Постанова 4857 № 380/9196/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/9196/21 пров. № СК-А/857/18999/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевич Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі № 380/9196/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,- суддя в 1-й інстанції Кузан Р.І., час ухвалення рішення 30.08.2021 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 09.09.2021 року, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі відповідач, ГУ Держгеокадастру у Львівській області), в якому просить: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 30.12.2020 №13-15668/16-20-СГ Про відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою; - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 №ЗВ-9300220962020 від 27.11.2020 шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована на території Ясеницької сільської ради, Турківського району Львівської області з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням №ЗВ-9300220962020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки 01.03 Для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,9000 га, яка розташована на території Львівської області, Турківського району, Ясеницької сільради. У відповідь отримав відмову, яка оформлена у вигляді наказу від 30.12.2020 №13-15668/16-20-СГ Про відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Позивач вказує, що оскаржуваний наказ не містить вмотивованих підстав для відмови у реалізації права на одержання земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність. Зазначає, що вичерпний перелік підстав для відмови передбачені ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, а чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України. Вважає оскаржуваний наказ протиправним, а відтак такий необхідно скасувати та зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 №ЗВ-9300220962020 від 27.11.2020 шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована на території Ясеницької сільської ради, Турківського району Львівської області з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Просив позовну заяву задовольнити. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі № 380/9196/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про те, що сам факт віднесення спірної земельної ділянки за цільовим призначенням до земель сільськогосподарського призначення є достатньою підставою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою отримання її у власність відповідно до норм ст. 22 Земельного кодексу України. Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі № 380/9196/21 та задовольнити позовні вимоги у справі. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах наданих повноважень та у спосіб визначений законодавством України. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням ЗВ-9300220962020 від 27.11.2020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки 01.03 Для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,9 га, яка розташована на території за межами с.Ясениця, Турківського району, Львівської області. До вказаного клопотання долучено графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 30.12.2020 №13-15668/16-20-СГ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з підстав: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (п.7 ст. 118 Земельного кодексу України), а саме: земельна ділянка відноситься до сільськогосподарських земель - сіножаті, яка може надаватись громадянам лише в оренду для сінокосіння і випасання худоби у відповідності до ст. 34 Земельного кодексу України. Позивач, вважаючи наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою безпідставним та таким, що порушує його права та законні інтереси, звернувся за їх захистом до суду. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Конституцією України також визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її Континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. (ст. 13 та ст. 14) Відповідно до ст. 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з ч. 2 ст. 4 Земельного Кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Згідно ч.2, ч.3 ст.22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські, шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Згідно ч. 3 ст. 78 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Крім того, статтею 80 ЗК України визначено суб`єктний склад власників землі, зокрема громадяни та юридичні особи є суб`єктами права, власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, а держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності. Відповідно до п. "б" ч. 1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б)одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних ї комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Згідно ч.4, ч.5 ст.116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання, а надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України. Статтею 118 ЗК України визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень,, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара. Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Відповідно до положень ч. 4, ч. 5, ч. 6 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо, земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до. органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів документації із землеустрою або містобудівній документації. З матеріалів справи вбачається, що підставою відмови у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації слугувало те, що земельна ділянка розміщена на пасовищах, які за своїми природними особливостями і призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби. Апеляційний суд зазначає, що визначення поняття цільового призначення земельної ділянки міститься у статті 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-ІV, та визначається як використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. При цьому, поняття "цільове призначення" земельної ділянки нерозривно пов`язане з поняттям "категорія земель", оскільки у статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією із яких є "землі сільськогосподарського призначення". Основне цільове призначення земель є критерієм їх поділу на категорії. У межах кожної категорії земель виокремлено декілька видів цільового призначення земель, а поділ земель на окремі види цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 (Класифікація № 548). Згідно Класифікації № 548 землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі, для ведення особистого селянського господарства (01.03) та на землі для сінокосіння і випасання худоби (01.08). Згідно з п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Натомість, відповідно до вимог статті 34 ЗК України громадяни можуть виключно орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Апеляційний суд вказує, що відповідно до вимог ЗК України земельні ділянки, призначені для сінокосіння та випасання худоби можуть бути переданні громадянам виключно на умовах: користування (в оренду), а не у власність, а тому враховуючи вище викладені правові норми та з огляду на те, що земельна ділянка, вказана позивачем у клопотанні, розміщена на пасовищах, які за своїми природними особливостями і призначенням мають, використовуватися для сінокосіння та випасання худоби колегія суддів приходить висновку, що відповідачем було правомірно прийнято наказ №13-15668/16-20-СГ від 30.12.2020 року про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі № 380/9196/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 30.01.2023 року