Ухвала КАС ВС № 160/4333/21

УХВАЛА 31 січня 2023 року м. Київ справа № 160/4333/21 адміністративне провадження № К/990/1969/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року у справі №160/4333/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтава про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві від 24 лютого 2021 року №27-о про припинення державної служби та звільнення її з посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису; - поновити її на посаді слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з аналогічними функціональними обов`язками; - стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 березня 2021 року до дати фактичного поновлення на роботі, у порядку та за алгоритмом, визначеним Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2022 року касаційна скарга ОСОБА_1 поверталась скаржнику. Позивач вдруге звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Окреслюючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 32 КЗпП України. Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Водночас, касаційна скарга не містить вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновку Верховного Суду у цій справі буде мати для вирішення спору по суті. Крім того, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження. З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Також, в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1, 3, 4 частину другої статті 353 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Доводи про порушення судом норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв`язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Доведення наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині одного з висновків суду не може бути підставою для відкриття касаційного провадження в частині іншого висновку з підстав порушення норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України. Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини справи та не дослідили зібрані у справі докази. Водночас доводів про те, що це зумовило неправильне застосування судами норм матеріального права (та яких саме) в контексті підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, касаційна скарга не містить, що суперечить вимогам частини четвертої статті 328 КАС України. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено у клопотанні про витребування документів. Так, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України як на самостійну підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, не є достатньо обґрунтованим у взаємозв`язку з обставинами, на які він посилається в обґрунтування такої підстави, із предметом доказування у справі, та причинно-наслідкового зв`язку із протиправністю оскаржуваного судового рішення. Скаржником належним чином не доведено, що суди необґрунтовано залишили поза увагою клопотання позивача про витребування документів. В обґрунтування касаційної скарги скаржник також вказав, що суд встановив обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів. Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду. Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури. Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань оскільки, скаржником не зазначено, докази, які б відповідали критеріям недопустимості та на основі яких суд встановив обставини, що мають істотне значення. Подана касаційна скарга фактично містить лише виклад обставин, цитати нормативних актів та незгоду заявника із оскаржуваним судовим рішенням. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Оскільки встановлено, що касаційну скаргу належить повернути, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Суд не вирішує. Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року у справі №160/4333/21 - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя В. М. Соколов