Ухвала КАС ВС № 320/4031/21

УХВАЛА 30 січня 2023 року м. Київ справа № 320/4031/21 адміністративне провадження № К/990/924/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2022 року у справі №320/4031/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України та Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Київській області, у якому просила суд: - зобов`язати Державну податкову службу вилучити інформацію з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та зберегти за гр. ОСОБА_1 та форму обліку платників податків за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації (згідно дії ст.ст. 28, 294, 296 ЦК України); - зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області здійснювати в подальшому облік гр. ОСОБА_1 як платників податків без застосування любого цифрового ідентифікатора, а саме: ідентифікатора номера, серії та номеру паспорту; унікального номеру запису реєстру (УНЗР) та іншого варіанту кодифікації і вести їх облік тільки за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації та проставити у паспорті гр. ОСОБА_1 (на стор.7,8 або 9) відмітку про наявність здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивачка звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її безпосередньо до суду 6 січня 2023 року. У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2022 року у справі №320/4031/22 і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судами попередніх інстанції під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17, в якій міститься посилання на статтю 22 Конституції України в контексті неможливості скасування права громадянина на отримання паперового паспорту що, на переконання скаржника, є аналогічним з веденням податкового обліку за раніше встановленими формами. Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Аналізуючи фактичні обставини вказаної справи та визначаючись щодо їх подібності зі спірними правовідносинами у цій справі суд враховує, що у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду визнала протиправною відмову територіальних органів ДМС України у видачі громадянам паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року у зв`язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних та дійшла висновку, що норми Закону України від 21 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 визначено основні ознаки типової справи, за яких спори відкриті в інших судах є типовими для даної зразкової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі № 806/3265/17 зазначила, що висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. З аналізу обставин справи № 320/4031/21 встановлено, що предметом спору у цій справі є можливість ведення податкового обліку без застосування цифрових ідентифікаторів, виключно на основі прізвища, ім`я та по батькові, дати та місця народження, місця проживання. Отже, правова позиція позивача у цій справі, зокрема, обґрунтована тим, що, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 міститься посилання на статтю 22 Конституції України в контексті неможливості скасування права громадянина на отримання паперового паспорту, відтак, на переконання скаржника, дані обставини є аналогічним з веденням податкового обліку за раніше встановленими формами. Разом з тим, суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що рішенням Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 не зобов`язано Державну податкову службу вилучити інформацію з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та Головне управління ДПС у Київській області здійснювати в подальшому облік гр. ОСОБА_1 як платників податків без застосування любого цифрового ідентифікатора. Крім того, встановлено, що позивачка не зверталася до органів ДМС України із заявою про видачу паспорта у формі книжечки/заміну ID-картки. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у межах кожного виду адміністративного процесу виникають певні адміністративні-процесуальні правовідносини, які чітко окреслені правовими нормами і передбачають рекомендоване коло їх суб`єктів, перелік процесуальних прав та обов`язків яких передбачений законодавцем. При цьому, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в яких беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Тобто, повна тотожність суб`єктного складу спору є обов`язковою умовою преюдиціальності щодо сторін. Враховуючи вищезазначене, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 є обов`язковою для застосування адміністративними судами по означеній категорії типових справ, але не може слугувати підставою для судового рішення за позовом до іншої особи з іншими позовними вимогами. Отже, у цій справі та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, не є тотожними суб`єктний склад учасників та спірні правовідносини. З аналізу справ № 806/3265/17 та № 320/4031/21, Судом встановлено, що правовідносини, які вирішувалися у цих справах не є подібними. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №320/4031/21 була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки. Мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норм законодавства. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій із урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2022 року у справі №320/4031/22. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку перебуванням у відпустці головуючої судді Мартинюк Н.М. (наказ від 10 січня 2023 року №3-кв), розгляд цієї скарги відбувся по виходу судді з відпустки. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2022 року у справі №320/4031/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України та Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду