Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/29498/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/29498/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Шуст Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 22 квітня 2021 року № ПІ-Ч-11-13/206 у задоволенні пункту 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 від 15 квітня 2021 року № ПІ-Ч-11-13/206; - визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо наведення у листі від 22 квітня 2021 року №ПІ- Ч-11-13/206 «Щодо розгляду запиту» недостовірної інформації про те, що наказом Держкомстату України від 15.12.2008 №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» регулюється ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах та організаціях; - зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно розглянути пункт 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 від 15 квітня 2021 року за № ПІ-Ч-11-13/206 у порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації» та урахуванням висновків суду. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що звернувся до відповідача із запитом на інформацію, однак останній відмовив у задоволенні другого пункту запиту від 15.04.2021 року. Також позовні вимоги обґрунтував тим, що наведена у листі відповідача інформація про те, наказом Держкомстату України від 15.12.2008 №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» регулюється ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах та організаціях, є недостовірною. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції, у своєму рішенні не встановив ні факту відмови відповідачем у задоволенні пункту 2 запиту, ні факту задоволення, що є підставою для його скасування. Також апелянт стверджує, що суд першої інстанції, розглядаючи справу в порядку письмового провадження, позбавив його права на подання відповіді на відзив, оскільки у справах, що розглядаються за правилами статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, заявами по суті справи є тільки позов та відзив на нього. Також судом не розглянуто його клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 25 січня 2023 року. Від Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до суду 11.01.2023 року надійшов письмовий відзив, у якому представник зазначив, що відповідачем було своєчасно надано повну, достовірну та обґрунтовану відповідь на усі питання запиту позивача та не допущено порушень законодавства, які б призвели до обмеження прав позивача на інформацію. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 15.04.2021 року о 19:11 год. направив на електронну пошту ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) запит на інформацію, у якому на підставі частини другої статті 34 Конституції України та ст. 13, 15, 19-22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» просив розпорядника інформації надати засвідчені у порядку встановленому законодавством копії документів (у паперовому та електронній формах), а саме: 1. цей запит на інформацію з відміткою розпорядника інформації про його реєстрацію, відповідно до вимог частини другої статті 16 Закону; 2. розпорядчий акт Головного територіального управління юстиції у місті Києві, яким визначався порядок складання, затвердження та подання (строки подання) табелів обліку використання робочого часу працівників Головного територіального управління юстиції у місті Києві, у тому числі працівників Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, а також визначалися відповідальні особи за його складання, затвердження та подання». Запит зареєстрований відповідачем 16.04.2021 року №ПІ-Ч-11-13/206. На електронну пошту позивача 22.04.2021 о 16:48 год. надійшло повідомлення від відповідача з темою відповіді: відповідь на запит ПІ-Ч-11-13/206, із файлом вкладення, який містив скановані копії листа Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 22.04.2021 №ПІ-Ч-11-13/206 «Щодо розгляду запиту» та додаток до нього. Відповідач також направив позивачу простою кореспонденцією 23.04.2021 року лист Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 22.04.2021 №ПІ-Ч-11-13/206 «Щодо розгляду запиту» за підписом першого заступника начальника Катерини Дібрової із додатком до нього - засвідченої відповідачем копією запиту, який міститься в матеріалах справи. Згідно листа-відповіді від 22.04.2021 року зазначено, що з приводу розпорядчого акту Головного територіального управління юстиції у місті Києві, яким визначався порядок складання, затвердження та подання табелів обліку робочого часу працівників Головного територіального управління юстиції у м.Києві та визначались відповідальні особи за його складання, затвердження та подання, ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) повідомило, що управління в своїй діяльності керувалось наказом Держкомстату України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», яким регулюється ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах й організаціях та затверджено і введено в дію з 01 січня 2009 року типову форму № П-5 «табель обліку використання робочого часу». Однак, позивач не погоджуючись із такою відповіддю зазначає, що на що на підставі типової форми № П-5 в кожній організації має бути розроблено та затверджено власну форму табеля, яка враховуватиме специфіку роботи організації. Утім, затвердження лише форми табеля є недостатнім. Організація також має визначити порядок ведення й оформлення табелів обліку робочого часу, терміни і порядок їх подання до бухгалтерської служби організації. Реалізувати це на практиці можна шляхом розроблення й затвердження окремого внутрішнього нормативного акта організації, наприклад, Положення про табельний облік або Положення про облік використання робочого часу. Звідси випливає, що наказом № 489 не регулюється порядок ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах та організаціях, про що зазначив розпорядник інформації у листі, а лише затверджено типову форму № П-5 «Табель обліку використання робочого часу», яка має рекомендаційний характер. Позивач не погоджуючись із достовірністю інформації, яка викладена у відповіді на його запит, а також вважаючи, що відповідач відмовив у задоволенні пункту 2 запиту, звернувся за захистом свої прав до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Положення статті 40 Конституції України гарантують кожній особі право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових чи службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Відповідно до статті 1 Закону України «Про публічну інформацію» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Згідно із статтею 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини 1 статті 5 цього Закону). Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. В силу частини четвертої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Запит на інформацію, згідно з частиною першою статті 19 вказаного Закону, - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Разом з тим, відмова в задоволенні запиту на інформацію передбачена ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до ч.1 якої розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Згідно з частиною першою, четвертою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що розпорядники інформації в межах встановленого Законом строку зобов`язані надавати та оприлюднювати публічну інформацію, зокрема, за запитами на інформацію, незалежно від того, чи стосується ця інформація запитувача інформації особисто. Щодо доводів апелянта про те, що відповідачем фактично відмовлено у задоволенні пункту 2 його запиту, оскільки надано відповідь не по суті запиту, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем на виконання вимог частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» у встановлений законом строк - не пізніше 5 робочих днів, 22.04.2021 року надано відповідь на запит позивача, в якій чітко на вимогу пункту 2 запитувача інформації щодо розпорядчого акту зазначено, що Головне територіальне управління юстиції у м. Києві в своїй діяльності керувалось наказом Держкомстату України від 05.12.2008 №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». Розглянувши оскаржувану відповідь відповідача на запит, колегія суддів приходить до висновку, що ним надано повну, достовірну та обґрунтовану відповідь на запит позивача. Суд апеляційної інстанції не вбачає жодних порушень відповідача щодо порушення прав позивача на інформацію. Будь-яких доказів того, що вказана у відповіді інформація на запит є неповною або недостовірною, позивачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта про те, що із рішення суду не зрозуміло, чому суд вважає наказ Держкомстату України від 05.12.2008 №489 розпорядчим актом Головного управління юстиції у м. Києві та зазначає, що судом першої інстанції надавалася оцінка виконання відповідачем вимог законодавства щодо надання відповіді на запит про надання інформації. Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не розглянуто його клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, що призвело до порушення його права на подачу відповіді на відзив, колегія суддів зазначає наступне. Так, суд першої інстанції не розглянув клопотання позивача, яке було подане до суду першої інстанції. Разом з тим, сам по собі не розгляд клопотання не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки згідно частини другої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зважаючи на те, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду. Інші доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. З наведеного слідує, що відсутні підстави для визнання протиправної відмови відповідача у задоволенні пункту 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 , визнання протиправними дій відповідача щодо наведення у листі від 22 квітня 2021 року недостовірної інформації, а також зобов`язання відповідача повторно розглянути пункт 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 , адже відповідач у визначений строк, виконав вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації». Відповідно до частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні та не є підставою для його скасування/зміни. За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя О.М.Оксененко