Постанова 4802 № 159/62/22

Справа № 159/62/22 Головуючий у 1 інстанції: Волкова Ю. Ф. Провадження № 22-ц/802/54/23 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 січня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я., секретаря Савчук Т. Ф., з участю: представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на майно, що набуто у період перебування у шлюбі, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2022 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання за позивачкою права власності на Ѕ частку в спільній сумісній власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за позивачкою права власності на Ѕ частку в спільній сумісній власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0710400000:02:015:0017, площею 0,0153 га, із призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . У свою чергу ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 із зустрічним позовом про визнання права особистої приватної власності на вказане майно, яке набуте у період перебування у шлюбі. Звертаючись із зустрічним позовом, ОСОБА_2 не визнав вимоги первісного позову, вважає себе одноосібним і правомірним власником спірного майна. Зазначив, що дійсно нерухомість він придбав під час перебування у шлюбі із ОСОБА_3 , однак кошти, витрачені на придбання спірної нерухомості, є його особистою власністю та отримані ще до укладення шлюбу як виплати, пов`язані із втратою працездатності після участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Вказав, що до моменту укладення шлюбу у нього було 171 989 грн. 63 коп. (що еквівалентно 21 487 доларів США). Під час шлюбу із ОСОБА_3 накопичень вони не здійснювали, оскільки єдиним джерелом доходу у кожного була пенсія. Отже, оскільки спірне майно набуте ОСОБА_2 , за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто, позивач за зустрічним позовом просить визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 . Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2022 року первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частку в спільній сумісній власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частку в спільній сумісній власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0710400000:02:015:0017, площею 0,0153 га., із призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на майно, що набуто у період перебування у шлюбі, відмовлено. Судові витрати у справі віднесено на рахунок держави. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким заявлену вимогу у зустрічному позові задовольнити та визнати за ним нерухоме майно по АДРЕСА_1 особистою приватною власністю. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 , яка заперечила апеляційну скаргу, та відповідача ОСОБА_2 , який апеляційну скаргу підтримав, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що «08» червня 2010 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 було укладено шлюб, що підтверджується повторно виданим Ковельським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від «13» квітня 2021 року свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . Відповідно до договорів купівлі-продажу квартири від «30» жовтня 2018 року ОСОБА_2 , виступаючи у ролі покупця за двостороннім договором, придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від «30» жовтня 2018 року ОСОБА_2 , виступаючи аналогічним чином у ролі покупця за двостороннім договором, придбав земельну ділянку площею 0,0153 га., по АДРЕСА_2 . На підставі змісту вказаних договорів купівлі-продажу, судом встановлено, що пунктами 1.1. Розділу 1 та 5.8. Розділу 5 договору купівлі-продажу квартири від «30» жовтня 2018 року було визначено, що за цим договором продавець передає майно покупцю в приватну спільну сумісну власність подружжя, а покупець приймає в спільну сумісну власність подружжя майно і сплачує за нього визначену (обговорену) грошову суму; вищевказана квартира набувається покупцем в приватну спільну сумісну власність подружжя, що підтверджується письмовою заявою його дружини. Аналогічним чином, пунктами 1.1. Розділу 1 та 5.8. Розділу 5 договору купівлі-продажу земельної ділянки від «30» жовтня 2018 року було встановлено, що продавець передає (продає) в приватну спільну сумісну власність подружжя, а покупець приймає в приватну спільну сумісну власність подружжя земельну ділянку площею 0,0153 га., розташовану у АДРЕСА_2 , і сплачує за неї грошову суму у порядку та на умовах, передбачених договором; вищевказана земельна ділянка набувається покупцем в приватну спільну сумісну власність подружжя, що підтверджується її письмовою заявою. З матеріалів справи убачається, що 30 жовтня 2018 року позивачем за первісним позовом було складено письмову заяву, засвідчену приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріс Н. С., зареєстровану в реєстрі за № 2914, якою ОСОБА_3 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 на купівлю за їх спільні кошти нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_4 . Згаданою заявою дружина відповідача за первісним позовом підтвердила, що грошові кошти, які витрачаються на купівлю вищевказаного нерухомого майна є спільною сумісною власністю, а договори купівлі-продажу укладаються чоловіком позивача в інтересах сім`ї та на умовах, які останні попередньо обговорили і вважають вигідними. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від «24» грудня 2021 року у справі № 159/3506/21 шлюб між ОСОБА_2 , і ОСОБА_3 розірвано. Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від «21» листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний правовий висновок був викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від «21» січня 2020 року у справі № 462/6409/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від «11» травня 2022 року у справі № 185/4831/17. Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від «21» грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Отже, у сімейному законодавстві як на час придбання спірного майна, такі і на момент розгляду справи судом, діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (стаття 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України і це є її процесуальним обов`язком (стаття 12, 13, 81 ЦПК України). При цьому, судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). З`ясувавши усі обставини справи та оцінивши надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів та заперечень з точки зору їх належності, допустимості, достатності та достовірності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що придбане подружжям за час шлюбу спірне майно, а саме квартира АДРЕСА_3 та земельна ділянка площею 0,0153 га., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбане в період зареєстрованого шлюбу між сторонами, за спільні кошти, в інтересах сім`ї, про що зазначено в тексті договорів. Під час судового розгляду, у письмових заявах по суті справи, а також під час проведення судових засідань, відповідач ОСОБА_2 , стверджував про те, що спірне майно було придбане ним на особисті грошові кошти, отримані ще до укладення шлюбу як виплати, пов`язані із втратою працездатності після участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Відповідач стверджував, що до моменту укладення шлюбу, у його особистому розпорядженні було 171 989 грн. 63 коп. (21 487 доларів США), на підтвердження чого суду було надано довідку про фінансовий стан поточного рахунку ОСОБА_2 , на період з «01» жовтня 2010 року по «31» грудня 2010 року. Відповідно до вказаної декларації, на поточному рахунку ОСОБА_2 в АТ «Ощадбанк», до моменту укладення шлюбу знаходилось 119 751, 96 грн. В той же час, жодних допустимих, достатніх та достовірних доказів на доведення того, що відповідачем використовувались саме вказані грошові кошти для придбання нерухомого майна, суду надано не було. У судовому засіданні ОСОБА_2 визнав та стверджував, що у березні 2011 року вказаний рахунок він закрив, при цьому баланс на кінцеву дату становив 50 000 грн., 2 237 грн 67 коп. нарахованих відсотків; різницю (близько 70 000 грн.) подружжя ОСОБА_5 витратило у тому числі на ремонт і розбудову домоволодіння у селі селі Скулин, де проживали із 2010 по 2018 роки; ремонт покрівлі у будинку сина позивачки. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 вказала, що із 2009 року проживала по сусідству із сім`єю ОСОБА_5 у селі Скулин. Подружжя спочатку проживало у літній кухні, будинок був недобудований. Із 2009 року Зінчуки впорядкували зовнішній вигляд будівель; пізніше до літньої кухні прибудували кімнату, веранду, санвузол, гардеробну, коридор, облаштували другий поверх будинку; забезпечили водо-, газопостачання; побудували пилораму. Ремонтні роботи закінчились приблизно 2-3 роки тому. При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача ОСОБА_2 про збереження 50 000 грн у доларах США із 2011 року по 2018 рік та яких вистачило у жовтні 2018 року на придбання квартири і земельної ділянки по АДРЕСА_2 , оскільки відповідних доказів про збереження, а також розрахунків із урахуванням офіційного курсу гривні відносно долара США суду не надано. Також не підтверджено належними і достатніми доказами обставини щодо продажу ОСОБА_2 належних йому транспортних засобів і сільськогосподарської техніки з метою накопичення коштів на придбання спірного майна. Таким чином, доводи відповідача за первісним позовом і позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 щодо придбання ним квартири та земельної ділянки особисто за власні кошти не підтверджуються належними доказами та спростовуються матеріалами справи. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, оскільки були предметом розгляду і їх повно, і всебічно досліджено судом першої інстанції. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2022 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний тест постанови складено 27 січня 2023 року. Головуючий Судді :