Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/17220/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/17220/21 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 16041,62 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч.2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як убачається з матеріалів справи, розпорядженням Васильківської міської ради від 30.11.2021 №358-к "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнено ОСОБА_1 , директора юридичного департаменту Васильківської міської ради 30 листопада 2021 року, із займаної посади за угодою сторін. Вказаним розпорядженням встановлено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за: невикористану частину основної щорічної відпустки на 25 календарних днів за період роботи з 02 лютого 2018 року по 01 лютого 2019 року; невикористану основну щорічну відпустку на 30 календарних днів за період роботи з 02 лютого 2019 року по 01 лютого 2020 року; невикористану основну щорічну відпустку на 30 календарних днів за період роботи з 02 лютого 2020 року по 01 лютого 2021 року; невикористану частину основної щорічної відпустки на 25 календарних днів за період роботи з 02 лютого 2021 року по 30 листопада 2021 року (а.с.4). З матеріалів справи вбачається, що позивачу було видано його трудову книжку 02.12.2021. 14.12.2021 згідно довідки Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" від 15.12.2021 №DJGFDV0QEEC7V8S3, позивачу були перераховані грошові кошти у розмірі 8090,12 грн. деталі операції: зарплата, ВК Васильківської МР, коментар до платежу: zarobitna plata. Позивач вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Статтею 2 зазначеного Закону надані такі визначення. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Так, правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №1105-ХІV (далі - Закон №1105-ХІV). Основними принципами соціального страхування, зокрема, є: - державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав; - обов`язковість фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; - відповідальність роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV джерелами формування коштів Фонду, крім іншого, є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №1105-ХІV роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом. Відповідно до статті 18 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №1105-XIV страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом (стаття 19 Закону). Частиною 2 статті 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №1105-XIV визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших 5-ти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у разі настання одного зі страхових випадків, передбачених Законом №1105-ХІV, зокрема тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, застрахованій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Оплата перших п`яти днів такої непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця, а починаючи з шостого дня, за весь період до відновлення працездатності відповідна допомога виплачується Фондом. Випадків, за яких роботодавець зобов`язаний здійснювати відповідні виплати без участі Фонду законом не визначено. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 28.09.2021 по 08.10.2021 був тимчасово непрацездатним внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві, що підтверджується листком непрацездатності від 08.10.2021 №2000611768-1. Відповідно до протоколу засідання комісії із соціального страхування від 20.10.2021 №17 комісією із соціального страхування було вирішено призначити допомогу по тимчасовій працездатності ОСОБА_1 за період його непрацездатності з 28.09.2021 по 08.10.2021. Відповідач направив до Фонду соціального страхування України в електронному вигляді заяву-розрахунок від 25.10.2021, в якому визначив загальну суму допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка підлягає виплаті працівникам, у розмірі 14836,90 грн., з яких ОСОБА_1 - 10049,82 грн. (без урахування податків та зборів). Згідно квитанції №3 від 28.10.2021 вказаний розрахунок-заява були прийняті Фондом соціального страхування України та 14.12.2021 на банківський рахунок були зараховані грошові кошти у розмірі 11943,70 грн. (призначення платежу: 0000; лікарняні за жовтень 2021 р., на вкладні рахунки; без ПДВ). Грошові кошти у розмірі 11943,70 грн. були розподілені між посадовими особами, яким було призначено виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, у т.ч. ОСОБА_1 у розмірі 8090,12 грн., призначення платежу: заробітна плата, що підтверджується відомостями розподілу витрат Виконавчого комітету Васильківської міської ради від 14.12.2021 №211214СТ178603, наданими ПАТ КБ "Приватбанк". За такого правового врегулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки виплати, які надійшли на рахунок позивача 14.12.2021, фактично є виплатою за вказаним листком непрацездатності, що виплачуються Фондом соціального страхування України застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності, у зв`язку з чим підстави для настання відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, відсутні. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у позовній заяві та інших заявах, з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Інші доводи апелянта колегія суддів не приймає до уваги, оскільки останні є необгрунтованими та не підтвердженими жодними доказами. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: В.О.Аліменко Н.В. Безименна