Постанова 4824 № 759/10308/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 759/10308/20 Головуючий у суді першої інстанції: Журибеда О.М. Номер провадження: 22-ц/824/3465/2022 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 листопада 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., при секретарі - Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенко Олега Анатолійовича, ОСОБА_2 про визнання протиправним дій та скасування запису про право власності, рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, - В С Т А Н О В И В: У червня 2020 року в Святошинський районний суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, іпотекодавець) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект», відповідач, іпотекодержатель), державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. (далі - державний реєстратор ПНКМНО Кобелєва А.М.), державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенко О.А. (далі - державний реєстратор ПНКМНО Василенко О.А.), ОСОБА_2 (далі - відповідачі) про визнання протиправним дій та скасування номеру про право власності. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 03 квітня 2007 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладений договір іпотеки (нерухомого майна) № 62431. За п. 1.1. цього договору, іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У п. 1.2. договору вказано, що іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання грошових зобов`язань іпотекодавця за договором про надання споживчого кредиту № 11136745000 від 03 квітня 2007 року та за договором про надання поновлювальної кредитної лінії № 11136784000 від 03 квітня 2007року. Відповідно до інформаційної довідки від 18 листопада 2016 року № 73289419, 30 березня 2016 року державним реєстратором ПНКМНО Кобелєвою А.М. здійснено, на думку позивача, протиправну дію (номер запису про право власності: 14021406), а саме, прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29101711 від 05 квітня 2016 року; підстава виникнення права власності: договір іпотеки, серія та номер: 1188у, виданий 03 квітня 2007 року, видавник: ПНКМНО Чернокур О.М. ; форма власності: приватна; власники: ТОВ «Кей-Колект», код ЄДРПОУ: 37825968. Позивач вважає, що дана дія з боку відповідачів є незаконною та протиправною, у зв`язку з цим, він звернувся до суду за захистом своїх прав. З урахуванням вище наведених обставин, ОСОБА_1 просив визнати протиправним дію ТОВ «Кей-Колект» та державного реєстратора ІПНКМНО Кобелєвої А.М. про протиправне позбавлення права власності ОСОБА_1 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності № 14021406 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29101711 від 05 квітня 2016 року, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 893926880000) за ТОВ «Кей-Колект», ЄДРПОУ: 37825968; визнати протиправним дію державного реєстратора ПНКМНО Василенко О.А. та ОСОБА_2 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності: 27140099 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42166328 від 20 липня 2018 року, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 893926880000) за ОСОБА_2 . Стягнути з відповідачів понесені судові витрати. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 (далі - апелянт) оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просив рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зокрема, в доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 вказує, на те, що до вимоги № И/734184 від 25 серпня 2015 року не було додано копій договорів про відступленні права вимоги за кредитними та іпотечними договорами, не додано довіреності представника ТОВ «Кей-Колект». Апелянт стверджує, що у відповідності до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на зазначене майно не може бути звернене стягнення виходячи з того, що його площа менше ніж 140 кв.м., кредит видано в іноземній валюті, а спірне майно надано в забезпечення кредиту. Крім цього, апелянт звертає увагу суду на те, що наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про арешт спірного майна та заборону його відчуження є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій, до того часу поки таке обтяження не буде знято. Зазначає, що суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «Кей-Колект» проти доводів апеляційної скарги заперечило посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до вимог матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, тому просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено, що 03 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки (нерухомого майна) № 62431 (том 1 а.с. 17-18, 150-152). Відповідно до п. 1.2. цього договору, іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання грошових зобов`язань іпотекодавця за договором про надання споживчого кредиту № 11136745000 від 03 квітня 2007 року та за договором про надання поновлювальної кредитної лінії № 11136784000 від 03 квітня 2007року. Пунктом 1.1. договору іпотеки, передбачено, що іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, трьохкімнатну квартиру, загальною площею - 78,9 кв.м., жилою площею - 41,8 кв.м., що належить іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . З інформаційної довідки № 73289419 від 18 листопада 2016 року вбачається, що 30 березня 2016 року державним реєстратором ПНКМНО Кобелєвою А.М. здійснено протиправну дію (номер запису про право власності: 14021406), а саме, прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29101711 від 05 квітня 2016 року; підстава виникнення права власності: договір іпотеки, серія та номер: 1188у, виданий 03 квітня 2007 року, видавник: ПНКМНО Чернокур О.М. ; форма власності: приватна; власники: ТОВ «Кей-Колект», код ЄДРПОУ: 37825968. Приписами ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За правилами ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку. У п 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вказано, що протягом дії цього Закону, інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Законом України «Про іпотеку» передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» увів тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц. За змістом ст. 37 Закону України «Про Іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Уразі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. З матеріалів справи вбачається, що на момент реєстрації за ТОВ «Кей-Колект» права власності на спірне майно, заборгованість ОСОБА_1 по договору про надання споживчого кредиту № 11136745000 становила - 206 728,44 доларів США, з яких 140 000,00 доларів СІЛА - заборгованість по тілу кредиту, 66 728,44 доларів США - заборгованість по відсотках (том 1 а.с. 153). Відповідно до висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки від 18 березня 2016 року - ринкова вартість об`єкта оцінки становила 672 560,00 гривень, що в еквіваленті по курсу долара НБУ на дату оцінки становила 25 189,61 доларів США (том 1 а.с. 154). Таким чином, ТОВ «Кей-Колект» замовило експертну оцінку нерухомого майна, у зв`язку з тим, що 25 189,61 доларів США (балансова вартість) складає 12% від загальної суми заборгованості - 206 728,44 доларів США, тобто, вартість майна не перевищує розмір забезпечених вимог.. З матеріалів справи також вбачається, що на виконання вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку», ТОВ «Кей-Колект» надіслало боржнику Вимогу про усунення порушень основного зобов`язання, яка була ним отримана. Вказана вимога також містить попередження про те, що у разі від подальшого ухилення від виконання обов`язків по погашенню кредитної заборгованості - ТОВ «Кей-Колект» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними,та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). У ст. 35 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що якщо протягом встановленого строку, вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Виходячи з наведеного, ТОВ «Кей-Колект» реалізувало своє право та задовольнило вимоги іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке відбулося 30 березня 2016 року. Відповідно до п. 3 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується у разі, державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. У разі, якщо у державного реєстратора відсутні причини наведені вище для відмови у державній реєстрації, то відповідно до положень п. 5 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у нього відсутні підстави для відмови ТОВ «Кей-Колект» у державній реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому, суд звертає увагу, на те, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена. Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що твердження про протиправність дій нотаріуса та незаконність рішення про набуття ТОВ «Кей-Колект» права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотечного договору є необгрунтованими, оскільки боржник, не вжив жодних заходів спрямованих на усунення порушення зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту, а відтак, колегія суддів вважає, що ТОВ «Кей-Колект» мало усі законні підстави на набуття права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотечного договору. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що у відповідності до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на зазначене майно не може бути звернене стягнення виходячи з того, що його площа менше ніж 140 кв.м., кредит видано в іноземній валюті, а спірне майно надано в забезпечення цього кредиту колегією суддів до уваги не приймаються за таких обставин. Згідно п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути звернено стягнення у примусовому порядку. Примусове стягнення нерухомого та рухомого майна, яке виступає предметом іпотеки чи застави, можливе лише на підставі рішення суду. Примусити боржника здійснювати дії, спрямовані на відчуження предмету іпотеки чи застави, не вправі ніхто інший, ніж суд. Саме поняття примусу включає забезпечення державою механізму виконання, тобто, примушення до дій. Тому, здійснити заходи примусу може лише орган державної влади. Відповідно до закону України «Про виконавче провадження», єдиним органом примусового виконання рішень є Державна виконавча служба. За ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» статті 3 цього закону визначає додаткове коло осіб, що можуть виконувати рішення але відповідно до частини 3 цієї статті вони не є органами примусового виконання. Аналогічна позиція закріплена в ст. 47 Конституції України. В той же час, полдоження ст. 203 ЦК України передбачає волевиявлення сторони правочину, що має бути вільним та відповідати внутрішній волі. Отже, укладаючи іпотечне застереження, що міститься в договорі іпотеки, сторона виявила свою волю та надала згоду на відчуження предмету іпотеки в разі невиконання зобов`язання. А відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті» забороняється здійснювати примусове стягнення. Таким чином, посилаючись на недотримання вимог чинного законодавства при реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається. Укладений договір іпотеки містив іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. При цьому, приписками ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено можливість/право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. В розділі 4 договору іпотеки вказано, що іпотекодержатель у визначених випадках (п.4.1. договору) має право звернення стягнення на предмет іпотеки (п.4.2. договору), при цьому, право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іподекодержателю (п.4.3 договору). Сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку» (п.4.5 договору). Судом також встановлено, що 12 липня 2018 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Даний договір посвідчений ПНКМНО Василенко О.А. реєстраційний номер 3419. Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України (в редакції, що діяла в момент укладення Договору Іпотеки). Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦК України (в редакції, що діяла в момент укладення Договору Іпотеки) власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. За правилами ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України). У ст. 658 ЦК України вказано, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). На підтвердження своєї позиції, позивачем не надано суду належних та достатніх доказів. За таких обставин, колегія суддів погоджується з думкою Святошинського районного суду міста Києва про відсутність підстав вважати, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснене з порушенням вимог закону, чи предмет іпотеки підпадав під обмеження, установлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню узгоджується з вимогами закону та підтверджується матеріалами справи. Посилання апелянта на те, що до вимоги № И/734184 від 25 серпня 2015 року «Про усунення порушень основного зобов`язання» не було додано копій договорів про відступленні права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, не додано довіреності представника ТОВ «Кей-Колект» є необґрунтованими та на правильність висновків суду не впливають. Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Святошинського районного суду міста Києва та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої, суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин, при вирішенні вказаної цивільної справи, Святошинським районним судом міста Києва правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. ст. 259, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 389 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар