Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 341/823/22

Справа № 341/823/22 Провадження № 22-ц/4808/283/23 Головуючий у 1 інстанції Васильцова Г. А. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду від 26 грудня 2022 року під головуванням судді Васильцової Г.А. у м. Галич, в с т а н о в и в: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини. В обґрунтування позову зазначила, що сторонами зареєстровано шлюб у Галицькому районному відділі ДРАЦС ПЗМУМЮ (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 30, який на даний час має формальний характер, у зв`язку з чим вона виявила бажання розірвати такий у судовому порядку, однак судом ще не ухвалено рішення про розірвання шлюбу. У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з нею. Вона сама не може забезпечити дитині належний рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального, соціального розвитку, оскільки на даний час знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною. Відповідач є здоровим та працездатним, працює не офіційно і отримує чималу заробітну плату, тому має можливість сплачувати аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 4 000 грн щомісячно. Розірвання шлюбу між ними, проживання батька окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Просила ухвалити рішення, яким стягнути із відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 4 000 грн щомісячно, починаючи з дати звернення до суду і проводити до повноліття дитини. Заочним рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 4 000 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягувати з 19 липня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. Представник відповідача ОСОБА_2 15.11.2022 звернулася до суду з заявою про скасування заочного рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2022 року. Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2022 року заочне рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2022 року скасовано та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін. Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягувати з 19 липня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми стягнення за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн. У апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Вказує, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не перевірив та не врахував матеріальний стан обох батьків та що у відповідача немає сталих, постійних, стабільних заробітків (доходів). Судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що позивач одна несе чималі витрати на утримання малолітнього сина. Позивач не надала в якості доказів підтверджуючих документів (товарних чеків, квитанцій, підтвердження того, що відповідач офіційно працює, довідки про його заробітну плату) та інших доказів щодо додаткових витрат на дитину. Таким чином позивач намагається обґрунтувати свої вимоги тими обставинами, які не відповідають дійсності. Позивачем не доведена потреба у стягненні з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини саме у розмірі 4 000 грн. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження значних фінансових витрат позивача, що виключає можливість стягнення на її користь аліментів у розмірі, визначеному судом першої інстанції. Зазначає, що матеріальне становище апелянта не дає йому об`єктивної можливості сплачувати аліменти на дитину у твердій грошовій сумі у розмірі по 4 000 грн щомісячно, оскільки така сума аліментів на місяць перевищує розмір його доходу. ОСОБА_2 погоджується сплачувати на утримання свого неповнолітнього сина, однак у меншому розмірі, а саме 2 000 грн. Вказаний розмір відповідатиме вимогам розумності і справедливості, буде достатнім для забезпечення витрат позивача, разом із тим буде співмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання. Також справа була розглянута без участі відповідача, оскільки його жодного разу належним чином судом не повідомлялося. Просить рішення суду змінити і стягувати з відповідача на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі по 2 000 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягувати з 19 липня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. ОСОБА_1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч.1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що сторони 21.11.2020 у Галицькому районному відділі ДРАЦС ПЗМУМЮ (м. Івано-Франківськ) зареєстрували шлюб, актовий запис № 30 (а.с. 2). Згідно копії свідоцтва про народження від 22.12.2020 сторони у справі є батьками дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 3). Відповідно до довідки з місця проживання від 04.07.2022 малолітня дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає разом з позивачем (а.с. 7). Відповідно до частин першої і другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема ст. 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку. Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. За змістом вказаних норм закону обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вірно вказав, що право вибору стягнення аліментів у частці або в твердій грошовій сумі в цьому випадку виключно належить позивачу, оскільки саме з нею проживає дитина. Відповідно до ч. 1 ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував, що відповідач відзив на позов не подав, доказів по справі не надав. Ним не надано даних про: незадовільний стан здоров`я відповідача, наявність у нього хронічних захворювань; наявність на утриманні відповідача інших дітей, непрацездатних членів родини; існування інших обставин, які мають істотне значення для визначення розміру аліментів, передбачених ст. 182 СК України. За встановлених судом обставин та з врахуванням таких відповідно до вимог ст. 182 СК України, суд першої інстанції, виходячи з принципів розумності та справедливості, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Суд обґрунтовано визначив розмір аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі по 4 000 грн щомісячно на утримання малолітньої дитини, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, які стягнуто з відповідача на користь позивача, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, якими підтверджується його дійсний майновий стан, зокрема щодо наявності та розміру доходу, наявності на праві власності нерухомого та рухомого майна, тому посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не перевірив і не врахував його матеріальний стан та неспроможність на даний час сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі щомісячно не приймаються до уваги і не є підставою для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру аліментів. Оскільки утримання дитини є обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним, та в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не перевірив та не врахував матеріальний стан позивача. Твердження апелянта про можливість сплати ним аліментів у розмірі не більше 2 000 грн щомісячно і цих коштів буде достатньо для забезпечення фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідач є працездатною молодою людиною, тому зобов`язаний надавати дитині матеріальне утримання у визначеному судом розмірі. Також відповідно вимог ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що судом першої інстанції справа була розглянута без участі відповідача, оскільки його жодного разу належним чином судом не повідомлялося. Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Згідно ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. В матеріалах справи міститься розписка представника відповідача про повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, яке призначено на 26.12.2022 (а.с. 67). Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду від 26 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 січня 2023 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук В.А. Девляшевський