Постанова КАС ВС № 1.380.2019.002280

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2023 року м. Київ справа № 1.380.2019.002280 адміністративне провадження № К/9901/35698/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 (суддя Кухар Н.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 (колегія у складі суддів Старунського Д.М., Багрія В.М., Мікули О.І.) у справі № 1.380.2019.002280 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу. І. РУХ СПРАВИ 1. 08.05.2019 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду із позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати постанови від 27.03.2019 № ЛВ 0982/1644/НД/АВ/ФС-1 та № ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-2.

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

3. У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

4. Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2019 відкрито касаційне провадження. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Радехівський ВП Червоноградського ВП ГУ НП у Львівській області скерував на адресу ГУ Держпраці у Львівській області лист №386 від 23.01.2019, в якому повідомив про наявність непрацевлаштованого продавця в магазині ФОП ОСОБА_1 , що знаходиться в с. Сморж, Радехівського району. 6. 19.02.2019 ГУ Держпраці у Львівській області було видано наказ №0366-П про проведення інспекційного відвідування та направлення № 0366. 7. 20.02.2019 інспектор праці Бойко Г.В. склав акт № ЛВ0982/1644/МД "Про неможливість інспекційного відвідування/невиїзного інспектування" та вимогу №ЛВ0982/1644/МД/ПД "Про надання/поновлення документів". 8. 04.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області видано наказ № 049611-П, яким внесено зміни до п. 1 наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 19.02.2019 № 0366-П в частині перенесення термінів.

9. У період з 04.03.2019 по 05.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за результатами якого складено акт №ЛВ0982/1644/НД/АВ, який було підписано ФОП ОСОБА_1 із зауваженнями.

10. Одночасно з актом інспекційного відвідування складено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ/0982/1644/АВ/П від 05.03.2019.

11. ФОП ОСОБА_1 надала ГУ Держпраці у Львівській області зауваження до акта інспекційного відвідування №ЛВ0982/1644/НД/АВ від 05.03.2019. 12. 13.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області прийняло рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ЛВ0982/1644/НД/АВ. 13. 14.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області скерувало на адресу ФОП ОСОБА_1 виклик №181/2/11-39 на розгляд справи про накладення штрафу на 21.03.2019 о 11:30 год. 14. 18.03.2019 ГУ Держпраці у Львівській області скерувало на адресу ФОП ОСОБА_1 відповідь на зауваження до акта інспекційного відвідування. 15. 27.03.2019 за результатами розгляду справи уповноваженою посадовою особою начальником Вільховою О.О. винесено постанови: - № ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-2 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 41730 грн за порушення вимог ст. 106 КЗпП України, ч. 6 ст. 95 КЗпП України; - № ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-1 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 125190 грн за порушення вимог ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП, постанови Кабінету Міністрів України №413.

16. Не погоджуючись із постановами про накладення штрафів, позивач звернулася до суду. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

17. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що відповідач встановив порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 27 КЗпП України, ч. 1 ст. 106 КЗпП України, ч. 6. ст 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці». Однак, на думку позивачки, вона порушень не вчиняла, оскільки ОСОБА_2 ніколи не перебувала з нею у трудових відносинах. Зокрема, 05.02.2019 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено цивільно-правовий договір № 1, за яким вона надавала ФОП ОСОБА_1 послуги з перенесення товару до магазину, укладення його на стелажах, зважування та прибирання. Стосовно залучення до роботи працівника ОСОБА_3 понад встановлену норму робочого часу протягом 2017-2018 років позивачка зазначила, що мала місце описка в табелях робочого часу та відповідний працівник не залучався до понаднормової роботи. Стосовно не проведення індексації заробітної плати ОСОБА_3 , то індексація за грудень 2017 року була нарахована та виплачена у березні цього року на виконання вимог припису. З огляду на викладене, позивачка вважала оскаржувані постанови протиправними та просила їх скасувати.

18. Відповідач проти позову заперечував. Вважає, що оскаржувані постанови були прийняті, у зв`язку порушенням вимог ч. 3 ст. 27 КЗпП України, ч. 1 ст. 106 КЗпП України, ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці», які виявлено за наслідками інспекційного відвідування. Зазначив, що не заслуговують уваги доводи позивача щодо відсутності з його боку порушень законодавства про працю, оскільки встановлені порушення підтверджуються належними та допустимими доказами. ОСОБА_2 на час інспекційного відвідування виконувала роботу продавця без укладення трудового договору, а не роботу, визначену цивільно-правовим договором. Окрім того, під час перевірки про укладення цивільно-правового договору інспекторів праці не повідомляли. Відповідач звертав увагу, що на виконання припису позивачка усунула порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України та офіційно працевлаштувала ОСОБА_2 . Відповідач просив не слід брати до уваги покликання позивачки на описки у табелях робочого часу, оскільки ОСОБА_3 підтвердила, що працювала в надурочний час, що свідчить про порушення вимог ст. 106 КЗпП України. При цьому на виконання припису позивачка виплатила ОСОБА_3 компенсацію за роботу в надурочний час протягом 2017-2018 років. Позивачка в порушення ч 6. ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці» не нарахувала та не виплатила індексацію заробітної плати у грудні 2017 року. IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка як роботодавець не уклала трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 КЗпП України, за що передбачена відповідальність згідно з абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України. Окрім цього, ФОП ОСОБА_1 на виконання вимог припису №ЛВ/0982/1644/АВ/П від 05.03.2019 офіційно працевлаштувала ОСОБА_2 шляхом укладення трудового договору, що свідчить про визнання позивачем встановленого порушення. Також належна ОСОБА_3 індексація станом на день проведення інспекційного відвідування не нарахована та виплачена, що є порушенням вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці". На час інспекційного відвідування не надано підтверджуючих документів, які б свідчили про нарахування та виплату індексації заробітної плати вищезазначеним працівникам. Отже, відповідачем правомірно винесено оскаржувані постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 27.03.2019 №ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-1 та №ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-2. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

20. У касаційній скарзі позивачка не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги позивачка посилається на те, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність саме трудових відносин між нею та зазначеними у акті інспекційного відвідування працівниками не відповідають дійсності та спростовуються наявними у матеріалах справи, зокрема, копіями цивільно-правових угод, які, на переконання скаржника, підтверджують саме цивільно-правовий характер відносин. Відповідач не мав визначених ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підстав для проведення перевірки, адже звернення юридичних осіб чи органів державної влади не є такою підставою. Порядок №509 не передбачає накладення штрафу за підставі акту інспекційного відвідування. Неправильним є посилання судів попередніх інстанцій на Порядок №295, адже постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 його було скасовано. Стосовно залучення до роботи працівника ОСОБА_3 понад встановлену норму робочого часу протягом 2017-2018 років позивачка зазначила, що це була описка в табелях робочого часу та відповідний працівник не залучався до понаднормової роботи. Щодо непроведення індексації заробітної плати ОСОБА_3 , то позивач вказує, що індексація за грудень 2017 року була нарахована та виплачена у березні поточного року на виконання вимог припису. У 2018 році індексація заробітної плати проводилась відповідно до чинного законодавства.

21. У відзиві відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір та ухвалили законні і обґрунтовані рішення. Покликається на те, що відповідно до п.п.

4. П. 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за повідомленнями правоохороних органів. Просить Суд критично поставитися до наданого позивачем цивільно-правового договору, адже про такий не повідомлялося інспекторам під час відвідування. Щодо залучення до роботи працівника ОСОБА_3 понад встановлену норму робочого часу, то вказане порушення не заперечувалося позивачкою під час перевірки. Щодо непроведення індексації відповідач зазначає, що під час інспекційного відвідування при вивченні штатних розписів та відомості нарахування заробітної плати було встановлено, що заробітна плата ОСОБА_3 підлягала проведенню індексації у грудні 2017 року, однак належна ОСОБА_3 індексація станом на день проведення інспекційного відвідування не нарахована та не виплачена, що є порушенням вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці". VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з таких мотивів. (а) щодо підстав перевірки

23. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V, дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (далі - Закон №877-V).

24. Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

25. Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону № 877-V органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.

26. Спеціальним законом, який відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону №877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю".

27. Частиною 1 ст. 259 КЗпП України передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

28. Відповідно до ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

29. На виконання ч. 1 ст. 259 КЗпП України Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №295, який згідно з його п. 1 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

30. Пункт 5 Порядку №295 встановлює, що інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДФС та її територіальних органів про: - невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; - факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень; - факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом; - роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: - роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; - роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; - роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; - працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; - роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); - роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; - роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; - роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю. Звернення фізичних осіб, стосовно яких порушено правила оформлення трудових відносин, працівників і роботодавців може бути подане через уповноваженого представника.

31. Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення.

32. Частиною 4 ст. 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

33. Конвенція Міжнародної організації праці про інспекцію праці у промисловості й торгівлі 1947 року № 81 ратифікована Законом України від 08.09.2004 № 1985-ІV.

34. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

35. Згідно зі ст. 16 Конвенції № 81 інспекція на підприємствах проводиться так часто і так ретельно, як це потрібно для забезпечення ефективного застосування відповідних законодавчих положень.

36. У постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №200/11885/18-а сформульовано правовий висновок про те, що Конвенція визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

37. Суд звертає увагу на Рішення Конституційного Суду України 09.07.1998 №12-рп/98 у справі №17/81-97 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство"), де зазначено, що терміном "законодавство" охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

38. У мотивувальній частині цього ж Рішення Конституційного Суду України зазначено, що термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, п. 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

39. У постанові від 24.06.2021 у справі №200/5877/19-а Верховний Суд дійшов такого висновку: «Вказане дає підстави для висновку, що усі, окрім передбачених у ч.4 ст.4 Закону №877-V, питання, які пов`язані з здійсненням державного нагляду (контролю), зокрема, за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення (наприклад, переліку підстав для проведення Держпраці інспекційних відвідувань), можуть урегульовуватись, як законами, так й іншими актами законодавства, у тому числі й нормами міжнародної конвенції, яка ратифікована Україною у встановленому законом порядку. Однак, такими повноваженнями інспектор наділений виключно в рамках здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, за наявності підстав визначених законодавством. В свою чергу, п. 5 Порядку № 295 визначає перелік підстав для здійснення державного контролю, який є вичерпним».

40. У цій справі судами встановлено, що підставою для перевірки був лист ВП ГУ НП у Львівській області на адресу ГУ Держпраці у Львівській області №386 від 23.01.2019

41. Така підстава узгоджується з положеннями підпунктів 4, 6 пункту 5 Порядку №295, оскільки Національна Поліція України є правоохоронним органом (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів").

42. У зв`язку з цим, лист ВП ГУ НП у Львівській області скерував на адресу ГУ Держпраці у Львівській області №386 є повідомленням правоохоронного органу, що передбачено у пункті 5 Порядку №295 як підстава для інспекційного відвідування.

43. Визнання нечинною Шостим апеляційним адміністративним судом 14.05.2019 постанови КМУ від 26.04.2017 №295 у судовій справі № 826/8917/17 не надає підстав для скасування оскарженого рішення, оскільки на час виникнення спірних правовідносин ця постанова була чинною. (б) щодо підстав накладення штрафу

44. Згідно з пп. 6 п. 5 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

45. Інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

46. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №2140/1828/18, від 19.09.2019 у справі № 808/3092/17, від 11.12.2019 у справі №1340/5964/18, і Суд не вбачає підстав для відступу від нього.

47. За приписами п. 27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

48. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).

49. За приписами п. 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.

50. Положеннями зазначеного вище пункту штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громадами.

51. Враховуючи зазначене, штраф було накладено відповідно до п. 2 Порядку №509. (в) щодо порушення вимог ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП, постанови Кабінету Міністрів України № 413

52. Визначальним для оцінки правомірності постанови № ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-1 є наявність ознак трудових правовідносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

53. Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_2 знаходиться та здійснює торгівлю у магазині за дорученням ФОП ОСОБА_1 , котра здійснює підприємницьку діяльність у магазині, а саме: торгівлю продуктами харчування, проте, офіційно у трудових відносинах з підприємцем не перебуває.

54. Під час відвідування фактичного місця здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 (Львівська обл., Радехівський район, село Сморжів) встановлено, що за цією адресою знаходиться продуктовий магазин. У магазині виявлено особу, яка виконувала трудові функції за прилавком, а саме: продавала покупцям товар, брала за нього гроші, давала решту, що зафіксовано засобами відеофіксації.

55. За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

56. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

57. Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

58. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

59. За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

60. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

61. У постанові від 14.05.2020 у справі № 640/1099/19 Верховний Суд зазначив таке: «З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо. Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. З аналізу наведених норм, Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18."

62. Відповідно до Національного класифікатора України "Класифікатор професій ДК 003:2010", затвердженого наказом Держспоживстадарту України 28.07.2010 N327, до професій належить продавець продовольчих товарів, код професії-5220.

63. Завдання та обов`язки продавця продовольчих товарів передбачені в Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 65 "Торгівля і громадське харчування", відповідно до яких продавець продовольчих товарів, зокрема: розміщує і викладає товари за групами, видами, сортами з додержанням правил товарного сусідства; заповнює і прикріплює ярлики цін до товарів; пропонує і показує товари; пропонує взаємозамінні і нові товари: консультує покупців про властивості, смакові особливості, кулінарне призначення та харчову цінність товарів тощо; нарізає, зважує і упаковує товари; підраховує вартість покупки, перевіряє реквізити чека, видає покупку; продає безалкогольні та слабоалкогольні напої на винос, на розлив у посуд покупця, а також для споживання на місці; підраховує гроші, здає їх в установленому порядку; готує товари до інвентаризації; бере участь в оформленні прилавкових вітрин.

64. Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що визначені цивільно-правовим договором обов`язки виконавця є ідентичними за своїм змістом обов`язкам працівника за професією "продавець продовольчих товарів".

65. ОСОБА_2 була допущена до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

66. Отже, праця ОСОБА_2 передбачає виконання функцій, властивих саме найманому працівнику згідно класифікатора професій, а саме "продавець продовольчих товарів" та спрямована не на досягнення кінцевого результату, а на процес виконання функцій, праця ОСОБА_2 не є юридично самостійною, а є виконанням трудової функції продавця, а, отже, вона не могла самостійно організовувати свою роботу.

67. ОСОБА_2 фактично здійснювала трудову функцію продавця. Робота, яку вона виконувала збігається з видом економічної діяльності позивача та є роботою з обслуговування її діяльності, а саме реалізація товарів покупцям, що є підставою для укладання трудового договору.

68. Крім цього, у вказаному цивільно-правовому договорі не вказано обсяг робіт, які мають бути виконані, що є характерним саме для трудових відносин.

69. Згідно з поясненнями ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 дійсно була допущена до виконання трудової функції та її підміняє.

70. Отже, відносини за цивільно-правовою угодою, укладеною між позивачкою та ОСОБА_2 , фактично є трудовими. При цьому оформлення таких трудових відносин шляхом підписання трудового договору, видання відповідного наказу чи розпорядження роботодавця чи уповноваженого ним органу, позивачем проведено не було.

71. Також ФОП ОСОБА_1 на виконання вимог припису №ЛВ/0982/1644/АВ/П від 05.03.2019 офіційно працевлаштувала ОСОБА_2 шляхом укладення трудового договору, що також свідчить про визнання та усунення позивачкою встановленого порушення. (г) щодо порушення вимог ст. 106 КЗпП України, ч. 6 ст. 95 КЗпП України

72. Відповідно до ст.50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

73. Згідно ст.61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51 КЗпП України).

74. Порядок застосування на підприємствах підсумованого обліку робочого часу визначено Методичними рекомендаціями щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затвердженими Наказом Міністерства праці і соціальної політики України №138 від 19.04.2006 (далі - Методичні рекомендації).

75. Згідно п.3 Методичних рекомендацій, при підсумованому обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), які розробляються роботодавцем і погоджуються з виборним органом первинної профспілкової організації, а в разі його відсутності можуть бути передбачені в колективному договорі. Графіки роботи (змінності) розробляються таким чином, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин, передбаченого ст. 50 та 51 КЗпП.

76. Пунктом 6 Методичних рекомендацій встановлено, що обліковий період охоплює робочий час і години роботи у вихідні і святкові дні, години відпочинку. Щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком, може коливатися протягом облікового періоду, але загальна сума годин роботи за обліковий період має дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді.

77. Згідно з п.10 Методичних рекомендацій при підсумованому обліку робочого часу час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, вважається надурочним і оплачується згідно зі ст. 106 КЗпП. Оплата за всі години надурочної роботи провадиться в кінці облікового періоду. Робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми робочого часу за обліковий період, не є надурочною роботою. Переробіток норми робочого часу, що виникає в окремі дні при підсумованому обліку, може компенсуватися додатковими днями відпочинку або відповідним зменшенням тривалості роботи, в інші дні облікового періоду.

78. Відповідно до п. 11 Методичних рекомендацій у разі підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищують цю норму, вважаються надурочними і оплачуються в подвійному розмірі. Тому під час підрахунку надурочних годин у випадку підсумованого обліку робочого часу робота у святкові і неробочі дні, проведена понад установлену на підприємстві норму робочого часу, за обліковий період не враховується, оскільки вона вже оплачена в подвійному розмірі.

79. Пунктом 12 Методичних рекомендацій встановлено, що підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період. Облік робочого часу по кожному працівнику має провадитись наростаючим підсумком з початку встановленого облікового періоду. Норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня (чи відповідного скороченого робочого дня) з урахуванням скороченого робочого часу напередодні вихідних днів - до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів - на 1 годину.

80. Згідно ч.2 ст.65 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

81. Відповідно до ч. 1, 3 ст.106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

82. Абзацом 4 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

83. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

84. У ч. 2 цієї ж статті закріплено, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

85. Відповідач встановив, що працівниця ОСОБА_3 була залучена до роботи понад встановлену норму робочого часу і в порушення вимог ч. 1 ст. 106 КЗпП України їй не проведено належної оплати праці за надурочний час у подвійному розмірі.

86. При цьому, ФОП ОСОБА_1 не проводила належної оплати праці ОСОБА_3 за надурочний час у подвійному розмірі. Зокрема: у жовтні 2017 року ОСОБА_3 відпрацювала 176 год. при нормі робочого часу 167 год.; у листопаді 2017 року ОСОБА_3 відпрацювала 184 год. при нормі робочого часу 176 год.

87. Відповідно до табелів обліку робочого часу за 2018 рік: у березні 2018 року ОСОБА_3 відпрацювала 168 год. при нормі робочого часу 167 год., у квітні 2018 року - 160 год при нормі робочого часу 159 год., у червні 2018 року - 160 год. при нормі робочого часу 159 год; у серпні 2018 року - 176 год. при нормі робочого часу 175 год., у грудні 2018 року - 160 год при нормі робочого часу 158 год.

88. Відповідно до відомостей про нарахування заробітної плати працівниці ОСОБА_3 жодного разу за вищевказаний період ОСОБА_1 не проведено оплати праці за надурочний час у подвійному розмірі.

89. Заперечуючи правомірність оскаржуваної постанови про накладення штрафу, позивачка стверджує, що ОСОБА_3 не була залучена до роботи понад встановлену норму робочого часу, оскільки у вихідні дні вона відпочивала, напередодні свят, у відповідності до вимог трудового законодавства мала скорочений на 1 годину робочий день, вказуючи, що відповідач дійшов такого висновку, у зв`язку з технічними описками, допущеними у табелях обліку робочого часу, які були виправлені.

90. Однак у запереченнях на акт інспекційного відвідування позивач покликається на те, що проведення належної оплати праці ОСОБА_3 за надурочний час у подвійному розмірі буде проведено в разі її звільнення, що вказує на визнання позивачем факту роботи його працівника понад встановлену норму робочого часу.

91. Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 працює у ОСОБА_1 з лютого 2017 року на посаді продавця та перебуває з позивачем у трудових відносинах. Графік роботи у ОСОБА_3 з понеділка по п`ятницю з 09:00 год по 18:00 год, обідня перерва з 13:00 год до 14:00 год. У передсвяткові дні у ОСОБА_3 скорочений день на одну годину.

92. При цьому позивач на виконання припису від 05.03.2019 № ЛВ0982/1644/АВ/П було нараховано та виплачену ОСОБА_4 компенсацію за роботу в надурочний час протягом 2017-2018 року. Відтак, позивач сам визнав факт невиплати ОСОБА_4 компенсації за роботу в надурочний час протягом 2017-2018 року.

93. Враховуючи вищезазначене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність порушень з боку позивача вимог ст. 106 КЗпП України. (ґ) щодо не проведення індексації заробітної плати ОСОБА_4 .

94. Приписами ст. 95 КЗпП України визначено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

95. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України «Про оплату праці» та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

96. В період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (ст. 33 Закону України «Про оплату праці»).

97. Згідно з приписами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно- правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 даного Закону).

98. Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

99. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

100. Відповідно до вимог ст. 3-1 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до свят і ювілейних дат. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є меншою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати. У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, або при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці. Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.

101. Відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбулося підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

102. Судом першої інстанції встановлено, що у ході інспекційного відвідування при вивченні штатних розписів та відомості нарахування заробітної плати було встановлено, що заробітна плата ОСОБА_3 підлягала індексації у грудні 2017 року.

103. Однак належна ОСОБА_3 індексація ОСОБА_1. станом на день проведення інспекційного відвідування не нарахована та не виплачена, що є порушенням вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці".

104. Суд відхиляє твердження позивача про те, що жодних порушень вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці" не було, оскільки у серпні 2017 року ОСОБА_3 збільшено посадовий оклад, а індексація за грудень 2017 року нарахована та виплачена у березні цього року на виконання вимог припису від 05.03.2019 №ЛВ0982/1644/АВ/П. Виконання встановлених у приписі порушень, а саме нарахування та виплата індексації, не може слугувати підставою для звільнення позивача від відповідальності за недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці.

105. Таким чином, за порушення позивачем вищенаведених норм трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем правомірно винесено оскаржувані постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 27.03.2019 №ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-1 та №ЛВ0982/1644/НД/АВ/ФС-2.

106. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

107. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд - П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі №1.380.2019.002280 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. Суддя В.М. Кравчук Суддя А.А. Єзеров Суддя О.П. Стародуб