Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 463/5505/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 463/5505/22 пров. № А/857/16473/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В. суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М. з участю секретаря судового засідання Приступи Р.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 листопада 2022 року у справі № 463/5505/22 (головуюча суддя Зубачик Н.Б., м. Львів, час ухвалення 12:08 год., повне судове рішення складено 14.11.2022) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, - ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення першого заступника начальника Головного управління УДМС України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 12 липня 2022 року. Рішенням від 09 листопада 2022 року Галицький районний суд м. Львова позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення першого заступника начальника Головного управління УДМС України у Львівській області про примусове повернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 12 липня 2022 року. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що Порядком №322 не передбачено можливості продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання. Відповідно до пункту 19 Порядку №322 оформлення посвідки на тимчасове проживання у разі закінчення строку дії посвідки, документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. Тобто, відбувається оформлення нової посвідки на тимчасове проживання при наявності законодавчих підстав. Апелянт зазначає, що позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів щодо факту її звернення до ГУ ДМС у Львівській області з питань обміну посвідки на тимчасове проживання чи оформлення інших документів з метою легального перебування її на території України. Крім того, покликається на положення постанови КМ України від 21.10.2022 №1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану», відповідно до яких посвідка на тимчасове проживання, яка оформлена громадянам російської федерації, строк дії якої закінчився або яка підлягала обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року, не підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні громадян російської федерації. Відтак, оскаржуване рішення ГУ ДМС у Львівській області про примусове повернення позивача прийнято в межах повноважень, на підставі та на виконання законодавства України з питань законності перебування іноземців на території України та протидії нелегальній міграції. З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує її вимоги за їх безпідставністю та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі. Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що 08 травня 2021 року ОСОБА_1 уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 /а.с.14/. 25 травня 2021 року ОСОБА_1 отримала посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , запис №19790509-10188, терміном до 23.05.2022 /а.с.13/. 12.07.2022 посадовою особою ГУ ДМС у Львівській області складений протокол про адміністративне правопорушення №ПР МЛВ 001706 відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за скоєння адміністративного правопорушення, а саме - ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, за що передбачена відповідальність відповідно до ч.1 ст. 203 КУпАП, та винесено постанову про накладання адміністративного стягнення №ПН МЛВ 001701 від 12.07.2022, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2601,00 грн. З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатила штраф, що підтверджується копією квитанції №4 від 13.07.2022. 12.07.2022 уповноваженою посадовою особою ГУ ДМС у Львівській області було прийняту рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано її покинути територію України у термін до 01.08.2022, з яким ОСОБА_1 ознайомлена належним чином, що підтверджується її особистим підписом /а.с.7-8/. Вважаючи вказане вище рішення протиправним, позивач оскаржила його до суду. Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з передчасності рішення першого заступника начальника Головного управління УДМС України у Львівській області від 12.07.2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни ОСОБА_1 як такого, що прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду й виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-УІ. За приписами вказаного Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення (стаття 26). Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення відповідача містить єдиний мотив його прийняття, а саме позивач після закінчення посвідки на тимчасове проживання вчасно її не здала і не покинула територію України. Також позивач є громадянином рф-країни-агресора. Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на предмет його правомірності, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з ч. 15 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України. Частиною 15 статті 5 Закону визначено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною п`ятнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування та документ, згідно з яким вони, відповідно до права країни походження іноземця або особи без громадянства, вважаються членами сім`ї особи, зазначеної в частинах другій - тринадцятій статті 4 цього Закону. Документ, що підтверджує належність до членів сім`ї, визнається дійсним в Україні у разі його легалізації, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором України. Статтею 5-1 названого Закону передбачено, що строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом. Відповідно до ст. 23 Закону посвідка на тимчасове проживання видається у десятиденний строк з дня отримання заяви про її оформлення або продовження строку дії посвідки. Іноземець або особа без громадянства подає документи для продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання не пізніш як за 10 календарних днів до закінчення строку її дії. Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що для легалізації свого перебування на території України іноземець має вчинити певні дії у визначений Законом строк. Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином України та 25.05.2021 отримала посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 терміном дії до 23.05.2022. З копій талонів для звернення до Державної міграційної служби України з метою отримання «послуги з тимчасового проживання» та з тверджень позивача слідує, що вона 16.04.2022, 30.06.2022 та 12.07.2022 зверталася до міграційної служби у Львівській області для продовження (оформлення) посвідки на тимчасове проживання, проте отримувала усну відмову, без документального підтвердження /а.с.18/. Заперечуючи наведені вище обставини, апелянт жодних доказів на їх спростування не навів. Отже, позивач вживала заходи щодо подання документів для обміну посвідки на тимчасове проживання, строк дії якої закінчився, з метою дотримання вимог міграційного законодавства. При цьому суд першої інстанції підставно врахував також і постанову КМ України від 01.11.2022 №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», яка хоч і була прийнята після виникнення спірних правовідносин, проте підтверджує неможливість вирішення позивачем питання про отримання нової посвідки на тимчасове проживання чи інших документів для перебування на території України у зв`язку із зупиненням надання підрозділами Державної міграційної служби відповідних послуг громадянам рф. Так, у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей: розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором; у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором. Окрім того, частиною другою вказаної постанови визначено, що зазначені обмеження не поширюються на іноземців та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання. Водночас відповідно до постанови КМ України «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану» №1202 від 21.10.2022: «посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування; іноземці або особи без громадянства, крім громадян Російської Федерації, зобов`язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану». Отже, посвідка на тимчасове проживання, яка оформлена громадянам російської федерації, строк дії якої закінчився, або яка підлягала обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року, не підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні громадян російської федерації. З наведених вище правових норм та встановлених обставин справи колегія суддів зазначає, що позивач опинилася в ситуації, коли, з однієї сторони її посвідка, термін дії якої закінчився після 24.02.2022, не підтверджує законні підстави для тимчасового перебування на території України, з другої сторони вчинені нею активні дії з метою отримання нової посвідки не призвели до вирішення питання по суті, оскільки приналежність її до громадянства країни-агресора має наслідком зупинення розгляду таких документів. Вказані обставини є суттєвими та мали бути враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення як такі, що істотно обмежували можливість виконання позивачем обов`язків, передбачених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію пропорційності та розсудливості, адже УДМС не взяті до уваги всі обставини, що мають значення для його прийняття, зокрема перебування позивача у зареєстрованому шлюбі з громадянином України, а також воєнний стан, з врахуванням якого було прийнято постанову КМ України від 01.11.2022 №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», якою встановлено обмеження на розгляд документів, поданих громадянами рф, окрім тих, зокрема, які уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, до яких і відноситься позивач. Суд зазначає, що застосування до позивача негативних наслідків у вигляді примусового повернення до країни походження або третьої країни має бути співмірне із характером вчиненого позивачем порушення, а також спрямоване на досягнення цілей, для яких відповідачу відповідні повноваження надані. Суд також враховує, що відповідачем не обґрунтовано вчинення позивачем будь-яких дій, що суперечили б інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку або ж створювали загрозу порушення прав та інтересів громадян України. В матеріалах справи також відсутні докази асоціальної чи протизаконної характеристики позивача. Також відповідачем не доведено, що прийняте рішення є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Приймаючи рішення, відповідач мав дотримуватися справедливого балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Відносини позивача з членами її сім`ї, зокрема чоловіком, складають «сімейне життя» для цілей застосування статті 8 Конвенції (пункт 65 постанови у справі «Нунез проти Норвегії» (Nunez v. Norway) від 28 червня 2011 року (заява №55597/09). З урахуванням викладеного, зважаючи на необхідність дотримання відповідачем як суб`єктом владних повноважень при прийнятті принципів пропорційності, розсудливості та обґрунтованості, суд першої інстанції, з огляду на встановлені обставини справи у їх сукупності, дійшов правильного висновку про передчасність рішення першого заступника начальника Головного управління УДМС України у Львівській області від 12.07.2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни ОСОБА_1 , як такого, що прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Отже, вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 листопада 2022 року у справі № 463/5505/22 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 27.01.2023.