Постанова 4813 № 504/4448/14-ц

Номер провадження: 22-ц/813/3858/23 Справа № 504/4448/14-ц Головуючий у першій інстанції Барвенко В. К. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.01.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді - Назарова М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Пінькової К.Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; представник позивача - ОСОБА_2 відповідач - ОСОБА_3 відповідач - Бороган Валентин Володимирович , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бороган Валентина Володимировича , який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 вересня 2022 року, ухвалене у складі судді Барвенко В.К., у приміщенні того ж суду за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи - Фонтанської сільської ради Одеського (Комінтернівського, Лиманського) району Одеської області про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання недійсним рішення, визнання незаконною державної реєстрації права власності, визнання незаконним технічного паспорту, поділ майна, що набуто подружжям за час шлюбу, визнання незаконним та скасування державної реєстрації права на ім`я ОСОБА_3 автомобіль марки JEEP PATRIOT, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , витребування технічного паспорту, визнання за ОСОБА_6 право власності на автомобіль JEEP PATRIOT, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , поділ майна, дачний будинок,- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовної заяви У грудні 2014 року ОСОБА_5 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , який неодноразово уточнювала, в останнє у серпні 2018 року (том 3, а.с 191), та в остаточній редакції позову просила суд: встановити факт проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з липня 2007 року по 15.11.2008 року; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області 25.03.2010 року за № 30 про видачу свідоцтва від 07.04.2010 року НОМЕР_2 про право приватної власності на нерухоме майно - дачний будинок АДРЕСА_1 ; визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 07.04.2010 року про право приватної власності на нерухоме майно - дачний будинок АДРЕСА_1 ; визнати незаконним виготовлений на ім`я ОСОБА_3 технічний паспорт на дачний будинок АДРЕСА_1 ; визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію на ім`я ОСОБА_3 права власності на автомобіль марки JEEP Patriot, 2008 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 ; витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; виділити ОСОБА_5 майно: меблі кухні, вартістю 5800 грн., водонагрівач вартістю 1300 грн., гарнітур «Індіана» (2 шафи, 2 комода, 2 сундука) вартістю 6988 грн., люстру «Кемар» вартістю 1349 грн., бра «Кемар» вартістю 225 грн., люстру та бра «Блітц» вартістю 860 грн., витяжку «Піраміда» вартістю 240 грн., холодильник «VestFrost» вартістю 3509 грн., електроплиту «Elektrolux» вартістю 1500 грн., пральну машину «Арістон» вартістю 2300 грн., пилосос «Сатурн» вартістю 260 грн., стілець -драбину вартістю 220 грн.; виділити ОСОБА_5 у особисту власність дачний будинок АДРЕСА_1 ; виділити ОСОБА_5 у особисту власність автомобіль марки JEEP Patriot, 2008 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 140050 грн.. Виділити ОСОБА_3 наступне майно: крісло- ліжко, вартістю 1810 грн., стіл письмовий, вартістю 1150 грн., стіл офісний, вартістю 420 грн., холодильник «Беко», вартістю 2050 грн., витяжку, вартістю 1360 грн., телевізор «Самсунг», вартістю 6600 грн., стіл кухонний, вартістю 2020 грн., жалюзі (бамбук), вартістю 90 грн., штори в спальні (тюль), вартістю 600 грн., ліжко «Хвиля», вартістю 1480 грн., журнальний стіл, вартістю 170 грн., вітальню «Лєон», вартістю 2070 грн., шафу купе, вартістю 1870 грн., шафу вояж, вартістю 1313 грн., комод вояж, вартістю 300 грн., кухню, вартістю 2530 грн., куточок «Кембрідж» вартістю 12000 грн., крісла «Кембрідж», вартістю 4200 грн., матрац «Токіо Плюс», вартістю 1470 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір в сумі 5614,21 грн., витрати на правничу допомогу 13000 грн., витрати пов`язані із збором доказів 198,05 грн. На обгрунтування доводів позову заявниця вказує, що з липня 2007 року вона перебувала з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах, вела з ним спільне господарство, проживали разом із дітьми позивачки від першого шлюбу - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у новозбудованій квартирі належній ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . 07.11.2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 повінчались у церкві. 15.11.2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстрували у Другому Малиновському відділі реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції шлюб. В період фактичних шлюбних відносин та офіційного шлюбу було набуто наступне майно: меблі кухні, вартістю 5800 грн., водонагрівач вартістю 1300 грн., гарнітур «Індіана» (2 шафи, 2 комода, 2 сундука) вартістю 6988 грн., люстру «Кемар» вартістю 1349 грн., бра «Кемар» вартістю 225 грн., люстру та бра «Блітц» вартістю 860 грн., витяжку «Піраміда» вартістю 240 грн., Холодильник «VestFrost» вартістю 3509 грн., електроплиту «Elektrolux» вартістю 1500 грн., пральну машину «Арістон» вартістю 2300 грн., пилосос «Сатурн» вартістю 260 грн., Стілець -драбину вартістю 220 грн.; Крісло- ліжко, вартістю 1810 грн., стіл письмовий, вартістю 1150 грн., стіл офісний, вартістю 420 грн., холодильник «Беко», вартістю 2050 грн., витяжку, вартістю 1360 грн., телевізор «Самсунг», вартістю 6600 грн., стіл кухонний, вартістю 2020 грн., жалюзі (бамбук), вартістю 90 грн., штори в спальні (тюль), вартістю 600 грн., ліжко «Хвиля», вартістю 1480 грн., журнальний стіл, вартістю 170 грн., вітальню «Лєон», вартістю 2070 грн., шафу купе, вартістю 1870 грн., шафу вояж, вартістю 1313 грн., комод вояж, вартістю 300 грн., кухню, вартістю 2530 грн., куточок «Кембрідж» вартістю 12000 грн., крісла «Кембрідж», вартістю 4200 грн., матрац «Токіо Плюс», вартістю 1470 грн. Також було придбано автомобіль марки JEEP Patriot, вартістю 140050 грн., і, як стверджує позивачка, за її особисті кошти. Як стверджує позивачка у серпні- грудні 2009 року було забудовано дачний будинок в АДРЕСА_1 . Крім того, позивачка стверджує, що спірний дачний будинок побудований за її особисті кошти, які вона мала від продажу належної їй квартири. Позивачка вважала, що її частка у спільному майні подружжя має бути збільшена, оскільки з моменту спільного проживання відповідач не забезпечував і не дбав про сім`ю, всі зароблені позивачкою кошти витрачались на утримання, придбання майна родини. Короткий зміст рішення суду Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 вересня 2022 року позов ОСОБА_6 - задоволено частково. Встановлено юридичний факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_3 з липня 2007 року по 15.11.2008 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_6 наступне майно: дачний будинок АДРЕСА_1 ; автомобіль марки JEEP Patriot, 2008 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 . Поділено спільне майно, що є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 шляхом визнання за кожним з них права власності по одній другій у дачному будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право спільної сумісної власності. Поділено автомобіль марки JEEP Patriot, 2008 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 , що є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 шляхом визнання за кожним з них права власності по одній другій, припинивши право спільної сумісної власності. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_6 меблі кухні, водонагрівач, гарнітур «Індіана» (2 шафи, 2 комода, 2 сундука), люстру «Кемар», бра «Кемар», люстру та бра «Блітц», витяжку «Піраміда», Холодильник «VestFrost», електроплиту «Elektrolux», пральну машину «Арістон», пилосос «Сатурн», стілець -драбину, крісло- ліжко, стіл письмовий, стіл офісний, холодильник «Беко», витяжку, телевізор «Самсунг», стіл кухонний, жалюзі (бамбук), штори в спальні (тюль), ліжко «Хвиля», журнальний стіл, вітальню «Лєон», шафу купе, шафу вояж, комод вояж, кухню, куточок «Кембрідж», крісла «Кембрідж», матрац «Токіо Плюс», поділивши це майно по одній другій частці кожному (без реального поділу), припинивши право спільної сумісної власності. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено повністю. Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що вирішуючи питання про поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і, зокрема, відноситься до категорії неподільних речей, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Суд першої інстанції вважав доцільним визнати спірний дачний будинок, спірний автомобіль спільною власністю подружжя, визначити ідеальні частки по одній другій без реального поділу, і залишити вказане майно у спільній частковій власності, припинивши право спільної сумісної власності подружжя. Оскільки сторони не дійшли згоди щодо реального розподілу іншого (побутового) майна набутого за час фактичних шлюбних відносин та офіційного шлюбу, його вартості (дійсної, ринкової), то суд також вважає доцільним визнати це майно спільною сумісною власністю, та визначити ідеальні частки по одній другій без реального поділу, залишивши вказане майно у спільній частковій власності, припинивши право спільної сумісної власності. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, адвокат Бороган В.В., який діє в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. В поданій апеляційній скарзі просить рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 26.09.2022 року по справі № 504/4448/14-ц - скасувати. ???По справі винести нове рішення, яким: визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_6 дачний будинок АДРЕСА_1 ; Поділити спільне майно що є об?єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 шляхом визнання за кожним з них права власності по одній другій у дачному будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов?язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім?ї, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду у постановах №6-148цс12 від 12 грудня 2012 року та №129/2115/15-ц від 14 лютого 2018 року. Скаржник вважав, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов?язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Отже скаржник вважав, що майно, набуте під час спільного проживання особами, яке не перебуває у зареєстрованому шлюбі між собою, є об?єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: ???майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім?ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об?єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); ???інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв?язку із цим, на думку скаржника, суд під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім?єю, має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслілок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін, на думку скаржника. Для встановлення факту проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, на думку скаржника. Окрім того скаржник вважає, що в основу висновків суду були покладені показання свідків, надані в нотаріальній конторі та посвідчені нотаріусом, а саме, нотаріально засвідченні письмові пояснення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , що на його думку не передбачено цивільно-процесуальним законодавством.Скаржник вважав, що суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з?явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин. У разі неможливості прибуття до суду та участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов?язаний завчасно повідомити про це суд. А надання показань свідків шляхом посвідчення нотаріусом не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи ставити питання свідкам стосовно обставин справи. Твердження суду, що сторонами не заперечувалось, шо за час фактичних шлюбних відносин та офіційного шлюбу подружжям набуто наступне майно: меблі кухні, вартістю 5800 грн., водонагрівач вартістю 1300 грн., гарнітур «Індіана» (2 шафи, 2 комода, 2 сундука) вартістю 6988 грн., люстру «Кемар» вартістю 1349 грн., бра «Кемар» вартістю 225 грн., люстру та бра «Бліц» вартістю 860 грн., витяжку «Піраміда» вартістю 240 грн., Холодильник «VestFrost» вартістю 3509 грн., електроплиту «Elektrolux» вартістю 1500 грн., пральну машину «Арістон» вартістю 2300 грн., Пилосос «Сатурн» вартістю 260 грн., Стілець - драбину вартістю 220 грн.; Крісло- ліжко, вартістю 1810 грн., стіл письмовий, вартістю 1150 грн., стіл офісний, вартістю 420 грн., холодильник «Беко», вартістю 2050 грн., витяжку, вартістю 1360 грн., телевізор «Самсунг», вартістю 6600 грн., стіл кухонний, вартістю 2020 грн., жалюзі (бамбук), вартістю 90 грн., штори в спальні (тюль), вартістю 600 грн., ліжко «Хвиля», вартістю 1480 грн., журнальний стіл, вартістю 170 грн., вітальню «Леон», вартістю 2070 грн., шафу купе, вартістю 1870 грн., шафу вояж, вартістю 1313 грн., комод вояж, вартістю 300 грн., кухню, вартістю 2530 грн., куточок «Кембрідж» вартістю 12000 грн., крісла «Кембрідж», вартістю 4200 грн., матрац «Токіо Плюс», вартістю 1470 грн., - не відповідає обставинам справи, оскільки скаржник зазначає, що під час судового розгляду справи представник відповідача заперечував щодо всього вищезазначеного рухомого майна, оскільки позивачем не надано до суду доказів придбання цього рухомого майна за спільні кошти подружжя, що дане майно знаходиться саме у відповідача. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, скаржник зазначав, що позивачем разом із позовною заявою не було надано попереднього розрахунку судових витрат. Скаржник наголошував, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Суд постановляє рішення в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Всупереч зазначеному, позивачем не подано до суду жодних доказів обгрунтування викладених в позовній заяві обставин. Крім того, подані позивачкою докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов?язків подружжя, набуття майна тощо. На підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірного майна позивачка мала надати докази, з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на його придбання. Також позивачем не надано доказів, які 6 підтверджували викладені нею обставини щодо джерела походження коштів, якими як вказує позивач, вона брала участь у будівництві спірного будинку. Вказане у свою чергу позбавляє суд можливості встановити зазначену обставину, яка у відповідності до вищевказаного має обов?язково враховуватись судом при вирішенні справи, але на дані обставини суд уваги не звернув, що у свою чергу привело до ухвалення незаконно рішення. Сам лише факт отримання позивачем заробітної плати не може бути доказом участі у придбанні спірного автомобіля, а показання свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у придбанні спірного автомобіля щодо розміру такої участі. Короткий зміст вимог і доводів відзиву на апеляційну скаргу Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представник позивачки ОСОБА_2 , звернувся до апеляційного суду з відзивом на апеляційну скаргу . В обґрунтування відзиву представник позивача зазначає, що ОСОБА_3 погоджується з тим, що дачний будинок АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя, в цій частині рішення не оскаржує. Водночас, твердження апелянта, що подані позивачкою докази не підтверджують факт введення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету сторін з липня 2007 року - не відповідають дійсності та спростовуються зібраними по справі доказами. Дані докази ретельно досліджені й описані районним судом у рішенні. Комінтернівський районний суд Одеської області вірно встановив, що наявні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з липня 2007 року по 15.11.2008 року (день укладення (реєстрації) шлюбу). Так, у липні 2007 року позивачка з дітьми від першого шлюбу - ОСОБА_12 , 1991 року народження, ОСОБА_8 , 2000 року народження переїхала з Рівненської області, Здолбунівський р-н, м. Здолбунів у новозбудовану квартиру відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , в якій в подальшому зареєструвалися. З цього часу сторони почали жити разом, вести спільне господарство, побут, формувати спільний бюджет та набувати рухоме та нерухоме майно за спільні кошти. Сторони дуже хотіли якнайшвидше жити разом. ОСОБА_13 готувалася до переїзду к ОСОБА_14 в Одесу заздалегідь. Знайшла в Одесі роботу, планувала в яку школу та садок підуть діти. З довідок про доходи позивача від 10.06.2014 року (т. 1 а.с. 44), від 12.03.2014 року (т.1 а.с. 45) вбачається, що остання до 06.07.2007 року працювала у ПАТ «Волиньцемент» ( АДРЕСА_3 ), а з 19.07.2007 року у ТОВ «Адіс-Авто» (м. Одеса, Люстдорфська дорога, 5). Для дітей ОСОБА_13 знайшла гімназію та садок, які знаходилися якомога ближче до їх квартири на АДРЕСА_4 . Відповідно до довідки від 23.02.2015 року (т. 2 а.с. 93) ОСОБА_8 , 2000 року народження з 2007 року навчався в Одеському дошкільному навчальному закладі «Ясла-садок» № 78 ОМР (м. Одеса, вул. Болгарська, 59). ОСОБА_12 , 1991 року народження з 2007 року навчався в Одеській гімназії № 4 Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Болгарська, 88) згідно з довідкою від 20.02.2015 року (т. 2 а.с. 96) Важливо відмітити, що старший син ОСОБА_15 за своєю ініціативою вирішив змінити ім`я, взяти прізвище вітчима - відповідача по справі. 11.12.2008 року отримано свідоцтво про зміну імені (т. 2 а.с. 99). Адреса проживання позивача: АДРЕСА_2 а зазначається і в її медичній картці, відповідно до якої, ОСОБА_6 з 2007 року звертається за медичною допомогою у м. Одесі (т. 3 а.с. 131). 07.11.2007 року сторони уклали церковний шлюб (т. 2 а.с. 97). Факт спільного проживання сторін з липня 2007 року та ведення побуту також підтверджується поясненнями, наданими в судових засіданнях 29.04.2021 року та 20.10.2021 року свідками ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , а також актами сусідів (т. 1 а.с. 80-81). Твердження апелянта про те, що в основу висновків суду були покладені нотаріально засвідченні письмові пояснення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 є недоречним, оскільки мотивувальна частина рішення суду першої інстанції такого посилання не має. З 05.05.2008 року відповідно до трудової книжки ОСОБА_13 почала працювати у ТОВ «Автомобільний дім Одеса», де і був куплений спірний автомобіль. Участь ОСОБА_13 в організації купівлі автомобіля є очевидною. Саме за допомогою її зусиль сторонами був придбаний автомобіль JEEP Patriot, 2008 р.в. на підставі договору від 16.09.2008 року, укладеному між ТОВ «Автомобільний Дім Одеса», як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем (т. 1 а.с. 22-25). За умовами п. 3.1 договору ціна автомобіля становить 140 050,00 грн. 21.10.2008 року між ТОВ «Автомобільний Дім Одеса» та ОСОБА_3 підписаний акт прийому-передачі автомобіля (т. 1 а.с. 30). 15.11.2008 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований Другим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис про шлюб №

567. Державна реєстрація права на автомобіль здійснена 22.01.2009 року в період зареєстрованого шлюбу сторін, видані державні реєстраційні знаки НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (т.1 а.с. 31). За час спільного проживання з липня 2007 року подружжям, окрім автомобіля та дачного будинку, придбані різноманітні меблі та побутова техніка, що письмово не заперечувалось відповідачем (т. 1 а.с. 113-115), а саме: меблі кухні, вартістю 5800 грн., водонагрівач вартістю 1300 грн., гарнітур «Індіана» (2 шафи, 2 комода, 2 сундука) вартістю 6988 грн., люстру «Кемар» вартістю 1349 грн., бра «Кемар» вартістю 225 грн., люстру та бра «Блітц» вартістю 860 грн., витяжку «Піраміда» вартістю 240 грн., Холодильник «VestFrost» вартістю 3509 грн., електроплиту «Elektrolux» вартістю 1500 грн., пральну машину «Арістон» вартістю 2300 грн., Пилосос «Сатурн» вартістю 260 грн., Стілець драбину вартістю 220 грн.; Кріслоліжко, вартістю 1810 грн., стіл письмовий, вартістю 1150 грн., стіл офісний, вартістю 420 грн., холодильник «Беко», вартістю 2050 грн., витяжку, вартістю 1360 грн., телевізор «Самсунг», вартістю 6600 грн., стіл кухонний, вартістю 2020 грн., жалюзі (бамбук), вартістю 90 грн., штори в спальні (тюль), вартістю 600 грн., ліжко «Хвиля», вартістю 1480 грн., журнальний стіл, вартістю 170 грн., вітальню «Лєон», вартістю 2070 грн., шафу купе, вартістю 1870 грн., шафу вояж, вартістю 1313 грн., комод вояж, вартістю 300 грн., кухню, вартістю 2530 грн., куточок «Кембрідж» вартістю 12000 грн., крісла «Кембрідж», вартістю 4200 грн., матрац «Токіо Плюс», вартістю 1470 грн. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.03.2015 року по справі № 321/648/14. Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)». Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року по справі № 705/938/19. Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання . На думку представника позивача по справі, суд першої інстанції, оцінивши всі надані докази в сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_6 про встановлення факту спільного проживання її та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з липня 2007 року по 15.11.2008 року . Цей факт встановлений судом на підставі показання свідків; доказів спільного проживання сторін за адресою: АДРЕСА_2 ; доказів введення спільного побуту, купівлею різноманітних меблів та побутової техніки; доказів спільного придбання транспортного засобу; доказів спільного будівництва дачного будинку АДРЕСА_1 , що, в свою чергу, відповідачем у апеляційній скарзі не спростовано. Законні підстави для скасування рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 26.09.2022 року відсутні. Стосовно стягнення з апелянта витрат на правову допомогу. У зв`язку з поданням ОСОБА_3 апеляційної скарги, ОСОБА_18 вимушена була звернутись до адвоката за професійною правничою допомогою і понесла, при цьому, додаткові витрати. За умовами договорупро надання професійної правничої допомоги від 28.12.2022 року розмір гонорару адвоката складає 20 000гривень. Відповідно до ст.ст. 137, 141 ЦПК України, зазначені витрати мають бути віднесені на рахунок ОСОБА_3 . Відшкодування у повному обсязі судових витрат стороні, що виграла спір, є частиною права на справедливий суд у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Пояснення від скаржника, щодо відзиву поданого представником позивача Апеляційна скарга за своїм змістом повторює зміст оскаржувального рішення. Правовова позиція в апеляційній скарзі сводиться к цитуванню однієї правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03 липня 2019 року по справі №554/8023/15-ц. Таким чином, витрати на складання відзиву у розмірі 8000 грн є необґрунтовано завищеною. Вартість ознайомлення із матеріалами справи у 4 томах у розмірі 12000 грн на думку апелянта є також необґрунтованою, оскільки більшість документів у цих 4 томах складають письмові пояснення позивачки та заяви про зміну предмету позову. Фактично, ОСОБА_18 , сплатила адвокату 12000 грн., щоб він ознайомився зі всіма заявами та доповненнями які були подані нею в суді І інстанції. Правова позиції відповідача по справі була незмінною на протязі всього розгляду справи. У якості доказів спільного мешкання однієї сім`єю ОСОБА_18 зазначає придбання речей побуту, при цьому в матеріалах справи відсутні докази того, хто ці речі придбав та де ці речі знаходились. Надані до суду копії квитанцій та чеків жодним чином не відповідають на дані питання. Під час розгляду справи в суді І інстанції відповідач заперечував щодо позовних вимог щодо речей побуду, оскільки вважає, що позивачем не доведено сам факт придбання даних речей побуту у період шлюбу, вартість яких не змінювалась з дня їх придбання. Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)». Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. На думку апелянта, позивач в суді І інстанції не довела факт спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу з липня 2007 року по 15.11.2008 року, ведення сторонами у цей період спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, наявність усталених відносин, притаманних подружжю. Явка сторін Сторони та їх представники повідомлені належним чином про час і місце апеляційного перегляду справи по суті. Представник позивача просив справу слухати без його участі. Надав суду відзив на апеляційну скаргу з додатками. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судовою колегією встановлено, що 21.03.2007 року між Фонтанською сільською радою Комінтернівського району Одеської області «Орендодавець» та ОСОБА_3 «Орендар» укладено договір про тимчасове користування земельною ділянкою площею 0,0088 га, по АДРЕСА_1 , строком на 5 років. У пункті 2.2. цього договору вказано, що на земельній ділянці знаходиться дачний будинок. Умовами використання земельної ділянки відповідно до п. 5.1 цього договору визначені розміщення та обслуговування дачного будинку. 16.09.2008 року між ТОВ «Автомобільний Дім Одеса» «Продавець» та ОСОБА_3 «Покупець» укладено договір купівлі- продажу транспортного засобу JEEP Patriot, 2008 р.в., , вартістю 140050 грн. Державна реєстрація права на автомобіль здійснена 22.01.2009 року, видані державні реєстраційні знаки НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 . 15.11.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_19 укладено шлюб, який зареєстрований Другим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис про шлюб №

567. Шлюб розірвано 12.03.2015 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси справа № 321/648/14. Рішенням виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 30 від 25.03.2010 року вирішено оформити право приватної власності на дачний будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , та видати на його ім`я свідоцтво про право власності. 07.04.2010 року виконавчим комітетом Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на дачний будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25796621 від 07.04.2010 року за ОСОБА_3 здійснено державну реєстрацію права власності на спірний дачний будинок. Сторонами не заперечувалось, шо за час фактичних шлюбних відносин та офіційного шлюбу подружжям набуто наступне майно: меблі кухні, вартістю 5800 грн., водонагрівач вартістю 1300 грн., гарнітур «Індіана» (2 шафи, 2 комода, 2 сундука) вартістю 6988 грн., люстру «Кемар» вартістю 1349 грн., бра «Кемар» вартістю 225 грн., люстру та бра «Блітц» вартістю 860 грн., витяжку «Піраміда» вартістю 240 грн., Холодильник «VestFrost» вартістю 3509 грн., електроплиту «Elektrolux» вартістю 1500 грн., пральну машину «Арістон» вартістю 2300 грн., Пилосос «Сатурн» вартістю 260 грн., Стілець -драбину вартістю 220 грн.; Крісло- ліжко, вартістю 1810 грн., стіл письмовий, вартістю 1150 грн., стіл офісний, вартістю 420 грн., холодильник «Беко», вартістю 2050 грн., витяжку, вартістю 1360 грн., телевізор «Самсунг», вартістю 6600 грн., стіл кухонний, вартістю 2020 грн., жалюзі (бамбук), вартістю 90 грн., штори в спальні (тюль), вартістю 600 грн., ліжко «Хвиля», вартістю 1480 грн., журнальний стіл, вартістю 170 грн., вітальню «Лєон», вартістю 2070 грн., шафу купе, вартістю 1870 грн., шафу вояж, вартістю 1313 грн., комод вояж, вартістю 300 грн., кухню, вартістю 2530 грн., куточок «Кембрідж» вартістю 12000 грн., крісла «Кембрідж», вартістю 4200 грн., матрац «Токіо Плюс», вартістю 1470 грн. Проте згоди щодо порядку та способу поділу майна сторонами не досягнуто. Згоди щодо ціни набутого майна сторонами не досягнуто. Доказів дійсної (ринкової) вартості цього майна суду не надано, відповідних клопотань про призначення експертизи з визначення вартості цього майна заявлено сторонами не було. В судовому засіданні судом першої інстанції допитано в якості свідка ОСОБА_16 , який показав суду що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 дійсно почали сумісно проживати вести спільне господарство та мати спільний бюджет з літа 2007 року. Періодично вони проживали на дачі та у квартирі ОСОБА_3 у м. Одесі. У 2009 році активно почали будувати дачний будинок. ОСОБА_5 працювала менеджером у ТОВ «Автомобільний Дім Одеса» та подружжя на вигідних умовах купили автомобіль у 2009-2010 році, точну дату свідок не пам`ятає. Свідок пояснив, що гроші на будівлю дачного будинку було взято від продажу квартири ОСОБА_5 у м. Здолбунів. Вказані відомості свідку були відомі від ОСОБА_13 . За яку саме ціну було продано квартиру свідок суду не пояснив, оскільки такі відомості йому не відомі. За чиї гроші куплений автомобіль свідку невідомо.Під час будівництва будинку подружжя жило у вагончику на дачній ділянці. Аналогічні за змістом свідчення надав суду свідок ОСОБА_17 . Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 13.01.2022 року доручено Здолбунівському районному суду Рівненської області організувати проведення судового засідання в режимі відеоконференції із Комінтернівським районним судом Одеської області за участі свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Проте позивач ОСОБА_5 не забезпечила явку даних свідків у судове засідання, і подала заяву про розгляд справи у свою відсутність. ОСОБА_5 на стадії судового розгляду подала суду нотаріально засвідченні письмові пояснення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .. Суд першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, зважаючи на оголошення у державі воєнного стану, вважав за можливе приєднати до справи вказані письмові докази. Всі вказані особи вказують на те, що квартира яка була продана на ОСОБА_21 продана за 20000 доларів США. Оцінюючи даний пояснення свідків у сукупності із наявними у справі доказами, суд критично ставиться до даних пояснень, щодо суми продажу квартири, оскільки зі змісту пункту 5 договору купівлі- продажу від 28.07.2009 року житлової квартири АДРЕСА_5 , продаж квартири вчинено за 11700 гривень які продавці (в тому числі і ОСОБА_5 , яка володіла цією квартирою спільно із ОСОБА_7 ) отримали від покупця до підписання цього договору (т.1 а.с. 260). Отже, ОСОБА_5 від продажу цієї квартири не могла володіти сумою більшою за 5850 гривень. Таким чином, суд критично ставиться як до доводів ОСОБА_5 так і письмових пояснень ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про продаж ОСОБА_5 квартири за 20000 доларів США. Згідно технічного паспорту на спірний дачний будинок інвентаризаційна вартість становить 355402 грн станом на 16.02.2010 року. Інших відомостей про загальну вартість витрачених на будівництво спірного дачного будинку матеріали справи не містять, клопотань про призначення експертизи не заявлено. Доводи ОСОБА_5 про те, що всю свою заробітну плату вона витрачала на будівництво спірного дачного будинку не приймаються судом як доказ її особистої власності, оскільки заробітна плата кожного із подружжя є спільним сумісним майном подружжя. Не доведено ОСОБА_5 і того факту, що саме грошові кошти від продажу належної квартири стали єдиним джерелом забудови спірного дачного будинку, та що саме ці кошти були витрачені на його забудову. Наявна у справі інвентарна вартість спірного дачного будинку істотно перевищує кошти наявні у ОСОБА_5 від продажу квартири. Відсутність у відповідача офіційного місця роботи не може бути самостійною підставою для визначення особистої власності на спірний дачний будинок за позивачем, і цей факт не впливає на режим спільної сумісної власності подружжя. Судова колегія погоджується з висновком суду, що у суду є всі підстави вважати, що жодна із сторін не довела суду того факту, що спірний дачний будинок побудований за її особисті кошти. Оцінюючи доводи спору сторін щодо часу забудови спірного дачного будинку суд виходить з наступного: Дійсно у технічному паспорті рік забудови дачного будинку вказаний як 2007. Водночас матеріали справи містять фотодокументи, на яких придбаний автомобіль JEEP Patriot, НОМЕР_1 , знаходиться біля котловану будівництва спірного дачного будинку. Суд першої інстанції нагалошував, що номерні знаки на автомобіль були видані лише 22 січня 2009 року, тобто тоді, коли дачний будинок перебував на стадії активної забудови з котловану (матеріали фотофіксації т.2 а.с. 23-28). Таким чином, доводи ОСОБА_3 про те, що він побудував спірний дачний будинок за особисті кошти у 2007 році, ще до спільного проживання із ОСОБА_5 , суперечать зібраним у справі доказам. Сам факт зазначення у технічному паспорті на дачний будинок року забудови як 2007 не є визначальним, і не впливає на вказані висновки суду. Не знайшли свого підтвердження і доводи ОСОБА_5 про те, що спірний автомобіль придбаний за її особисті кошти. Жодного належного доказу цього факту суду не надано. Той факт, що вона як працівник ТОВ «Автомобільний дім Одеса» отримала знижку на автомобіль не може свідчити про її особисту власність. Щодо факту проживання однією сім`єю Відповідно до ч.2 ст.3 СК України особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки - складають сім`ю. Про ознаки проживання однією сім`єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту. В процесі розгляду справи судом були допитані свідки. Так, свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 пояснили суду, що сторони проживали у фактичних шлюбних відносинах з літа 2007 року. Також в матеріалах справи містяться фотокартки, з яких вбачається, що сторони спільно будували спірний дачний будинок, а у листопаді 2007 року уклали церковний шлюб. Враховуючи вищевказане наявні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з липня 2007 року по 15.11.2008 року (день укладення (реєстрації) шлюбу). Щодо незаконності технічного паспорту на ім`я ОСОБА_3 . Вирішуючи спірні правовідносин в цій частині позову суд виходить з того, що Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (далі - Інструкція), затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 (у редакції на час виникнення правовідносин), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року № 582/5773, визначає порядок та методику проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд з метою: визначення їх фактичної площі та об`єму (щодо проектних); обстеження та оцінки технічного стану наявних об`єктів; установлення вартості об`єктів. У відповідності до пункту 1.2. Розділу 1 цієї Інструкції технічна інвентаризація проводиться у таких випадках: - перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції та капітального ремонту; - перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва; - перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об`єднання об`єкта нерухомого майна або виділення частки з об`єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об`єднання або виділення частки завершений будівництвом об`єкт приймався в експлуатацію. В інших випадках технічна інвентаризація проводиться за бажанням замовника. Переліку підстав для відмови в проведенні інвентаризаційних робіт Інструкція не містить. Пунктом 1.4 Інструкції встановлено, що на підставі матеріалів технічної інвентаризації складаються інвентаризаційні справи та технічні паспорти, які скріплюються підписом керівника та печаткою суб`єкта господарювання, а також підписом виконавця робіт із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката та його печаткою. У пункті 1.5 Інструкції передбачено, що інвентаризаційна справа формується і ведеться на кожен об`єкт нерухомого майна на весь час його існування та зберігається в органі державної реєстрації прав за місцезнаходженням такого об`єкта. Пунктом 3.1 Інструкції регламентовано, що технічній інвентаризації підлягають об`єкти (згідно з розділом 2) всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках (за окремими поштовими адресами), незалежно від того, побудовані вони за відповідно оформленими документами чи самочинно: будинки, включаючи прибудови та надбудови, громадські та виробничі будинки, господарські будівлі та споруди, а також вбудовані та окремо розташовані захисні споруди. Роботи з інвентаризації всіх об`єктів повинні здійснюватися на замовлення та за обов`язковою участю замовника (замовників), у присутності якого (яких) проводиться обстеження, що фіксується в абрисі чи ескізі, з обов`язковим підписанням ним (ними) цих документів. При проведенні технічної інвентаризації визначення вартості об`єктів виконується за бажанням замовника. На кожний об`єкт (у тому числі на захисні споруди) заводиться окрема інвентаризаційна справа і запроваджується літерування та нумерація будинків, допоміжних будівель та споруд. Пунктом 3.2 Інструкції передбачено, що обміру підлягають будинки, квартири (кімнати, жилі блоки, секції в гуртожитках), господарські будівлі та споруди, передбачені в розділі

2. Будівлі тимчасового характеру (навіси, палатки, кіоски, накриття, літні душі, теплиці, покриті поліетиленовою плівкою, тощо) обміряються та включаються до матеріалів інвентаризації. Це будівлі - збірно-розбірні, без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання (без утеплення основних огороджувальних конструкцій). Відповідно до пункту 11 Інструкції, у разі виявлення змін щодо складу, технічного стану, власників будинків тощо, суб`єкти господарювання вносять до інвентаризаційних документів відповідні виправлення та доповнення. З контексту наведених положень Інструкції вбачається, що технічна інвентаризація - це комплекс робіт з обстеження, обміру будівлі, приміщення з метою визначення їх стану, та внесення отриманих даних в спеціальну форму. В результаті інвентаризації видається технічний паспорт, що являється інформаційно-довідковим документом, який містить інформацію про фактичний стан об`єкта нерухомого майна (зокрема, його технічні показники). Він виготовляється як на всю будівлю, так і на окремі приміщення. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено мотивів та не надано належних доказів, які б свідчили, що виготовлення спірного технічного паспорта на дачний будинок порушує її права та інтереси. Визнання незаконним та скасування рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про видачу свідоцтва на право власності на дачний будинок, скасування реєстрації права власності за ОСОБА_3 , визнання автомобіля особистим майном ОСОБА_5 , витребування свідоцтва про реєєстрацію транспортного засобу. Оспорюючи вказане рішення органу місцевого самоврядування позивачка виходила з мотивів, що вказаний дачний будинок побудований за її власні кошти. Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою. У пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто. Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 6 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Оскільки судом не встановлено, що спірний дачний будинок побудований, а спірний автомобіль придбаний саме за власні кошти позивачки, суд вважає, що спірний дачний будинок, спірний автомобіль не можна розглядати як особисту приватну власність ОСОБА_5 , відповідно до ст. 57 СК України, відтак це майно має розглядатись як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13. Ті самі висновки суду стосуються і доводів ОСОБА_3 про те, що вказаний спірний дачний будинок і спірний автомобіль є його особистою власністю. Суд першої інстанції критично ставився до доводів ОСОБА_3 про те, що спірний автомобіль був придбаний за його особисті кошти від продажу автомобіля ДЕУ 2003 р.в., оскільки даний автомобіль належав ОСОБА_22 , а доводи ОСОБА_3 про обставини перебування вказаного автомобіля у заставі внаслідок кредиту ОСОБА_22 не вказують на обставини набуття ОСОБА_3 власності на вказаний автомобіль. Більш того, автомобіль ДЕУ 2003 р.в. держзнак НОМЕР_5 , 2003 р.в., пізніше держзнак НОМЕР_6 не належав ніколи ОСОБА_3 , що встановлено зі змісту відповіді РСЦ в Одеській області від 29.08.2016 року № 31/15-142аз. Не надано доказів того, що існувала домовленість (договір) між ОСОБА_22 та ОСОБА_3 про передачу прав останньому після виплати кредиту ОСОБА_22 . Отже ці доводи ОСОБА_3 є власним розуміння положень діючого законодавства. Таким чином, суд дійшов до висновку, що дачний будинок, автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. Вимога про витребування у відповідача свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не підлягає задоволенню з вищевикладених підстав. Суд не вважає доцільним оцінювати підстави набуття цього самого майна під час фактичних шлюбних відносин, оскільки у справі відсутні достовірні докази початку забудови дачного будинку у період з липня 2007 року по 15.11.2008 року (день укладення шлюбу), навпаки, початок забудови дачного будинку припадає на період офіційного шлюбу, а спірний автомобіль також придбаний у період офіційного шлюбу. Не впливає на визнання дачного будинку спільною сумісною власністю подружжя і доводи ОСОБА_5 про те, що вона фактично витрачала на утримання спірного дачного будинку більшість власних коштів отриманих як заробітну плату та аліменти, оскільки отримана заробітна плата кожним із подружжям є спільною сумісною власністю подружжя, а аліменти мають витрачатись на утримання дітей ОСОБА_3 , і доказів нецільового використання аліментів у даній справі не встановлено. Не впливає на визнання дачного будинку спільною сумісною власністю подружжя і титульне володіння земельною ділянкою саме ОСОБА_3 , оскільки суд виходить із принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди. Сам факт реєстрації права власності на спірний дачний будинок за ОСОБА_3 не впливає на правовий режим спільної сумісної власності подружжя, який встановлений судом у цій справі за встановлених правовідносин та обставин справи. Вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 , є похідною від можливості задоволення вимоги про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Отже суд першої інстанції не знайшов правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про видачу ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на дачний будинок, та скасування державної реєстрації права власності. Позовних вимог про поділ нерухомого майна в натурі чи присудження грошової компенсації іншому подружжю не висувалось, суд не має право виходити за межі предмету та правової підстави позову. Відповідно до вимог статей 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а їх частки у спільному майні - рівними, незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку, якщо інше не визначено домовленістю між ними чи шлюбним договором. Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд першої інстанції брав до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України). Згідно із частиною п`ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Така умова дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником. Отже, процедура внесення суми для відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов`язань перед іншою. Таким чином, вирішуючи питання про поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і, зокрема, відноситься до категорії неподільних речей, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Суд першої інстанції вважав доцільним визнати спірний дачний будинок, спірний автомобіль спільною власністю подружжя, визначити ідеальні частки по одній другій без реального поділу, і залишити вказане майно у спільній частковій власності, припинивши право спільної сумісної власності подружжя. Оскільки сторони не дійшли згоди щодо реального розподілу іншого (побутового) майна набутого за час фактичних шлюбних відносин та офіційного шлюбу, його вартості (дійсної, ринкової), то суд також вважає доцільним визнати це майно спільною сумісною власністю, та визначити ідеальні частки по одній другій без реального поділу, залишивши вказане майно у спільній частковій власності, припинивши право спільної сумісної власності. Доводи апелянта стосовно того, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов?язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю, не є слушними так як такі дії підтверджені належними доказами і ім дана грунтовна оцінка судом. Стосовно доводів скаржника, про те , що надання показань свідків шляхом посвідчення нотаріусом не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи ставити питання свідкам стосовно обставин справи ( завірені нотаріальні копії з показами свідків), судом першої інстанції вже надано правову оцінку, але ж апеляційний суд вважає за належне, ще раз зазначити скаржнику, що апеляційний суд ставиться критично, до уваги бере інші обставини вже викладені в рішенні суду першої інстанції, прийняті на підставі норм, цивільно-процесуального законодавства та Сімейного Кодексу, та судова колегія приходить висновку , що судом першої інстанції прийнято законне рішення у даній справі. Судова колегія перевіривши доводи апеляційної скарги, мотиви з яких виходив суд першої інстанції, приходить висновку, що судом першої інстанції об`єктивно, повно, неупереджено розглянуто справу, а доводи скаржника фактично дублюють його позицію при розгляді справи судом першої інстанції. Нових обставин, достовірних доказів скаржник суду апеляційної інстанції на законних підставах не надавав, клопотань, щодо проведення судових експертиз, щодо оцінки майна не подавав, чітких вимог яке б майно скаржник хотів залишити собі, а яке б надав в подальшу власність позивачки не зазначав. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду, з огляду на що вважаємо рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 вересня 2022 року законним та обґрунтованим. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Клопотання про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_18 витрат на правову допомогу в розмірі 20000 гривень сформовано в системі "Електронний суд" 23.01.23р. та зареєстровано 24.01.2023 року в апеляційному суді , хоча і містить докази надіслання іншим сторонам, но робить неможливим у звязку з розглядом справи 24.01.2023 року висловити їх позицію стосовно розміру витрат на правову допомогу та позбавляє суд можливості взяти до уваги позиції всіх учасників справи з цього питання, а тому судова колегія вважає вирішення цього питання передчасним . Що не позбавляє суд можливості розглянути це питання в подальшому у відповідності до діючого ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Бороган Валентина Володимировича , який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 вересня 2022 рокузалишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 вересня 2022 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25 січня 2023 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко