квітня та 15 травня 2015 року про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпоряджень Нацкомфінпослуг від 3 квітня 2015 року № 656 та від 30 квітня 2015 № 905 в апеляційному порядку, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2015 року позов ПрАТ «СК «Україна» було залишено без розгляду та скасовано вжиті заходи забезпечення позову. Відтак, починаючи із 3 квітня 2015 року ПрАТ «СК «Україна» не мало права на провадження страхової діяльності у формі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що також підтверджується листом Нацкомісії від 27 жовтня 2015 року. Спеціальним законом, яким є ЗаконуУкраїни «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не встановлений порядок визнання недійсним договору обов`язкового страхування, тому мають бути застосовані норми цивільного кодексу, а саме положення статей 227, 981 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення справи, повно і всебічно з`ясував дійсні обставини спірних правовідносин та належним чином оцінив подані сторонами докази, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відзиви інших учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 7 листопада 2015 року на 25 км (+135 м) автодороги М06 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Сitroen C1», д.н.з. НОМЕР_1 , не дотрималася безпечної дистанції та допустила зіткнення з автомобілем «Kia Rio», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що рухався попереду, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської областівід 5 лютого 2016 року у справі № 369/12928/15-ц, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської областівід 10 березня 2016 року, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності y вигляді штрафу. 12 лютого 2016 року потерпілий ОСОБА_2 подав до МТСБУ повідомлення про ДТП, а 25 березня 2016 року - заяву про відшкодування шкоди, оскільки особа, яка спричинила ДТП, не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність. Для визначення вартості (розміру) матеріальних збитків, завданого автомобілю «KiaRio», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок його ушкодження в ДТП, власником якого є ОСОБА_2 , МТСБУ надало відповідне доручення аварійному комісару - ФОП ОСОБА_3 на виконання робіт від 18 лютого 2016 року. За послуги зазначеного суб`єкта оціночної діяльності МТСБУ понесло витрати у розмірі 586,51 грн, що підтверджується актом виконаних робіт і платіжним дорученням від 15 березня 2016 року. Відповідно до звіту про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику колісного транспортного засобу «Kia Rio», д.н.з. НОМЕР_2 , від 27 лютого 2016 року № 329/02/16Б, складеного СОД - ФОП ОСОБА_3 на замовлення МТСБУ, вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу автомобіля становить 116 741,14 грн, що також відповідає значенню вартості майнової шкоди, а з урахуванням податку на додану вартість на запчастини - 102 271,58 грн. 28 квітня 2016 року позивач, керуючись статтею 40 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та приймаючи до уваги довідку № 1 від 5 квітня 2016 року, видав наказ № 3114 про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_2 у розмірі 48 642,14 грн, що також підтверджується платіжним дорученням від 29 квітня 2016 року. Виплачуючи потерпілому страхове відшкодування на 48 642,14 грн, з урахуванням витрат на проведення дослідження колісного транспортного засобу у розмірі 586,51 грн, МТСБУ виходило із того, що ОСОБА_1 , яка керувала своїм транспортним засобом, на момент ДТП 7 листопада 2015 року не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність. Разом з тим, судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 20 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Україна» укладено договір (поліс) № АЕ/0632986 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів строком дії до 27 серпня 2016 року, з лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 50 000,00 грн та з нульовою франшизою, у якому також зазначено, що страховий платіж в сумі 1 296,00 грн здійснений страхувальником в момент укладення договору, тобто 20 червня 2015 року (а.с. 49, т. 1). Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до зазначеного принципу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Згідно із пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання (частина третя статті 49 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовом та збільшуючи позовні вимоги, МТСБУ просило, зокрема, визнати недісйним договір (поліс) № АЕ/0632986 з тих підстав, що він був фактично укладений відповідачем з її страховиком через два місяці після позбавлення ліцензії ПрАТ «СК «Україна» на укладення такого виду договорів відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг від 30 квітня 2015 року № 905, яке набрало чинності з 8 травня 2015 року. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із статтею 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Порядок укладення і початок дії договору страхування визначено у статті 18 Закону України «Про страхування», в частині третій якої зазначено, що факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Аналогічні положення містяться й у статті 981 ЦК України. Відповідно до статті 982 ЦК України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Згідно з положеннями статей 1, 17 Закону № 1961-IV страховий поліс є єдиною формою внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору, та документом суворого обліку. Внутрішні договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладаються строком на один рік. Частинами першою, другою статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. При цьому необхідно розмежовувати поняття «укладення договору» та «набрання чинності договором». Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору. Отже, момент укладення договору може не збігатися з моментом набрання ним чинності, а тому несплата страхового платежу не є підставою для визнання укладеного договору страхування недійсним. Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 175/2661/16-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 341/263/16-ц, від 3 грудня 2018 року у справі № 523/9780/15-ц, від 26 грудня 2018 року у справі № 591/507/17, від 10 червня 2020 року у справі № 750/1821/17. Видача полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є підтвердженням того, що сторони уклали договір страхування та досягли згоди щодо істотних умов договору, а також доказом того, що страховий платіж сплачений. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Додаткові підстави недійсності договору страхування зазначені у статті 998 ЦК України, якою передбачено, що договір страхування також визнається судом недійсним, якщо його укладено після настання страхового випадку або об`єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом. Наведене узгоджується зі статтею 29 Закону України «Про страхування». Відповідно до статті 227 ЦК України визначені правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти, а саме правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Нормою статті 11 Закону № 1961-IV передбачено, що cтраховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ. Пунктами 3.1 - 3.2 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 9 липня 2010 № 566, було передбачено, що постачання інформації до бази даних МТСБУ здійснюється щоденно відповідно до цього Положення шляхом авторизованого доступу постачальників до бази даних МТСБУ з використанням захищених каналів зв`язку. Інформація, яка надається постачальниками інформації до бази даних МТСБУ, повинна бути достовірною, без помилок та перекручень і забезпечувати однозначне тлумачення її користувачами, а також можливість однозначної ідентифікації необхідних відомостей. Згідно пункту 3.3 цього Положення обов`язкові дані, що надають страховики - члени МТСБУ, визначаються у додатку 1 до Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, мають вказуватися відомості про укладені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та виданий до них спецзнак надають страховики - члени МТСБУ у строк не більше ніж 2 робочі дні з моменту укладання цих договорів (пункт 3.4.4). Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Матеріалами справи встановлено, що бланк полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/0632986 був переданий МТСБУ страховику відповідача - ПрАТ «СК «Україна», про що свідчить акт № П-93 передачі бланків полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності автовласників від 5 жовтня 2012 року. Зі змісту зазначеного полісу № АЕ/0632986, виданого ОСОБА_1 20 червня 2015 року на підтвердження укладення договору страхування, вбачається, що цей договір від імені ПрАТ «СК «Україна» укладено уповноваженою особою, підпис якої скріплено круглою печаткою страхової компанії. Строк дії договору сторонами погоджено з 28 серпня 2015 року по 27 серпня 2016 року. Крім того, у полісі зазначено, що страховий платіж у розмірі 1 296,00 грн страхувальник сплатила 20 червня 2015 року, тобто під час укладення цього договору. Отже, відповідач та її страховик при укладенні договору страхування досягли згоди щодо усіх його істотних умов. При цьому, він укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, що свідчить про дотримання вимог законодавства щодо змісту і форми цього правочину та відрізняє його від бланка полісу. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року в справі № 521/6723/15-ц (провадження № 61-18202св18). У той же час розпорядженням Нацкомфінпослуг від 3 квітня 2015 року № 656 тимчасово зупинено (обмежено) дію ліцензії на провадження страхової діяльності у формі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ «СК «Україна». У квітні ПрАТ «СК «Україна» звернулося до адміністративного суду з позовом до Нацкомфінпослуг про визнання протиправним та скасування розпорядження, справа № 826/6814/15. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року клопотання ПрАТ «СК «Україна» про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову задоволено частково, зупинено дію розпорядження Нацкомфінпослуг від 3 квітня 2015 року № 656. 30 квітня 2015 року Нацкомфінпослуг прийняла розпорядження № 905, яким було анульовано ліцензію ПрАТ «СК «Україна» на провадження страхової діяльності у формі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2015 року у справі № 826/6814/15 клопотання ПрАТ «СК «Україна» про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову задоволено частково, зупинено дію розпорядження Нацкомфінпослуг від 30 квітня 2015 року №

905. Вищевказані ухвали адміністративного суду підлягали негайному виконанню, оскарження ухвал не зупиняло їх виконання та не перешкоджало розгляду адміністративної справи. 2 липня 2015 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду за апеляційною скаргою Нацкомфінпослуг скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2015 року та постановлено нову, якою у задоволенні заяви ПрАТ «СК «Україна» про забезпечення позову відмовлено. Також ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року за апеляційною скаргою Нацкомфінпослуг було скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року і постановлено нову, якою у задоволенні клопотання ПрАТ «СК «Україна» про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено. Членство ПрАТ «СК «Україна» в МТСБУ припинено 1 липня 2015 року. Отже, договір страхування (поліс № АЕ/0632986) був укладений 20 червня 2015 року, у період, коли ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2015 року зупинено дію розпорядження Нацкомфінпослуг від 30 квітня 2015 року № 905 року про анулювання ліцензії ПрАТ «СК «Україна» на здійснення страхової діяльності у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. З огляду на викладене, розглядаючи даний спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у період з 15 травня 2015 року (дати зупинення розпорядження Нацкомфінпослуг в судовому порядку) по 2 липня 2015 року (дату скасування цієї ухвали в апеляційному порядку), страховик відповідача мав законні підстави укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Колегія суддів вважає, що сама по собі наявність та/або відсутністьв єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей щодо укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є підставою для визнання такого договору неукладеним і не впливає на недійсність фактично укладеного договору страхування, адже є виключною зоною відповідальності страховика, якийсамостійно несе ризик негативних наслідків, які можуть настати після укладення страхового договору. При цьому, представником відповідача був наданий суду в якості письмового доказу витяг з бази даних МТСБУ про дійсність укладеного страхового полісу з обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого ПрАТ «СК «Україна» було позбавлене право укладання договорів страхування з цього обов`язкового виду страхування саме з 1 липня 2015 року, що в сукупності з вищенаведеним підтверджує можливість страховика укладати їх до цієї дати на законних підставах. Таким чином, безпідставними є доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про чинність договору страхування (полісу № АЕ/0632986) від 20 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Україна». Наведене повністю узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 752/11128/18 (провадження № 61-920св22). В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Посилання в апеляційній скарзі на те, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2015 року позов ПрАТ «СК «Україна» до Нацкомфінпослуг про визнання протиправним та скасування розпорядження було залишено без розгляду та скасовано вжиті заходи забезпечення позову, а тому, починаючи із 3 квітня 2015 року страховик відповідача не мав права на провадження страхової діяльності у формі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена ухвала адміністративного суду була постановлена після укладення оспорюваного договору від 20 червня 2015 року, а згідно відомостей з Єдиного держаного реєстру судових рішень та відповідно до вимог статті 186 КАС України в редакції, чинній станом на 30 червня 2015 року, вона набрала законної сили лише після закінчення строку її апеляційного оскарження, на відмінну від ухвали адміністративного суду з питань забезпечення адміністративного позову, виконання якої в силу вимог статті 118 КАС України здійснюється негайно та її оскарження не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом № АЕ/0632986 відповідає усім наведеним вище вимогам, які визначені обов`язковими для даного виду договору ЦК України, Законом України «Про страхування» з урахуванням особливостей визначених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до абзацу 2 пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно з підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. У підпункті 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону. За загальним правилом, визначеним статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом, одним із таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV). Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика. З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність. Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі №147/66/17). Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку), винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Ураховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні обов`язку з відшкодування шкоди між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ), завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в задоволенні такого позову з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16) та у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або відповідно до Закону № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (у випадку передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Подібний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, 6 грудня 2007 року). Враховуючи сталість судової практики та з огляду на те, що належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності договору страхування, встановленої статтею 204 ЦК України, позивачем не надано, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), а позовні вимоги у цій справі про відшкодування страхової виплати в порядку регресу були заявлені до страхувальника, яка уклала договір страхування цивільно-правової відповідальності зі страховиком, що був чинним на момент настання страхового випадку та не визнаний недійним в судовому порядку, висновок суду першої інстанції про те, що майнова шкода, заявлений розмір якої не перевищує ліміту відповідальності страховика, не повинна відшкодовуватися її заподіювачем, є таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала можливо лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV або з цим договором у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Колегія суддів, перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, також враховує, що позбавлення ліцензії чи припинення повного членства в МТСБУ позбавляє страховика права укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто укладати нові договори страхування, вносити зміни до чинних договорів, однак такий страховик зобов`язаний виконати договірні зобов`язання з відшкодування шкоди за договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності, укладеним до позбавлення ліцензії чи припинення членства в МТСБУ. Натомість МТСБУ зобов`язано відшкодувати шкоду, спричинену потерпілим за певних умов, зокрема за рахунок коштів фонду захисту потерпілих у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (підпункт «г» частини першої статті 41 Закону № 1961-IV), у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів, обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія, у разі якщо у страховика, що ліквідовується недостатньо коштів та/або майна, обов`язки страховика бере на себе МТСБУ. Відповідно до пункту 7 статті 51 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика або визнання його банкрутом, страховик зобов`язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій з цього виду страхування. Отже, відповідно до зазначеного Закону з моменту визнання судом страховика банкрутом та введення ліквідаційної процедури МТСБУ відповідно до Закону № 1961-IV відшкодовує шкоду за страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, в інших випадках страховик зобов`язаний самостійно відшкодувати шкоду, в тому числі в процедурі банкрутства та ліквідації юридичної особи. У разі початку процедури банкрутства страховика, потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування (пункти 74-89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц ( провадження 14-27цс21). Встановлено, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 5 лютого 2018 року у справі № 910/842/18 було порушено провадження про банкрутство ПрАТ «СК «Україна». Однак матеріали справи не містять відомостей про звернення позивача у визначеному законом порядку та строки до страхової компанії з вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу після відкриття процедури банкрутства. Постановою від 7 вересня 2018 року Господарський суд м. Києва визнав ПрАТ «СК «Україна» банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру, а 8 серпня 2019 року зазначена страхова компанія виключена з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, оскільки при розгляді даного спору не встановлено наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним та відшкодування страхової виплати в порядку регресу. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги представника позивача. За таких обставин,колегія суддів приходить до висновку, щосуд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро Українизалишити без задоволення, арішення Подільського районного суду міста Києва від 9 листопада 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: М.В. Мережко С.І. Савченко