Ухвала ККС ВС № 165/1084/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2023 року м. Київ справа № 165/1084/19 провадження № 51-443 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 на ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 24 вересня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього ОСОБА_5 , встановив: Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 24 вересня 2021 року, залишеною без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, задоволено клопотання прокурора про застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітнього ОСОБА_5 . Визнано доведеним, що неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 119 КК України. Застосовано до ОСОБА_5 , примусовий захід виховного характеру у виді застереження, оголошено осуд неповнолітньому за ці дії та роз`яснено наслідки його протиправних дій, а саме позбавлення життя людини, що спричинило глибокі психологічні страждання його рідним та близьким особам. Цивільний позов ОСОБА_4 до неповнолітнього ОСОБА_5 , його батька ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної суспільно-небезпечним діянням, залишено без розгляду. Вирішено питання щодо заходів забезпечення та речових доказів у кримінальному провадженні. Згідно ухвали місцевого суду визнано доведеним, що 03 березня 2019 року, в період часу з 00 год 20 хв. по 00 год 30 хв., неповнолітній ОСОБА_5 , перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_1 , під час раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_7 , діючи через раптово виниклу неприязнь, не передбачаючи можливості настання смерті останнього, хоча повинен був і міг її передбачити, наніс правою рукою один удар останньому в голову, внаслідок чого той втратив рівновагу та впав на спину вдарившись головою в асфальт. В результаті його дій, ОСОБА_7 заподіяно легкі (підшкірна гематома в правій лобній ділянці) та тяжкі тілесні ушкодження (черепно-мозкова травма). Внаслідок заподіяних тяжких тілесних ушкоджень наступила смерть ОСОБА_7 . У касаційній скарзі потерпіла просить скасувати оскаржувані судові рішення у зв`язку із однобічністю, неповнотою досудового та судового слідства, невідповідністю висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яка полягає у невірній кваліфікації дій ОСОБА_5 , що потягло призначення незаконного покарання. В обґрунтування вказує, що вбивство через необережність слід відрізняти від умисного заподіяння тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. На відео видно нанесення ОСОБА_5 її сину відпрацьованого удару, який був нанесений в стрибку з розвороту. Зазначає, що судом не враховано особу ОСОБА_5 , який є конфліктним та веде аморальний спосіб життя, путався в показаннях. Стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які зводяться до порушення загальних засад кримінального провадження та приписів статей 94, 370 КПК України, що полягає у порушенні правил оцінки доказів. Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. За приписами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для перегляду судових рішень в касаційному порядку. При розгляді скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Таким чином, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги щодо неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами КПК України з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 цього Кодексу, при цьому застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності врегульовано § 2 вказаної глави. Відповідно до ст. 498 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Згідно ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Окрім цього, за приписами ч. 1 ст. 485 КПК України, під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, також з`ясовуються: 1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров`я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов`язану з психічною хворобою, повинно бути також з`ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними; 2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння; 3) умови життя та виховання неповнолітнього; 4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Частиною 1 ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 500 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні. Разом з цим, під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з`ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння; 2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння; 3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме (ч. 1 ст. 501 КПК України). Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Вказаних вимог судами попередніх інстанцій дотримано у повному обсязі. Як слідує зі змісту ухвали суду першої інстанції, на підставі повного та детального з`ясовання обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами, що досліджені в судовому засіданні, суд дійшов до висновку, що вчинене неповнолітнім ОСОБА_5 суспільно небезпечне діяння підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, тобто вбивство, вчинене через необережність. Вказаного висновку місцевий суд дійшов, серед іншого, на підставі пояснень неповнолітнього ОСОБА_5 , який повністю визнав вину у вчиненні ним суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, за обставин викладених у клопотанні; показань свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ; безпосередньо дослідженого відеозапису з камери зовнішнього спостереження від 03 березня 2019 року, якою охоплюється місце події, який є додатком до протоколу огляду предмету; висновку судово-медичної експертизи, зміст яких детально наведено в ухвалі. Разом з тим, судом було належним чином перевірено доводи потерпілої та її представника щодо необхідності кваліфікувати дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 121 КК України, які визнано безпідставними та такими, що спростовуються зібраними та дослідженими доказами. Приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий суд з дотриманням вимог ст. 501 КПК України встановив, що: 1) мало місце суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 119 КК України, яке вчинено ОСОБА_5 03 березня 2019 року; 2) вказане діяння вчинено неповнолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 15 років, а відповідно до положень ст. 22 КК України кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 119 КК України настає з 16 років; 3) до неповнолітнього ОСОБА_5 необхідно застосувати примусовий захід виховного характеру у виді застереження. Непогодившись із ухвалою місцевого суду потерпіла оскаржила її в апеляційному порядку. Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги потерпілої, які є аналогічними доводам її касаційної скарги, апеляційний суд дійшов належного висновку про відсутність підстав для її задоволення. При цьому, суд проаналізував доводи апеляційної скарги, належним чином перевірив їх, надав достатні відповіді на них, з наведенням мотивів постановленого рішення, з якими погоджується і Верховний Суд. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості доводів касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає у неправильній кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 119 КК України та необхідності їх кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків. Розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК України, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень. У цьому контексті необхідно ретельно проаналізувати не лише об`єктивні, а й суб`єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб`єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК України) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України). Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Як слідує зі висновку судово-медичної експертизи № 37 від 08 квітня 2019 року, на трупі ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження - черепно-мозкова травма: гематома в м?яких тканинах голови зі сторони внутрішньої поверхні в правій тім?яно-скроневій ділянці; лінійний перелом обох тім?яних кісток, луски правої скроневої кістки, переднього краю піраміди правої скроневої кістки, великого крила клиновидної кістки справа; крововилив під м?якою мозковою оболонкою в ділянках полюсів лобних звилин та скроневих звилин лівої півкулі з забиттям тканини мозку; правобічна епідуральна гематома; підшкірна гематома в правій лобній ділянці. Черепно-мозкова травма утворилась від ударної, ударно-сотрясаючої дії тупого предмету з домінуючою травмувальною поверхнею, що підтверджується виявленими клінічними та морфологічними ознаками цього; підшкірна гематома в правій лобній ділянці утворилась від ударної травму вальної дії тупого предмета з обмежувальною травмувальною поверхнею. Враховуючи локалізацію, характер, механізм утворення тілесних ушкоджень, експерт вважає, що спосіб утворення черепно-мозкової травми - це падіння на площині (наприклад на асфальті). Гематома в правій лобній ділянці найвірогідніше утворилась в спосіб травмування кулаком, так як кулак можливо порівняти з напівжорстким пружним предметом, від ударів якого утворюються синці, гематоми. Разом з цим, відповідно до вказаного висновку експерта, смерть ОСОБА_7 наступила від набряку головного мозку з транссагітальною, транстекторіальною компресією мозку, з трансфораміральним вклиненням мозку внаслідок отриманої черепно-мозкової травми, тобто є прямий причинний зв`язок між травмою та настанням смерті. Згідно пояснень неповнолітнього ОСОБА_5 , причиною конфлікту стала поведінка потерпілого, який першим схопив його за шию, у відповідь на що він завдав в обличчя ОСОБА_7 одного удару рукою від якого той упав, що узгоджується із даними протоколу огляду предмета та відтвореного у судовому засіданні диску із відеозаписом камери зовнішнього спостереження, яка охоплює місце події. З даного відеозапису слідує, що саме ОСОБА_7 першим спробував завдати удару ОСОБА_5 від якого той ухилився, однак коли потерпілий знову намагався наблизитись до неповнолітнього, той ще раз ухилився і наніс ОСОБА_7 один удар в голову від якого останній упав на асфальтне покриття дороги. Таким чином, враховуючи поведінку ОСОБА_7 , яка передувала події кримінального правопорушення, спосіб, силу, кількість і локалізацію заподіяних тілесних ушкоджень (нанесення одного удару рукою в голову потерпілого), їх безпосередні наслідки та причинний зв`язок зі смертю потерпілого - внаслідок удару ОСОБА_5 заподіяно легке тілесне ушкодження, які не перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із смертю потерпілого, Суд вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про вчинення неповнолітнім ОСОБА_5 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України. При цьому, на думку колегії суддів, за встановлених обставин ОСОБА_5 діяв саме з необережною формою вини у виді кримінально протиправної недбалості, оскільки він не передбачав можливості настання суспільно-небезпечного наслідку свого діяння у виді смерті потерпілого, хоча повинен був і міг його передбачити. З огляду на викладене, наведені докази вказують, що ОСОБА_5 вчинено суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 119 КК України. На переконання Суду, обраний місцевим судом вид примусового заходу виховного характеру є законним, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення неповнолітнього, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є неспроможними. Що стосується доводів потерпілої про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону за наведеного нею обґрунтування, то колегія суддів вважає їх неспроможними, оскільки такі зводяться до формальної вказівки про порушення загальних засад кримінального провадження та недотримання приписів статей 94, 370 КПК України. Ухвали місцевого та апеляційного судів відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України. Переконливих аргументів, які б свідчили пронаявність підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено. З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 на ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 24 вересня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього ОСОБА_5 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3